Близиться знакова дата для українських поліцейських і всіх причетних до реформування правоохоронної системи. 2 липня 2015 року було ухвалено закон «Про Національну поліцію», а вже 4 липня того ж року у Києві на Софійській площі працівники нової поліції склали присягу на вірність країні. Далі слідували Львів, Одеса, Харків, Ужгород, Миколаїв, а в 2016 році складання присяги дісталось менших міст. В той час вся країна щиро покладала на новий проєкт великі надії.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Середина літа 2015 року була хвилюючою: з поліцейськими залюбки робили селфі, у копів питали дорогу, а ті пропонували сісти у Prius і довозили громадян до місця призначення, вони активно реагували на виклики і намагались бути максимально ефективними. Ті, хто тоді опинився в рядах Нацполіції, були налаштовані рішуче, а по міркам 2015-2016 років їм платили непогані гроші. Зі сторони все виглядало як у американському кіно про відважних поліцейських. Люди вірили в початок реальних змін, в те, що зі старою «каральною системою» покінчено. Та казка тривала не довго: довіра до нової поліції, яка була видана в кредит, поступово зникала, і старі невилікувані хвороби правоохоронної системи знову показували себе у всій красі.
«Ера колективної безвідповідальності»
На реформування правоохоронної системи йшли шалені кошти, а запускали саму реформу без чіткого розуміння наслідків. Від творців нової поліції нерідко можна було почути філософські пояснення на кшталт того, що людство ніколи не готове до реформ, тому їх варто просто починати і вчитись жити з ними разом. Мовляв, потрібно бути готовим до того, що реформа сама буде змінюватись і нам потрібно мінятись разом з нею.
Через рік після запуску реформи у поліції заговорили про проблеми із забезпеченням. Станом на 2016 рік, за словами тодішньої голови Нацполіції, реформований орган був технічно забезпечений на 35%. Згодом у керівництві заявили, що на реформу всієї поліції потрібно 300 млн доларів. Йшлось про форму, обладнання поліцейських станцій, забезпечення транспортом, створення внутрішніх інформаційних баз, забезпечення працівників відповідними гаджетами, куди б ці бази завантажувались.
Тоді Нацполіцією керувала експат з Грузії. У 2015 році вона отримала українське громадянство, стала радником міністра внутрішніх справ, згодом у листопаді 2015 року очолила Нацполіцію. Через рік вона подала у відставку. У 2017 році колишня реформаторка відновила грузинське громадянство і повернулась на батьківщину. Згодом вона визнала, що реформа поліції в Україні провалилась і головна причина тому – відсутність жорсткої політичної волі. Але за провал повинна відповідати особисто вона. На сьогодні ми маємо практично знищений і розбалансований правоохоронний орган. Відсутні критерії оцінки співробітників поліції. Є прямі, заподіяні державі, інтересам людей збитки і є відповідальність, яку так ніхто і не поніс. Реформа провалена, а кошти розбазарили.
Довіра до поліції – окрема болюча проблема. Після трьох років життя проєкту соціологія показувала знижені показники рівня довіри. Так, згідно дослідженню, проведеному службою Центру Разумкова за червень 2018 року, Нацполіції зовсім не довіряли 22,4% опитаних громадян. Для порівняння: роком раніше, за дослідженням цього ж центру, тих, хто зовсім не довіряв, було 20,8%. Звісно, соціологія не відображає повністю реальну картину суспільного настрою і ставлення відносно тих чи інших інституцій, але вже у 2018 році ряди Нацполіції почали відчутно рідіти. Звідти почали йти цілком адекватні кадри, для яких робота перестала бути цікавою, які відчули повний провал реформи. У 2018 році некомплект Нацполіції складав вже 16 тис. місць, а це – 13% особового складу.
Про безвідповідальний підхід до реформи свідчить цілий букет законодавчих дефектів, з якими ми розбираємось досі. Повноваження поліції особливо не відрізняються від повноважень міліції, яка працювала в минулому, а те, що ми називаємо змінами – не вказує прямо на ознаки реформи. У нинішніх поліцейських досі не достатньо повноважень для повноцінного несення служби і достатнього захисту. Немає чіткого алгоритму стосовно правопорушень, що часто дозволяє самим порушникам уникати відповідальності там, де покарання мало б бути неминучим. Незрозумілим лишається і принцип ротації керівництва органу – системність тут аж ніяк не простежується.
Комісії «для галочки»
Про умовну «прозорість» роботи поліцейських комісій, які займались відбором на службу, чули всі. Та далеко не все, що відбувалось в них при «іноземних реформаторах», відоме суспільству. Можна знайти експертні заключення дослідників реформи поліції, де нас запевняють в тому, що робота усіх поліцейських комісій відбувалась відповідно до вимог законодавства за відсутності суттєвих недоліків. Насправді ж інформації про реальний стан речей в загальному доступі практично нема.
Можливо, через відсутність зацікавленості журналістів у роботі комісій або через недостатню комунікацію поліції з людьми повз очі та вуха суспільства пройшли непоміченими факти відвертого знущання у конкурсних комісіях, де під час відбору на службу людям задавали безглузді питання на кшталт: «Чи брали ви хабарі канцелярськими виробами?». Можливо, питання було б доречним у ситуації, коли держава повноцінно забезпечує тих, хто несе службу в поліції, але коли у кабінетах до реформи були лише одні столи та стільці (та й те, не на всіх), то про які подібні питання тоді може йти мова? Ми багато чули про те, що комісії передбачені законом та мають на меті підвищити прозорість добору кадрів і професійні можливості тих, хто виявив бажання служити. В реальності робота комісій зводилась до того, що тих, хто мав бажання працювати, заганяли під час співбесід у глухий кут. На сьогоднішній день комісії не мають реального впливу на процес добору кадрів в Нацполіцію. Вони існують «для галочки», як вимога міжнародних партнерів і займаються бюрократичною роботою. Таку модель потрібно міняти. Також важливо розробити концептуальні зміни щодо участі громадськості у роботі органів правопорядку.
Де мотивація?
Поліцейські, які звільняються зі служби, в першу чергу вказують на невідповідні умови праці, низьку зарплатню та «законодавче решето». Кадрову проблему визнають і в МВС, зокрема, один із радників міністра внутрішніх справ минулоріч визнав, що нестача кадрів загалом складає 17% і головний чинник, який впливає на відтік людей – це низька зарплата. «Коронавірусні надбавки» особливо не вплинули на утримання людей на місці. Найбільший некомплект, за словами радника міністра, саме у патрульній поліції – за минулорічними показниками він складав понад 30%. Схоже, за рік мало що змінилось: перший ліпший портал з пошуку роботи пропонує чимало вакансій для поліцейських у столиці та в інших містах. Зарплата, в середньому, складає 12.500 гривень. Виходить, що рівень оплати праці поліцейського, який щодня, виходячи на роботу, ризикує життям, має колосальне психічне навантаження, прирівняний до касира з супермаркету чи офіціанта. Та багато де в сфері послуг мотивацією за хорошу роботу можуть бути «чайові», а що може стати мотивацією для поліцейського? Правильно! Хабарі.
Ефективність реформи ставлять під сумнів і випадки поліцейського свавілля. Згадаймо катування у Кагарлику. До слова: з Кагарлицього поліцейського відділку за результатами переатестації після зґвалтування був звільнений лише один співробітник. Пригадаймо також історію про загибель хлопчика Кирила із Переяслав-Хмельницького, Криве Озеро, Врадіївку, де ситуація хоч і мала місце до реформи, але стала маркером необхідності серйозних змін. Додамо сотні ДТП, які стаються з вини патрульних і отримаємо підтвердження того, що поліцію потрібно знову перезавантажувати.
Що робити
Від проєкту-надії залишились лише спогади. Коли у представників МВС запитують, у чому справа, то у відповідь чуємо, що реформа триває, попереду багато роботи, бо, як свідчить міжнародний досвід, для реального перезавантаження потрібно близько 7 років. Українці за шість неповних років не побачили ані якісної переатестації, ані реальних результатів розкриття злочинів і притягнення винних до відповідальності.
Займаючись реформою правоохоронної системи, потрібно:
- Створювати прозору систему відбору кандидатів на службу (і на керівні посади в тому числі);
- Налагодити громадський контроль;
- Унормувати законодавство. Потрібно чітко визначити права поліцейського: повноваження для здійснення своєї діяльності і повноваження для захисту.
- Правильна система мотивації. Це фінансова мотивація, можливість отримання житла, унормування годин праці та відпочинку;
- Навчання. Поліцейські мають чітко розуміти алгоритми дій під час проведення спецоперацій, повинні вміло користуватись зброєю, знати закон.
Якщо дотримуватись цих норм, то у країни є шанси подолати глибинну кризу, яку сьогодні переживає правоохоронна система і Нацполіція у тому числі.