Примусове годування засудженого — необхідність чи порушення прав людини?

Ст. 3 Конституції України задекларовано, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Основним Законом також встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним її обов’язком.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Згідно зі ст. 28 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Відповідно до Основ законодавства про охорону здоров’я, громадяни України зобов’язані піклуватись про своє здоров’я, а держава — забезпечувати життєвий рівень населення, включаючи, зокрема, медичний догляд, необхідний для підтримання його здоров’я.

Саме ці вимоги чинного законодавства були взяті до уваги законотворцями при вирішенні проблематики існування випадків, коли засуджені або особи, узяті під варту, з різних причин свідомо відмовляються від прийняття їжі (оголошують голодування).

Слід зазначити, що це питання виносилось на обговорення ще у 2013 р., при розробці проєкту Закону України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України», коли існуючий наказ голови Державного департаменту України з питань виконання покарань від 12.06.2000 р. №127 «Про затвердження Інструкції про умови тримання і порядок примусового годування в установах кримінально-виконавчої системи осіб, які відмовляються від уживання їжі», виданий на виконання вимог ч. 3 ст. 116 Кримінально-виконавчого кодексу України, містив методику примусового годування, яка, на думку авторів законопроєкту, фактично узаконювала здійснення щодо голодуючого ув’язненого психологічного тиску та завдання йому тяжких моральних і фізичних страждань, нанесення свідомої та безпосередньої шкоди здоров’ю під виглядом надання медичної допомоги.

Однак цей законопроєкт навіть не було включено у порядок денний, і питання примусового годування засуджених та осіб, які тримаються під вартою, залишалося відкритим усі наступні роки. Поряд з цим, питання примусового годування засуджених та осіб, які тримаються під вартою та відмовляються від їжі, було висвітлено, зокрема, у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі — Європейський суд) від 21 червня 1999 р. у справі «Невмержицький проти України» (заява №54825/00) та від 19 червня 2007 р. у справі Ciorap v. Moldova (заява №12066/02), які загалом стосуються порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. До речі, у рішенні у справі «Невмержицький проти України» Європейський суд констатував, що зміст зазначеної Інструкції порушує права засуджених щодо умов тримання під вартою, позбавляє їх належного медичного лікування, а примусове годування визнане практикою катування.

Слід зазначити, що Комітет міністрів Ради Європи (далі — КМ РЄ), який є політичним органом Ради Європи, під час здійснення нагляду в групі справ «Невмержицький проти України» 7 червня 2017 р. ухвалив рішення, в якому делегати, зокрема, «відзначили нову нормативну базу щодо примусового годування, спрямовану на усунення порушення ст. 3 Конвенції у справі Невмержицького, та закликали державні органи надати усю відповідну інформацію щодо впровадження цієї системи, у т.ч. відповідні рекомендації і медичні інструкції».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду є обов’язковими для виконання.

Однак відсутність чітко визначеного у законодавстві порядку примусового годування є приводом для маніпуляцій з боку ув’язнених з метою отримання від адміністрації установ попереднього ув’язнення переваг під час тримання під вартою (окреме тримання під постійним наглядом лікарів Державної кримінально-виконавчої служби), ухилення від виконання покладених обов’язків (чітко визначеного розпорядку дня установи), затягування досудового чи судового розгляду кримінального провадження (перенесення слідчих дій чи судових засідань за станом здоров’я), а також маніпулювання судом з метою зміни запобіжного заходу внаслідок штучного погіршення стану здоров’я через голодування.

Враховуючи викладене, 9 вересня 2021 р. Верховною Радою України прийнято за основу проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо застосування до засуджених та осіб, які тримаються під вартою, заходів примусового годування».

Цей документ розроблено з метою вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства в частині врегулювання процедури розгляду судами питання застосування заходів примусового годування засуджених та осіб, які тримаються під вартою та відмовляються від їжі, тим самим оголошуючи про голодування.

Для досягнення вказаної мети:

• Кримінальний процесуальний кодекс України доповнено новою ст. 206-1 «Ухвала слід- чого судді, суду про примусове годування підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою»;
• визначено, що під час виконання вироків суд, визначений у ч. 2 ст. 539 КПК України (місцевий суд, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання), має право вирішувати питання про застосування до засуджених примусового годування (п. 7-1 ст. 537 КПК України в редакції проєкту).

Автори законопроєкту очікують, що реалізація зазначених змін впливатиме на покращення стану здоров’я окремих груп населення (засуджених та осіб, які тримаються під вартою). Але чи справдяться ці очікування, покаже лише час…