Більшість кримінальних правопорушень, визначених Кримінальним кодексом України, передбачають такий вид покарання, як позбавлення волі. Позбавлення волі може бути як єдиним, так і альтернативним покаранням. Загалом в Україні чи не найгострішою проблемою є дотримання прав і законних інтересів осіб, засуджених до відбування покарання у місцях позбавлення волі. Правники завжди звертали увагу на порушення прав засуджених не тільки в Україні, а й в усьому світі, оскільки рівень дотримання прав людини в місцях позбавлення волі є показником дотримання прав людини в суспільстві.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Для того щоб охарактеризувати, які є проблеми в дотриманні прав засуджених, передусім слід звернути увагу на норми чинного законодавства, які визначають права засуджених.
Найважливішим законодавчим актом щодо належного правового регулювання та забезпечення прав осіб, засуджених до позбавлення волі в Україні, є Кримінально-виконавчий кодекс України (далі — КВК України), який закріплює основні засади правового статусу засуджених. Спираючись на конституційні норми, КВК України визначає основи правового статусу засуджених, закріплюючи їхні основні права та обов’язки.
Окрім того, законодавство України тісно пов’язане з Конвенцією проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, норми якої імплементовані в КВК України, Конституцію України та інші нормативно-правові акти.
Основні права засуджених
КВК України у ст. 8 визначає основні права засуджених, до яких, зокрема, належать: право на гуманне ставлення, право на звернення до адміністрації установ виконання покарань, на охорону здоров’я, соціальне забезпечення, отримання передач, оплачувану працю, свободу віросповідання, звернення до суду, отримання копій документів з особистих справ.
Конституція України визначає, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду (ст. 63). Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (ст. 29). Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи катуванню (ст. 27). Тобто закон визначає, що окремі конституційні права засуджених можуть бути обмежені.
Які є обмеження конституційних прав?
• Обмеження таємниці листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції. У місцях позбавлення волі телефонувати можна лише під контролем адміністрації, листи до засуджених також переглядаються.
• Обмеження права вільно збирати, зберігати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Під час відбування покарання засуджені можуть зберігати лише підручники, навчальне приладдя, періодичні видання (зокрема релігійні). Але і тут є обмеження — зберігати таку літературу можна лише в кількості до 10 примірників.
• Обмеження права пересування, права вибору місця проживання. Це обмеження видається цілком логічним з огляду на те, що засуджені не мають права залишати межі місця позбавлення волі.
• Обмеження права проведення мітингів, зборів і демонстрацій. Вказане обмеження також пов’язане з неможливістю засудженого самовільно залишати ізольовану територію.
• Обмеження права брати участь у референдумах, вільно обирати й бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Під час перебування у колонії засуджені не мають права голосу на місцевих виборах, проте можуть обирати Президента і депутатів до Верховної Ради України.
• Обмеження права на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації. Проте засуджені можуть брати участь у самодіяльних гуртках, які створені в місцях позбавлення волі.
• Обмеження права володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами інтелектуальної або творчої діяльності. Ця заборона поширюється на придбання, продаж, дарування, виготовлення, зберігання і використання коштів, цінностей, речей, речовин і виробів, які заборонені в місцях позбавлення волі.
З цього можна зробити висновок, що конституційні права засуджених обмежені несуттєво, але водночас такі особи повинні виконувати певні обов’язки.
Порушення прав людини в місцях позбавлення волі
Говорячи про дотримання прав людини в місцях позбавлення волі під час воєнного стану, доцільно звернути увагу на щорічну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2022–2023 роки.
Так, протягом 2022 року в межах реалізації функцій омбудсмена було відвідано 61 заклад, що відносяться до системи Міністерства юстиції України (ізолятори, колонії, виправні центри тощо). Серед виявлених порушень зазначено недотримання норм протипожежної безпеки, норм площі камер, неналежне освітлення, у деяких ізоляторах відсутня можливість здійснювати телефонні дзвінки, низька якість юридичних послуг, неналежний рівень медичної допомоги, низький рівень харчування.
З цього можна зробити висновок, що порушуються ледь не всі конституційні права засуджених, що не може не викликати занепокоєння.
Омбудсмен у своєму звіті зазначив, що Міністерство юстиції України десятиріччями не реалізовує заходи, які нібито мають виправити ситуацію з дотриманням прав людини.
Для глибшого розуміння проблеми пропоную розглянути на прикладах, які саме порушення були виявлені.
1. Незабезпеченість укриттями, проблеми евакуації, утиски активістів.
Розглядаючи це питання, передусім слід зрозуміти масштаби проблеми. Як зазначено у звіті Уповноваженого, в Україні 3770! місць несвободи.
В умовах збройної агресії проти України особливо гостро постає питання безпеки засуджених. До таких проблем можна віднести погіршення умов тримання засуджених через постійні обстріли, загрози захоплення, недостатність укриттів, руйнування інфраструктури, втрата зв’язку з персоналом та утримуваними на тимчасово окупованих територіях. Під час постійних і тривалих повітряних тривог на території України просто неможливо перевести усіх осіб до укриттів.
Окрім того, далеко не всі заклади й установи, де утримуються громадяни України, було евакуйовано, і вони продовжують перебувати на тимчасово окупованих територіях, контрольованих агресором територіях або в безпосередній близькості до лінії фронту.
Проаналізувавши звіт омбудсмена, можна помітити, що евакуація не завжди має позитивні результати. Зокрема, наводиться приклад евакуації осіб, які тримаються під вартою, до ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор», де такі особи змушені перебувати в нелюдських умовах.
Найяскравішим прикладом є ДУ «Київський слідчий ізолятор», в якому станом на 2022 рік перебувало близько 2500 ув’язнених. Вказану установу не обладнано укриттям чи бомбосховищем, система відеонагляду не забезпечує безпеку ув’язнених осіб.
Що стосується утисків активістів, то до омбудсмена надходили виклики від громадян України, які не погоджуються з режимом і діями держави-агресора, згідно з якими скаржилися на бездіяльність лікарів, погіршення стану здоров’я тощо.
2. Сегрегація або так звана тюремна ієрархія як з боку засуджених, так і адміністрації. Європейський суд з прав людини визначав, що наявність особливо вразливих категорій осіб під впливом тюремної ієрархії є явним порушення норм ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, системною проблемою у діяльності установ виконання покарання є практика віднесення ув’язнених і засуджених до вразливих категорій. Що це означає? Не секрет, що в місцях позбавлення волі між засудженими виникає власна ієрархія. Тобто неформальна система відносин, яка регулює статут, права та обов’язки засуджених. Певні «касти» в місцях позбавлення волі мають більший вплив і принижують права новоприбулих. Уповноваженим були зафіксовані випадки, коли вразливі категорії громадян були поміщені до камер, які не відповідають людським умовам перебування (проживання у підвальних приміщеннях, вологі матраци, пліснява тощо).
Наприклад, в ДУ «Личаківська виправна колонія» виділено окремі столи в їдальні для осіб, які належать до вразливих категорій.
Окрім того, у 2022 році омбудсмен виявив, що під час відкриття працівниками камерних приміщень засуджені зобов’язані піднімати і тримати руки у положенні догори протягом усього періоду перебування працівників державної установи. Усі ці приклади є проявами катування, що ґрунтується на дискримінації.
3. Неналежні умови тримання. КВК України визначає, що засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем, інвентарем тощо. Норма житлової площі на одного засудженого не може бути меншою ніж 4 кв. м. Ця норма була введена до КВК України передусім задля розв’язання проблем щодо переповнення, що може призвести до негігієнічних умов, відсутності приватності. Проте омбудсмен продовжує фіксувати випадки порушення норм площі майже в усіх установах відбування покарань. Так, у камерних приміщення ДУ «Харківський слідчий ізолятор» виявлено площу на одного засудженого, що становить 2,9 кв. м (що майже удвічі менше встановленої норми), а також зафіксовано утриманого, який не мав спального місця і був змушений спати на підлозі.
4. Порушення права на належні умови пра ці. Гарантії умов праці засуджених до позбавлення волі відображені в КВК України. Так, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю, тобто 40 годин на тиждень. Праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених законодавством про працю. Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості та якості.
Також під час конфіденційного спілкування омбудсмен зафіксував опіки рук і ніг в осіб, які працевлаштовані в ливарному цеху ДУ «Диканівська виправна колонія». Як зазначено, вказані травми є наслідком незабезпеченості працівників спеціальним одягом і засобами індивідуального захисту.
5. Смертність. Неможливо не звернути увагу на кількість смертельних випадків серед засуджених. Відповідно до звіту Уповноваженого за 2022 рік зареєстровано 32 факти смерті, тілесних ушкоджень — 88 випадків. Водночас випадки заподіяння ушкоджень розслідуються формально, некритично, без проведення додаткових досліджень.
6. Неналежний рівень медицини. Було виявлено численні випадки неналежного проведення оглядів. Зокрема, огляди психіатра та стоматолога проводяться формально, засудженим не проводять повні профілактичні огляди відповідно до норм чинного законодавства. Засуджені жінки не проходять скринінгові обстеження для виявлення та лікування онкологічних або гінекологічних захворювань. Слід наголосити, що ці випадки є частими, систематичними і це лише невелика частина того, як права засуджених порушуються.
Проблеми засуджених неодноразово висвітлювали в медіа
Порушення норм житлової площі
Наприклад, у 2020 році окремі корпуси ДУ «Харківський слідчий ізолятор», які було збудовано близько 200 років тому, законсервовані через аварійний стан. Журналістами та Офісом омбудсмена під час відвідування було виявлено, що в окремих камерах понаднормово утримувались чотири і більше осіб, внаслідок чого не тільки порушуються вимоги щодо норми житлової площі на одну особу, але й право на приватність і гідні умови тримання. Моніторинговою групою було виявлено приміщення площею до 1 кв. м, у яких в’язні можуть тільки стояти. Адміністрація закладу пояснювала, що в цих приміщеннях перебувають схильні до нападу або проявів агресії особи.
Порушення права на медичну допомогу
Харківська правозахисна група за результатами моніторингових візитів до різних установ виконання покарань виявляла низку порушень, які впливають на здоров’я засуджених і ув’язнених. Зокрема, у засуджених відсутні укладені декларації з лікарем первинної медичної допомоги, особи з підозрами на гепатит С не проходять відповідні тестування, виявлено недотримання вимог ізоляції хворих на туберкульоз, незабезпеченість виробами медичного призначення та лікарськими засобами.
Дискримінація
У Хмельницькому ізоляторі було запроваджено проєкт щодо надання платної послуги з поліпшеними умовами тримання. Проте послугу можуть отримати лише ув’язнені чоловіки.
Порушення права на правничу допомогу
Є безліч випадків, коли утримувані особи скаржилися на ненадання правничої допомоги адвокатами з центру надання безоплатної допомоги. Омбудсмен у своєму звіті вказував на зафіксований факт, коли засудженого обмежили в праві на спілкування із захисником в умовах воєнного стану, хоча дві його справи розглядалися судом.
Отже, порушення конституційних прав засуджених є систематичними і фіксуються з року в рік, чого не можна допускати в демократичному суспільстві.