Сімейні справи є одними з найпоширеніших у судовій практиці. Значну їх частину становлять майнові спори подружжя. На сьогодні склалася здебільшого усталена судова практика їх розв’язання. Однак і у цій категорії справ нерідко виникають проблеми з обґрунтуванням правової позиції належними та допустимими доказами, а також правозастосуванням сімейно-правових норм під час доведення у суді права спільної власності подружжя, зокрема якщо шлюб офіційно не реєструвався.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Бажане рішення суду про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу іноді буває отримати доволі складно. А на кону при цьому суттєві матеріальні інтереси. Адже особам, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання, в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Зокрема, це і придбані об’єкти рухомого та нерухомого майна, і кошти на банківських рахунках незалежно від того, на кого з подружжя оформлені ці вклади.
Тож у випадку, коли фактичний союз не виправдав сподівань і мирних шляхів поділу майна не знайдено, учаснику таких відносин потрібно переконати суд насамперед у тому, що це майно є спільним. Для цього необхідно довести не лише сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах, а й придбання цього конкретного майна за спільні кошти або внаслідок трудової участі обох фактичних чоловіка й дружини. Практика показує, що зробити це не завжди просто. Наприклад, один із останніх власних кейсів — аналогічна справа, у якій успіх був саме на стороні відповідачів. У цій справі, обґрунтовуючи позицію відповідачів чоловіка та його матері (нового власника нерухомого майна), інтереси яких я представляла, слід було спростувати набуття конкретного майна за спільні кошти або внаслідок трудової участі обох фактичних чоловіка й дружини, при цьому в позивача вже було судове рішення про встановлення факту проживання сторін однією сім’єю, що в подальшому не мало само собою вирішального значення для суду у цій справі — справа 359/8894/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119949100). Зрештою позивачці суд відмовив, оскільки вона не змогла довести належними доказами свою участь у придбанні нерухомого майна. Аналізуючи правове регулювання цього питання, слід враховувати, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна передусім є питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності.
Отже, до суду слід підготуватися ретельно, беручи до уваги, зокрема, актуальну судову практику. Не варто сподіватися, що відповідач у справі поступиться своїми інтересами просто так, віддасть майно чи кошти — як правило, все перетворюється у затяжний судовий процес.
Насамперед слід відступити від вкоріненого у правосвідомості багатьох стереотипу, що все майно, придбане за час спільного проживання однією сім’єю, незалежно від реєстрації шлюбу, належить подружжю на праві спільної власності. Певне підґрунтя для саме такого розуміння підстав виникнення спільної сумісної власності чоловіка та дружини дає зміст ст. 60 СК України. Але якщо шлюб не зареєстровано, то сама лише обставина придбання майна одним із учасників таких відносин не є достатньою для визнання його об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту, наявності спільного бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін, що зазначено в Постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №442/2219/11. Наведені вище правові висновки Суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц.
Загалом на практиці судові спори щодо поділу майна можна поділити на декілька категорій: перша категорія — найпростіша, статус перебування в зареєстрованому шлюбі зумовлює появу спільної сумісної власності. Друга — трохи специфічна — коли подружжя фактично не проживає разом (не позначається на майнових правах). СК України в окремих випадках передбачає певні правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя. Однак такий режим не виникає лише з огляду на те, що чоловік і дружина живуть у різних місцях. При цьому випадки встановлення факту окремого проживання судом якщо і є, то це радше виняток.
Право на майно жінки й чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі (третя категорія), врегульоване ст. 74 СК України.
Досить поширеною також є ситуація, коли майно, придбане фактичним подружжям за спільні кошти, оформлюється на когось одного з них. Якщо при зареєстрованому шлюбі це не має юридичного значення, то за умов фактичних шлюбних відносин має, і досить велике. Так, майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном. Друга сторона права на таке майно не має, доки не доведе, що воно є спільним. Найпростішим, але не самостійно дієвим способом доказування є показання свідків. Аргументами можуть слугувати і відомості про те, що один з учасників фактичних шлюбних відносин за період спільного проживання не мав достатніх коштів для придбання або покращення майна без залучення коштів іншого. Більшу доказову силу мають документи, які можуть підтвердити наявність заробітку чи іншого доходу, отримання кредиту на ім’я одного або обох учасників фактичного шлюбу, договори позики, дарування грошей або документи, що підтверджують витрати на спільне майно. Ведення спільного господарства та наявність спільного бюджету можна підтвердити також виписками з банківських рахунків, коли фактичні чоловік і дружина перераховують кошти один одному, оплатою комунальних та інших послуг за адресою спільного проживання. Чим більше письмових доказів, тим аргументованіша позиція позивача. Якщо сторони проживали певний період у цивільному шлюбі та згодом зареєстрували шлюб офіційно, а частина майна придбана до офіційної реєстрації шлюбу, можна встановити певні обставини спільного проживання і у справі про розірвання шлюбу між подружжям, що слугуватиме підґрунтям для майбутнього судового рішення про поділ майна, що набуте до реєстрації шлюбу. Саме такий підхід до доказової бази також є вдалим, зокрема особисто використала його ще в одному власному кейсі, представляючи позивача в аналогічній справі, де вдалося переконати апеляційну інстанцію та отримати позитивне рішення для клієнтки щодо поділу майна, набутого за час фактичних шлюбних відносин до реєстрації шлюбу, а також поділу майна, набутого у зареєстрованому шлюбі (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118390671#, справа №291/43/22). Вирішуючи питання про поділ майна, суд вважав достатнім, що в наданому стороною позивача рішенні суду про розірвання шлюбу встановлено факт проживання однією сім’єю подружжя до реєстрації шлюбу. Це рішення було отримане на першому етапі надання правничої допомоги клієнту (https://reyestr.court.gov.ua/Review/98069143#, справа №753/20787/20), на другому етапі, вже у справі про поділ майна, це рішення суду про розірвання шлюбу було одним із беззаперечних доказів фактичного перебування сторін у шлюбі без реєстрації у певний період часу, коли сторонами було придбано частину нерухомого майна. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні, та відповідно немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Як наслідок, майно, придбане сторонами за увесь час спільного проживання, поділено між колишнім подружжям порівну.
Загалом небажання обтяжувати себе офіційними шлюбними відносинами подекуди призводить до виникнення проблемних моментів поділу майна колишнього подружжя. Хоча захистити свої майнові права у незареєстрованому шлюбі цілком можливо, але такі спори мають свою специфіку, потребують індивідуального підходу, ретельної підготовки значної кількості доказів. Практична реалізація доведення правової позиції у суді має низку труднощів, які необхідно враховувати.