1 вересня 2021 р. в Україні стартувала кампанія добровільного декларування, яке передбачає одноразове подання декларації про доходи, з яких не було сплачено або не у повному обсязі сплачено податки. Досить часто таке декларування називають податковою амністією, оскільки це спосіб легалізувати тіньові доходи.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Очікується, що за період дії податкова амністія має принести до держбюджету 25 млрд грн. Відтак, для того, щоб «виконати план», до державного бюджету щомісяця має надходити не менше, ніж 2 млрд грн. Станом на 27.10.2021 р. до бюджету надійшло лише 6 млн грн. Якщо така тенденція буде зберігатися, до моменту закінчення добровільного декларування вдасться акумулювати не так багато коштів.
Розглянемо детальніше, хто є суб’єктами добровільного декларування та чому реальність не виправдовує очікування по наповненню держбюджету.
По-перше, скористатися можливістю задекларувати доходи на «пільгових умовах» (без оприлюднення джерела доходів та за зниженою податковою ставкою) може обмежена кількість громадян: фізичні особи-резиденти, у т.ч. самозайняті, а також фізичні особи, які були резидентами на момент отримання (набуття) об’єктів декларування чи нарахування (отримання) доходів. Декларантами не можуть бути особи, які з 1 січня 2005 р. мали обов’язок подавати декларації відповідно до антикорупційного законодавства, а також ті, щодо кого застосовані спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи тощо.
По суті, ідея добровільного декларування розрахована на громадян з «зарплатою в конвертах», власників інстаграм-магазинів чи аналогічного бізнесу, що не реєструються як ФОП та, відповідно, не сплачують податки з доходів; заробітчан-нелегалів; підприємців, які декларували доходи не у повному обсязі; громадян, які продали цінні речі, належним чином не оформивши це чи істотно занизивши їх вартість «на папері»; власників «офшорних» компаній, що не декларували свої доходи на території України, тощо. З огляду на поточні розміри надходжень грошових коштів до бюджету стає зрозуміло, що останні декларувати свої «офшорні» доходи не квапляться, а решта громадян, що перераховані вище, навряд чи зможуть за рік принести до держбюджету 25 млрд грн.
Натомість категорії громадян, котрі часто потрапляють під приціл громадськості, тобто держслужбовці, суб’єкти владних повноважень тощо скористатися таким інструментом не зможуть. Хоча саме їх декларації, доступні для загального огляду, викликають більше всього запитань: квартири та елітні авто, великі готівкові накопичення та інші цінності при зарплаті, яка явно не може покрити такі витрати.
По-друге, встановлено обмеження на активи, які можуть бути задекларовані. Наприклад, об’єктами декларування не можуть бути кошти в національній та іноземній валютах, які на дату подання декларації перебувають у готівковій формі (лише безготівкові кошти, розміщені на спецрахунку); активи, що обліковуються на рахунках фінансових установ та/ або розташовані (зареєстровані) на території держави-агресора.
По-третє, є питання до самої процедури «детінізації» готівкових коштів, які можна задекларувати в рамках добровільного декларування. Зокрема, задля уникнення ситуації, коли декларант вирішив задекларувати певну суму «на майбутнє», законом передбачено відкриття спецрахунку, на який слід покласти кошти, що будуть декларуватися. Разом з тим, процедуру відкриття банківських рахунків ніхто не підлаштовував під ідею добровільного декларування, і під час відкриття спецрахунку для зарахування суми коштів від 400 тис. грн слід надати документи про їх походження. Кошти, по яких не було надано документальне підтвердження походження, можуть бути заблоковані банком на невизначений час. При цьому, як показує практика, більшість банків відмовляють у відкритті спецрахунків для добровільного декларування.
Підсумовуючи, скористатися можливістю добровільного декларування може обмежена кількість громадян з рівнем доходів, який у більшості випадків навряд чи перевищить середню планку. Якщо розглядати варіант декларування готівкових коштів, для цього додатково потрібно відкрити спецрахунок та пройти процедуру фінмоніторингу. У свою чергу, банки мають право звернутися з запитами до відповідних органів задля підтвердження джерела походження коштів. Врахуємо також той факт, що потенційні декларанти — це громадяни, котрі, скоріш за все, акумулювали кошти протягом тривалого часу. З огляду на ступінь недовіри до контролюючих органів та відсутність гарантій того, що декларантів не притягнуть до відповідальності за іншими статтями, переважна більшість, очевидно, не ризикнуть поставити накопичені кошти під удар. Тобто у даному випадку ризики декларування перевищують заявлені від нього переваги.
Крім того, слід мати на увазі, що сама процедура добровільного декларування належним чином не прорекламована, і на практиці значна частка населення просто не знають про таку можливість.
Що може стимулювати громадян користуватися добровільним декларуванням? Перш за все, слід боротися з високим рівнем недовіри до податкових та державних органів загалом. Громадяни мають побоювання, що звільнення від відповідальності за порушення податкового та валютного законодавства все ж відкриє дорогу для притягнення до відповідальності за іншими статтями або дасть можливість податківцям взяти на замітку таких громадян та уважно слідкувати за їх діяльністю. Водночас варто розуміти, що визначена за законом категорія громадян, які можуть скористатися добровільним декларуванням, не принесе очікуваних результатів у вигляді поповнення бюджету країни у заявлених розмірах. Тому є сенс подумати над розширенням потенційної аудиторії декларантів.
Поряд з підвищенням авторитету податкових, правоохоронних та інших органів слід говорити про надання гарантій дотримання конфіденційності інформації, яка надаватиметься громадянами у рамках добровільного декларування. У рамках інформаційної кампанії слід не лише сповістити про можливість скористатися добровільним декларуванням, а й бути готовим надавати консультації, відповідати на запитання, які можуть виникати у процесі підготовки та подачі декларації. Наприклад, яким чином відкрити раніше згаданий спецрахунок, як оцінити наявне майно у разі потреби, за якою ставкою воно оподатковуватиметься тощо. Слід також пояснити, яким чином «податкова амністія» може бути корисна для громадян. Переважна більшість людей ставляться до подібних ініціатив з засторогою, очікуючи на підвох.
І насамкінець, слід розуміти, що для того, аби громадяни почали активно декларувати свої доходи та майно, що знаходяться «в тіні», їх потрібно належним чином стимулювати. Без відповідної реформи податкової системи та більш суворого контролю з боку держави ніхто декларуватися не буде. Завжди можна дочекатися нової хвилі декларування або не оприлюднювати наявні доходи та майно взагалі. Тому подібні інструменти слід запроваджувати комплексно.