Минулого року минуло сторіччя від дати створення Союзу українських адвокатів — першого професійного і самоврядного об’єднання українських адвокатів. Проте його створенню передувала діяльність й інших правничих об’єднань українців, які діяли на Галичині та у Львові, де право на свободу об’єднань було доступнішим, ніж у Російській імперії чи СРСР.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Одним із таких було Товариство українських правників (до Першої світової війни — Товариство українсько-руських правників). Це Товариство, на відміну від Союзу українських адвокатів, об’єднувало правників усіх правничих професій.
«Від давна відчувано у нас потребу згуртованя правників в окремім товаристві», — саме так розпочиналася в номері газети «Діло» від 22 квітня 1909 року стаття, присвячена створенню Товариства. Втілення цієї ідеї розпочалося ще за два роки до зборів, коли було утворено Комітет для вироблення статуту правничого товариства, проте його діяльність не була успішною. Головною причиною невдачі журналісти називали входження до Комітету «наших русскіх» — представників москвофільської течії на Галичині — і неможливість спільної роботи з ним. Тому у 1908 році у Львові відбулася нарада українських правників, на якій було обрано новий комітет, очолюваний проф. Станіславом Дністрянським, який і розробив, «уложив», статут майбутнього Товариства.
Цей Статут було затверджено рішенням Міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини ще 13 березня 1909 року. І вже за місяць, 18 квітня, відбулися установчі збори, в яких взяли участь понад 60 правників, які представляли практично всі правничі професії: судді, адвокати, урядники прокуратури, нотарі як зі Львова, так і з «дальших сторін краю».
Збори одностайно затвердили Статут та обрали керівництво Товариства, яке очолив радник двору Григорій Кузьма, що був одним із найавторитетніших управлінців того часу та очолював наглядові органи й інших українських інституцій — Львівського ставропігійського інституту та Центробанку.
Його заступником став один із найвидатніших українських вчених-юристів Станіслав Дністрянський, а серед членів Ради Товариства були такі відомі діячі українського національного руху, як Володимир Вергановський, Євген Олесницький, Іван Кивелюк і Теодор Рожанковський. Більшість із них згодом брали активну участь у створенні Західноукраїнської народної республіки, зокрема Іван Кивелюк навіть був заступником президента ЗУНР і теж правника Євгена Петрушевича.
Структура Товариства складалася також із місцевих осередків — секцій. Було утворено чотири робочі комісії: язикову (мовну), судейську (суддівську), цивілістичну та криміналістичну. Вступний внесок становив 2 крони, а річне членство обходилося в 12 крон (близько 85 доларів на рік за сучасним курсом).
Головною метою Товариства, згідно зі Статутом, стало «плекання і розвиток в українсько-руській мові правничих і суспільних наук в теорії і практиці та зберігати станові інтереси всіх правничих станів, заступлених в товаристві». Кость Левицький як неофіційну місію Товариства згодом визначав «обовязок... розбудити у всіх членах правниках почуття орґанізаційної спільноти й обовязку до співпраці у всіх ділянках громадянського життя, звязаних з правничим станом».
Серед ключових успіхів Товариства в той час була організація власного видання «Правничий вістник» та переклад австрійських кодексів українською мовою, а також проведення в березні 1914 року Першого з’їзду українських правників у Львові.
Світова війна перервала діяльність Товариства, яке відродилося вже у 1920 році. В той час його очолювали судді Роман Чайковський і Зенон Лукавецький, які спрямували його діяльність у просвітницьке русло, зокрема спільно із Союзом українських адвокатів з 1929 року Товариство видавало часопис «Життя і право».
Проте довоєнного імпульсу відродити не вдалося, і навіть за кількістю членів Товариство було меншим за Союз. Перед самим початком Другої світової війни до лав Товариства долучилося близько 70 молодих правників, які розгорнули активну діяльність для оновлення його діяльності, проте радянська окупація перервала цей процес.
Цього року виповнюється 115 років із дня створення Товариства. Цей ювілей не було відзначено, а саму 30-річну діяльність Товариства і її вплив ще детально не вивчено і не оцінено. Але важливою є сама ідея, яка покладалася в основу створення Товариства та його діяльності: не лобіювання вузьких корпоративних інтересів окремих груп, а захист широких прав і розвиток саме української юриспруденції в інтересах українського суспільства.
І, мабуть, це найкраще, що ми могли б взяти з цієї сторінки нашої правничої історії.
P.S. За матеріалами газети «Діло» та часопису «Життя і право». У випадку цитат збережено правопис оригіналу.