В усьому світі існує практика застосування альтернативних способів вирішення конфліктів. Наразі Україна знаходиться на шляху імплементації власного законодавства до законодавства країн західної Європи. Однією з новел законодавства стало прийняття в кінці 2017 р. нових процесуальних кодексів, в яких встановлена процедура врегулювання спору за участю судді. Така практика поширена в країнах західної Європи та США.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Світовий досвід показує, що медіацію як превентивний захід, який дозволяє сторонам уникнути судового процесу, можна застосовувати в будь-якій сфері суспільного життя: приватно-правові спори щодо поділу майна, батьківської опіки над дітьми, спори між бізнес-партнерами тощо.
Загалом, в Європі процес впровадження медіації розпочався у 80-х роках минулого століття. Однак щоб отримувати справи, медіатори повинні мати відповідну кваліфікацію та виконувати низку вимог. Наприклад, у Польщі медіатори зобов’язані бути зареєстрованими в суді. В Австрії послуги медіації надає Департамент Міністерства юстиції, а також Асоціація пробації та соціальної роботи. При цьому Асоціація є незалежною організацією, яка субсидіюється Міністерством юстиції.
У Франції послуги медіації надають громадські організації, а медіатори отримують право підписати контракт на надання послуг з Міністерством юстиції тільки після акредитації прокурором. У Чехії Служба апробації та медіації хоча і підпорядкована Міністерству юстиції, але має власну виконавчу вертикаль.
Медіація та врегулювання спору за участю судді – це дещо різні методи, проте обидва дозволяють уникнути судового процесу.
Якщо звернутися до Кодексу адміністративного судочинства України, то процедура врегулювання спору за участю судді проводиться протягом розумного строку (не більше ніж 30 днів з дня постановлення ухвали про її проведення). Важливо, що строк проведення такої процедури не підлягає продовженню.
Врегулювання спору за участю судді відбуватиметься у формі наради. Останні можуть бути спільними (проводяться за участю всіх сторін, їхніх представників і судді) та/або закритими. Закриті наради проводяться окремо з кожною стороною. Закриті наради в певних випадках може ініціювати суддя (наприклад, коли виникає підозра у приховуванні однією зі сторін необхідної інформації).
Здавалося б, медіація не має жодних відмінностей від звичайної процедури, проте є певна специфіка.
Для судді існує низка репутаційних ризиків, а саме ризик бути звинуваченим у корупції, оскільки в процесі врегулювання спору проводяться зустрічі зі сторонами за закритими дверима. Медіатор не наділений владними повноваженнями, а отже, не несе таких ризиків. Чи захоче суддя ініціювати зустріч за закритими дверима для кожної зі сторін, не боячись, що потім отримає звинувачення в корупції – відкрите питання.
Медіатор не призначається, а обирається сторонами спільно на добровільній основі. Як суддя, так і медіатор не надають юридичних консультацій під час медіації та не приймають рішення за сторони, не займають позицію будь-якої зі сторін. Їхні дії спрямовані на врегулювання спору мирним шляхом.
Існують ситуації, в яких потрібна участь саме судді-медіатора. У випадках, коли необхідно вирішити адміністративний спір між суб’єктом владних повноважень та громадянином чи юридичною особою, саме державні органи повинні бути ініціаторами процедури врегулювання спору альтернативним методом. Якщо ж ініціатива виходить від фізичної чи юридичної особи, пропозиція має бути прийнята суб’єктом владних повноважень без заперечень. У такому разі суддя-медіатор є незамінним. Надалі, якщо справа дійде до суду, суддя-медіатор не може залучатися до її розгляду.
Судове вирішення спору має бути останнім засобом захисту порушених прав, тому нові превентивні заходи мають позитивну тенденцію впровадження. Однак потрібно розуміти, що медіація має непередбачуваний характер. На відміну від вирішення спору в суді, коли справа вирішується в межах позовних вимог, під час медіації, незалежно від того судова вона чи ні, сторони мають право прийняти будь-яке рішення. Головне, щоб воно було вигідне обох сторін.
Загалом, будь-який превентивний захід не є панацею у вирішенні конфліктної ситуації. Однак бажання осіб вирішити конфлікт, готовність та спроможність взяти участь у медіації – це єдиний правильний шлях для виходу з кризової ситуації.