Сьогодні, напевне, немає осіб, які на теренах інтернету чи в особистій бесіді не висловили б свою думку стосовно вакцинації. Ця тема вкрай актуальна, найбільш обговорювана з різних ракурсів, у т.ч. в розрізі реалізації права на працю.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Щеплення VS праця
Конституція України вказує, що людина, її життя і здоров’я визнаються найвищою соціальною цінністю, а також визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права передбачає можливість обмеження окремих прав і свобод у ситуаціях, якщо існує загроза для здоров’я і життя нації. Такі обмеження повинні вводитись у законному порядку, мають бути необхідними, обґрунтованими і, безумовно, співмірними з метою їх введення.
Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію Covid-19 в Україні у 2021–2022 рр. визначено, що вакцинація є добровільною для усіх груп населення та професійних груп. Отже, це виключає обов’язковість і примушування до вакцинації. Разом з тим, усе частіше від працівників абсолютно різних спеціальностей на підприємствах різних сфер діяльності й форм власності можна почути про погрози з боку роботодавців звільненням або відстороненням від роботи через відсутність сертифікатів про проходження часткового або повного курсу вакцинації від Covid-19. Такі вимоги роботодавців викликані занепокоєнням стосовно можливості здійснення ними господарської діяльності в умовах пандемії або притягнення їх до відповідальності за порушення карантинних заходів.
Виходить, що на вагах з одного боку лежить можливість працювати бізнесу, а з іншого — можливість реалізації права на працю конкретної особи, адже в залежності від кольору карантинної зони місцева влада висуває певні умови, яких має дотримуватись суб’єкт господарювання, аби не повісити на свої двері табличку «Зачинено».
Хочеш чи ні
Питання відносин між роботодавцем і найманим працівником визначає чинне трудове законодавство, що включає в себе і охорону праці, тобто систему правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити дотримання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Працівник, у свою чергу, повинен дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей у процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства.
Отже, на роботодавця і працівника чинним трудовим законодавством покладається спільний обов’язок дбати про стан здоров’я і запобігати створенню ситуацій, які загрожують здоров’ю і життю оточуючих. З метою реалізації такого обов’язку законодавством у сфері охорони здоров’я та трудового права передбачається порядок медичних оглядів працівників. Їх метою якраз і є визначення й оцінка стану здоров’я працівників, своєчасне виявлення захворювань, які перешкоджають виконанню посадових, робочих обов’язків, а також запобігання виникненню і розповсюдженню інфекційних хвороб. Роботодавець за власний кошт повинен забезпечити фінансування та організувати проведення медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я. Порядок їх проведення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
В обов’язки роботодавця входить і забезпечення за власний рахунок позачергових медичних оглядів працівників. Такі огляди можуть бути організовані за заявою працівника і за ініціативою роботодавця, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати трудові обов'язки. Проведення медоглядів включає комплекс дій, спрямованих на встановлення стану здоров’я працівника, у т.ч. лабораторні дослідження.
У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2001 р. №559 затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, та встановлено порядок проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок. До таких належать, зокрема, працівники харчової та переробної промисловості (крім працівників підприємств з виробництва дріжджів, олії, сушених овочів, солі, молочної кислоти, фасування чаю, кави; млинів, крупорушок, зерносховищ, елеваторів; крохмале-патокових, соледобувних, лікеро-горілчаних підприємств; складів зерна, борошна, круп), підприємств продовольчої торгівлі, ринків, громадського харчування, навчальних закладів, перекупань, косметичних та масажних кабінетів, готелів, спортивно-оздоровчих комплексів, закладів культури, розважальних закладів, аптек та їх структурних підрозділів, метрополітену, транспортно-дорожнього комплексу, осіб, які надають приватні послуги удома, тощо.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2001 р. №559 встановлено, що у разі погіршення епідемічної ситуації за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря органи виконавчої влади та місцевого самоврядування можуть приймати рішення щодо проведення позачергових медичних оглядів. Перелік необхідних досліджень, лікарів-спеціалістів, видів клінічних, лабораторних та інших досліджень, що необхідні для проведення обов’язкових медичних оглядів, затверджує МОЗ.
Ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та/або поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти відповідних інфекційних хвороб. До обов’язкових належать щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Такі щеплення включаються до календаря щеплень. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Аналогічні положення містить і Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
Чи дотримано баланс?
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Зокрема, ст. 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відсторонення працівника від роботи — це призупинення виконання ним своїх трудових обов’язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням роботодавця, і про це працівник повинен бути повідомлений. Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.
За змістом ст. 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом. Правовий висновок про те, що ст. 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи, висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 р. у справі №755/6458/15-ц (провадження №61-18651св18).
Як відомо, 4 жовтня 2021 р. наказом МОЗ №2153 затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, який починає діяти через місяць з дня його публікації. Цим наказом передбачено, що обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у т.ч. спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
На підставі наказу МОЗ №2153 внесені відповідні зміни і до постанови КМУ №1236. Так, керівники держорганів (держслужби), підприємств, установ та організацій мають забезпечити контроль за обов'язковими профілактичними щепленнями проти Covid-19 працівників та держслужбовців, категорії яких передбачені переліком у наказі №1253. Такі керівники мають відсторонювати від роботи (виконання робіт) працівників та держслужбовців, визначених цим переліком, котрі відмовляються або ухиляються від щеплень проти Covid-19. Щоправда, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до щеплень, — вони мають надати відповідний медичний висновок.
Відсторонення зазначених категорій працівників буде відбуватись без збереження заробітної плати шляхом видання відповідного наказу з обов'язковим доведенням його до відома працівника і з зазначенням строку відсторонення — до усунення причин, що його зумовили. Питання альтернативи у вигляді виконання роботи працівниками вказаної категорії дистанційно не окреслене.
Слід відзначити, що профспілки, офіс омбудсмана, а також адвокатська спільнота досить суворі в оцінці наказу МОЗ і зауважують про його суперечливість нормам міжнародного і національного законодавства, зокрема трудового.
Що в сухому залишку
Наприклад, постанова ВС від 05.07.2021 р. у справі №344/6789/20 містить висновок, що між карантином і прогулом має бути такий зв’язок, що через карантин у працівника вимушено не було можливості з’явитися на роботу, й це відбулося незалежно від його волі та бажання. Якщо роботодавець вимагає вакцинації від працівника, який не входить у перелік МОЗ, працівник має право вимагати рішення головного санітарного лікаря відповідного регіону про проведення такої вакцинації за епідемічними показниками.
Проте кожен повинен сам обирати найоптимальніший варіант. Є випадки, коли підприємства преміюють працівників за те, що останні зробили щеплення. Є ті, що переходять на дистанційну роботу, хтось домовляється про щотижневий атиген-тест тощо.
Яким чином буде складатись судова практика стосовно відсторонення від роботи, наразі передбачити важко, тож поживемо — побачимо.