Питання процесуального правонаступництва є важливим елементом у цивільному процесі, особливо в контексті перегляду судових рішень, ухвалених за відсутності відповідача (заочне рішення).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Законодавство та судова практика не дають однозначної відповіді на запитання, чи може правонаступник відповідача реалізувати це право, що зумовлює необхідність детального аналізу.
Подання заяви про перегляд заочного рішення — спеціальне суб’єктивне цивільно-процесуальне право відповідача, визначене ч. 1 ст. 284 ЦПК України. Цивільний процесуальний кодекс України прямо не передбачає можливості подання такої заяви правонаступником відповідача.
У більшості випадків, як свідчить судова практика, після ухвалення заочного рішення суди залишають заяви правонаступників про перегляд заочного рішення без розгляду або повертають їх, вказуючи, що правонаступник не має процесуальних прав щодо подачі заяви про перегляд вказаного заочного рішення або що залучення судом першої інстанції правонаступника сторони можливе лише до ухвалення рішення за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Законодавство України не містить визначення поняття «стадії судового процесу», однак у правовій доктрині під стадією процесу розуміють сукупність процесуальних дій, спрямованих на здійснення однієї найближчої процесуальної мети. Найчастіше виокремлюють такі стадії судового процесу:
• відкриття провадження у справі;
• провадження у справі до судового розгляду;
• судовий розгляд у суді першої інстанції;
• провадження в апеляційній інстанції;
• провадження в касаційній інстанції;
• провадження у зв’язку з виключними обставинами;
• провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами;
• виконавче провадження.
А тому вбачається, що судовий процес не завершується ухваленням рішення першої чи навіть касаційної інстанції, оскільки, наприклад, можуть з’явитися підстави для подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, а виконавче провадження не може бути завершене з тих чи інших причин.
Отже, можна стверджувати, що судовий процесне завершується на стадії виконання судового рішення, адже Цивільний процесуальний кодекс України передбачає положення про судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах (ст. 447 ЦПК України), а ЗУ «Про виконавче провадження» прямо вказує, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) — сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень.
Водночас процесуальне правонаступництво — це заміна під час провадження у цивільній справі сторін або третіх осіб іншими особами, до яких переходять права та обов’язки у спірних правовідносинах. Суд будь-якої інстанції зобов’язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов’язків відповідної особи, а правонаступник існує. Відповідно до вказаної норми питання процесуальної правосуб'єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити незалежно від стадії судового процесу.
Суд будь-якої інстанції після отримання заяви правонаступника відповідача повинен вирішити питання про наявність підстав для залучення його до участі у справі як правонаступника.
Звичайно, ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає заміну сторони виконавчого провадження (стягувача чи боржника). Однак з огляду на те, що судовий процес (провадження) на стадії виконання судового рішення (якщо судове рішення не виконано) не завершується, це не позбавляє учасників справи (зокрема і потенційних правонаступників) можливості реалізовувати свої процесуальні права, які передбачені процесуальним законом.
Отже, знову виникає запитання, чи може правонаступник звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення, якщо воно вже перебуває на виконанні в органах ДВС чи приватного виконавця. Пропоную розглянути практичний кейс, у якому і постало таке запитання.
Помирає один із подружжя. Інший із подружжя звертається до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і під час реалізації свого права на прийняття спадщини дізнається про те, що померла особа була учасником (відповідачем) судового цивільного провадження, за результатами якого з неї стягувалася певна сума коштів. Розгляд справи в суді першої інстанції завершився ухваленням заочного рішення ще 10 років тому. Звичайно, рішення набрало законної сили. Суд видав виконавчий лист, який був переданий на виконання до органу ДВС, і в подальшому відкрито виконавче провадження. Водночас на момент смерті особи виконавче провадження не було завершене. Про вказану судову справу іншому з подружжя нічого відомо не було.
Далі інший із подружжя звертається до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просить суд першої інстанції: залучити його до участі у справі як правонаступника відповідача, поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, переглянути і скасувати заочне рішення.
Суд постановляє ухвалу, якою залишає без розгляду заяву іншого з подружжя, обґрунтовуючи своє рішення тим, що заявник не був стороною у справі, у зв’язку з чим заявник не має процесуальних прав щодо подачі заяви про перегляд вказаного заочного рішення. Водночас суд апеляційної інстанції не погодився з позицією суду першої інстанції, скасував цю ухвалу та зазначив, що суд першої інстанції не вирішив питання про наявність підстав для залучення заявника до участі у справі як правонаступника померлого відповідача, що призвело до порушення правил процесуального правонаступництва.
Отже, у зазначеному вище кейсі команді правників вдалося реалізувати право правонаступника на перегляд заочного рішення. Проте слід зазначити, що відсутність належного нормативного регулювання цього питання та неоднозначна судова практика потребують подальшого дослідження та аналізу цієї правової проблеми.