Якщо ви коли-небудь працювали з контактами FIDIC, мабуть, вашими першими асоціаціями з цим словом будуть томи документації та недоспані ночі. Будівельний арбітраж FIDIC – це окремий маленький світ серед інших арбітражів зі своїми правилами та особливостями. Однак будь-який складний контракт можна «подолати», розібравшись з основними принципами.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Сторони часто застосовують контракти FIDIC у проектах із залученням міжнародного фінансування. Представники Мінінфраструктури говорять у пресі про можливість поширити систему FIDIC на всі капітальні ремонти та реконструкції, що виконуються за бюджетні кошти, а також про активізацію роботи в цьому напрямку з 2018 року.
Збільшення кількості використання контрактів FIDIC призведе до збільшення спорів, які щодо них виникатимуть. Порядок їх вирішення є нестандартним для звичайних спорів. Контракти FIDIC можуть передбачати багаторівневу систему вирішення спорів із залученням Інженера та Ради з вирішення спорів (далі – Ради) – нових ланок, які невідомі українському праву, до яких українські суди та юристи не звикли.
Типовий контракт FIDIC (на прикладі «Червоної книги») передбачає, що спір, ініційований підрядником, спершу повинен розглядатися Інженером. Інженер – це центральна постать у контрактах FIDIC, що призначається замовником для здійснення технічного нагляду, а крім того видає розпорядження. Якщо Інженер не зможе розв’язати спір, тоді потрібно звернутися до Ради. Інколи сторони укладають окрему додаткову угоду, в якій описують процедуру вирішення спору Радою. Якщо таке рішення Ради буде незадовільним, контракт передбачає додатковий період для мирного врегулювання. Лише після цього необхідно звертатися до арбітражу. Сторони вправі підлаштовувати цю процедуру під себе і змінювати її (наприклад, відмовитися від Ради, визначити обов’язковою медіацію чи встановити певний строк для переговорів).
(для перегляду натисніть на зображення)
Зазвичай, чим вищий «поверх» арбітражної угоди, тим дорожче обходиться весь процес вирішення спору. Таким чином, сторони мають хороший стимул вирішити спір на ранніх стадіях без шкоди для проекту. На жаль, сторони не завжди діють добросовісно. Якщо одна зі сторін втрачає інтерес до проекту і прагне «війни», тоді багаторівнева система створює більше додаткових проблем, ніж вирішує наявні.
Українське законодавство напряму нічого не говорить про характер і правові наслідки рішень, прийнятих окремими ланками (Інженером чи Радою). Відповідно, на практиці у сторін виникає безліч запитань. Чи можна без порушення умов арбітражної угоди «перестрибувати» між ланками? Чи матиме це вплив на виконання арбітражного рішення в майбутньому? Що буде, якщо інша сторона відмовиться виконувати рішення, прийняті проміжними ланками?
Однозначних відповідей на ці питання немає. Це проблема не лише нашої української юрисдикції. Загалом, щодо кожного такого проблемного питання повинні бути окремі регулювання та роз’яснення. Це полегшило б життя як сторонам (оскільки існувала б певна правова визначеність), так і суддям під час прийняття рішень.
Одним з найскладніших питань є виконання рішень Ради. Якщо такі рішення оскаржуються до арбітражу, вони втрачають свій фінальний характер (адже остаточне рішення прийматиме арбітраж). До того ж, якщо в контракті не визначено інше, вони залишаються обов’язковими до винесення арбітражного рішення. Однак практика показує, що сторона-боржник рідко поспішає добровільно виконувати такі проміжні рішення.
Наприклад, боржником є замовник будівництва, який перебуває в Україні. Щоб зобов’язати замовника виконати рішення Ради, теоретично підрядник може звернутися до українського суду. Проте успіх такої справи є сумнівним, тому що для українського суду природа такого рішення буде незрозумілою (зокрема, чи коректно порівнювати його з арбітражними рішеннями), а спеціальний механізм його виконання законодавством не визначений.
Альтернативно підрядник може спробувати отримати окреме рішення арбітражу, яким зобов’язати підрядника виконати рішення Ради (приміром, сплатити певну суму). Однак, найімовірніше, арбітраж у будь-якому випадку захоче розглянути справу по суті, тобто даватиме оцінку рішенню Ради, перед тим як зобов’язати сторону його виконати.
Інша опція для кредитора – звернутися до арбітражу чи суду з проханням про вжиття забезпечувальних заходів. У такому випадку сторона може використати висновки Ради як додатковий аргумент у своїй справі. Вірогідність того, що сторона-боржник виконає вказівки арбітражу, є значно вищою, ніж те, що вона добровільно виконає рішення Ради.
Чи потрібні всі ці «поверхи» в арбітражній угоді – вирішувати сторонам. Потрібно розуміти, що контракти FIDIC є типовими та не розроблялися авторами у прив’язці до української правової системи. Завдання сторін, керуючись типовим контрактом FIDIC, пристосувати його до тих умов, у яких він буде функціонувати, в тому числі до норм законодавства та з огляду на потенційні спори, які можуть виникнути.