Автоматизоване блокування банківських рахунків – простий спосіб сприяти верховенству права

Почнемо з цифр на основі офіційно доступних статистичних даних: в Україні заблоковано майже 900 млрд грн, або приблизно 30 млрд євро, у вигляді невиконаних рішень про повернення боргу. Це більше 1/4 річного ВВП України.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Це не звичайна/нормальна заборгованість. Це несплачені борги, неприйнятна заборгованість, коли боржник, що не виконав грошові зобов'язання, також не виконав зобов'язання, визначені судом. Тим не менш, ці 30 млрд євро не включають інші збитки, пов'язані з невиконанням рішення суду, а саме невиконані негрошові вимоги, бездіяльність адміністративних органів, відсутність можливості вимагати відсотки та втрату роботи або можливість розвитку бізнесу. Система правосуддя України повинна розуміти, що вона несе відповідальність за ці заблоковані 30 млрд євро, а також за відсутність пристойності в приватних та державних відносинах загалом. Більш того, Україна є неперевершеним «чемпіоном» серед 48 держав Ради Європи у порушенні права на справедливий суд та права на власність через невиконання судових рішень, що визначено ЄСПЛ.

Існують різні причини цієї неприйнятної ситуації, включаючи мораторії парламенту щодо захисту деяких привілейованих (державних) боржників, відсутність прозорої та ефективної процедури банкрутства, недостатньо незалежну та стимульовану систему примусового виконання тощо. Тепер давайте зосередимося лише на одній головній причині - ролі судів в цілому та їх позиції щодо блокування банківських рахунків боржника зокрема.

Перш за все, всі судові рішення повинні виконуватися. Без примусового виконання, у судах немає сенсу. Чи повністю розуміють українські суди принцип «практичної та ефективної» природи прав, включаючи право на справедливий суд? Роль судів у нагляді за правозастосуванням у всіх передових європейських юрисдикціях, які мають високий рівень економічного та соціального розвитку і не мають проблем щодо цього у Страсбурзі, полягає в тому, щоб забезпечити, а не перешкоджати виконанню судових рішень. На жаль, зараз в Україні протилежна ситуація, і основна причина невиконання рішень - це суди, які надто пильно наглядають за роботою виконавців (як Державної виконавчої служби України, так і приватних виконавців) та частіше карають сторону, на користь якої винесено рішення суду, і створюють привілейовані позиції для певних боржників та кредиторів, водночас дискримінуючи інших.

Що можуть зробити українські суди, беручи до уваги кращі європейські практики? По-перше, судам слід розуміти, що вони покликані допомагати, а не перешкоджати примусовому виконанню, припинити будь-яку дискримінацію між боржниками та кредиторами (особливо дискримінацію на користь державних підприємств та установ) та заборонити нечесному боржникові існувати в системі. Один з найкращих способів зробити це - застосувати автоматичне рішення щодо блокування та списання банківських рахунків (ABABS), яке вже існує в ряді передових європейських юрисдикцій. Одне натискання кнопки і всі банківські рахунки боржника заблоковані; до того ж кошти, які суд наказав повернути, списуються миттєво. Що не так у цьому підході - окрім того, що таким чином рішення суду справді стає справжньою і неминучою силою?

Перш за все, для того, щоб почати створювати кращу нормативно-правову базу для людей та установ, українські політики повинні зрозуміти, що не обов’язково потрібно прописувати кожну дрібну деталь (особливо кожну дрібну технічну деталь) у законодавстві чи в інших нормативно-правових актах. Важливо дозволити технологічним інноваціям диктувати зміст національного законодавства, а не посилатися на законодавчі перешкоди чи традиції, щоб не допустити інновації та прогрес. Незалежно від того, який електронний інструмент може допомогти належному здійсненню правосуддя, слід дозволити, щоб його перевірили в секторі правосуддя на основі здорового глузду або у багатьох випадках це може бути врегульовано вторинними нормами та судовою практикою. Наразі законодавство України не вимагає (і не повинно вимагати) те, чи має суддя писати своє рішення на певному робочому столі, ноутбуці, телефоні чи за допомогою конкретного програмного забезпечення чи рішення. Так само не встановлюються правила, чи може бути так, що суддя продиктує рішення, а його помічник надрукує його на комп’ютері. То навіщо встановлювати на законодавчому рівні вимоги щодо того, які електронні інструменти та технологічні процеси краще використовувати? Що б не сприяло швидкості та прозорості відправлення правосуддя, це потрібно дозволяти за замовчуванням, і це має бути принципом.

Передові юрисдикції в ЄС намагаються зосередити увагу на нових електронних рішеннях, що може покращити правосуддя. Національні суди в багатьох країнах ЄС, як правило, сприяють прогресу, а не захищають статус-кво XIX століття. PLAIS, литовська версія ABABS, наразі вважається однією з найкращих систем у світі, що підтверджує, що Литва посідає перше місце серед країн ЄС у виконанні договорів та третє місце в цілому - серед країн ЄС (після Данії та Швеції) в опитуванні Світового банку «Doing Business 2020». Лише 118 приватних виконавців Литви виконують рішення на суму понад 200 млн євро щорічно, що можна порівняти з приблизно 600 млн євро, зібраними більше ніж 5000 виконавцями в Україні (включаючи ДВС та приватних виконавців). Однією з причин такої продуктивності є литовське рішення ABABS, завдяки якому навіть рішення на невелику суму легко виконати. Більше того, сотні мільйонів євро в рік стягуються миттєво у Литві за рахунок ПДВ, митних зборів, соціальних зборів установ та інших внесків у різні види боргу. Ні банки, ні центральний банк, - а головне - політичні гравці - не можуть маніпулювати цим процесом. Своєчасна сплата боргу ефективно стає неминучою та обов'язковою, що виступає величезним дисциплінуючим фактором у суспільстві в цілому. Ця краща європейська практика та здоровий глузд свідчать, що без блокування банківських рахунків не може бути належного примусового виконання, і без автоматизації не існує ефективного та якісного примусового виконання, що захищає від свавільного втручання людини.

Наразі в Україні в справах про аліменти вже можливо застосовувати деяку автоматизацію блокування банківських рахунків боржників-фізичних осіб, завдяки чому затримка від прийняття офіційного рішення про заморожування банківських рахунків до моменту їх фактичного блокування скоротилася з 1 місяця до 1-2 днів. Проте не всі банки України беруть участь у такій системі в однаковому масштабі. Також цей механізм - лише можливість виконавців вести комунікацію з банками електронною поштою, і це не повна автоматизація, яка може скоротити затримки до кількох годин і навіть секунд, як це відбувається в Литві. Отже, Україні необхідно розширити нормативне регулювання, щоб виконавці могли застосовувати цей інструмент не тільки у справах щодо аліментів, та впровадити прості програмні рішення для повної автоматизації. Це може вимагати зміни політичної ролі Національного банку України та кількох інших законодавчих змін, - але чому б цього не зробити, якщо це забезпечить якнайшвидше і, головне, неупереджене правосуддя?

Що стосується банківських рахунків юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, то регулювання дуже незрозуміле, оскільки це питання ще вирішується у Верховному Суді. Існує аргумент, підтверджений деякими судами України, що компанія-боржник не зможе виплачувати зарплати працівникам, якщо банківський рахунок компанії буде заблокований - тим самим забороняється будь-яке блокування корпоративних банківських рахунків, не кажучи вже про автоматизацію цього блокування. Цей підхід є нелогічним із точки зору верховенства права (принципу, що примусове виконання повинно бути безумовним, якщо суди мають відігравати якусь «практичну та ефективну» роль). Більш того, якщо банківські рахунки приватних боржників в Україні вже можна заблокувати шляхом електронних інструментів щодо рахунків приватних осіб, то чому їх дискримінували стосовно корпоративних боржників? Відповідно, такий підхід не відповідає кращим практикам ЄС в корпоративному управлінні, враховуючи, що «зовнішні» зобов'язання компанії (стягнення боргу за рішенням суду та податкові стягнення тощо) розглядаються як «пріоритетні борги» стосовно будь-яких «внутрішніх» зобов'язань компанії (зарплата, дивіденди тощо), якщо до компанії не застосовується процедура банкрутства, коли може гарантувати певне визначення пріоритетності боржників. Однак навіть у процедурі банкрутства країни ЄС (Німеччина, деякі інші скандинавські країни), які не розрізняють та не створюють довільні «лінії» між різними категоріями кредиторів та непогашеною заборгованістю - будь-то величезна заборгованість перед податковими органами чи невеликий борг перед приватним кредитором - мають найвищий показник у рейтингу «Doing Business» Світового банку, ВВП на душу населення та загалом у соціально-економічному розвитку. Такий стан речей викликає питання щодо загального розуміння судів України щодо того, як працює бізнес в умовах ринкової економіки. Зокрема, якщо компанія не може платити своїм постачальникам і кредиторам, то як вона може продовжувати вести бізнес і робити вигляд, що може платити своїм працівникам? Яка теоретична чи практична цінність у тому, щоб захищати цю ілюзію? Більш того, яка моральна цінність аргументу, що слід захищати працівників компанії-боржника за рахунок працівників фірми-кредитора, які не можуть отримувати заробітну плату через застосування такого підходу? І взагалі, чому українські суди шукають перешкод для виконання судового рішення, яке їх колеги тільки що винесли проти цього боржника. Хіба це не схоже на те, щоб стріляти собі в ногу? Коротше кажучи, спроба судів України застосувати такий аргумент не відповідає жодному розумному правовому, моральному, соціальному чи економічному критерію.

Наразі затримки з доступом до банківських рахунків корпоративного боржника в Україні становлять 1 місяць і більше. Ця затримка абсолютно неприйнятна в сучасному суспільстві та веденні бізнесу, де працює принцип «час = гроші». Більше того, поки виконавець пише паперові листи до (понад 80) українських банків, намагаючись з’ясувати, чи є гроші у боржника і скільки їх на рахунку, виникає моральний ризик, що нечесний боржник має багато можливостей не повертати борг, приховавши або переправивши активи. Необхідно терміново роз'яснити законодавство та практику судів для узгодженої позиції, щоб кредитор міг блокувати банківські рахунки у виконавчому провадженні незалежно від характеру боржника (корпоративного чи приватного). Крім цього, слід забезпечити можливості електронного зв’язку та автоматизованого блокування банківських рахунків компанії з простим рішенням програмного забезпечення.

І повернемося з того, з чого ми почали: 30 млрд євро невиплачених боргів перед виконавцями України. Хто їх заборгував? Ґрунтовний аналіз структури невиплаченої заборгованості, проведений експертами нашого Проекту ЄС «Право-Justice», свідчить про те, що, можливо, ніколи і не було таємницею, - основну частину цього невиплаченого боргу складають борги державних органів України, державних підприємств або (часто) великих приватних корпоративних інструментів з бенефіціарами-олігархами з України. В цьому контексті, намагаючись заборонити блокування корпоративних банківських рахунків, українські суди, таким чином, свідомо чи не несвідомо захищають цих боржників, а не слабких та непривілейованих членів суспільства. А кому заборгували - переважно простим громадяни України, малому та середньому бізнесу та іноземним інвесторам. Цей стан речей показує, що з точки зору примусового виконання як основоположного принципу практичного та ефективного правосуддя Україна підвела своїх громадян - насамперед, оскільки поводилася як нечесний боржник, який обманює та не повертає борги навіть після того, як програв справу в суді. Більш того, держава продовжує такі дії, бо, очевидно, чинить дискримінацію собі на користь порівняно з фізичними особами та невеликим бізнесом, які все ще повинні платити навіть тоді, коли держава чи її органи часто не роблять цього (у випадках регуляторних чи «фактичних» мораторіїв). У цьому контексті нездатність виконавців блокувати банківські рахунки будь-якої юридичної особи, включаючи, звичайно, будь-який державний орган чи підприємство, стає інструментом, покликаним міцно утвердити домінуючу та дискримінуючу роль держави в соціально-економічній ієрархії країни. Ось чим насправді є «турбота про працівників компанії» - аргумент, який висувають деякі українські суди.

Якщо хтось дійсно хоче подбати про слабких та непривілейованих боржників в Україні шляхом соціально захищених сум (зарплат, пенсій, соціальних виплат), навпаки, потрібно якнайскоріше використовувати рішення ABABS. Наприклад, вищезгадана Литовська система PLAIS використовує програмні алгоритми, а не людський фактор, щоб справедливо, пропорційно та прозоро: а) з’ясувати, чи має боржник банківський рахунок чи ні; б) розподіляти суму примусового виконання між різними банківськими рахунками боржника; в) запобігати відкриттю нових рахунків або відтоку грошей; г) забезпечити захист обмеженої соціально захищеної суми від примусового виконання. Зараз статус-кво в Україні протилежний - відсутність ефективного автоматизованого блокування банківських рахунків переважно захищає державні підприємства-боржників та інших, пов’язаних з державою, боржників, а не пенсіонерів. І якщо Україна дійсно хоче сприяти більшій соціальній справедливості та рівноправності в контексті відправлення правосуддя, то перший крок, можливо, повинен означати, що держава повинна почати виплачувати свої борги українському народу та бізнесу, які довго не поверталися.

І, нарешті, якщо Україна дійсно хоче покращити бізнес-клімат для того, щоб створити належну ринкову економіку і сприяти економічному добробуту, нехай держава припиняє ту діяльність, яку не може і навіть не хоче робити, та постійну і структурну дискримінацію щодо приватного сектору - в цілому, малого та середнього бізнесу. Чому більшості з 13 000 державних підприємств в Україні все ще дозволяються увіковічувати ілюзію серед своїх працівників, партнерів та клієнтів, що вони здатні продовжувати повноцінно працювати, коли насправді не можуть сплатити борг за рішенням суду? Чи обов’язково потрібно мати серйозну політичну чи медичну кризу, щоб припинити цю ілюзію? Є приказка - коли приплив закінчується, ми бачимо, хто плавав оголеним. Аналіз структури невиплаченого боргу, проведений нашим Проектом, показує, що українські державні підприємства є найслабшим елементом соціально-економічного двигуна країни. Чи зможуть різного роду юридичні запобіжні засоби не допустити неминучого? Практика показує, що ці правові засоби захисту досягають зворотного результату, заохочуючи директорів ДП і далі йти шляхом морального ризику не виплачувати борг або платити його дуже вибірково. Будь-яка наглядова рада будь-якої звичайної компанії одразу є вимагає звільнити директора, який систематично не платить постачальникам або працівникам своєї компанії. Чому цього не відбувається в Україні? Це викликає більш складні питання не тільки щодо надмірної ролі держави в економіці України, а й якості її корпоративного управління. Проте почнемо з маленьких і простих кроків - просто застосуйте ABABS, щоб будь-який нечесний боржник - державна установа чи ні - не зловживав системою. Подивимося, хто плавав оголеним.

А тим, хто підіймає вічне питання «немає грошей у бюджеті»: ABABS також допоможе збільшити дохід українського бюджету, оскільки нарешті в Україні стягуватимуться адміністративні штрафи, а це буде підвищувати загальну культуру, відповідальність у суспільстві. Можливо, недопущення неправильного паркування стане найбільш очевидною ознакою верховенства права в Україні? Як  показують кращі європейські практики, належне рішення ABABS можна врешті-решт застосовувати більш масштабно, а не тільки в системі примусового виконання, що буде автоматично приносити дохід із податків, митних зборів, органами соціального захисту тощо.