Згідно світового досвіду, підтримка інституту саморегулювання традиційно демонструє виважений демократичний підхід держави до питань організації бізнесу та професійної діяльності у сферах економіки, суб’єкти яких не потребують регламентованого контролю з боку державних органів та здатні утворювати професійні об’єднання. Запровадження інститутів самоврядування розраховане на зрілість суспільства, сумлінність організацій та досягнення спільної з державою мети — створення сприятливих умов розвитку. Так має бути, але на практиці не завжди виходить.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Дискусії щодо самоврядних (саморегулівних) організацій точаться між законодавцями та суспільством уже понад 17 років. За цей час у парламенті були зареєстровані декілька законопроєктів, які мали на меті врегулювати питання самоврядності, проте жоден з них не був підтриманий депутатським корпусом. Головна причина — відсутність балансу між метою та інструментами реалізації самоврядними організаціями певних функцій, які до цього виконувалися державними органами, а також контролю за реалізацією суспільно важливих функцій з боку держави. Тож на сьогодні кожна незалежна професія торує власний шлях розвитку. НААКУ в цьому моменті є «наймолодшою» за віком.
У грудні кожного року усі ми звикли підбивати підсумки, а у січні маємо достатньо часу, щоб вибудувати плани на майбутнє. Як голова НААКУ, я розумію, що це стосується і спільноти арбітражних керуючих. Адже амбітні заяви, проголошені новообраними членами Ради арбітражних керуючих України 26 листопада 2021 р. під час 1-го чергового з’їзду арбітражних керуючих України, вже слід підкріплювати діями. Якими саме, буде визначено у «Стратегії розвитку НААКУ», над якою у РАКУ вже працюють. Тож зрозуміло, що офіційної позиції щодо того, які завдання стоять перед нашою СРО у наступні 2 роки, ще немає. Тим не менш, можу поділитися власними думками щодо вектору їх реалізації. Сподіваюсь, моє бачення буде належним чином проаналізоване, а можливо, й імплементоване у Стратегії.
Насамперед, головне завдання НААКУ єдине — цілеспрямовано підсилювати авторитет та незалежність кожного арбітражного керуючого. Все інше — інструменти для досягнення цієї мети.
Ще під час балотування на посаду голови НААКУ я наголошував, що розвиток нашої СРО має відповідати 5 ключовим принципам: рівноправність, досконалість, усвідомленість, єдність та незалежність. Як не дивно, але саме щодо єдності та рівноправності на сьогодні не залишилось жодних проблемних питань. Рада регіонів фактично вже є. Вже більше року будь-яке складне питання обговорюється главами регіонів, проводяться відеоконференції, виробляється спільна позиція більшості. Це і є добрим прикладом єдності та відсутності конфронтації між регіонами.
Не тільки Дніпро чи Київ, не тільки Харків чи Полтава, але й Львів, Одеса, Запоріжжя і всі інші регіони зараз разом, немає ніяких «розподілів» за будь-якими ознаками. Чесно кажучи, певний розбрат тільки шкодив ефективній роботі попереднього складу Ради арбітражних керуючих. На сьогодні ця перепона зникла, як мінімум, на найближчі 2 роки. Втім, відсутність внутрішніх загроз не означає автоматичну відсутність зовнішніх.
Незалежність в аспекті діяльності НААКУ існує в 3 аспектах: фінансова, політична (законодавча) та інституційна. Щодо фінансової, то тут все більш-менш зрозуміло, адже розмір внесків на 2022–2023 рр. встановлений на з’їзді самими арбітражними керуючими (далі — АК). Це відкрило шлях для наповнення бюджету організації. І вже навіть не так важливо, чи достатньо буде цих фінансів, адже щоб планувати видатки, необхідно визначити не тільки джерело наповнення бюджету, а й сфери витрат. А ось у цьому сенсі існує пряма кореляція з інституційною незалежністю.
Чи є НААКУ наразі повністю незалежною СРО? Ні. Вплив регулятора у вигляді Мін’юсту залишається значним. Це стосується й питання набуття статусу АК та ведення реєстру АК, і проведення підвищення кваліфікації, й дисциплінарних процедур та перевірок. Однак саме в найближчі 2 роки ми повинні цю ситуацію кардинально змінити.
Насамперед, що стосується набуття статусу АК та підвищення кваліфікації. Важливо не тільки «забрати» місце проведення іспитів, але й визначитися з вимогами до професійних та загальних компетенцій, знань, умінь і навичок арбітражного керуючого. Саме тоді можна буде говорити про те, професійні чи ні тестові питання, якою має бути форма та зміст як іспитів, так і підвищення кваліфікації. З цією метою слід також завершити обговорення проєкту професійного стандарту «Арбітражний керуючий» і перейти до його затвердження.
Адже в цілому цей проєкт потребує лише косметичних правок, та й то з урахуванням більшої спроможності НААКУ в найближчому майбутньому. Наприклад, п. 2.2 Стандарту можна переписати наступним чином: «Законодавством передбачено підвищення кваліфікації арбітражним керуючим раз на 2 роки в порядку, встановленому державним органом з питань банкрутства або затвердженому рішенням СРО».
Дискусія може точитись щодо окремих скілів АК, але виключно з точки зору їх трактування. Зокрема, навряд чи кожен керуючий володіє здатністю «забезпечувати охорону державної таємниці», але він, беззаперечно, має виконувати всі дії, спрямовані на її збереження. Чи, наприклад, можна двояко трактувати здатність «представляти інтереси боржника в різних державних структурах, установах та організаціях». Чому лише державних? Але в цілому затвердження Стандарту стане першим кроком для цементування статусу АК як такого.
Наступні кроки теж абсолютно логічні та прогнозовані: затвердження «Порядку складання кваліфікаційного іспиту особами, які мають намір здійснювати діяльність арбітражного керуючого» та «Положення про систему підготовки і перепідготовки осіб, які мають намір здійснювати діяльність арбітражного керуючого, підвищення кваліфікації та перепідготовки арбітражних керуючих». Наразі проєкти цих документів уже опрацьовуються в РАКУ та Міністерстві юстиції, й за наявності політичної волі можемо орієнтуватись на 2022 р. як рік перебрання цього напряму діяльності від Мін’юсту до НААКУ. І саме з цього моменту ми зможемо говорити про досягнення такого принципу існування НААКУ, як досконалість.
Що стосується перебрання «дисциплінарки», то тут все не так однозначно, й жодного поспіху в цьому аспекті бути не може. Здавалося б, завдяки аналізу застосування заходів дисциплінарної відповідальності арбітражних керуючих, проведеному за підтримки проєкту ЄС Pravo-Justice, можна зробити обґрунтоване припущення, як це буде відбуватись. Тим більше, що на думку наших закордонних партнерів, саме Національна асоціація арбітражних керуючих повинна запропонувати Міністерству юстиції чітку та зрозумілу стратегію реформування дисциплінарного контролю та прийняття нових правил професійної етики. Але дискусійних моментів ще занадто багато, аби називати якісь строки, коли СРО зможе повноцінно виконувати «дисциплінарні» функції в частині проведення перевірок самостійно. Й питання не тільки у фінансуванні, на чому я наголошував неодноразово, адже очевидно, що нинішній розмір внесків недостатній навіть для покриття витрат «кваліфікаційного» напряму, який набагато менш витратний, ніж «дисциплінарка». Питання у самій сутності дисциплінарної відповідальності АК.
Впевнений, що багато хто погодиться зі мною в тому, що дотримання універсальних принципів невідворотності і своєчасності дисциплінарної відповідальності АК можливе лише у разі наявності ефективного механізму контролю за його діяльністю та прозорої процедури притягнення до відповідальності.
Схематично механізм контролю виглядає так:
1) сигнал про необхідність здійснення перевірки;
2) перевірка діяльності АК. У разі виявлення ознак дисциплінарного проступку — внесення компетентному органу подання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності;
3) розгляд компетентним органом подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності;
4) прийняття рішення, яке негайно виконується.
Але щоб такий механізм працював без збоїв, необхідне, щонайменше, розуміння більшості спільноти по наступним питанням:
- наскільки незалежною є (або має бути) дисциплінарна комісія;
- які джерела фінансування системи організації та проведення перевірок (наразі цю функцію в кожній області виконують співробітники регіональних управлінь юстиції, які фінансуються за рахунок держбюджету);
- до юрисдикції яких судів мають відноситись спори з ДК;
- наскільки широким чи вузьким має бути перелік дисциплінарних проступків, саме визначення яких теж потребує ґрунтовного аналізу;
- за якими критеріями і хто має оцінювати, коли мають проводитись перевірки (як планові, так і позапланові) арбітражних керуючих, тощо.
Чітких, а головне, однозначних відповідей на ці питання у спільноті ще немає. Немає їх і серед парламентарів, що автоматично підводить нас до обговорення ще одного аспекту незалежності: законодавчого (у вузькому сенсі) чи політичного (у широкому).
Неодноразово наголошував, що у найближчі 2 роки НААКУ не обійтись без законодавчого лобі у прозорому розумінні цього слова. Це не про корупцію, а про рівноправність у взаєминах. Не має бути так, що через проактивну позицію окремих стейкхолдерів блокується проходження важливих законопроєктів у сфері банкрутства. Має бути зважена фахова позиція, і над цим НААКУ працюватиме найбільш наполегливо. Як шляхом «м’якої сили» (численні меморандуми про співпрацю, укладені наприкінці минулого року, тому підтвердження), так і шляхом більш активних (не плутати з агресивними) дій. З одного боку, ми намагаємося делегувати арбітражних керуючих у якості наших офіційних представників до різних державних інституцій, щоб кожен з них там міг відстоювати інтереси Асоціації. З іншого боку, драйверами законодавчих змін можуть бути члени науково-консультативної ради, діяльність якої, на жаль, на сьогодні ще не в повній мірі відповідає очікуванням спільноти. Врешті-решт, саме протягом 1-ї половини 2022 р. плануємо запустити роботу експертної групи НААКУ.
Багато хто з арбітражних керуючих має величезний досвід та фундаментальні знання у сфері банкрутства. НААКУ має стати не тільки активним учасником законотворчого процесу, але й формувати порядок денний. А важливих питань у цьому порядку вистачає. Це й співадміністрування реєстру АК, і запуск електронного кабінету АК, і обов’язкове страхування арбітражних керуючих, і зниження податкового навантаження на них тощо.
Реалізація цих завдань дозволить нам казати, що сталий розвиток НААКУ — місія здійсненна.