На сьогодні в юридичній практиці склалася досить неоднозначна ситуація у разі звільнення працівника відповідно до п. 7-2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (КЗпП), а саме на підставах, передбачених Законом України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII. Немало запитань також викликає застосування гарантій, передбачених трудовим законодавством України від незаконного звільнення (статей 40, 41 КЗпП) до осіб, яких звільняють відповідно до Закону про очищення влади. Звільнення працівників відповідно до п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП часто трактується як його звільнення із ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Отже, якщо проаналізувати ч. 1 ст. 36 КЗпП, то ми побачимо, що підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їхнє припинення; 3) призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин 3 та 4 ст. 119 цього Кодексу; 3) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45); 5) переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у звʼязку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження цієї роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції», встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) на підставах, передбачених Законом України «Про очищення влади»; 8) підстави, передбачені контрактом.
Тут слід вказати, що згідно зі ст. 36 КЗпП видно, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є лише однією з багатьох підстав припинення трудового договору. А статті 40, 41 КЗпП ще більш детально регламентують підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Крім того, припинення трудового договору з працівником можливе і за інших зазначених у ст. 36 КЗпП підстав (наприклад, за угодою сторін; набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі; укладення трудового договору (контракту) всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції» тощо).
Слід також зазначити, що, наприклад, ч. 3 ст. 40 КЗпП (не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації) стосується лише підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу(!). Тобто власник або уповноважений ним орган не може звільнити працівника з власної ініціативи під час його тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.
Про це свідчить також й п. 17 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, в якому вказано, що правила про недопустимість звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. До того ж маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо у день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
Крім того, ч. 2 ст. 36 КЗпП вказує, що у випадку, передбаченому п. 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади».
Тобто Закон України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII встановлює інший порядок звільнення осіб із займаної посади. І цей Закон не передбачає заборону звільнення особи із займаної посади у період її тимчасової непрацездатності або перебування у будь-якій відпустці.
Так, відповідно до п. 14 ст. 5 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII керівник органу, передбачений ч. 4 цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 ч. 5 цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частин 3 або 4 ст. 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, щодо якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
Отже, Закон України «Про очищення влади» є спеціальним законом щодо врегулювання спірних правовідносин, пов’язаних із звільненням державних службовців із займаної посади. І звільнення працівника із займаної посади керівником органу влади, в якому працює цей працівник, згідно із Законом України «Про очищення влади» не є звільненням працівника із ініціативи власника або уповноваженого ним органу відповідно до статей 40 та 41 КЗпП. Таке звільнення може вважатися, наприклад, звільненням працівника із займаної посади за законом.
Зазначимо також, що п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП містить щодо звільнення працівника відсилочну норму до Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII. Це викликає занепокоєння, оскільки головною функцією і важливою особливістю кодифікації є зміна змісту правового регулювання, надання йому комплексного системного характеру. Важлива особливість кодифікації полягає в тому, щоб вона забезпечила виконання в правовій системі двох завдань: упорядкувати законодавство і якісно його вдосконалити. Головною метою кодифікації є систематизованість законодавства, усунення прогалин, які порушують системність кодифікованого нормативно-правового акта. Основними принципами кодифікації є своєчасність проведення кодифікації, її повнота, єдина направленість кодифікації тощо. З огляду на це, п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП дав змогу додатково передбачити в Законі України «Про очищення влади» не тільки інші, але й різні підстави й порядок звільнення працівника із займаної посади, що порушує принцип повноти кодифікації. Неповнота кодифікації не дасть змоги досягнути основної мети процесу кодифікації, оскільки систематизоване законодавство залишається безсистемним. Якщо суб’єкти правовідносин будуть змушені хоча б частину нормативних приписів шукати в інших нормативно-правових актах, то правовий вплив зберігає дезорганізований характер. Нормативно-правовий масив залишається безсистемним.
Проте, на нашу думку, звільнення з приводу припинення трудового договору з працівником на підстав, передбачених Законом про очищення влади (п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП) не можна вважати звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст. 40 КЗпП). І гарантії, передбачені трудовим законодавством від незаконного звільнення, зокрема передбачені статтями 40, 41 КЗпП, до осіб, яких звільняють відповідно до Закону про очищення влади, можуть не застосовуватись.