Сімейним кодексом України (СКУ) закріплено право обох батьків на особисту участь у вихованні дитини та піклуванні про неї. Ст. 153 СКУ передбачено право матері, батька та дитини на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Згідно ст. 143 Кодексу, мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Як би патетично це не звучало, та реалії сьогодення демонструють нам зовсім інше. На жаль, останнім часом набирає обертів негативна тенденція, пов'язана з протиправним утриманням дитини одним з батьків після розлучення. Люди, які свого часу створили сім'ю, народжували дітей, планували спільне майбутнє, стають ворогами і використовують один з найбільш вагомих засобів боротьби проти колишніх — своїх дітей. Один з них продовжує виховувати дітей, інший іноді навідується до них, коли має бажання. З часом такі зустрічі стають все коротшими.
Однак коли постає питання виїзду з дитиною на відпочинок чи оздоровлення за кордон, необхідно отримати дозвіл на таку поїздку того з батьків, хто проживає окремо. І в нього з'являється шанс виторгувати для себе так звані знижки: «Дам дозвіл, якщо відмовишся від аліментів», «Підпишу, якщо пробачиш борг по аліментам»… Звісно, аліменти і дозвіл на відпочинок дитини — не пов'язані обставини, але хіба все піддається логіці?
У 2018 р. були внесені зміни в законодавство, які посилили захист прав дитини, дещо доповнили правила виїзду дитини за кордон без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків. Так, згідно ч. 5 ст. 157 Сімейного кодексу України, той з батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у т. ч. у складі організованої групи.
Таким чином, у того з батьків, хто самотужки виховує дитину, з'явилась можливість не бути залежним від волі іншого з батьків та планувати поїздки з дитиною самостійно. Для цього мати (батько) подає позов про визначення місця проживання дитини з нею (ним) і після отримання рішення суду, яке набрало законної сили, організує закордонні поїздки дитини.
Важливо звернути увагу, що у розгляді цієї категорії справ обов'язковою є участь органів опіки та піклування в якості третьої особи. При винесенні рішення суд у більшості випадків керується висновком цих органів, однак він не є вирішальним, і суд може відступити від нього.
Як показує практика останнього року, справи про визначення місця проживання дитини змінили усталений перебіг, вийшли з площини судового розгляду і перейшли в «бої без правил». Це пов'язано з тим, що почастішали випадки викрадення дітей і зміни звичного середовища батьками, які до моменту подачі позову до них навіть не цікавились їх життям та здоров'ям. Оскільки розгляд таких справ потребує певного часу, проблемним є саме строк. Адже поки справа в суді, дитина все ще обмежена у праві спілкування з тим з батьків, з ким проживала до викрадення. «Але в Україні такого поняття, як викрадення дитини батьками, немає», — скажете ви. Так, поняття немає, а явище є, і чим далі, тим більше таких випадків.
Поки мати (батько) роками буде доводити в суді необхідність повернення дитини до постійного місця проживання, іншому ніщо не завадить утримувати дитину та максимально унеможливлювати безпосередній контакт з другим з подружжя. До того ж, у батька (матері) буде більш ніж достатньо часу для того, щоб вселити дитині думку, що нею не цікавляться. Звісно, після винесення судом рішення на користь матері в неї будуть об'єктивні труднощі, пов'язані з його реальним виконанням, адже буде вкрай важко налагодити втрачений зв'язок з дитиною і відновити попереднє взаєморозуміння.
У постанові від 4 грудня 2019 р. у справі №660/274/19 (провадження №61‑18 003св19) Верховний Суд зробив висновки, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків — завжди тяжке психологічне навантаження для дітей, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з обома батьками одночасно тощо. Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, особливо складний адже в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини…
Батьки мають переважне право перед іншими особами, зокрема бабусею, дідусем, на особисте виховання дитини. Тому для того, щоб збалансувати права дітей на особисте спілкування з батьками, незважаючи на те, що таке право і так закріплене Сімейним кодексом України, законодавець передбачив заходи забезпечення позову. Їх метою є вжиття судом заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, таких, як неповернення дитини на попереднє місце проживання навіть за наявності рішення суду.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 149 ЦПК України, за заявою осіб, які беруть участь у справі, суд може вжити передбачені Кодексом засоби забезпечення позову. Воно допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви, або одночасно з пред'явленням позову, або в процесі розгляду справи.
Відповідно до п. 3, 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії у разі, якщо спір виник з сімейних правовідносин, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Таким чином, під час розгляду справи мати-позивач може попросити суд забезпечити позов шляхом встановлення графіка особистого спілкування з дитиною до набрання рішенням законної сили, що сприятиме реальному та ефективному виконанню судового рішення, якщо воно буде прийняте на її користь. Забезпечення позову покликане, не порушуючи принципи змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, спрямованих на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди заявнику.
Наше адвокатське бюро має в своєму портфелі ряд успішних справ, у яких суд, ретельно вивчивши обґрунтування та доказову базу, розуміючи необхідність особистої участі батьків у вихованні дитини, ухвалював рішення, якими забезпечував позови шляхом встановлення місця та часу спілкування дитини з кожним з батьків окремо.
Так, у період карантину деякі батьки, взявши дитину, як завжди, на певний час, не повертали її додому. Труднощі викликало те, що під виглядом самоізоляції, дотримання заходів щодо запобігання захворюванню викрадачі дітей переховували їх та не надавали будь-якої інформації про стан дитини. Такі батьки сподівались, що оскільки в країні всі органи державної та судової влади працюють з певними обмеженнями, у них є час, щоб замовити спотворені психологічні висновки, попрацювати над свідомістю дитини і викликати у неї негативні почуття до матері тощо. Та незважаючи не складнощі, за період карантину ми отримали для своїх довірителів судові ухвали, за якими дитина по півтижня перебуває у кожного з батьків та почергово у вихідні, аж поки рішення у справі не набере законної сили. Таким чином, першочергово були дотримані права та інтереси дітей, оскільки поки батьки доводять у суді свою правоту, дитина не відчуває дефіциту любові та піклування як матері, так і батька.
У першу чергу ми закликаємо до того, щоб колишнє подружжя домовлялось та не маніпулювало дітьми. Дійсним проявом любові було б не викрадення, а створення таких умов, щоб дитина максимально була відсторонена від негативного ефекту розлучення батьків. Як бачите, чинне законодавство не зовсім відображає тенденції сьогодення у сімейних спорах, однак досвідчений адвокат завжди знайде вихід із складної ситуації і допоможе не втратити дітей.