Про конституційну реформу, роботу Вищої ради юстиції та незалежність судової влади «Юридичній газеті» розповів член Вищої ради юстиції Вадим БЕЛЯНЕВИЧ
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Пане Вадиме, Конституційна Комісія схвалила проект змін до Основного Закону, напрацьований Робочою групою. Які питання були найбільш проблемними, а з яких члени Робочої групи дійшли згоди швидко?
- Спочатку хочу сказати декілька слів про формат роботи Конституційної Комісії. На першому ж засіданні було визначено механізм роботи Комісії та створено в її рамках робочі групи з питань децентралізації, проблем прав і свобод людини й судової реформи. Формат робочих груп виявився достатньо продуктивним. Більшість проблем обговорювалася і вирішувалася саме на засіданнях робочих груп. Для розгляду низки проблем судоустрою довелося сформувати підгрупу для напрацювання пропозицій, які були запропоновані для обговорення у форматі Робочої групи.
Зміни норм Конституції у розділі «Правосуддя» не виникли як теоретичні правові конструкції, вони визріли у громадянському суспільстві, політикумі, науковому та експертному середовищі. Тому Робочій групі не треба було вигадувати щось особливе. Вона спиралась на рекомендації європейських інституцій, зокрема Венеціанської комісії, Консультативної ради європейських суддів. Так, ні в кого не було сумніву в необхідності скасування так званого «випробувального терміну» на посаді судді, підвищення вікового цензу для кандидата на посаду судді, потреби деполітизації процесу призначення, звільнення, переведення суддів. Хочу наголосити на тому, що рішення народжувалися у результаті ґрунтовної дискусії, а не пропонувалися ззовні у вигляді готових рецептів. Переважна більшість рішень з поставлених на обговорення питань була підтримана якщо не одностайно, то значною більшістю членів робочої групи.
Поряд з цим залишилася низка проблем, стосовно яких більшість членів робочої групи не дійшла спільного рішення. До таких належать питання судоустрою щодо 3-ланкової або 4-ланкової інстанційності, ролі вищих спеціалізованих судів, ступеня автономності судів адміністративної юрисдикції. Тому конституційні приписи з цих питань справляють враження недопрацьованих. Так, проблему вищих спеціалізованих судів пропонується вирішити на рівні закону.
– Якщо говорити про Конституційну реформу в частині судоустрою, наскільки вдалося максимально врахувати позиції професійних кіл, у яких своє бачення реформування?
- Переважна більшість пропозицій професійних кіл правознавців була розглянута й врахована. Однак не всі пропозиції, що надійшли від професійних кіл, були професійні за своїм змістом. Деякі з них робоча група не сприйняла. Так, пропозицію звільнити одночасно всіх суддів, яку висловлюють політики та деякі юристи, що їх обслуговують, Робоча група відхилила. На мою думку, звільнення усіх суддів є деструктивним популістським лозунгом, таке рішення призведе до руйнування судової системи. Натомість, було підтримано систему оцінювання суддів, запроваджену Законом «Про забезпечення права на справедливий суд». Як на мене, не гальмування запровадження процедур оцінювання, а об’єднання та спрямування зусиль суддівського співтовариства, ВРЮ та ВККС за участі експертів і науковців призведе до очікуваного суспільством результату очищення суддівської влади та відновлення довіри до неї. Зрозуміло, що цей шлях є не таким швидким, як хотілося б популістськи налаштованим політикам, адже треба багато працювати для досягнення поставленої мети.
– Голова ВРЮ неодноразово наголошував на необхідності доповнення проекту змін до Конституції України у частині повноважень Вищої ради юстиції. Поясність необхідність цих змін.
- Незважаючи на те, що питання конституційного регулювання діяльності ВРЮ мають зазнати істотних змін, члени ВРЮ, які працюють у складі Конституційної Комісії, вважають, що слід було б доповнити повноваження ВРЮ деякими положеннями, спрямованими не стільки на посилення ролі ВРЮ в управлінні судовою системою, скільки на вирішення питання взаємодії ВРЮ з іншими, як у нас кажуть, «гілками влади». Йдеться, насамперед, про участь ВРЮ у законопроектуванні, пропонуються законопроекти щодо судоустрою та статусу суддів, що мають супроводжуватися висновками ВРЮ, без яких законопроекти не могли б вноситися на розгляд Верховної Ради. Такий порядок дій є у більшості країн Ради Європи. Наприклад, на думку польських колег, які нещодавно відвідали ВРЮ, він був би корисним у взаємодії судової та законодавчої влади. Можливо, доцільно було б також надати ВРЮ право звернення до Конституційного Суду з конституційним поданням щодо конституційності законів та інших нормативних актів, замість Верховного Суду України. У взаємодії з виконавчою владою бажано було б на конституційному рівні передбачити основні засади участі ВРЮ у бюджетному процесі.
Такі пропозиції, якби вони були підтримані Конституційною Комісією, сприяли б посиленню інституційної спроможності ВРЮ як єдиного конституційного органу управління судовою системою. ВРЮ направляла висловлені пропозиції Президентові, адже Президент як суб’єкт законодавчої ініціативи має право доповнити законопроект, переданий Конституційною Комісією. До речі, про таке право Президент зазначив у виступі перед студентами Київського національного університету ім. Тараса Шевченка 6.10.2015 р. Можливо, Президент скористається цим правом.
Поряд з цим, ми не підтримали пропозиції, які висловлювалися щодо наділення ВРЮ правом законодавчої ініціативи, оскільки вважаємо, що в цьому є небезпека втягування ВРЮ у політичні процеси, які відбуваються у законодавчому органі.
– Як швидко зазначений проект буде внесено до Парламенту, і чи є гарантія, що його буде прийнято без принципових змін?
- З виступу Президента перед студентами КНУ я зрозумів, що строк внесення законопроекту до Верховної Ради обчислюється ліченими днями, і для Президента головне, щоб депутати з різних фракцій та представники різних політичних сил об’єдналися задля плідної й конструктивної співпраці над законопроектом з усвідомленням нагальної потреби змін судової системи. З одного боку, треба якнайшвидше починати конституційну процедуру, а з іншого – не можна вносити законопроект до Ради, якщо на його підтримку немає стійкої більшості. Що ж до принципових змін, то, сподіваюсь, їх не буде. Мій оптимізм ґрунтується на тому, як ми в Конституційній Комісії працювали над текстом змін до Конституції. До роботи у Комісії та робочій групі з судової реформи були залучені знані фахівці-правознавці, політики, практикуючі юристи, адвокати, представники громадянського суспільства та експертного співтовариства. При цьому вивчалися та ретельно обговорювалися пропозиції різних учасників процесу. У результаті обговорення переважна більшість змін консенсусом була підтримана членами робочої групи. Законопроект отримав схвальні оцінки Венеціанської комісії, а окремі висловлені нею зауваження були враховані при доопрацюванні остаточної редакції. Врешті-решт, у проекті ми отримали шляхи вирішення питань, які багато років стримували розвиток судової системи в напрямку імплементації європейських правових цінностей.
– Завдяки яким змінам до законодавства, на Вашу думку, можна буде стверджувати, що у країні створено незалежну судову владу?
- Чинники, що впливають на незалежність судової влади, виходять далеко за межі законодавчого поля, на мою думку, це більше проблема ментальності, ніж законодавства. Адже нині в законі є все (чи майже все) необхідне для забезпечення незалежності суддів: і норми-заборони, і позитивні зобов’язання, і гарантії, в тому числі конституційні. Однак, як кажуть, «суворість наших законів цілком компенсується можливістю їх невиконання». Можемо пригадати хоча б один приклад притягнення до відповідальності посадовця чи політика, чи голови суду за втручання у здійснення правосуддя або ж тиск на суддю? Не треба далеко ходити, подивіться, як поводяться депутати від окремих політичних сил у судових засіданнях. А пригадуєте, як один народний депутат,відомий своїм «євроспрямуванням», дозволив собі погрожувати членам ВРЮ безпосередньо під час засідання ВРЮ. Ми тоді ухвалили звернення до Верховної Ради та направили його до регламентного комітету, але ж де реакція нашого Парламенту? На мою думку, посилення незалежності судді залежить від двох взаємопов’язаних чинників: з одного боку, це повсякчасне застосування відповідальності за «неповагу до суду» в найширшому розумінні, а з іншого – беззастережне застосування відповідальності судді за порушення права на справедливий суд та недоброчесну поведінку.
– Чи не вважаєте Ви, що враховуючи висновки Венеціанської комісії, деякі положення проекту можна трактувати двояко?
Мабуть, Ваше питання пов’язане з тим, що деякі політики побачили в остаточному висновку Венеціанської комісії підтримку своєї популістської тези про можливість одночасного звільнення усіх суддів і набір нових. Проте Венеціанська комісія, навпаки, застерігає проти такого підходу до судової реформи, адже вона послідовна у своїй позиції щодо індивідуального підходу у процесі очищення влади, зокрема і судової. Наскільки я розумію думку комісії з цього приводу, вона вважає, що такі заходи завдадуть непоправної шкоди як судовій системі, так і суспільству в цілому.
– На якій стадії перебуває розгляд висновків ТСК? З огляду на статистику (одне подання про звільнення судді за порушення присяги, три матеріали направлено до ВККСУ про накладення на суддю більш м’якого дисциплінарного стягнення), ВРЮ переважно не погоджується з висновками Комісії, чи не так?
Ні, це не так. Ваша інформація про кількість розглянутих справ – застаріла. Втім, важливою є не кількість розглянутих матеріалів та покараних або виправданих суддів. Кожен суддя, як будь-хто інший, має право на справедливий суд, і завдання ВРЮ – забезпечити це право. Саме тому ВРЮ ретельно розглядає кожен висновок ТСК, забезпечуючи кожному учаснику процедури розгляду можливість висловитися, обґрунтувати свою позицію перед ВРЮ. З названих причин може скластися враження повільного розгляду справ. Однак ті, хто вимагають пришвидшення розгляду, не піклуються про забезпечення права та справедливості, а керуються лише власними політичними міркуваннями. Втім, ВРЮ, дотримуючись усіх процесуальних норм, негативно реагує на зловживання правом з боку учасників процесу. Ми припускаємо, що можуть бути поважні причини неявки на засідання Ради, і за наявності таких причин відкладаємо розгляд. Однак не вважається поважною причиною неможливість участі адвоката-представника. В будь-якому випадку, закон надає право ВРЮ, у разі повторної неявки судді з будь-яких причин, розглянути справу за його відсутності. Можу запевнити, що всі члени Ради прагнуть того, аби рішення ВРЮ були справедливими та ґрунтувалися на законі. Я переконаний, якщо рішення відповідатиме цим вимогам, то воно буде сприйняте і громадянським суспільством, і суддівською спільнотою.
Взагалі, хочу нагадати, що Європейський суд з прав людини чутливо реагує на питання звільнення суддів, і дуже не хотілося б отримати кілька десятків рішень ЄСПЛ, на кшталт рішення у справі «Олександр Волков проти України». Не будемо ще раз підтверджувати, що «танці на граблях» – це українська національна традиція.
ВРЮ провела зустріч з ТСК з метою з’ясування шляхів подальшої взаємодії та співпраці. Позаяк термін діяльності ТСК закінчився, досі не виконана вимога Закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» щодо передачі нерозглянутих матеріалів до ВРЮ для продовження їх розгляду за встановленою процедурою. Як відомо, наразі ВРЮ отримала менше ніж півсотні висновків ТСК, і, за моїми підрахунками, їх розгляд буде завершено протягом 2–3 тижнів. Проте у надрах ТСК залишається приблизно 300 матеріалів стосовно судів про порушення прав учасників Майдану й Автомайдану під час масових акцій протесту. Ми проаналізували пропозиції окремих депутатів щодо продовження терміну роботи ТСК та повноважень членів ТСК. Сьогодні, коли новий склад ВРЮ, подолавши проблеми організаційного характеру, так би мовити «набрав обертів» і демонструє позитивну динаміку розгляду справ, існування паралельного утворення та передача йому частини функцій ВРЮ, буде лише породжувати недовіру до ВРЮ, затягувати процес розгляду такої важливої категорії справ, адже остаточні рішення приймає не ТСК, а ВРЮ. Тепер наше завдання (а ми розраховуємо, в тому числі і на підтримку ТСК) – якнайшвидше завершити розгляд матеріалів, які залишилися у ТСК, адже строки притягнення до відповідальності спливають, а судді, які звинувачуються у тому, що чинили несправедливо, досі працюють, і це незрозуміло суспільству. Оскільки серед суддів, яким висунуті звинувачення з боку ТСК, можуть бути й не винні у тому, в чому їх звинувачують. Презумпцію невинуватості ніхто не скасовував. І таке тривале їх перебування у стані невизначеності шкодить правопорядку.
Врешті-решт, треба вирішити ці питання нашого недалекого минулого, адже попереду – вирішення завдань реформування судової системи, а в цьому процесі ВРЮ відведена особлива роль. Деякі аспекти цього процесу я висвітлив у виступі «Перспективи діяльності Вищої ради юстиції в світлі змін до Конституції України», з яким можна ознайомитися на веб-сайті Вищої ради юстиції.
– Як бути з кандидатами на посади суддів у суди, що залишилися на непідконтрольних уряду України територіях?
Цю проблему ВККСУ я знаю добре. Безпосередньо у мене на розгляді є декілька рекомендацій щодо призначення кандидатів у судді на посади в судах, які залишилися на територіях, зайнятих терористами. Наразі, на мою думку, це питання не має вирішення. Хоча під час обговорень лунали голоси, що нібито немає законодавчих перешкод для призначення цих суддів, адже формально ці суди не ліквідовані, однак я переконаний, що такі подання не можна вносити Президентові. Позаяк ці суди не ліквідовані, вони, відповідно до закону, не здійснюють правосуддя. А згідно з Законом «Про судоустрій і статус суддів» є тріада ознак, які характеризують набуття особою статусу судді: він має бути призначений (обраний) відповідно до закону, займати штатну посаду в одному з судів та здійснювати правосуддя на професійній основі. З огляду на це вважаю, що безглуздо вносити подання Президентові України про призначення судді на посаду в суді, знаючи заздалегідь, що цей суддя навіть не зможе набути статусу судді. Я вже не кажу про суто технічні перешкоди, бо зазначені суди де-факто не існують, неможливо оформити новопризначених суддів у штат цих судів тощо.
Найпростіше було б на законодавчому рівні надати право ВККС прийняти рішення про перенаправлення цих кандидатів у судді до судів, які працюють на територіях Донецької та Луганської областей, що знаходяться під нашим контролем. Наразі ВРЮ, ВККС та Державна судова адміністрація шукають вихід з ситуації, що склалася.