 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У світі, де справедливість і правопорядок є основою цивілізованого суспільства, юридична освіта виступає фундаментом, на якому будуються кар'єри майбутніх захисників прав і свобод. Які виклики сьогодні стоять перед юридичною освітою, які навчальні програми у ВНЗ відповідають сучасному ринку праці та наскільки за кордоном визнають українську юридичну освіту, ми поцікавилися у декана факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» ВОЛОДИМИРА ВЕНГЕРА.
— Володимире, які виклики наразі є перед юридичною освітою в Україні?
— Сьогодні викликів дуже багато — як перед освітою загалом, так і перед правничою спільнотою зокрема. Основний виклик, на мій погляд — це відчуття гідності у професії. Коли правники вважають свою професію цінною, поважають одне одного і не допускають найменших проявів непрофесійності та неетичності. Всі мають дбати про «честь мантії». На мою думку, в Україні з цим серйозні проблеми. Це насамперед проблеми корупції, які є у правничій спільноті. Боротися з нею потрібно з першого кроку в професії, який розпочинається не з моменту отримання диплома, а з моменту реєстрації в кабінеті вступника під час вступу в заклад вищої освіти (ЗВО). Саме з того моменту необхідно говорити про цінності, пріоритети і важливі вектори розвитку правничої професії.
З погляду сучасних викликів — достатньо слабке регулювання доброчесної та професійної діяльності, регулювання взаємодії між освітою і практикою. Сьогодні я пишаюся тим, що в Києво-Могилянській академії ми це долаємо і маємо успіхи. Але в багатьох інших університетах, на жаль, ця прірва величезна.
Євроінтеграція — це теж виклик. Мій персональний тест: я часто запитую молодих юристів, чи знають вони різницю між директивою і регламентом ЄС із погляду їх нормативної природи. Більшість правників в Україні уявлення не мають, що таке директиви і регламенти. Те саме стосується викладачів. У Могилянці маємо величезні успіхи в цих питаннях, зокрема завдяки володінню англійською мовою, яка в нас на досить високому рівні як у студентів, так і викладачів.
Ще один виклик, який важливий для всієї освіти (а не лише юридичної) — обмеження фінансування з боку держави. В умовах війни це, напевно, нормально, але за європейською моделлю університети повинні заробляти завдяки науковій діяльності. Україна вже відмовилася від радянської моделі, коли всі працюють як профтехучилища, але ще не змогла зануритися в європейський стандарт, коли завдяки науковим працям можна якісно заробляти. Це теж великий виклик перебудови, але я думаю, що ми це все з часом здолаємо.
— Які нові підходи можуть покращити ситуацію? Чи є в академії механізми, що можуть бути прикладом іншим університетами для подолання корупції?
— З моменту відновлення Києво-Могилянської академії у 1992 році питання політики нульової толерантності до корупції, плагіату і недоброчесності пронизані всіма механізмами, які є. Це речі, які починаються зі статуту й закінчуються звичайними взаємодіями викладача, адміністрації і студента. У Могилянці немає корупції від слова «зовсім» у будь-яких її проявах, а навіть найменші натяки на недоброчесну поведінку є підставою або для припинення будь-яких відносин із викладачем, або для відрахування (якщо йдеться про студента). Під корупцією я маю на увазі не лише хабарництво, а й ті речі, які часто толеруються в інших університетах, такі як виставлення оцінок по дзвінку або їх позитивне виставлення дітям впливових людей. Ми маємо конкретні кейси, коли відраховували і ставили двійки таким студентам.
Так само ми вважаємо корупцією плагіат, тому що це крадіжка. Мій підхід такий: якщо студент звикне спочатку списувати, потім красти з інтернету реферати, курсові й дипломні роботи, то яким він може бути правником? Ми серйозно боремося з плагіатом і використовуємо спеціальне програмне забезпечення для перевірки курсових і дипломних робіт на наявність ознак недоброчесності. І майже кожного року маємо неприємні випадки у магістерських роботах.
Декілька років тому в нас був резонансний випадок, коли в одній роботі ми виявили 2,5 абзаци неоригінального тексту, на цій підставі не видали диплом і не допустили до захисту студентку, що породило дискусії навіть у нас на факультеті. Однак була зайнята жорстка позиція.
Це не просто загальна візія, а дуже конкретні речі та механізми. Нам вдалося створити атмосферу нетерпимості до будь-яких недоброчесних проявів. У Києво-Могилянській академії вчитися дуже складно, але це гарант того, що після навчання можна буде дуже успішно реалізувати себе у професії.
— Які навчальні програми у ВНЗ відповідають сучасному ринку праці у сфері права?
— Особливість навчання в Могилянці — в нас немає спеціалізації. У нас всі виходять із загальним дипломом «Право». Ми були першими в Україні, хто запровадив реальний поділ на нормативні й вибіркові дисципліни. Якщо говорити про бакалаврат, то близько 60% дисциплін — ті, які студенти обирають самостійно. У магістратурі — майже 80%.
Це означає, що студент може прослухати, наприклад, дисципліни з кримінального правового блоку, набрати собі необхідну кількість балів, а також одну дисципліну з приватного або міжнародного блоку та навпаки. Це неймовірно складно для адміністрації та викладачів. Запис на всі вибіркові дисципліни традиційно відбувається в лютому-березні на наступний навчальний рік. Уже тоді ми знаємо, які дисципліни не відбулися, і вони не дають навантаження (роботу) викладачеві.
— Яка роль міжнародного співробітництва для якості юридичної освіти?
— На сьогодні ми не можемо обмежуватися лише навчанням в українських кордонах, особливо в умовах війни, маючи можливості навчання в різних університетах в усьому світі. Інша сторона — на жаль, Україна втрачає професійні кадри. Я вважаю, що завдання всіх правничих шкіл в Україні — налагодити міжнародну співпрацю в такому форматі, щоб, зберігаючи афіліацію з українським університетом, люди могли мати все те саме, що можуть мати за кордоном. Тому співпраця дуже важлива.
Перший фактор — щодо змісту юридичної освіти. Як би ми не хотіли сховатися у своїй шкарлупці, питання міжнародного публічного та міжнародного кримінального права, транскордонні питання оподаткування, диджиталізація, захист персональних даних сьогодні є щоденним викликом. Тут без співпраці з колегами за кордоном бути успішними не вийде.
Другий важливий фактор — юридична мова. Не тільки англійською, французькою чи німецькою, а взагалі термінології. Вступ у ЄС, співпраця з міжнародними організаціями вимагають глибокого занурення в міжнародний контекст.
Нещодавно наші студенти брали участь у міжнародному конкурсі з авіаційного права і надзвичайно потужно представили Україну в Мексиці. Тому міжнародна мова права є неймовірно цінною.
І останнє, що дає міжнародність — це інституційна співпраця з різними факультетами, університетами за кордоном, а також можливість нашим колегам зануритися в європейське освітнє середовище і, з одного боку, бути в контексті, а з іншого — заробляти гарні гроші. Міжнародні освітні й дослідницькі проєкти дають можливість заробляти викладачам університету на рівні з практиками, а іноді навіть трохи більше. Це прекрасний варіант позбутися корупції.
Я тішуся, що Могилянка робить активні кроки в цьому напрямі. Кілька тижнів тому ми підписали великий контракт на 1 млн дол., у межах якого будемо робити багато цікавих речей, зокрема школу нормотворчості. Ми працюємо з Оксфордським, Єльським університетами, Ягеллонським університетом у Польщі, Вільнюським університетом у Литві тощо. Є і дрібніші співпраці. Сьогодні це є запорукою виживання і розвитку освіти.
— Наскільки за кордоном визнають українську юридичну освіту?
— До обрання мене деканом факультету правничих наук Могилянки я був на позиції гостьового дослідника в Оксфордському університеті. Ні в кого ні на секунду не виникло сумнівів у моїх дипломах, отриманих в Україні. Наша випускниця, яка закінчила бакалаврат, вступила одразу в Оксфорд, де закінчила магістратуру. Зараз вона є одним із найкращих професорів Оксфорду з питань податкового права.
Питання визнання дипломів за кордоном — не стільки юридичний компонент, скільки питання здобутків та іміджу. До дипломів деяких українських юридичних університетів ставляться з пересторогою і намагаються верифікувати їх. Але до добре знаних за кордоном університетів ставляться з повагою. З погляду дуже формальних речей, таких як нострифікація, можуть бути певні проблеми, але питання якості здебільшого перемагає.
Щодо практики очевидно є складнощі. Питання не стільки у визнанні диплома, скільки в базових знаннях, які в кожній національній правовій системі різні. Є такі закриті системи, як у Німеччині, де для того, аби стати юристом, потрібно скласти спеціальний державний екзамен. А зробити це по завершенню навчання в університеті можуть далеко не всі німецькі студенти. Деякі беруть паузу на пару років, аби підготуватися до цього іспиту. Для таких кейсів український диплом не визнається.
— Яку можете дати оцінку юридичній освіті у США?
— Основна риса американської освіти витікає з особливостей англо-саксонської правової системи. Юридична освіта у США побудована на тому, аби навчитися аналізувати факти і застосовувати право до цих фактів, розуміти прецеденти. Тобто досвід застосування права до аналогічних сукупностей фактів.
Є певні особливості різних штатів, але загальний підхід передбачає навчання у звичайному коледжі, зазвичай до чотирьох років, а також навчання в університеті за спеціальністю «Право» три роки. Основні правничі школи здебільшого мають свої коледжі, і вони з ними пов’язані.
Юридична освіта у США неймовірно децентралізована. Вступ до правничої школи адмініструється спеціальною комісією, яка має громадську, а не державну природу. Всі потенційні студенти складають спеціальний тест, який виявляє навички мислити, а не знання законодавства на відміну від наших іспитів.
На жаль або на щастя, механічно перенести цей досвід в Україну неможливо. Наш факультет співпрацює з різними правничими школами у США, але це дуже точкові речі.
— Скільки налічувалося бюджетних місць у Києво-Могилянській академії у 2023 році? Які прогнози на наступні роки?
— У 2023 році ми мали ліцензійний обсяг 125 студентів, але міністерство забрало частину місць для студентів, що вийшли з академічних відпусток, тому ми набирали на бакалаврську програму 109 студентів, з яких мали можливість набрати до 71 студента на бюджет. Рекомендації для вступу на бюджет від нас отримав 71 студент.
У результаті не всі подали документи: деякі абітурієнти поїхали навчатися за кордон і відмовилися навіть від бюджету, деякі вибрали університети в західній частині України з міркувань безпеки. Тому в нас вийшло приблизно 60% бюджетників і майже 40% контрактників. Цього року ми подали аплікацію й успішно отримали збільшення ліцензійного обсягу — тепер Києво-Могилянська академія може набирати на бакалаврат 225 студентів. Цього року плануємо набрати 150, а наступного вже подивимося. Це нам потрібно для того, аби більшій кількості студентів запропонувати якісне навчання, а також розвивати вибіркові курси.
Ми хочемо збільшувати кількість студентів на бакалаврській, а згодом на магістерській програмах, щоб мати можливість швидше та ефективніше розвивати курси, зокрема із залученням іноземних викладачів. Наразі багато іноземних професорів читають гостьові лекції та цілі курси в Києво-Могилянській академії. Щоб зробити це більш інституційним, нам потрібен більший маневр.
Проблема, можливо, не стільки в якості навчання і механіці набору, а в тому, що кількість бюджетних місць зменшується державою. Добре це чи погано? Складно сказати. Механіка розподілу також змінюється: буквально нещодавно Парламент ухвалив зміни до законодавства про освіту. Далі будуть ще зміни, які, безумовно, матимуть вплив.
— Скільки сьогодні коштує навчання на факультеті правознавства в Києво-Могилянській академії?
— Станом на 2024 рік затверджена вартість навчання на бакалавраті — 89 300 грн, на магістратурі — 84 100 грн. Ми були вимушені трішки збільшити вартість порівняно з минулим роком на рівень індексації. У нас достатньо висока вартість навчання, але це не найвища в Україні. До того ж потрапити в Могилянку на бюджет не так складно. Основна важлива штука — гарний бал НМТ і правильно розставити пріоритети в електронному кабінеті вступника. Це окрема майстерність, бо не всі абітурієнти це вміють робити. Тому закликаю звернути на це увагу.
— Зараз для ЗВО є певні «плюшки» від МОН?
— Станом на сьогодні це дуже серйозне обмеження всього, насамперед із фінансового та організаційного погляду. Це природно в умовах війни. Звісно, є й інструменти підтримки. Я б не назвав це «плюшками», але йдеться про підтримку університетів, наприклад, щодо розвитку міжнародної співпраці.
В Україні нещодавно відкрився офіс Горизонт Європа. Величезний проєкт, який дає можливість університетам отримувати мільйони євро на наукові дослідження з достойною винагородою дослідникам. Також вже давно працює National Erasmus + Office in Ukraine, і це все відбувається за очевидно дуже активної роботи МОН.
Міністерство так само активно підтримує інші ініціативи, які є в університетах. Я підозрюю, що спроможність міністерства невелика — якби вона була більшою, зокрема завдяки кадровому та ресурсному потенціалу, то вони б робили, напевно, ще більше. Тому з цього погляду вони стараються і працюють, але водночас є низка інших проблем.
Наприклад, у реформі юридичної освіти. Здається, що позиція МОН могла би бути трішечки активнішою. Це стосується питання наскрізної магістратури, доцільності існування спеціальності «Міжнародне право» і підготовки юристів у «правоохоронних» університетах. Потрібні більш жорсткі, я би сказав, радикальні кроки, до яких поки що ні Парламент, ні Уряд, ні міністерство не готові.
— Володимире, ваша робота в Оксфорді ще продовжується?
— Я закінчив активну роботу в липні 2023 року і повернувся в Україну. Для мене стало приємною несподіванкою, що Інститут європейського і порівняльного права номінував мене на позицію гостьового дослідника на наступні три роки. Тому продовжую дослідницьку діяльність дистанційно.
— Надайте лайфхаки студентам. На чому потрібно зосередитися з перших курсів, щоб досягти успіху в професії та не шкодувати на останніх курсах навчання?
— Моя відповідь трішки пафосна, але насправді дуже проста. Потрібно ставити дуже амбітні цілі. Я всім своїм студентам кажу, що необхідно взяти аркуш паперу і спробувати записати всі свої професійні мрії — ким хочете бути через 20 років. Цей аркуш паперу не потрібно нікому показувати — ні батькам, ні друзям, ні родичам, ні викладачам, бо це особиста історія. І залежно від цієї амбітної цілі вибудовувати своє професійне життя.
Можливо, ці цілі будуть змінюватися, але вибудовування своєї тактичної поведінки передбачає дуже конкретні кроки. Навчання на правничому факультеті Могилянки означає щонайменше перші три роки неймовірно тяжкої праці. Потрібно дуже багато вчитися не лише по фахових дисциплінах, а й учити іноземну мову. Ми робимо все для того, щоб студенти вивчили англійську і, починаючи з третього року навчання, обирали ще одну іноземну мову.
Тому амбітні цілі, конкретний план їх досягнення. І цей план не може не містити серйозних витрат часу, зусиль, енергії, тяжкої праці, можливо, фінансових витрат. Щоб стати успішною людиною через 10-20 років, потрібно над цим активно працювати. Бо все добре вимагає праці. Легко в житті можна зламати ногу, впасти, потрапити в ДТП. Будь-який успішний результат вимагає часу і шалених зусиль.