Про те, якою повинна були судова реформа в Україні, хто повинен її готувати, та як зробити ефективну люстрацію суддівського корпусу, «Юридичній газеті» розказала заслужений юрист України, народний депутат V, VI, VII скликань, секретар комітету з питань верховенства права та правосуддя у Верховній Раді минулого скликання Анжеліка ЛАБУНСЬКА.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Анжеліко Вікторівно, останні 4 роки Ви були народним депутатом України та секретарем комітету Верховної Ради України з питань верховенства права і правосуддя. Виходячи зі свого досвіду, що Ви думаєте про заявлені на сьогодні напрямки реформування судової системи України?
– Чесно кажучи, повної пропозиції по реформуванню судової системи України я не бачила. Існують якісь фрагменти судової реформи, але сьогодні обмежитися лише залатуванням дірок ми не зможемо. Необхідно підійти до цього обдумано, виважено, комплексно. Давайте говорити відверто: минуло 7 місяців з моменту обрання нового Президента України, нещодавно пройшли вибори у парламент, вже сформована коаліція, обрано новий Кабінет міністрів. Проте досі не створено єдиного центру, який би централізовано та професійно займався реформуванням судової системи. Якщо одна з гілок влади одноосібно пропонуватиме свою судову реформу, ми наступатимемо на ті ж самі граблі.
Вважаю, що судова реформа – одна з основних реформ, яких сьогодні потребує наша держава. Налагодження економічної діяльності, повернення іноземних інвесторів, ефективна люстрація, революційні реформи новообраного уряду неможливі без повернення довіри до судової системи. Саме тому представники трьох гілок влади повинні негайно взятися за її реформування. У той же час, у Верховній Раді має бути створена спеціальна комісія по реформуванню Конституції України. Адже питання не лише у реформуванні судової системи. Справа в тому, що треба займатися реформою судового процесу. Я вважаю, що чим простіша система, тим краще.
Візьмемо для прикладу соціологічні дані. Усі опитування свідчать про те, що люди хочуть обирати суддів. Але питання в тому, що судді мають бути професійні. Сьогодні необхідно почати зі створення інституту мирових суддів. Як показує практика, 60% позовів якраз стосуються громадян.
У Європі за особу, яка обирається на посаду мирового судді, мають проголосувати 95% жителів конкретного округу. Це свідчить про свідомість жителів. Мировий суддя розглядає спори, які стосуються жителів округу, і я вважаю, що по такій категорії спорів не повинно бути ні апеляції, ні касації. Сьогодні велика кількість справ штучно створені і просто забирають час у суддів. Наприклад, категорія спорів, яка стосується розлучень, аліментів, відносин між сусідами, адміністративних справ тощо. Я вважаю, що такі категорії спорів мають розглядатися мировими суддями. Їх рішення мають бути остаточним і не підлягати оскарженню. Водночас є категорії спорів, які дійсно повинні розглядатися професійними суддями.
– Сьогодні існують думки, що необхідно ліквідувати спеціалізацію судів, а залишити лише спеціалізацію суддів. Як Ви ставитесь до такої ідеї?
– Вважаю, що дійсно слід піти по шляху ліквідації спеціалізованих судів. На їх базі треба створити палати Верховного Суду України (далі – ВСУ), якому, у свою чергу, необхідно повернути повноваження. Згідно з Конституцією України, ВСУ є найвищим судовим органом, та, звісно, не з тими повноваженнями, що залишилися у нього після так званої судової реформи.
Можливо, сьогодні навіть є доцільність розгляду ліквідації Конституційного Суду України з переданням його повноважень безпосередньо суддям ВСУ.
Давайте поглянемо на ситуацію в державі. Я, наприклад, вважаю, що створена сьогодні система судів не виправдовує себе. Значні кошти йдуть на утримання апарату, приміщень та на інші побутові потреби. У випадку ж створення інституту мирових суддів можна створити єдиний суд, передбачивши 4 палати: кримінальну, адміністративну, господарську і цивільну, і те ж зробити у апеляції та касації. Тобто повністю ліквідувати усі спеціалізовані суди і створити спеціалізовані палати у рамках одного суду. Таким чином система стане зручнішою для пересічних громадян. В той же час, подібна диверсифікація забезпечить значну економію бюджетних коштів.
Сьогодні існує проблема, коли суди різних спеціалізацій перетягують на себе різні категорії спорів. Особа не повинна страждати через те, що без зміни законодавства змінюються підходи судів до розгляду різних категорій спорів. Якщо ж буде лише один суд зі спеціалізованими палатами, особа, подаючи позов, не буде задаватись питанням, чи правильно вона визначила підвідомчість – усі 4 палати знаходитимуться безпосередньо в суді. Якщо конкретна справа підлягає розгляду по іншому процесу в рамках одного суду, вона передається іншій палаті, і люди не страждають від того, що комусь хочеться змінити підвідомчість якоїсь категорії спорів.
– Як, на Вашу думку, можна відновити довіру до українських судів?
– На жаль, сьогодні я не бачу, що держава вживає якихось заходів для того, щоб почати реформу судової системи. Говорячи про боротьбу з корупцією, хочу зазначити, що я досить ретельно вивчала досвід Сінгапуру. Візьмемо для прикладу таку категорію спорів, як адміністративні, якими українські суди завантажені якщо не на 50%, то значно більше. У Сінгапурі вони навіть не доходять до суду. Існують такі собі «банкомати правосуддя» – якщо людині виписали штраф за порушення, передбачені адміністративним кодексом, вона вставляє у банкомат чек і банківську карту, сума штрафу автоматично списується, і питання закрито. Звичайно, щоб це реалізувати, має бути довіра до органу, який виписує такий адміністративний штраф.
В українських судах адміністративних справ найбільше. Розглядаючи їх, судді не мають фізичної змоги якісно розглядати цивільні та кримінальні справи.
Так само дуже шкода, що в нашій державі зовсім не розвивається інститут медіації, тобто примирення сторін, який надзвичайно успішно застосовується у більшості розвинутих країн.
– На Вашу думку, чому в нашій державі досі не повернули повноваження Верховному Суду?
– Якщо згадати історію, то ВСУ дуже довго був без очільника. На жаль, кожній новій владі вигідно мати суд, яким легко управляти. Доки не буде політичної волі, доки керівництво держави дійсно, не розмовами, а діями не захоче зробити судову владу незалежною, доти у нас будуть протиріччя як у призначеннях, так і в самій судовій системі. Дуже вигідно: сьогодні хочу так, а завтра по-іншому. Давайте згадаємо, скільки ми намучились з ситуаціями, коли суддя районного суду ухвалою міг зупинити Указ Президента стосовно розпуску Верховної Ради, як це було у 2007 р., чи постанову Кабміну. Згадайте Артемівський суд Луганська, Кіровський суд Донецької області, кримські суди…
Сьогодні постає питання не лише у реформуванні судової системи. На жаль, досі ніхто з тих суддів, які непрофесійно виконують свої обов’язки, не поніс покарання. Я, наприклад, не пам’ятаю жодного випадку, коли суддя поніс навіть не кримінальну, а хоча б дисциплінарну відповідальність за те, що зупинив вибори в державі.
Реформа судової системи також має стосуватися таких штучно створених органів, як Державна судова адміністрація, Вища кваліфікаційна комісія суддів, Вища рада юстиції. Ці три органи необхідно об’єднати в один, у якому люди працюватимуть на постійній основі. Наприклад, сьогодні ті, хто входять до складу ВРЮ за посадою, приймають серйозні рішення, лише приходячи на засідання ВРЮ. Вкрай важливо, щоб члени вищого органу, який займатиметься дисциплінарною відповідальністю, призначенням суддів та їх переводом, працювали на постійній основі і несли повну відповідальність за прийняті рішення.
Також треба змінювати підходи до зарплати суддів. Я, наприклад, вважаю, що надбавка 15% за те, що суддя має ступінь кандидата чи доктора юридичних наук, є атавізмом, оскільки, якщо подивитись на теми дисертацій суддів, то вони часто не мають нічого спільного з їх безпосередньою роботою. У всьому світі є чітка диференціація: люди, які займаються наукою – це науковці, які займаються як науковою, так і викладацькою діяльністю, а практики залишаються практиками, і кандидатська чи докторська дисертація не мають ніякого відношення до сум оплати їх праці.
Вважаю, дуже хороший був приклад, коли при управліннях юстиції працювали дисциплінарні комісії суддів, які раз на місяць приходили у кожен районний суд, і не дай Бог, щоб у судді були відміни рішень.
До речі, повернення кваліфікаційних класів суддів – це теж один із способів реформування судової системи. Особа повинна відповідати за свої дії. Якщо подивитись, скільки сьогодні відмінених чи змінених рішень… І ніхто за це не несе відповідальності! Єдине, що роблять судді – здають статистику в ДСА, але це не має ніяких наслідків. Раніше кожен місяць були збори в управліннях юстиції для суддів районних судів, де розглядались кричущі факти, які були в судах. Про що можна говорити, якщо у нас 3–4 роки тому судова система примудрилася стати предметом міжнародного скандалу, коли один із суддів районних судів у справі про поділ майна між громадянином України та громадянкою іншої держави надав особі громадянство іншої держави? І цей суддя досі працює в судовій системі. Також був випадок, коли суддя видав позивачу і відповідачу два різних рішення. Сторони згодом зустрілися у виконавчій службі, а цей суддя пішов на підвищення. Без невідворотності покарання для недобросовісних суддів ми не зможемо реформувати судову систему.
– Враховуючи наведені приклади, виникає питання люстрації суддів. Уже набрав чинності закон про люстрацію. Як Ви його оцінюєте? Чи може, на Вашу думку, сьогодні бути проведена ефективна люстрація?
– Я була одним із авторів Закону про повернення довіри до судової влади, працювала разом з європейськими експертами і вважаю, що цей Закон був більш конституційний. Були дотримані вимоги Євросоюзу і Венеціанської комісії, і ми дали можливість суддям самим приймати рішення, як самоочиститись. На жаль, Закон не дав того ефекту, якого ми очікували. Проте я все одно вважаю, що крок вперед зроблено, і сьогодні призначення голови суду безпосередньо колективом суддів на один рік – це добре для судової системи. Звичайно, коли проводитиметься судова реформа, треба ще врахувати досвід європейських країн у загальних повноваженнях голови.
У багатьох європейських країнах повноваження голови на рік отримує один із суддів цього суду по черзі. Це для них громадське навантаження, оскільки особа займається якимись господарськими справами, та це не впливає ні на розподіл справ, ні на оплату праці, як сьогодні це в нас відбувається. Про яку незалежність суддів можна говорити, коли голова суду на власний розсуд підписує накази про преміювання, надбавки тощо? Таким чином зарплата судді залежить від голови суду. Тому це теж одне з питань реформування судової системи.
– У Мін’юсті була створена робоча група, яка займалася реформуванням судової системи. Згодом аналогічна робоча група була створена Президентом України. На Вашу думку, хто повинен реформувати судову систему в Україні?
– Давайте подивимось на форму державного управління в Україні. Це парламентсько-президентська республіка. Тому орган, який буде приймати рішення – це парламент. Слава Богу, є конституційна більшість, коаліція підписана 306 депутатами. Таким чином, єдиний орган, робота якого буде мати якісь легітимні наслідки – це Верховна Рада України. Саме тому робоча група по реформуванню судової системи повинна створюватись безпосередньо в парламенті. Хоча, звісно, без залучення кадрів адміністрації президента і Кабміну потрібного ефекту не буде.
Наразі ми вже маємо сформований профільний комітет Верховної Ради з питань правосуддя і правової політики. Голова цього комітету має всі важелі і повинен першим виступити з ініціативою створення робочої групи з реформування судової системи у рамках комітету. В цю групу мають увійти представники усіх фракцій, позафракційні депутати, представники КМУ і адміністрації президента. Якісно вплине на роботу групи долучення суддів-практиків, адвокатів, представників наукової спільноти. Робоча група має погодити і розробити єдине бачення судової реформи. В той же час, має бути створена конституційна комісія, основною метою якої є реформування Конституції. І чим простіше, тим краще. Наразі я не бачу жодних перепон для створення подібних профільних робочих груп.
Дивує інше: сьогодні деякі політики заявляють, що треба звільнити одразу всіх 9 тис. суддів, які є в Україні. Це відвертий популізм. Або люди в силу своєї діяльності погано розуміють, що таке судова система, або живуть мірками великих міст. Хотілося б, щоб люди, які роблять такі заяви, поїхали у сільську місцевість і спробували там знайти суддів. У регіональних судах буває таке, що працюють 4 судді, і якщо 2 з них захворіють, вже неможливо розглядати справи там, де потрібно 3 судді відповідно до процесуального кодексу.
Судді теж люди, і просто так їх всіх звільнити і викинути на вулицю не можна. Завтра це будуть тисячі позовів у суди. А якщо люди не знайдуть справедливості в Україні, вони звернуться до ЄСПЛ. Мені б дуже на хотілося, щоб Україна здобула популярність таким чином і стала першою в історії державою, у якій більша частина представників судової системи будуть отримувати рішення в Європейському Суді.
Час вже припинити займатися юридичним популізмом і почати виважено та ефективно працювати. Спершу давайте притягнемо до кримінальної відповідальності тих суддів, які приймали свідомо неправосудні рішення. Тоді інші судді, коли ставитимуть свій підпис під кожним рішенням, замисляться щодо його законності.
Я чула в адміністрації Президента ідею про те, що сьогодні хочуть звільнити усіх суддів Верховного Суду (це близько 50 осіб) і замінити їх іноземцями. Не знаю, хто соромить Президента і подає йому такі ідеї. У законі чітко визначено, хто може бути суддею. Звичайно, закон можна поміняти, але тоді необхідно поставити самим собі головне питання: чи ми прагнемо вибудувати ефективну та незалежну систему, чи змінюватимемо закон під кожен новий випадок?
Якщо на посаді міністра може бути громадянин іноземної держави, то уявіть собі, що сьогодні 50 суддів ВСУ – іноземці. Люди не знають процесу, не зможуть здати іспити. Знову ж таки, постає питання державної таємниці. Ще одне надзвичайно важливе питання – використання державної мови в судах. Скільки ми боролися, щоб у судах застосовувалась саме державна, українська мова! Як суддя ВСУ може не володіти державною мовою? Саме тому необхідно розрізняти політичний популізм від реальної роботи.
На сьогодні головою профільного парламентського комітету вже обрано Руслана Князевича. Можливо, він хороший організатор, але він – особа, далека від судової системи, від юридичної практики. У судовій системі стільки проблем. Якщо його не знає весь суддівський корпус, він не користується повагою суддів, як він зможе у найкоротші строки провести ефективну судову реформу? Я, звичайно, бажаю йому успіху. Єдиний вихід для нього – створення робочої групи з питань реформування судової системи. І вона має складатися не лише з депутатів і представників КМУ, адміністрації Президента – вважаю, треба також залучати суддів, практиків, вищі юридичні установи. Тому що без знання проблем судової системи зсередини ми не отримаємо якісну судову реформу, яку так очікують люди.