Про проблему застосування Україною Нью-йоркської Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. «Юридичній газеті» розповіла суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Олена ЄВТУШЕНКО
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Пані Олено, в чому полягає важливість застосування Конвенції?
-, Конвенція має суттєве значення як для України, так і для інших країн, оскільки захищає право потерпілої сторони, в разі порушення її прав. Це пов’язано з тим, що не всі країни між собою уклали міжнародні договори надання правової допомоги. Наприклад, якщо говорити про країни колишнього СРСР, то вони охоплені багатосторонніми договорами. Це Конвенції 1993 року та Київська угода 1994 року. Україною укладено та ратифіковано багато двосторонніх угод про надання правової допомоги – це, як правило, країни соцтабору. Не з усіма європейськими країнами Україна має такі договори. Але ж треба розуміти, що іноземні компанії. Які вкладають кошти інвестують у нашу економіку, у розвиток нашої країни, повинні мати впевненість про захищеність своїх прав. Укладаючи угоди сторони зазначають, що в разі виникнення спору його розгляне відповідний міжнародний арбітражний суд (третейський суд). Учасниками Нью-йоркської конвенції є різні країни світу, а саме: США, Швейцарія, Німеччина, Франція та інші країни світу. І не зважаючи на те, що з Україною вони не мають відповідного договору про надання правової допомоги, на підставі цієї Конвенції рішення іноземного арбітражного суду може бути виконано в Україні. І навпаки, наприклад, рішення українського міжнародного арбітражу може бути виконане завдяки цій Конвенції в інших країнах.
- Наскільки часто Україна застосовує Конвенцію?
- Не дуже часто. Разом з тим, зазначу, що в Україні Міжнародний комерційний арбітражний суд існує з 1994 р. МКАС протягом 1999-2005 рр. був дуже популярним у світі. Цей суд розглядав спори компаній з різних країн, де навіть стороною була не обов’язково компанія-резидент України. Пов’язано це з тим, що судові, арбітражні внески значно менші, ніж в інших міжнародних комерційних арбітражах. За один з цих років МКАС при Торгово Промисловій палаті України розглянув стільки справ, скільки всі міжнародні комерційні арбітражі розглянули разом за рік. Зараз тенденція змінилася, так би мовити, пішла на спад.
- З чим це пов’язано?
- Тут багато чинників. Один з них – зацікавленість інвесторів в українському ринку, те наскільки вони готові вкладати кошти. Наприклад, у 1999 р. приплив інвестицій був великим, наразі ситуація інакша. Але сподіваємося, що Україна знову стане привабливою для іноземних інвесторів. Принаймні, уряд закликає їх вкладати кошти в нашу економіку.
- А з чим, власне, пов’язано невиконання рішення іноземних судів в Україні?
- Безумовно, підстави бувають різні. Вони визначені законодавством України, зокрема ст. 396 Цивільного процесуального кодексу України, ст.. 38 Закону України Про Міжнародний комерційний арбітраж та ст. 5 самої Конвенції. І цей перелік є вичерпним. Зазначу, що українське законодавство передбачає більше підстав для відмови у визнанні та виконанні рішення іноземного арбітражу ніж Конвенція. Крім того, існують певні складнощі у трактуванні такого терміну як порушення публічного порядку, що може бути підставою для відмови у наданні дозволу на виконання рішення іноземного арбітражу. Проблема у тому, що нашим законодавством чітко не визначено поняття публічного порядку. Взагалі то таке поняття в повній мірі не визначено і в інших країнах світу і це в деякій мірі покладає на суди певну відповідальність. Багато компаній зазначаючи порушення публічного порядку намагаються підвести різні аргументи, а нажаль наші суди теж не розуміються на цьому, не знають що таке порушення публічного порядку, і таким чином, умовно кажучи, піддаються впливу, аргументам зацікавлених осіб.
До 2005 року клопотання про визнання та виконання рішень іноземних арбітражів розглядалися апеляційними судами України. В касаційному порядку перегляд був передбачений у Верховному Суді України. У 2005 р. були внесені відповідні зміни до законодавства, і такі справи розглядаються судами першої інстанції. На мій погляд, це неправильно. Враховуючи досвід багатьох країн світу де такі справи розглядаються в судах вищої інстанції. Річ у тому, що це не є розгляд справи по суті, суди України не мають право переглядати скасовувати чи змінювати рішення іноземного суду. Вирішується питання про надання дозволу на виконання рішення іноземного арбітражу в Україні, суди перевіряють чи були порушені арбітражним судом лише процедурні питання. Враховуючи і те. Що укладаючи контракт та підписуючи арбітражне застереження зацікавлені сторони погодили хто розглядає їхній спір на підставі яких законів, як правило беруть зобов’язання виконати арбітражне рішення в добровільному порядку. А тому суди не перевіряють рішень по суті, тобто українські суди не мають права втручатися у рішення і перевіряти, чи відповідає воно закону тієї держави, яка постановила це рішення, чи відповідає воно законам України. Ми перевіряємо лише процедурні питання, в першу чергу, чи були сторони належним чином повідомлені, чи мала місце арбітражна угода, компетентність іноземного суду та інше. Іншими словами, якщо всі ці аспекти були дотримані, суд зобов’язаний надати дозвіл на виконання рішення міжнародного арбітражу. Разом з тим, суддям слід звертати увагу на те, чи країна, де суд постановив рішення, належить до країни, що є стороною Конвенції.
- Яким має бути вихід з цієї ситуації? Чи проводяться якісь навчальні програми для суддів за цією тематикою?
- Перше і головне – судді мають вивчити закон. І не тільки закони України, а і міжнародні договори які підписані та ратифіковані нашою державою. У 2015 році касаційна інстанція - ВССУ розглянув 14 таких справ, це ті справи, що дійшли до ВССУ, а це значна кількість, враховуючи і суми боргу які зазначались в цих рішеннях. На моє переконання, однією з суттєвих помилок суддів є те, що вони при постановленні ухвали взагалі не зазначають Конвенцію. А це свідчить про те, що вони просто не знають про неї, отже їм необхідно її застосовувати. Суди засовують ЦПК України через те, що це виписано та доступно. А про Нью-Йоркську конвенцію, як я вже казала, вони не знають, хоча це норма міжнародного права та норма прямої дії. Скажу більше, у нас немає офіційного перекладу Конвенції українською мовою, ми користуємося адаптованим перекладом російської версії. Мені здається, це певною мірою характеризує ставлення держави до ратифікованої нею міжнародної угоди.
- Чи розглядається це питання на пленумі ВССУ?
- Безперечно. Наразі ми готуємо велике узагальнення судової практики, перевіряємо справи, яке буде стосуватись не тільки Нью-Йоркської Конвенції. А інших міжнародних угод, а також питання перегляду рішень Міжнародного комерційного арбітражу про Торгово-Промисловій Палаті України. На підставі зібраної судової практики незабаром буде прийнята і Постанова пленуму ВССУ щодо розряду таких справ, що допоможе суддям в їхній роботі. Крім того, я викладаю у Національній школі суддів, де однією з моїх тем зазначено застосування Нью-Йоркської Конвенції. В 2015 році асоціацією суддів України проведено два семінари для суддів Львівської, Закарпатської, Київської та м. Києва на вказану тему, де було роз’яснено природу Конвенції. Запрошені іноземні арбітри. Які поділилися своїм досвідом по розгляду таких справ. Але хочу зазначити, що це не є найактуальнішою темою. На жаль, результат маємо у вигляді відтоку інвестицій, оскільки інвестори або просто не бажають вкладати кошти в українську економіку, або бояться це робити через те, що не мають гарантій захисту.