 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Про особливості роботи юриста в команді практики судового процесу й вирішення спорів, своє бачення судової реформи та позицію щодо адвокатської монополії «Юридичній газеті» розповів партнер, адвокат, керівник практики судового процесу та вирішення спорів АО «Спенсер і Кауфманн» Юрій Петренко.
- Пане Юрію, чому Ви обрали саме професію юриста?
Зазвичай, інтерес до професії формується у шкільні роки, коли людина починає розуміти, що їй подобається, а що не подобається. На вибір професії, напевне, вплинуло моє бажання у дитинстві виступати своєрідним суддею у різних ситуаціях. Наприклад, у шкільні роки, коли ми грали у футбол, друзі постійно запитували у мене, чи був гол, чи не було (зазвичай, ворота були між деревами або іншими двома предметами). Моє слово було вирішальним. Можливо, саме це й сформувало той напрямок, у якому я працюю. Мені подобається займатися судовими справами. Судову практику в компанії я очолюю з моменту її створення.
- Розкажіть, як Ви починали свій кар’єрний шлях?
Я почав працювати ще на 3-му курсі університету, представляючи інтереси клієнтів у судах. Добре пам’ятаю всі свої перші справи, усіх суддів... Мені було дуже цікаво вигравати судові справи у юристів, які були набагато старшими та досвідченішими за мене. Одразу після закінчення університету (2003 р.) я отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, займався різними справами (у тому числі й кримінальними).
- Які справи з того часу запам’яталися Вам найбільше?
Судових справ було досить багато, я навіть не можу назвати точну кількість справ, у яких я брав участь. Перша студентська справа була пов’язана зі стягненням заборгованості за постачання нафтопродуктів. Справа була не дуже складною, оскільки мені як студенту 3-го курсу, вочевидь, тоді ще не довіряли серйозні судові справи. Через деякий час я почав вести набагато складніші справи. До того ж, чим складнішою була справа, тим цікавіше мені було нею займатися і доводити її до переможного кінця.
У 2006 р. ми з партнерами вирішили створити власну компанію. Я від самого початку створення є партнером «Спенсер і Кауфманн» і займаюся судовою практикою в нашій компанії.
- Які особливості роботи юриста в команді практики судового процесу та вирішення спорів Ви можете назвати?
Якщо коротко, то робота судового юриста починається з першого знайомства з клієнтом. Наша основна мета – убезпечити клієнта від майбутніх судових спорів, які йому не потрібні. Зазвичай, судовий спір – це судові витрати та втрачені нервові клітини, а головне – час. Отже, ми аналізуємо різні ризики під час обговорення початку проектів, аналізуємо моделі поведінки нашого клієнта та інших учасників, опонентів тощо. Ми намагаємося зробити все, щоб у клієнта було якомога менше проблем і ситуацій, які можуть бути підставою для подальшого звернення до судових органів. Варто зазначити, що у разі наявності загрози йти в суд більшість клієнтів схильні до того, щоб вирішити проблеми у позасудовому порядку (певні моделі медіації, моделі посередництва між клієнтами й опонентами). Дуже часто буває, що АО «Спенсер і Кауфманн» виступає в ролі медіаторів між попередніми, теперішніми та майбутніми клієнтами та навпаки. В переговорах ми займаємо розумну позицію для того, щоб сторони змогли домовитися між собою та вирішити ті питання, які не могли вирішити до цього. Існують випадки, коли клієнти хочуть принципово довести свою правоту в суді. Звичайно, ми їм у цьому допомагаємо.
- В одному зі своїх інтерв’ю Ви заявили, що при підборі нових кадрів до своєї команди завжди цікавитесь спортивними вподобаннями кандидата, що досить незвично для співбесіди на роботу в юридичну компанію. Розкажіть, з чим це пов’язано?
Абсолютно вірно. Я завжди ставлю такі запитання, особливо молодим людям (звичайно, дівчат це теж стосується, але до дівчат критерії більш м’які). Я переконаний, якщо людина займається спортом, то вона має досить міцний характер, адже відомо, що для того, щоб досягти результатів у спорті, треба працювати майже на межі своїх можливостей. Не можна досягти результатів, якщо ти ходиш на тренування раз на місяць, любиш поспати, погуляти, а не потренуватися і досягти більших результатів. Спорт – гарний показник того, що людина може концентруватися на важливих речах у своєму житті. Тобто, якщо людина поставила перед собою певну ціль, то вона до цієї цілі йде, вона виділяє час, розставляє певні пріоритети. Ця людина йде через труднощі. Кожен день тренування – це крок уперед, пропущене тренування – це два кроки назад. Спорт – додатковий стимул, мотивація для досягнення результатів. Звісно, є певні виключення з цього правила, але мої спостереження сформували саме такий підхід.
- Окрім любові до спорту, на які ще якості претендентів на вакантні посади звертаєте увагу перш за все?
Звичайно, на перших місцях у нас вимоги до професійних та людських якостей кандидата. Щодо професійних якостей, то тут все зрозуміло. Хотілось би додатково прокоментувати другий критерій. Колектив у нас великий, а отже, необхідно, щоб кандидат міг працювати в команді, мав гарні навички роботи в колективі, не був конфліктним. Під час роботи над проектами, ми створюємо групи, до яких входять юристи з різних практик. Вони повинні спілкуватися між собою, вміти домовлятися, підтримувати командний дух, готувати разом необхідні документи тощо. Тому людські якості такі ж важливі, як і професійні. Це своєрідний унікальний симбіоз людських і професійних якостей, які ми шукаємо та знаходимо в наших юристах.
- У своїй практиці Ви спеціалізуєтеся на вирішенні спорів у судовому порядку, в рамках процедур медіації та міжнародного арбітражу, та вже понад 10 років є арбітражним керуючим. Виходячи з власного досвіду, розкажіть, наскільки сьогодні досконале законодавство у сфері банкрутства?
Сьогодні взагалі важко сказати, що якась галузь законодавства в Україні є досконалою. Впевнений, що на кожному етапі, починаючи від моменту подання відповідної заяви до суду та закінчуючи процедурою ліквідації, юристи постійно зіштовхуються з проблемами. Головними проблемами є строки, їх продовження, реалізація майна, банкрутство підприємств, до яких має відношення держава, а також схеми, які використовуються як кредиторами, так і боржниками для того, щоб вирішити якісь свої бізнесові проблеми, пов’язані з господарською діяльністю кредитора або боржника і т. д.
Звичайно, сьогодні гостро не вистачає розвиненого інституту банкрутства фізичної особи, хоча це поширена міжнародна практика. Зараз в нашій країні дуже багато фізичних осіб, які через певні кризові явища опинилися в такому скрутному фінансовому становищі, нерідко не по своїй волі, а через зайву необачність банків.
Відомо, що до кризи фінансові установи без будь-яких забезпечень видавали кредити під високі відсотки, не перевіряючи будь-яких документів. Тобто фізична особа могла отримати шалений кредит, не надаючи серйозних документів. Банки не вживали необхідних заходів для роз’яснення таким особам можливих наслідків, ризиків тощо. А в деяких випадках необхідно було навіть відмовити таким фізичним особам у наданні кредиту, не заганяти їх в кредитну «кабалу». Однак банки, навпаки, на цьому заробляли, а в результаті винними залишилися фізичні особи, які зараз не можуть реалізувати свої банкрутні права. Іншими словами, у більшості випадків законодавець чомусь займається прийняттям політичних рішень і, на жаль, до практичних нагальних проблем та їх вирішення справи не доходять.
- Які тенденції застосування процедури медіації спостерігаються на ринку України?
Через збільшення розміру судового збору процедура медіації стає все більш актуальною. Наприклад, в районних судах розмір судового збору для юридичних осіб, якщо вони звертаються з позовом до фізичних осіб, ніяким розміром не обмежений. Тому при поданні позову до фізичної особи про стягнення грошових коштів (скажімо, 100 млн) треба заплатити суму судового збору в декілька мільйонів. Фактично, це призводить до обмеження права на звернення до суду. Таким чином, усі хочуть вирішити спір не звертаючись до судів, не оплачуючи високі гонорари юристів, великі судові збори, а сподіваються, що процедура медіації прискорить вирішення проблеми. Зазвичай, багато проблем, які виникають між суб’єктами господарювання, при нормальному підході кожної сторони вміщується в площину, де можна домовитися. Завжди є компроміс, якого можуть досягти сторони.
Загалом, процедура медіації займає приблизно 30% серед процедур врегулювання спорів. Це досить значний відсоток, але не завжди її можна досягти через певні амбіції однієї зі сторін. Особливо, наприклад, якщо є принципова позиція щодо якогось об’єкту нерухомості, коли одна сторона вважає, що вона правомірно придбала певний об’єкт нерухомості, а інша вважає навпаки. У них немає компромісного «місточку», де можна стати й домовитися, тобто кожна сторона націлена на те, щоб залишити у власності спірний об’єкт нерухомості.
- Серед клієнтів практики судового процесу та вирішення спорів АО «Спенсер і Кауфманн» є багато відомих українських і міжнародних компаній. Які справи Вам особливо запам’яталися?
Кожна справа індивідуально-цікава по-своєму. Я люблю розповідати молодшим юристам не про гучні справи, а про справи, де кожен момент, кожна деталь мала вирішальне значення для результату. Справа може стосуватися чогось дрібного, але сам перебіг справи, збір доказів, ті відповіді, які, здавалося б, взагалі неможливо було отримати на підставі адвокатського запиту, – варті уваги. Були випадки, коли мені відповідали з російських глибинок на мій адвокатський запит в рамках міжнародного договору про взаємну допомогу. В результаті, відкривалися такі шахрайські схеми, які діяли не лише на території України, а й на території Росії. Таким чином, всі справи цікаві, не можна виділити якусь одну і сказати, що вона найцікавіша.
- Днями Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (№3524), що викликало бурхливі дискусії, оскільки документ містить досить незвичні для українського законодавства новели. Які позитивні та негативні сторони цього нормативно-правового акту Ви можете відзначити?
В цьому законопроекті є зміни, які мені подобаються, і є зміни, з якими я не згоден (хоча, можливо, це й передчасне рішення). Доречним є підвищення вікового цензу для суддів, підвищення необхідного стажу роботи для претендентів на посади суддів. Суд – досить специфічний орган, куди люди звертаються за допомогою. Коли бачиш молодого суддю у віці 25 років, який розглядає кримінальну справу, скажімо, про зґвалтування або про вбивство, замислюєшся... Я не певен, що людина у цьому віці сформувалась як психологічно-стійка особа. Таким чином, у цьому випадку підвищення вікового цензу є досить важливим кроком. Також удосконалена система проходження кандидатами у судді відбору та подальше призначення. Оскільки, за попередніми правилами, суддя призначався вперше на 5 років і потім міг чекати роками на безстрокове обрання, а це вже є певним елементом тиску на суддів. Документом також надано додаткові гарантії суддям, підвищені їхні соціально-економічні гарантії. В цьому законі є досить багато нововведень, які є актуальними та які вже давно треба було вводити.
З трибуни парламенту нам переконливо доводили, що передумовою прийняття цього закону є подолання корупції, яка «проїла» всі суди та всіх суддів. Однак, на мою думку, в таких гаслах забагато політики. Щоб подолати проблему, необхідно розібратися у першоджерелах. Треба долати корупцію не з судів, а з нашого сприйняття цього явища, яке починається ще в школі, університеті тощо. Згадайте непоодинокі випадки, коли хтось не складе іспит, а батько йде до школи й домовляється з директором про те, щоб усе було нормально. Тобто дитина, яка у цей формує свою особистість, створює свою систему цінностей і розуміє: я не склав іспит, батько піде до директора школи й вирішить це питання. Далі це ж саме відбувається в університеті. В юні роки людина проходить шлях, на якому їй здається, що це все нормальні речі. Надалі такій людині здається, якщо так було в школі, чому не можна щоб так було в судах? Для цих людей суд стає таким же «директором школи», з яким можна домовитися про відповідні оцінки. Добре рішення – «оцінка 5», погане – «оцінка 0». Тут можна провести абсолютну аналогію. Чому ми не ведемо мову про факти корупції у школах, університетах? Чому ми не боремося з цим з самого початку, щоб формувати виховані особистості?
Ще один важливий момент – єдина судова практика. Якщо ми приведемо нашу судову практику до певного єдиного розуміння, то не буде ніяких підстав для того, щоб корумпувати суддів у судах. Уявімо, що приходить сторона і намагається домовитися з суддею щодо вирішення якогось питання. Але якщо є усталена судова практика, яка обов’язкова для застосування суддею, то як би суддя не хотів вирішити це питання на користь сторони, він цього не зможе зробити, оскільки існує судова практика, від якої він не зможе відступити. І якщо людина знає це, то немає підстав звертатися до судді. Тут лише треба прибрати можливі алгоритми «вправо-вліво».
- Досить різні думки правників з приводу так званої адвокатської монополії, котра передбачена в новому законі про адвокатуру. В мережі навіть з’явилися чорні жарти, автори яких вітають юрисконсультів із закінченням їхньої кар’єри. Яка Ваша позиція, як адвоката, з цього приводу?
Необхідність в судових представництвах виключно адвоката – абсолютно нормальна світова практика. Якщо брати розвинені європейські країни, то це професійний вид діяльності, адже для того щоб належним чином надати правову допомогу, треба щоб цю правову допомогу надавав професіонал. У нашому випадку цією людиною може бути адвокат. Тут мова йде про поліпшення якості надання правової допомоги особам, які за нею звертаються.
- З огляду на досвід, що Ви могли б побажати юристам-початківцям для успішної кар’єри?
У кожного з нас є вибір. Дуже важливо мати сили розставити пріоритети. Для мене зі студентських років робота була на першому місці. Звичайно, я менше проводив часу з друзями, дуже рідко відпочивав, але то був мій свідомий вибір. Без принципової позиції у питанні досягнення мети не можна обійтись. Тому, спілкуючись з молодим поколінням, я прошу, щоб вони сконцентрувалися на роботі, оскільки юність – це саме той благодатний час для їх становлення, коли вони можуть навчитися новому та з’ясувати для себе, хто вони є насправді. Зазвичай, я запитую у молодих юристів, які приходять до нас на роботу, ким вони себе бачать через 10 років? Це дуже важливий тест. Якщо людина не розуміє, ким вона буде через 10 років, – це показник, над яким варто замислитися.
Ми багато працюємо зі студентськими активістами, колективами, осередками, Лігою студентів. Окрім того, я контактую та товаришую з деякими викладачами в університетах і прошу у них, щоб одразу давали мені знати про студентів «зірочок», котрі захоплені навчанням, цікавляться професією тощо. Багато таких студентів зараз працюють в нашій компанії. Вони проходили стажування в нашій компанії, а згодом піднялися до рівня юристів та старших юристів. АО «Спенсер і Кауфманн» досить відкрите щодо можливості стати партнером, тому у кожного студента є такий шанс. Зі свого боку, я абсолютно щирий в передачі знань та досвіду молодому поколінню юристів, мені це приносить задоволення.