Коли потрібно проводити ребрендинг компанії? Як навчитися відмовляти клієнту і радити йому своїх колег? Наскільки шкідливим є вигорання для юриста і що з цим робити? Про все це розповіла у своєму інтерв'ю «Юридичній Газеті» сімейний адвокат Катерина Власюк, автор книги «Розлучення. Сповідь адвоката». Все це вона пройшла на власному досвіді та готова поділитися своїми секретами
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Катерино, чому Ви вирішили провести ребрендинг своєї компанії?
— Тому що настав час. Раніше, коли створювалася ЮК AVG, я не була готова називати компанію власним іменем. Зараз я до цього дозріла, тому нова компанія має назву — Адвокатське Бюро «Сімейний адвокат Катерина Власюк». До того ж сучасні тренди нам диктують, що все базується на власному бренді. Тому я вирішила, що настав час по‑іншому відкрити себе для юридичного бізнесу.
— Які основні принципи побудови Вашого персонального бренду?
— Дивлячись на себе у професійному полі, я розумію, хто я та що несу своїм клієнтам. Вважаю, що особистий бренд будується на тому, яка ти людина, а вже потім «підтягуються» професійні риси, здобутки та інше. Тому озирнувшись назад та усвідомивши, який я маю багаж, що всі мене знають, насамперед, як Катерину Власюк, а вже потім як керуючого партнера компанії, я вирішила, що настав час перезавантажити компанію.
— Тобто це лише зміна назви без зміни позиціонування на ринку?
— Так, позиціонування на ринку не змінюється. Нашим профілем як було сімейне право, так і залишиться. Проте тепер ми не будемо надавати інші послуги, а максимально зосередимося саме на сімейному праві. Більшість нашої роботи буде пов'язана з переговорними процесами (наприклад, складними переговорами щодо розлучень), а також з розробкою змін до законодавства. Вже зараз ми готуємо кілька проектів, з якими вийдемо до нової ВРУ та Міністерства юстиції, щоб вдосконалити Сімейний кодекс України.
Я вже 15 років у професії, 9 років в адвокатурі. За цей час я супроводжувала і податкові, й кримінальні спори. Зі 176 судових справ я програла лише 8, де взагалі було нереально виграти. Однак протягом останніх 5 років я займаюся лише сімейним правом. Звичайно, мені важко відмовляти клієнтам, які хочуть, щоб я їх супроводжувала не лише в сімейних спорах. Адже для юриста чим більше справ — тим краще. Проте для мене це більш свідомий вибір. Я відмовляю, тому що більше не хочу цим займатися. Краще цими справами буде займатися людина, яка на них спеціалізується.
На мою думку, сімейне право є достатньо складним, так само як і кримінальне. Однак є чимало юристів, які пропонують послуги з супроводу розлучення, рекламу яких можна побачити в інтернеті, на стовпах та в інших місцях. Якщо адвокат не має досвіду і раніше не займався сімейним правом, то є висока ймовірність, що він зробить кілька суттєвих помилок, які в результаті призведуть до програшу його клієнта.
— Наскільки ефективними є переговорні процеси та медіація в Україні?
— Проблема медіації в Україні полягає в тому, що немає відповідного закону, а також що у людей немає довіри ні до суду, ні до медіації, ні одне до одного. Довіра є обов'язковою умовою для досягнення домовленостей між сторонами. Однак, зважаючи на недоліки системи правосуддя (тривалість судового процесу, розмір судових зборів, можливість адміністративного тиску на суд), для більшості справ переговори є більш ефективним механізмом. Адже якщо люди вміють рахувати свій час, кошти та нерви, то вони більше схиляються до переговорів.
Проте адвокати рідко пропонують цю опцію, вважаючи, що це зменшить їхній заробіток. Я думаю інакше. Іноді переговорні процеси можуть коштувати дорожче, оскільки ти швидше отримуєш бажане, навіть коли доводиться йти на компроміс. Своїм клієнтам я завжди кажу, що ми ніколи не будемо підписувати угоду, яка нам не вигідна. Йдучи на переговори, ми прораховуємо два варіанти: ідеальний, коли ми отримали все, що хотіли, та прийнятний, коли це все краще, ніж те, що можна отримати в суді. Це план, за яким ми будемо укладати угоду, він має бути обов'язково. Адже іноді клієнти під час переговорів починають втрачати відчуття реальності та намагаються використати цей процес для з'ясування стосунків. Однак такий план, як дорожня карта, допомагає нам не відволікатися і розуміти, що ми хотіли отримати на початку.
У 80% справ, у яких ми починали переговорні процеси, ми підписували угоду — на цьому все завершувалося. Найскладніший переговорний процес може тривати 3 місяці, але за цей час закриються всі проблеми, які можна роками вирішувати в судах. Особливість переговорів полягає в тому, що не витрачається зайвий час на образи. На мою думку, найгірше, коли людина розлучилася і розповідає друзям, що це були жахливі 10 років життя. Чому? Тому що подружжя погано розлучилося і між ними був скандал. Хоча за ці 10 років були і подорожі, і подарунки, і кохання, і діти. Чомусь люди зійшлися, але все це заплямовується негативом, тому що в кінці все було погано. Однак якщо все закінчується добре, то не буде жодного негативу.
— Як часто Вас залучають до співпраці full service компанії в межах кросс-селлінгу?
— Достатньо часто. Ми проводили переговори з багатьма великими юридичними компаніями, в яких немає практики сімейного права. Вони часто передають нам своїх клієнтів, коли у них виникає проблема в цій сфері. Тут немає якихось меморандумів про співпрацю, але вони контактують з нами та запитують, чи можна нас порекомендувати, чи готові ми взяти клієнта. Зазвичай ми не відмовляємо і дуже добре співпрацюємо в цьому аспекті. Насправді, це дуже приємно, коли тебе радять колеги чи клієнти, яких ти супроводжував. Звичайно, не всі компанії готові відмовитися від свого клієнта. З огляду на те, що шлюбів стає все менше, а кількість сімейних спорів збільшується, компанії відкривають у себе департаменти, які займаються сімейним правом. Водночас колеги кажуть, що їхні клієнти розуміють, якщо одна компанія буде супроводжувати і бізнес, і приватну сферу, то все їхнє життя буде як на долоні, а не всі клієнти до цього готові.
— Чи не отримували Ви пропозицій об'єднатися з іншою компанією?
— Звичайно, пропонували. Такі пропозиції я отримую 3‑4 рази на рік. Колеги-адвокати та великі компанії пропонують відкрити таку практику у себе, ведуть переговори про те, наскільки це буде доцільно. Проте я обрала інший шлях. Мені краще бути у своїй компанії, хоча я розумію, які переваги є в роботі під дахом великої юрфірми. Тоді у тебе немає проблем з клієнтами, можна ні про що не переживати. Коли ти працюєш сам, не маючи власного піар-департаменту, тобі доводиться все робити самостійно. Однак саме в цьому фішка — тобі потрібно постійно бути в русі, самовдосконалюватися, тренувати свої навички в різних напрямках. Це розвиває особистість та допомагає в роботі.
— Бутиковість — це Ваш свідомий вибір чи так «історично» склалося?
— Так, це свідомий вибір, але він важкий. Коли ти берешся за все, то до тебе може прийти набагато більше клієнтів. Якщо ти спеціалізуєшся тільки в сімейних справах, то до тебе будуть звертатися далеко не щодня. Тому тут потрібно бути трішки зухвалим і занадто впевненим у собі, щоб навіть у скрутні часи залишитися на плаву. У 2014 р. під час стажування в Німеччині мене здивувало те, що у них популярні вузькі спеціалізації. Тоді мені здавалося, що німці просто ліниві, а ми все можемо. Насправді, не потрібно могти все. Якщо людина — спеціаліст у своїй сфері, однозначно, вона буде цінуватися.
Неможливо щодня фільтрувати всі зміни, які відбулися, та ефективно готуватися до всіх справ. Адже в такому стані потрібно постійно переключатися з однієї справи на іншу. Це дуже велике навантаження, яке не кожен витримає. Я пройшла цей шлях, коли працювала по 12 годин на добу. Звичайно, це цінний досвід, оскільки маючи практику в багатьох сферах, ти можеш і компанію поділити, і розумієш, які доходи можуть бути у клієнта, і звідки стягувати аліменти, і як ділити майно. Все це допомагає у сімейних справах, адже тоді ти можеш ширше дивитися на проблему та шукати якісь альтернативні рішення. Це той багаж, який реально допомагає.
— Якби не сімейне право, то яку б галузь Ви обрали?
— Насправді, я схиляюся до кримінального права. Я навіть думаю, що колись напишу мемуари про якісь сімейні злочини (злочини в сімейних справах). На мою думку, бути хорошим адвокатом у кримінальному праві, який захищає обвинувачених людей — це взагалі внутрішній подвиг, якщо адвокат може відсторонитися від морального засудження до інших. Юридична професія навчила мене бути терпимою, розуміти, що всі ми різні, тому потрібно відходити від перфекціонізму і не засуджувати людей.
— Чи не буває в адвоката почуття, що хочеться відновити справедливість, коли очевидно, що клієнт не зовсім правий?
— Вважаю, що перша консультація має дуже важливе значення, адже після неї я приймаю рішення про те, готова я бути адвокатом у цій справі чи ні. Це подвійні взаємовідносини, коли не тільки клієнт обирає адвоката, але й адвокат обирає клієнта. У нас немає випадкових клієнтів, які йшли вулицею і раптово вирішили проконсультуватися. Кожен, хто до нас приходить, розуміє, навіщо він прийшов і чому саме до нас. Комусь нас порекомендували, хтось прочитав про нас у ЗМІ. Коли клієнти приходять, вони вже готові доручити нам супровід їхньої справи. Однак адвокат завжди має право відмовитися, навіть коли йому пропонують гроші за цю роботу.
Перше, про що я думаю — це не скільки я можу заробити, а чи можу я допомогти цій людині. Адже якщо ти не довіряєш клієнту, маєш сумніви стосовно того, що він тобі розповідає, ти не станеш для нього ефективним адвокатом. Якщо адвокат працює лише на гонорар і не захищає клієнта всередині себе, то це дуже відчувається. Водночас важливо, щоб клієнт насправді тобі довірився. Багато людей, які хочуть розлучитися, не готові комусь довіряти, адже часто причиною розлучення є втрата довіри до того, з ким вони разом живуть, сплять, подорожують, народжують дітей. Для цієї людини ти маєш стати супутником у вирішенні її проблем.
Отже, якщо я не вірю своєму клієнту, то я з ним розлучаюся. Я для себе так вирішила. Якщо моя професія — це моя місія (а я в цьому твердо переконана), то я не хочу брати на себе відповідальність, ламаючи долю людині. Адже від того, що ти працюєш, щоб працювати, нічого не буде. Якщо навіть адвокат не б'ється за свого клієнта, то суддя взагалі до нього байдужий.
— Чи залучаєте Ви психолога до сімейних справ, які ведете?
— Так, ми працюємо з кількома психологами. Я протестувала їх на собі, тому що завжди важливо розуміти, кого саме ти радиш. Проте у нас немає з ними якихось взаємовигідних контактів. Просто бувають випадки, коли після юридичної консультації видно, що людина не розуміє, хоче вона розлучатися чи ні. Також трапляються випадки, що клієнт перебуває у стані афекту і не може заспокоїтися. Тоді допомагає психолог. Окрім того, ми співпрацюємо з нотаріусами та приватними детективами. Тобто є справи, в яких клієнтам потрібен комплексний підхід (наприклад, іноді ми допомагаємо жінкам знайти роботу чи влаштувати кудись дитину).
— Як Ви справляєтеся з професійним вигоранням?
— Насамперед, не можна забувати про себе. Якщо записувати у свій щоденний розклад справи, які стосуються тебе особисто, то через деякий з'являється відчуття, що твоє життя все ж таки належить тобі. Спорт, балет, час на те, щоб прочитати книгу, тренінги, подорожі — все це є в моєму розкладі. Адже якщо цього немає, то завжди знайдуться якісь важливіші речі, а на себе часу не вистачить. Кілька років тому я зрозуміла, що повністю занурена у проблеми своїх клієнтів, а це ні до чого хорошого не призведе.
Людина, яка працює 24/7, через деякий час втрачає свій ресурс і не може ефективно працювати, оскільки важливо відновлюватися. Тому я лише в екстрених випадках консультую у вихідні та після роботи. Я не несу свою роботу додому, нічого не пишу ночами. На вихідних і ввечері я відпочиваю. Адже кому потрібен адвокат, який не виспався? Там щось забув, туди побіг, туди не передзвонив. Я вважаю, що це приходить з часом. Адже коли у тебе 1‑2 клієнти, то ти живеш їхнім життям, а коли у тебе багато клієнтів, тоді з'являється певний механізм захисту. З'являється розуміння, що ти адвокат, а не друг-психолог, що не варто давати поради, які виходять за межі консультацій. Тоді ти не думаєш постійно про цю справу, не лягаєш з нею спати.
Водночас потрібно розуміти, для чого ти це робиш. Це психологія. Іноді вигідно працювати 24/7. Наприклад, після розлучення я повністю занурювалася в роботу, щоб ні про що більше не думати. Однак життя таке цікаве…