Жінки в Україні сьогодні не просто присутні в політиці та праві — вони змінюють правила гри. Від фронту до державного управління, від волонтерства до стратегічних рішень — їхній вплив стає все помітнішим. Чому рівність — це не про цифри, а про можливості? Чи потрібно жінкам грати за «чоловічими» правилами, щоб досягти успіху? І як забезпечити, щоб потенціал кожного працював на відновлення країни? Про це розповідає Ольга СТЕФАНІШИНА, ВПМ — міністерка юстиції України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Ольго, ви вже давно працюєте в політиці. Як, на вашу думку, змінилася роль жінок у політиці та державному управлінні за останні роки? Чи бачите прогрес у цьому напрямі?
— Якщо подивитися на траєкторію останніх років, то прогрес, безумовно, є, і він вимірюваний. 20 років тому жінок у Верховній Раді було лише 2,5%, а сьогодні цей показник зріс до майже 21% — це рекордний рівень за всю історію незалежності. Але цифри — це лише частина картини. Ми рухаємося вперед, але не так швидко, як хотіли б і як цього вимагає час.
Минулого тижня ми презентували перший для України Індекс гендерної рівності — інструмент, який дає змогу не просто декларувати наміри, а реально оцінити, де ми є. Результати демонструють, що у нас є сильні сторони, наприклад, високий рівень участі жінок на середніх і нижчих щаблях державної служби — до 80%. Але коли йдеться про топ посади, категорію «А», цей показник падає до 30%. А якщо говорити про реальний вплив — політичний, управлінський — ми досі відстаємо. Порівняно з країнами ЄС Україна перебуває нижче 20-го місця серед 27 країн плюс Україна. Це не просто статистика, це сигнал до дії.
Війна, звісно, змінила оптику. Роль жінок стала видимішою — від фронту до тилу, від волонтерства до ухвалення рішень. Але видимість — це ще не рівність. Маємо багато над чим працювати. За результатами опитувань, понад 70% жінок готові змінити професію чи перекваліфікуватися, щоб долучитися до ринку праці. Це демонструє високий рівень їхньої готовності адаптуватися до змін і брати активну участь у відновленні держави. І тут потрібні не гасла, а конкретні кроки — від законодавчих змін до створення умов, які розблокують цей ресурс. Бо сильна держава — це держава, де задіяний потенціал усіх.
— Як ви оцінюєте роль жінок у юридичній сфері в Україні?
— Роль жінок у юридичній сфері України — це одна з тих галузей, де ми бачимо реальний прогрес, підкріплений цифрами. Сьогодні 56% представників цієї професії в Україні — жінки, з них 53% обіймають керівні посади. У корпоративному секторі ці показники ще вищі — 66% і 59% відповідно. Ці цифри свідчать про достатньо збалансоване гендерне представництво на найвищих рівнях юридичної діяльності.
— В Україні, як і в багатьох інших країнах, є дискусія щодо квот — механізму, який забезпечує мінімальне представництво жінок у політиці та державному управлінні. Прихильники вважають квоти необхідним кроком для гендерної рівності, тоді як критики вказують на їхню формальність і можливу неефективність. Як ви оцінюєте цей підхід?
— Дійсно, питання квот не перший рік викликає дискусії у суспільстві. Квоти можуть бути першим кроком до змін, особливо в умовах, коли необхідно швидко подолати значний гендерний дисбаланс. Їх активно використовують в понад 55 країнах світу, і їхня частка варіюється від 30% до 50%.
В Україні ми також пішли цим шляхом: ще у 2013 році з’явилися добровільні 30-відсоткові квоти для партій, а з 2019-го, після Виборчого кодексу — обов’язкові 40-відсоткові у Верховній Раді. Результати є. На місцевих виборах 2020 року частка жінок у місцевих радах, серед усіх депутатів місцевих рад різного рівня, досягла 37% — це суттєвий стрибок.
Але є й зворотний бік. Ми фіксуємо випадки, коли жінок реєструють як технічних кандидатів, а після виборів вони знімають кандидатури, поступаючись місцями чоловікам. Але підкреслю: ми маємо рухатися до того, щоб присутність жінок у політиці чи управлінні стала нормою, а не результатом примусу.
— Чи працюють квоти в Україні? Що ще, на вашу думку, потрібно для збільшення представництва жінок у владі?
— Для реального збільшення представництва жінок у політиці необхідний комплексний підхід. Одні лише квоти не гарантують балансу без подолання глибоко вкорінених суспільних стереотипів, сексизму та дискримінації. Важливо формувати культуру рівних можливостей, а успішні кейси повинні надихати інших. Менторство та підтримка з боку жінок, що вже досягли успіху, можуть стати каталізатором для нових поколінь. Тож квоти — це лише частина пазла.
Окремо варто виділити Державну стратегію рівних прав та можливостей до 2030 року, що є своєрідним компасом дій, який доповнюється більш конкретними стратегіями: у сфері освіти, з подолання розриву в оплаті праці, з виконання резолюції РБ ООН «Жінки, мир, безпека» тощо. Я очолюю Комісію з цих питань, і ми регулярно аналізуємо прогрес разом із регіонами. Реалізація цих стратегій — це не про декларації, а про чіткі дії, які мають дати результат.
— Чи відчуваєте ви, що в політиці або праві потрібно грати за певними «чоловічими» правилами, щоб досягти успіху?
— Я не вважаю, що успіх у політиці чи праві залежить від того, чи граєш ти за чиїмись правилами — «чоловічими» або будь-якими іншими. Але є об’єктивні бар’єри, які ускладнюють шлях жінкам. І йдеться не про правила гри, а про реальні обставини.
Візьмімо дані Індексу гендерної рівності: 33% жінок проти 19% чоловіків витрачають значну частину часу на догляд за дітьми, літніми родичами чи людьми з особливими потребами. Ця невидима робота — величезне навантаження, яке може ставати перепоною для кар’єрного зростання. У політиці чи юриспруденції, де потрібна повна віддача, це особливо відчутно. І це не унікально для України, це глобальний виклик.
Політика рівномірного розподілу доглядових обов’язків і заохочення жінок до участі в ринку праці є одним із основних напрямів розвитку в ЄС. У 2019 році було ухвалено директиву що, зокрема, передбачає спрощення доступу до декретних відпусток і послуг для сімей з дітьми. Україна як майбутній член ЄС також активно удосконалює трудове законодавство, створюючи сприятливі умов для самореалізації кожного. Моя позиція проста: жінки не повинні обирати між амбіціями та сім’єю. Вони мають право досягати успіху на своїх умовах, а наше завдання — забезпечити для цього підтримку й захист. Це не про зміну правил гри, а про те, щоб зробити їх справедливими для всіх.
— Чи доводилося вам стикатися з упередженнями щодо жінок уполітиці? Які найскладніші виклики ви зустрічали на своєму шляху?
— Упередження щодо жінок у політиці чи управлінні — це не просто частина мого досвіду, а реальність, із якою стикаються жінки в Україні щодня. Але я переконана: найгірше, що може зробити жінка, яка стала лідером — це адаптуватися до чоловічих правил гри і почати діяти за їхніми стандартами. Бути жінкою — це не слабкість, а сила, яку ми маємо використовувати, щоб змінювати систему, а не підлаштовуватися під неї.
Один із найбільших викликів — це поєднання кар’єри з тими обов’язками, які суспільство традиційно покладає на жінок: догляд за дітьми, родиною. До війни доступ до дитячих садків чи інших закладів був обмежений, а після її початку ситуація лише ускладнилася — багато інфраструктури зруйновано, графіки роботи не завжди збігаються з реальними потребами працюючих матерів. Це не просто особисті труднощі, а системна проблема, яка стримує жінок у професійному розвитку.
Мій підхід — використовувати свою позицію, щоб створювати умови, де жінкам не доведеться йти на компроміси. У відновленні України ми ставимо гендерну рівність не як формальний пункт, а як основу. Жінки — це не лише ті, хто потребує підтримки, а й ті, хто визначає майбутнє країни. Ми запустили платформу, яка враховує їхні потреби в плануванні — від громад до національного рівня, а також міжнародний альянс для залучення ресурсів. Мета — не просто допомогти жінкам вписатися в наявну систему, а дати їм змогу будувати нову, де їхня сила як жінок буде цінністю. Це не лише про жіночий потенціал, це про те, як зробити Україну стійкішою. Ми не граємо за чужими правилами, ми створюємо свої.
— Чи є у вас особисті ініціативи або проєкти, спрямовані на підтримку гендерної рівності?
— Гендерна рівність — це не просто окремий проєкт, а принцип, який пронизує всю роботу команди. Ми вже говорили про законодавчі зміни, але я б хотіла зупинитися на тому, як це поєднується з європейською інтеграцією. При підготовці до переговорів про вступ України до ЄС ми сформували 36 робочих груп, і до них увійшли не лише чиновники, а й представники громадськості, експерти, правозахисники, зокрема ті, хто спеціалізується на гендерних питаннях. Це дозволяє нам закладати принципи рівності в основу майбутнього членства.
З початком повномасштабної війни один із пріоритетів — підтримка тих, хто постраждав від насильства та її наслідків. Разом із партнерами ми запустили онлайн-платформу допомоги врятованим — це доступний інструмент для тих, кому потрібна підтримка. Паралельно відкрили стаціонарні центри допомоги врятованим по всій країні — там надають комплексну підтримку постраждалим. Ми також запустили роботу трьох мобільних центрів, які забезпечують доступ до допомоги для громадян у регіонах, які найбільше постраждали від окупації або є прифронтовими. Ми запустили пілотний проєкт з надання проміжних невідкладних репарацій постраждалим.
Ці ініціативи — не просто про підтримку жінок, а про те, щоб дати їм інструменти для відновлення й участі в житті країни.
— Чи існує жіноче лідерство як окремий феномен? Як ви його розумієте?
— Жіноче лідерство — це не просто термін, а реальність, яку ми побачили з перших днів повномасштабної війни. Для мене жіноче лідерство — це відданість і дія заради інших. Це про захист тих, хто цього потребує, про готовність ризикувати собою заради спільної мети. Війна чітко показала, що лідерство не має статі. Воно про стійкість, самовідданість, боротьбу за цінностій незалежність. Сьогодні лідерство — це про кожного українця й українку, які тримають цей фронт. І в цьому сенсі жіноче лідерство — не окрема категорія, а частина великої сили, яка називається українці.
— Хто є вашим особистим прикладом або натхненням у політиці чи праві?
— У політиці чи праві мене надихають ті, хто вміє поєднувати принципи з результатом. Це люди, які не просто говорять про справедливість чи зміни, а реально їх втілюють, часто всупереч обставинам. Наприклад, Урсула фон дер Ляєн. Вона не грає за чиїмись правилами, а створює свої, справедливі для всіх. У найскладніші часи вона знаходить консенсус для стратегічних рішень. І звичайно, надихають українці — жінки й чоловіки, які щодня доводять, що стійкість і відданість можуть перемагати навіть у найтемніші часи. Для мене це не про імена, а про силу духу й дії, які змінюють реальність. Саме це мотивує рухатися вперед у моїй роботі.
— Яку пораду ви дали бмолодим юристкам на початку їхньої кар’єри?
— Не чекайте, поки вам скажуть, що робити — беріть і починайте. Виклики будуть, а надто для жінок, але не витрачайте на них забагато часу, просто шукайте вихід. Завжди пам’ятайте, заради чого ви тут. Зараз країна шукає тих, хто готовий працювати й змінювати правила гри, тож беріть цей шанс і робіть так, щоб про вас почули.