У процесі глобального реформування багатьох інституцій і галузей не менш важливими є реформи, які мають викликати зміни в ментальності та світогляді сучасних українців. Такими змінами, згідно з ідеологією Міністерства юстиції, є новації другого пакету законів #ЧужихДітейНеБуває, спрямованих на посилення інституту відповідального батьківства. Заступник Міністра юстиції Світлана Глущенко розповіла «ЮГ» про те, як змінилися підходи щодо виїзду дитини за кордон, сплати аліментів та покарання боржників
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Кілька місяців тому було прийнято низку законопроектів під гаслом #ЧужихДітейНеБуває, ініціатором яких виступило Міністерство юстиції України. Розкажіть, що стало поштовхом до цих змін.
– Дитинство, як писав видатний педагог В. Сухомлинський, є найважливішим періодом людського життя, не підготовкою до нього, а справжнім, яскравим, самобутнім, неповторним життям. Від того, як минуло дитинство, хто вів малюка за руку в дитячі роки, що ввійшло до її розуму і серця з навколишнього світу, залежить, якою людиною стане дитина.
Згідно зі ст. 18 Конвенції про права дитини від 2011.1989 р., яка набрала чинності для України 27.09.1991 р., батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Дуже важливо, що сьогоднішнє оновлення законодавства та формування судової практики поступово наближається до європейського, в основу якого покладено саме найкращі інтереси дитини.
– Одним з проблемних питань є виїзд неповнолітньої дитини за кордон, адже на це раніше потрібна була згода іншого з батьків. Часто це стає приводом для шантажу. Як принцип найкращих інтересів дитини впливає на це питання?
– До цих змін у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 р. (№ 6-15цс17) було викладено правовий висновок, згідно з яким пріоритетним у цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини.
У постанові Великої Палати ВС від 04.07.2018 р. у справі №712/10623/17 (провадження №14-244цс18) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відійти від цього висновку, оскільки положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (з визначенням конкретного періоду) в супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні. В такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки наявність в одного з батьків права відмовити у наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим із батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, в тому числі її думки, якщо відповідно до віку вона здатна сформулювати власну позицію.
– Такий висновок Верховного Суду цілком узгоджується з оновленою редакцією ст. 157 Сімейного кодексу України, яка відповідає сучасним реаліям міжнародного права та є логічним кроком до покращення українського законодавства в умовах євроінтеграції. Тож що змінилося?
– Згідно з положеннями ст. 157 Сімейного кодексу України, відтепер той з батьків, з ким проживає дитина, самостійно вирішує питання щодо виїзду дитини за кордон. Дозвіл другого з батьків, який належним чином виконує свої обов’язки зі сплати аліментів, не потрібний у разі тимчасового виїзду дитини за кордон на термін не більше ніж 1 місяць, метою якого є лікування, навчання, оздоровлення, участь у змаганнях тощо. При цьому Закон встановлює обов’язок одного з батьків проінформувати про виїзд рекомендованим листом другого з батьків, який своєчасно та в повному обсязі виконує свої батьківські обов’язки.
Варто зазначити, що стаття містить виключний перелік цілей виїзду дитини за межі України, що є превентивною мірою від зловживань цим правом матір’ю або батьком, з якими проживає дитина. Перетинаючи державний кордон у такому випадку, необхідно буде пред’явити рішення суду про визначення місця проживання дитини або відповідний висновок органу опіки та піклування, яким підтверджується місце проживання дитини, а також в окремих випадках підтвердження мети виїзду за кордон та своєчасного повернення до країни.
Однією з причин для відмови у видачі рішення органу опіки та піклування є відкриття судового провадження з того самого питання або наявність судового рішення, яке набрало чинності.
Сьогодні трапляються випадки, коли той з батьків, хто не проживає з дитиною, подає позови до суду про встановлення місця проживання дитини, штучно затягує судовий процес, оскільки справжньою метою такого позову є не вирішення цього питання по суті, а саме перешкоджання у вирішенні цього питання тому з батьків, хто проживає з дитиною.
Тому сподіваємося, що у такій категорії справ судді намагатимуться дотримуватися процесуальних строків, належно реагуватимуть заходами впливу на зловживання процесуальними правами з боку позивачів та підходитимуть до вирішення такої категорії справ з максимальним забезпеченням прав дітей, а не інтересів одного з батьків.
Водночас з метою подальшого розвантаження судів від окремих позовів про встановлення місця проживання дітей та органів опіки й піклування видається логічним (у разі можливості), щоб адвокати пропонували позивачам у справах про розлучення розширювати свої вимоги «визначенням місця проживання дитини», чим забезпечити в одному судовому провадженні вирішення цього важливого питання.
– Як складається ситуація для того з батьків, хто не проживає з дитиною?
– З метою збалансування прав батьків, які не проживають разом із дитиною, але належним чином виконують свої батьківські обов’язки, законодавець передбачив можливість для них виїзду з дитиною за кордон. Щоб реалізувати таке право матері або батьку, які не проживають з дитиною, необхідно письмово звернутися до іншого з батьків за наданням нотаріально посвідченої згоди на виїзд.
Якщо такої згоди не буде надано протягом 10 днів, то для вирішення цього питання необхідно звернутися до суду, де це питання вирішується в порядку спрощеного позовного провадження. Таким чином, під час перетину кордону необхідно додатково пред’явити нотаріально посвідчену згоду або рішення суду, строки повернення на територію України та довідку про відсутність заборгованості зі сплати аліментів.
У цьому питанні також важливо, щоб відповідна судова практика формувалася з метою забезпечення інтересів дитини та не стала інструментом непорозуміння між колишнім подружжям.
– Ще одним проблемним питанням часто стає виплата аліментів та їх обчислення. Тепер ст. 182 СКУ передбачає мінімальний гарантований і мінімальний рекомендований розміри аліментів. Що це означає?
– Законом встановлюється, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Однак проблемою є те, що сьогодні існує багато випадків, коли одержувачі аліментів, бажаючи прирівняти розмір аліментів до встановленого законодавством мінімуму, звертаються до суду з позовною заявою про збільшення розміру аліментів на підставі зміни закону (тобто зміна мінімального розміру з 30% до 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку). Проте судова практика є різною.
В окремих випадках суди зазначають, що зміна на законодавчому рівні мінімального розміру аліментів не є підставою для збільшення розміру аліментів. У такому випадку питання визначення мінімального розміру аліментів, що підлягають стягненню з боржника, належить до повноважень державного виконавця.
– Тобто державний виконавець має самостійно приймати рішення щодо визначення мінімального розміру аліментів?
– Позиція Міністерства юстиції полягає в тому, що визначення мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину потрібно віднести до повноважень державного виконавця, щоб не завантажувати суди суто технічними позовами. Однак якщо це питання вже стало предметом судового розгляду, то такі позови, з огляду на практику Верховного Суду, необхідно задовольняти, оскільки мінімальний рекомендований розмір аліментів має визначатися, враховуючи реальні інтереси дитини.
Окрім того, варто звернути увагу на оновлену ст. 71 Закону «Про виконавче провадження», що надає право виконавцю стягувати з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше ніж мінімальний гарантований розмір, визначений у Сімейному кодексі (на сьогодні це не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку). Сподіваємося, що судді займатимуть аналогічну позицію під час розгляду справ цієї категорії або під час оскарження рішень та дій виконавців.
– У законодавстві вказано, що аліменти є власністю дитини, але розпоряджається ними все ж таки законний опікун. Чи дозволяє це дотримуватися найкращих інтересів дитини? Як це можна проконтролювати?
– Згідно з ч. 1 ст. 179 Сімейного кодексу України, аліменти, одержані на дитину, вважаються власністю дитини. До того ж той з батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається ними виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини (ч. 2 ст. 179 Сімейного кодексу України). Тому важливо зазначити, що відповідно до ст. 186 Сімейного кодексу України, за цільовим використанням сплачених аліментів здійснюватиметься контроль органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) орган опіки та піклування позапланово здійснює інспекційні відвідування одержувача аліментів, але не більше ніж один раз на три місяці.
В судовому порядку можна збільшувати або зменшувати розмір аліментів, тому дуже важливо, щоб під час розгляду такої категорії справ судді виходили з найвищих інтересів дитини, особливо у випадку зменшення розміру аліментів.
– Якщо особа уникає сплати аліментів, які штрафні санкції передбачені в такому випадку?
– До оновлення законодавства існувала неоднозначна судова практика. Зокрема, у постанові ВП Верховного Суду від 25.04.2018 р. зазначено, що Велика Палата вважає за необхідне відійти від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 р. у справі №6-94цс15 та наступних постановах, оскільки пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення сплати, а її нарахування не обмежується лише тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Згідно із Законом №2475-VIII від 03.07.2018 р., ч. 1 ст. 196 доповнено абз. 2 такого змісту: у разі застосування до особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Оскільки це питання прямо пов’язано з економічними правами дитини, сьогодні дуже важливо, щоб суди під час розгляду таких вимог наслідували новосформовану судову практику та нараховували розмір пені з максимальним забезпеченням прав дітей.
Окрім того, однією з новацій другого пакету законів, спрямованих на посилення інституту відповідального батьківства, стало впровадження штрафних санкцій за наявності заборгованості зі сплати аліментів та відповідного внесення змін до ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Якщо в особи, на яку покладено обов’язок сплачувати аліменти, виникає заборгованість у сукупному розмірі, що перевищує суму відповідних платежів за один рік, то на таку особу шляхом винесення постанови виконавець накладає штраф у розмірі 20% від заборгованої платником аліментів суми. Накладення та стягнення штрафів здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Проте якщо заборгована сума перевищуватиме в сукупному розмірі суму відповідних платежів за два роки, то в такому випадку штраф збільшуватиметься і становитиме вже 30%, а у випадку заборгованості на суму платежів за три роки штраф зросте до 50% від суми боргу.
Надалі виконавець виноситиме постанову про накладення штрафу у разі збільшення заборгованості на суму, сукупний розмір якої перевищуватиме суму аліментних платежів за один рік, а далі ці кошти будуть перераховані стягувачу. Така система стимулюватиме недобросовісних батьків до виконання основного обов’язку щодо своєї дитини, оскільки інакше для них наставатимуть негативні фінансові наслідки. Водночас нарахування штрафних сум на рахунок стягувачу буде своєрідною компенсацією за несвоєчасне отримання коштів, що необхідні для забезпечення належного утримання дитини.
– Як ці штрафні санкції узгоджуватимуться із заборгованістю, що існувала до прийняття цього Закону?
– Ми маємо вже сформовану судову практику щодо оскарження постанов державних виконавців про накладення штрафу на боржника у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів. Приймаючи рішення про скасування вказаних постанов, суди посилаються на те, що норми Закону щодо зазначеного питання набрали чинності лише з 28.08.2018 р., а отже, не мають зворотної дії в часі.
Зокрема, під час винесення таких рішень суди посилаються на те, що зміни у законодавстві, встановлені ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», можуть бути застосовані до тих випадків, які виникатимуть після 28.08.2018 р. На заборгованість зі сплати аліментів, яка існувала у боржника до 28.08.2018 р., її розмір та тривалість накопичення вказана новація законодавства не розповсюджується. Заборгованість, яка існувала раніше, не може впливати та враховуватися під час визначення штрафних санкцій в майбутньому на заборгованість, яка виникне після 28.08.2018 р.
Таким чином, з огляду на наступне, необхідно зауважити, що спостерігається негативна тенденція щодо скасування постанов про накладення на боржника штрафу у випадку наявності заборгованості зі сплати аліментів за відповідний період на підставі того, що норма ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» не має зворотної дії в часі.
При цьому варто звернути увагу, що в оновленій редакції ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (ч. 4) зазначено, що строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених п. 1-4 ч. 9, ч. 14 (яка стосується штрафних санкцій), обчислюється з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Аналогічна ситуація склалася зі скасуванням протоколів про адміністративне правопорушення, передбаченого ст. 183¹ Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка стосувалася направлення боржників на суспільно-корисні роботи.
– Наскільки ефективним є інструмент щодо направлення боржників на суспільно-корисні роботи?
– Ми вважаємо, важливо, щоб судді направляли боржників на суспільно-корисні роботи, адже така новела є достатньо ефективною та надає можливість батькам, які не працюють, фінансово підтримувати їхніх дітей. На сьогодні виконавці склали понад 25 668 протоколів, які було скеровано до суду. Більше ніж 1 860 боржників направлені на суспільно-корисні роботи.
Як свідчить аналіз судової практики, переважна більшість суддівської спільноти дотримувалася правової позиції про недопустимість зворотної дії закону в часі та приймала постанови про закриття провадження у зв’язку з відсутністю події та складу правопорушення з посиланням на недопустимість зворотної дії закону в часі. Вирішуючи питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності за несплату аліментів, зазвичай суди виходять з того, що Закон №2234-VIII в частині запровадження ст. 183-1 КУпАП набрав чинності лише 06.02.2018 р.
З моменту набрання чинності першим пакетом, тобто з 06.02.2018 року, вже минуло більше ніж 6 місяців, тому сподіваємося, що судова практика стане єдиною та сталою, а також що всіх боржників, які не виконують своїх батьківських обов’язків, направлятимуть на суспільно корисні роботи у встановленому законом порядку.
– Ще одним цікавим інструментом є встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами. Наскільки це відповідає потребам дитини? Чи не порушує це права боржників?
– Дійсно, існує судова практика щодо скасування судами постанов державних виконавців саме про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами. Однією з підстав, на яку посилаються суди, скасовуючи зазначені постанови державних виконавців, є те, що боржник має намір працевлаштуватися водієм.
Варто звернути увагу, що органи ДВС не займаються утиском і безпідставним обмеженням законних прав та інтересів боржників У ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» прописано, що тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано, якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування.
Таким чином, скасовуючи постанови державних виконавців про тимчасові обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, суди беруть до уваги гіпотетичні можливості боржників щодо працевлаштування в майбутньому, незважаючи на те, що протягом тривалого часу такі особи навіть не намагалися працевлаштуватися, через що накопичилася велика сума заборгованості зі сплати аліментів.
– Які вже є результати проведення реформи?
– На мою думку, оновлене законодавство у сфері захисту прав дітей демонструє позитивні результати та покращує роботу державної виконавчої служби, про що свідчать загальні показники роботи. На сьогодні ми маємо понад 480 тис. виконавчих проваджень щодо аліментів, з яких 180 тис. мають заборгованість понад 3 місяці.
Активна позиція Міністерства юстиції в цьому напрямку забезпечила стягнення понад 3,3 млрд грн заборгованості за аліментами за цей рік (фактично за 10 місяців). Наприклад, за повний минулий рік ми мали стягнення на суму 2,4 млрд грн. Боржники за аліментами активізувалися та змушені виплачувати накопичені борги, передбачені чинним законодавством оскільки інструменти є дієвими. Однак ще зарано зупинятися на досягнутому. Міністерству юстиції дуже важливо побудувати професійний діалог із суддівським середовищем, щоб єдиним фронтом ставати на захист інтересів наших дітей.
Важливо, що наразі існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, які стосуються дітей, першочергове значення повинно мати забезпечення їхніх найкращих інтересів. Найкращі інтереси дитини, залежно від їх характеру та серйозності, можуть перевищувати інтереси батьків.
Отже, сьогодні ми маємо чудову нагоду запровадити традицію спільного обговорення питань, які виникають у формуванні єдиної та сталої судової практики у зазначеній категорії справ, у роботі органів виконавчої служби та адвокатів, оскільки поєднання спільною метою є захистом найбільш незахищеної категорії громадян – наших дітей.