Адвокат, керівник адвокатського об’єднання «Солодко та партнери» Євгеній СОЛОДКО, розповів «Юридичній газеті» про своє бачення необхідних кроків у реформуванні вітчизняних правоохоронних органів, про адвокатську професію та необхідність розширення прав адвокатів у чинному законодавстві
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Євгенію, нинішнє керівництво правоохоронних органів говорять про певну стратегію їхнього реформування. Як Ви вважаєте, яких заходів варто вживати у цьому напрямі?
– Стратегія може бути тільки одна: звільнити всіх старих співробітників і запросити абсолютно нових працівників. Зрозумійте, реформувати нинішню систему неможливо, реформувати можна було б тільки тоді, коли були б лише окремі недоліки. Наприклад, якщо є правозастосовна практика, що свідчить про наявність певних проблем у різних сферах, варто провести відповідний аналіз і здійснити загальну оцінку, в зокрема і економічну, і прийняти рішення. У нашому випадку потрібно просто взяти структуру, припустимо, МВС і «перезавантажити» її повністю. Ми втратили можливість м’якого реформування через те, що корупція пронизала все суспільство, починаючи від працівника ЖЕКу до вищих ешелонів влади. Нічого насправді не змінилося, а просто набуло нових, більш досконалих форм. Тому систему правоохоронних органів потрібно змінювати повністю кадрово. Питання структури (створювати департаменти чи головні управління тощо) – це ефективність управління, а ми говоримо про кадри. Тому тільки повне «перезавантаження». Повірте, країна у злочинності не захлинеться.
Все це стосується і реформування СБУ. Спеціальну службу наша країна втратила. Її немає. І для її нової побудови я би зробив неочікуваний крок – запросив би у радники ветеранів КДБ. Саме їх. Не сприймаючи зараз радянську ідеологію, ми забули, що питаннями ідеології в радянському КДБ займалося лише одне управління. А загалом ця спецслужба була найпотужнішою у світі. І треба взяти з її досвіду корисне і відкинути непотрібне. Ми повинні взяти найкращі зразки професіоналізму, зокрема з досвіду всіх спецслужб світу. Ми повинні фактично почати будівництво держави з нуля. Ось коли у нас будуть приходити служити, а не «вирішувати питання», тоді можна буде сказати, що реформа вдалася.
– Як у такому новому механізмі розподілити функції міліції і прокуратури, на вашу думку?
– Все придумано до нас. Не варто робити поспішних висновків і поглянути, як це працює в інших країнах. Досить ефективна система прокуратури, наприклад, в США. Естонія пішла взагалі гранично простим шляхом: вона повністю перенесла на свою територію законодавство Німеччини. Нам нічого не заважає зробити те саме.
У нас прокуратура, напевно, основний орган, що гальмує реформи. Таке відчуття, що вона не хоче втратити вплив.
І окреме питання – це матеріальне забезпечення. Ну не може служити працівник правоохоронного органу за 5-7 тис. грн. Тому те, що зараз озвучується потреба впровадження зарплат у правоохоронних органах на рівні 30 тис. грн. (навіть 50 тис. грн), повністю обґрунтовано. Слідчий, опер мають здійснювати свою роботу, не думаючи про свій статок і бути достатньо мотивованими для ненормованої і ризикової роботи. Крім того, мають бути передбачені відповідні компенсації у разі настання різних форс-мажорних випадків – виплати за поранення, загибель, пільги для членів родини. Реальні пільги, а не на папері. Тоді такий співробітник буде не «відписувати справи», а розслідувати їх.
– Зараз в Україні йде робота з формування антикорупційного бюро. Про яке місце органу в системі правоохоронних органів тут йдеться?
– Давайте міркувати розсудливо. У нас на сьогодні історично сформувалася система правоохоронних органів, яка має такий вигляд: прокуратура, яка наглядає за законністю, органи досудового розслідування та оперативно-розшукові підрозділи. Антикорупційне бюро має вписатися в цю систему і отримати певні повноваження. Ми розуміємо, що функція розслідування від органів прокуратури має перейти до інших органів. У такому разі, розслідуванням злочинів, щодо вищих посадових осіб держави, має займатися Антикорупційне бюро, а всіма іншими – МВС і СБУ, прокуратура відповідно здійснюватиме за ними нагляд.
Але у мене досить цікаве питання про саме Антикорупційне бюро – під чиїм наглядом буде перебувати воно? Воно не може бути «над законом»? Єдиний припустимий орган контролю для нього – Верховна Рада. Якщо ми хочемо зробити Антикорупційне бюро надзвичайним органом, що справді буде боротися з корупцією, тоді, мабуть, ми повинні прописати в законі його підпорядкованість парламенту. Тоді у нього буде реальна незалежність і величезні повноваження. Ми повинні розуміти, що Бюро використовується на благо країни, а не в політичній боротьбі.
– Також наразі здійснюються кроки по реформуванню роботи міліції, наприклад, впровадження роботи патрульної служби. Як ефективно це буде працювати після впровадження в реаліях України?
– Те, що пропонується цим реформуванням, уже працює в інших країнах, але там є трохи інша правосвідомість. Тому важко сказати, в яку форму це перетвориться в нас. З іншого боку, якщо нічого не робити, то нічого не змінитися. Тому якщо уже прийнято рішення саме про таку направленість реформування, варто спробувати. Якщо згодом ми зрозуміємо, що в такому реформуванні є певні негативні моменти, їх варто буде виправляти. Проте однозначно залишати всю цю систему в тому вигляді, в якому вона є зараз, неможливо.
– Щодо детективів і інституту приватного розслідування. Чи потрібні в нашому законодавстві такі норми?
– Ця функція потрібна. Часто адвокатам не вистачає таких помічників, які б допомагали отримувати інформацію. Інша сторона питання – це те, що ця досить специфічна робота приватного детектива може бути пов’язана з можливим порушенням прав громадян. Але якщо ці норми грамотно прописати в чинне українське законодавство, то, думаю, цей інститут має право на існування.
Більшою мірою, адвокат отримує докази, збирає факти, які можуть бути корисними його клієнтові, виконуючи власне функції детектива. Але адвокат має певний статус і має право це робити, а детектив – поза законом, хоча цей інститут може бути корисним. Проте знову-таки нам варто проаналізувати досвід країн, де цей інститут розвинений (наприклад, США), обрати найкращі норми, відкинувши рутину, і отримати досить ефективний механізм. Потрібно просто ці норми правильно поставити у відповідні законодавчі межі та дати можливість таким людям працювати.
– Зважаючи на те, що новий КПК діє вже третій рік, уже можна говорити про певні проміжні висновки. Які вони для України?
– На цю тему вже сказано і написано немало, але, чесно кажучи, не варто було б чіпати старий КПК, який працював вже тривалий час і до нього уже вносилися досить прогресивні зміни. Можливо, було достатньо коректно внести такі самі зміни і достарого КПК. Так, у старому КПК було достатньо змін, але в новому з часу його впровадження їх також зовсім не бракує. Парадоксально те, що в цьому випадку права громадян більше потерпають, тому що за будь-якою заявою має бути розпочало кримінальне провадження. І дуже добре, коли це провадження розпочато у справі, а не за доносом. До того ж активність роботи правоохоронних органів з впровадженням нового КПК не дуже змінилася.
– Щодо адвокатської монополії на представництво в судах. Зараз уже розроблено відповідний законопроект і ведуться відповідні дискусії. Розкажіть про Ваше бачення цього питання.
– Моє бачення максимально просте. Я «за» монополію. Спробую пояснити. Найстрашніша таємниця нашої професії в тому, що людям не потрібні юридичні послуги, вони хочуть, щоб їм було комфортно. І цей комфорт може забезпечити адвокатура. Тоді, чому Україні потрібна саме адвокатська монополія? Тому, що адвокатура – це першопочатково інститут захисту, це високоморальний інститут, куди люди приходять за захистом і справедливістю, оскільки самі не знають, де її шукати і як це робити. Вони приходять до адвоката як до провідника в нетрях юриспруденції. Відповідно, цей «провідник» повинен розуміти всю ступінь відповідальності за долю свого провожатого.
В адвокатів взагалі унікальна професія, навіть не за тією кількістю професійних вимог, яким ми повинні відповідати (незалежно від спеціалізації), а за рівнем моральної завантаженості – відповідальності за те доручення, яке нам довірили (якби пафосно це не звучало). І, безумовно, коли адвокат приймає захист (неважливо, де саме, наприклад, у судді, в перемовинах, у медіації), він має відповідати суворим етичним вимогам. Такі вимоги є тільки в адвокатів.
Проте дуже багато людей з юридичними дипломами, але дуже мало професійних юристів. Тому у питанні адвокатської монополії взагалі немає проблеми. Я не бачу нічого соромного в тому, що юрист після закінчення навчання попрактикується, пройде відповідне стажування, скласть іспити і стане адвокатом.
Я вважаю, кастовість повинна бути присутня в адвокатурі. Адвокатура – це професійне співтовариство високо інтелектуальних і професійно підготовлених людей, і клієнт, звертаючись до цього товариства, має розуміти, що він отримає професійну допомогу, справедливі умови роботи і справді розбереться зі своєю ситуацією. Це буде справедливо. Тому я «за» це професійне співтовариство, в якому моральні якості є досить важливими.
– Яких прав адвоката, на вашу думку, не вистачає в нашому законодавстві?
– Я не претендую на виключність переліку, але декілька міркувань з цього питання висловлю:
По-перше, адвокат має право на позачерговий прийом в органах державної влади та абсолютно вільне спілкування з процесуальним керівником у кримінальному процесі. Більш того, я переконаний, що при кожному органі виконавчої влади (тим і більше правоохоронному) повинна бути створена так звана Консультативна рада, до складу якої мають увійти адвокати. Це обґрунтовується тим, що адвокати володіють великою кількістю інформації про ті порушення закону, що відбуваються по всій країні, та практичною обізнаністю про наявні недоліки законодавства. І саме адвокати можуть інформувати органи державної влади про такі випадки. Не бачу проблеми в тому, щоб, наприклад, така Рада при Мінекономрозвитку збиралася раз у кілька місяців і доповідала про наявні проблеми. Це допоможе покращити інвестиційний клімат держави і вдосконалити нашу податкову систему та вирішувати низку інших проблем.
Також законодавчого вдосконалення потребують норми закону, що регулюють адвокатський запит. Наразі за нереагування на такий запит передбачена відповідальність на рівні адміністративного штрафу. Цього явно недостатньо і практика це довела.
Окремо наболілою темою є питання безпеки адвокатів і адвокатської таємниці. Я рахую, що адвокат, у принципі, не може бути допитаний у справах свого клієнта, навіть якщо клієнт дає на це згоду (бо досить часто є незрозумілим чи є така згода добровільною). Тому ця імперативна норма має бути введена в закон. Також у нас є питання фізичної недоторканості адвоката: адвокати повинні мати право на зброю. Користуватися чи не користуватися цим правом – справа кожного окремого адвоката, але є багато промовистих прикладів з адвокатської практики, які свідчать, що така зброя нам потрібна. Не йдеться про застосування зброї у всіх випадках, а про право на зброю.