Про антикорупційну реальність, медійну площину кримінальної практики, наболіле ототожнення адвоката з клієнтом та як адвокатурі не потрапити у тенета позапроцесуальних маніпуляцій, ми поговорили з Костянтином ГЛОБОЮ, керуючим партнером АО Barristers.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Наявність гучних антикорупційних розслідувань свідчить про активну роботу антикорупційних органів. Як їхня діяльність вплинула на інтенсивність антикорупційної практики?
— Порушуючи питання про інтенсивність діяльності антикорупційних органів, варто звернути увагу на кількість затримань, повідомлень про підозри, застосованих запобіжних заходів, накладених арештів, про які звітують НАБУ, САП і ВАКС щорічно. Однак, на противагу кількості, варто аналізувати і якісні показники, тобто подальшу долю конкретного кримінального провадження або процесуальної дії, про які звітують антикорупційні органи, що не завжди відповідають гучним заголовкам у публікаціях у соціальних мережах. Варто дослідити конкретні показники, зокрема підрахунок коштів, повернутих НАБУ та САП внаслідок вчинення кримінальних правопорушень.
Публічний звіт діяльності НАБУ за друге півріччя 2023 року вказує на те, що наразі діяльність бюро ледве вийшла на самоокупність. За даними Національного антикорупційного бюро, кількість видатків по кошторису та обсяги відшкодування збитків внаслідок злочинів знаходиться на однаковому рівні, а саме близько 2,5 млн грн. Суха статистика свідчить про те, що сьогодні реальність є іншою, аніж малюється «антикорупційною тріадою» у власних презентаціях і дашбордах. Вказані ж статистичні дані та багаточисленні звіти є показовими з погляду напряму мислення держави при боротьбі з корупцією, де якість показників підміняється псевдокількістю.
При цьому негативні наслідки від неякісної роботи є набагато більшими, ніж псевдокористь, адже:
- виявляються численні процесуальні порушення, яких можна було б уникнути при меншій кількості проваджень;
- процесуальне керівництво перетворюється в обвинувальний ухил і тунельне бачення цілей кримінального провадження;
- належний судовий контроль за правами людини замінюється його імітацією та нехтуванням гарантіями сторони захисту;
- створення формального вигляду процесу замість дійсно всебічного, а головне неупередженого розгляду з дотриманням передусім прав людини і принципів правової визначеності.
Ці та інші порушення, які намагаються сховати за гарною кількісною псевдостатистикою ВАКС, НАБУ та САП, не мають нічого спільного з дійсним результатом боротьби з корупцією. Спостерігається поступова політика «революційної доцільності» на заміну належного процесуального порядку кримінального провадження, що в умовах воєнного стану нібито має виправдовувати методи та засоби, що застосовують антикорупційні правоохоронні органи. Однак, як вказує нам Конституція України, правосуддя має здійснюватися однаково як у мирний час, так і під час війни, що не дає правоохоронцям підстав нехтувати законом.
— Які результати роботи ВАКСу за останні два роки? Яке співвідношення обвинувальних і виправдувальних вироків ВАКСу? Прокоментуйте, будь ласка.
— Аналізуючи статистичні дані, ми не можемо не звернути увагу на негативний вплив воєнного стану на діяльність Вищого антикорупційного суду. Зокрема, з 344 кримінальних проваджень, що перебували на розгляді ВАКСу, у 2023 році вдалося розглянути лише 84. І хоча це на третину більше, ніж у 2022 році, коли відповідних проваджень розглянули лише 49, ключові показники вказують, що попри намагання ВАКСу ставити «рекорди» по кількості вироків, об’єктивна складність і специфіка корупційних кримінальних проваджень заважає приймати рішення в турборежимі. Цікаво, що хоча останні тенденції показують лідерство ВАКСу за кількістю виправдувальних вироків серед інших судів, загалом їхня кількість в Україні залишається менше 1%.
На мою думку, виправдувальні вироки ВАКСу мають формально-показовий характер, оскільки на їхньому тлі інші обвинувальні вироки штучно набувають чи то значущості, чи то умовної законності. Знову ж таки, при сумнівній якості матеріалів лише сухі показники 1% виправдувальних вироків наочно демонструють стратегію держави у сфері правосуддя.
— Антикорупційні справи на порядку денному. В чому специфіка цієї категорії справ для адвоката?
— Перша і найбільш очевидна специфіка корупційних злочинів — це складність кримінальних проваджень та їхня багатоепізодність. Жодна справа, що перебуває в провадженні Вищого антикорупційного суду, не є легкою як з погляду права, так і фактичних обставин справи. Сотні томів, складні фінансові розрахунки та активна позиція захисту є буденністю захисників, що супроводжують ці справи. Великою мірою долю провадження в корупційних та економічних злочинах підсудних ВАКСу вирішують висновки експертів щодо тих чи інших питань у сфері фінансів, банківської справи та інших економічних питань. Зокрема, від якісного висновку експерта може залежати правильне відображення ринкових умов, у яких здійснювалася закупівля товарів, їх дефіцит на ринку або політика ціноутворення певних груп товарів у певні проміжки часу, що може мати ключове значення для розв’язання питання розтрати бюджетних коштів або доцільності рішень, прийнятих посадовими особами у конкретній ситуації. Водночас відповідальність, яка покладена на експерта в результаті виконання висновку, вимагає бездоганної підготовки, використання релевантних наукових джерел і відповідності дій експерта вимогам відомчої інструкції, затвердженої Мін’юстом, оскільки від законності висновку та дотримання процедури дослідження в подальшому залежить як доля людини, так і кримінального провадження загалом.
Не менш детальним повинен бути й аналіз з боку захисту висновку експерта — для побудови якісної правової позиції має базуватися на матеріалах кримінального провадження. Загалом кримінальні провадження щодо корупційних злочинів вимагають нових підходів до супроводження клієнта під час досудового розслідування та участі захисника під час судового розгляду. Сам обсяг матеріалів, зібраних органом досудового розслідування, а також складність розслідуваних корупційних кримінальних правопорушень вже самі собою вимагають від сторони захисту наявності певної команди захисників, розділення напрямів роботи і системності.
— Які особливості судового розгляду антикорупційних справ в умовах воєнного стану? З погляду адвоката, чи забезпе- чується доступ до правосуддя під час війни? Які нагальні проблеми зараз є? Що найскладніше у роботі адвоката антикорупційної практики?
— Безперечно, умови воєнного стану вносять свої корективи у захист клієнтів, зокрема у порядок проведення судових засідань. Тому зараз день кожного з нас залежить від безпекових обставин, зокрема від загрози ударів ракет, ворожих дронів та інших проявів агресії російської федерації. При цьому у практиці ВАКСу починає прослідковуватися створення штучної пріоритетності між строками розгляду певних категорій справ і безпековими гарантіями, де пріоритету набувають питання форсування розгляду судових справ. Дедалі частіше під час оголошення повітряної тривоги у засіданнях можна почути твердження суду: «МіГ вилетів, але ракети ще не випустив, можемо продовжувати…». Про нехтування антикорупційними органами умов війни свідчить і поведінка представників обвинувачення та суддів щодо виклику підозрюваних, обвинувачених, які наразі боронять Україну у зоні бойових дій. Наприклад, наведу ситуацію одного з моїх клієнтів, який на момент судового засідання перебував у прямому сенсі в окопі, натомість судді ВАКСу та прокуратура вважали за можливе заслухати по відеозв’язку з передової мого підзахисного та доволі наполегливо вчиняли всі дії для цього. Реагуючи на подібні випадки з боку захисту, варто нагадати, що людина та її життя є найвищою цінністю, але аж ніяк не штучно створена гонитва за строками судового розгляду, що зумовлена показниками боротьби із корупцією.
— Розкажіть докладніше про інститут викривачів корупції. Який їхній вплив на хід кримінального провадження?
— Участь викривачів, або осіб, які повідомляють про кримінальне правопорушення правоохоронним органам, є усталеною практикою у багатьох розвинутих державах. Зокрема, статус викривача (на відміну від заявника про кримінальне правопорушення) дає можливість у подальшому отримати винагороду до 10% від грошового розміру предмета корупційного злочину або від завданого державі збитку в разі ухвалення судом обвинувального вироку. Проте з цим інститутом і його застосуванням на практиці виникають цікаві прецедентні питання. Річ у тім, що інформація про викривача має бути зазначена в обвинувальному акті, який затверджується прокурором або складається ним самостійно після закінчення досудового розслідування.
Отже, кінцеве процесуальне рішення щодо визнання особи викривачем у кримінальному провадженні приймається прокурором. Але не завжди викривача визнають як таким, що породжує низку процесуальних питань, які судовою практикою наразі залишаються невирішеними. Одне з питань — як і з якого моменту вважати особу у статусі викривача у кримінальному провадженні, якщо прокурор був зобов’язаний визнати особу викривачем, але формально не визнав. Також постають питання, чи є відсутність відомостей про викривача безумовною підставою для повернення обвинувального акта.
— Який досвід з міжнародної антикорупційної практики варто враховувати?
— Станом на сьогодні основними потребами антикорупційної політики на міжнародному рівні залишаються:
- Диджиталізація та впровадження штучного інтелекту під час розслідувань.
- Міжнародне співробітництво та здійснення кримінального провадження за межами території України.
- Питання ролі громадянського суспільства та ЗМІ у розслідуваннях корупційних кримінальних правопорушень.
- Інтеграція комплаєнс-підходів, що запобігають корупції в державному та приватному секторі.
Кожен з цих напрямів ставить перед нами нові виклики та специфіку, яку має враховувати адвокат при представництві інтересів свого клієнта, а також при побудові правової позиції і комунікації зі стороною обвинувачення в межах кримінального провадження.
— Яка роль ЗМІ в антикорупційних провадженнях? Які ви бачите проблеми публічної комунікації в антикорупційних справах?
— Станом на сьогодні ЗМІ відіграють допоміжну роль у багатьох кримінальних провадженнях, підслідних Національному антикорупційному бюро. Саме через ЗМІ та соціальні мережі відбувається формування такого явища, як соціальне засудження, що відображає ставлення громадськості до вчинків фігурантів корупційних розслідувань. Проте до такої системи є об’єктивні питання, оскільки протягом останніх років у моїй практиці я все частіше спостерігаю, як через ЗМІ соціальним засудженням прокурори в суді маніпулятивно заміняють чи то докази, чи то свої недопрацювання, а іноді й халатність. Загалом соціальне засудження — це явище, що відображає ставлення частини суспільства до певної особи або групи осіб через їхні дії, вчинки або особливості. Формування цього явища відбувається через соціальні мережі, ЗМІ, політичні дискусії, публічні позиції державних службовців та інші канали впливу. В будь-якому разі його результатом, якщо не основним, але точно похідним, є вплив на сприйняття позицій сторін процесу в судах.
На мою думку, соціальне засудження активно почали штучно насаджувати як інститут з часів формування в Україні антикорупційних органів. І питання в цьому випадку не про те, що це має негативні наслідки, я навіть погоджусь, що в часи підвищення соціальної свідомості та участі громади в житті країни таке явище є цілком природним і необхідним. Але водночас однобоке і маніпулятивне використання та штучне роздмухування соціального засудження негативно впливає на сприйняття сторін процесу, особливо коли сторони, посилаючись на суспільний резонанс чи суспільний інтерес, займаються самотрактуванням доказів з метою викривлення сприйняття їх суті, ба більше, навіть прямо використовують посилання на соціальне засудження як доказ. Варто зауважити також і те, що соціальне засудження відображає ставлення лише частини суспільства до певної події, проте сторони процесу іноді, знову ж таки маніпулятивно, намагаються представляти такі явища як суцільні і безальтернативні.
Останнім часом зустрічаються також і випадки, коли суспільне засудження формується на окремій думці однієї особи і штучно роздмухується маніпулятивними засобами до рівня суспільного резонансу. Загалом доволі довго можна говорити про незалежність суддів, про гарантії та закон, проте беззаперечним є факт того, що формування в достатніх кількісних і якісних характеристиках такого явища, як суспільне засудження через ЗМІ, впливає на сприйняття позицій і доказів сторін процесу самим суддею, тим більше, коли такі явища штучно створюються саме з метою впливу та маніпуляцій на суд.
— Чи стикалися ви на практиці з проблемами ототожнення адвоката з клієнтами в антикорупційних справах?
— Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» забороняє ототожнення адвоката з його клієнтом, однак це явище продовжує супроводжувати як адвокатів, так і резонансні кримінальні провадження загалом. Ба більше, окрім ЗМІ, нерідко ототожненням захисника з його клієнтом зловживають і правоохоронці. Все частішими в адвокатській буденності стали повідомлення про підозру захисникам за фактами, пов’язаними зі здійсненням ними захисту своїх клієнтів у тих самих кримінальних провадженнях, хоча подібне є втручанням у діяльність захисника та несе за собою передбачену законом відповідальність.
Розв’язання цієї проблеми, на мою думку, полягає у реагуванні сторони захисту та інститутів адвокатури загалом на кожен факт такого порушення з метою створення культури поваги до гарантій адвокатської діяльності та недопущення порушення права адвокатів. В іншому разі без незалежності, захищеності та поваги до інституту адвокатури ми ризикуємо перетворитися на суб’єктів для позапроцесуальних маніпуляцій з боку правоохоронних органів.
— Антикорупційний комплаєнс, оцінювання корупційних ризиків. Як захиститися від загроз, які призводять до фінансових і репутаційних втрат? Вплив на антикорупційні справи?
— Впровадження сучасних політик запобігання корупційним правопорушенням є одним із найголовніших завдань у сфері боротьби з корупцією, які ставить для себе Україна. Створення незалежних механізмів контролю та ефективна діяльність антикорупційних уповноважених є передумовою профілактики корупції та можливості контролю на місцях, що дасть змогу зменшити необхідність витрачати ресурси держави на кримінальне переслідування за кожним ймовірним фактом корупційного правопорушення. Зі свого боку ефективні механізми превенції, безперечно, лише позитивно впливають на загальну кількість антикорупційних справ, що має дати позитивні результати з погляду якості досудового розслідування НАБУ та САП.