Юридична компанія «Волхв» відома успішними проєктами в галузі GR. Про тенденції цієї практики, свою першу справу в GR, регулювання ринку, потреби клієнтів «Юридичній Газеті» розповів керуючий партнер компанії Олександр НАВАЛЬНЄВ.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Які тенденції у практиці GR протягом останніх років Ви б могли відзначити?
— Перш за все, хочу сказати, що GR — дійсно специфічний напрям, у межах якого представники бізнес-спільноти демократичними методами доводять до державного органу свої потреби та інтереси. На сьогодні багато компаній починають цим займатись, але, на жаль, якість практики в цій сфері низька, що може породжувати корупційні ризики. Це обумовлюється як необізнаністю бізнесу стосовно інструментів розвитку GR, так і тим, що держава ще не до кінця готова до цього. А також підтверджується відсутністю нормативного регулювання можливих механізмів взаємодії з органами державної влади та діяльності спеціалістів, які займаються цією практикою. Оскільки GR стосується інструментів регуляторної політики, він, як і інші сфери діяльності, потребує законодавчо визначених правил в Україні.
— Якою була Ваша перша справа в GR?
— Перший кейс у цій практиці був пов’язаний з питанням унормування правил стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Запит на такі послуги виник під час правничої допомоги у справі щодо оскарження у суді постанови КМУ від 26.11.2014 №662, що була неоднозначно сприйнята у суспільстві. Відстоювання інтересів клієнтів викликало необхідність взаємодії з різними регуляторними органами та напрацювання кількох проєктів змін до підзаконних нормативно-правових актів.
— Як Ви оцінюєте сформованість ринку регуляторної практики в Україні? Чому ця практика набуває все більшого поширення? Якою є юридична складова GR?
— GR — це унікальний інструмент для досягнення глобальних цілей клієнта, адже в тандемі з комплексним юридичним супроводом дозволяє забезпечити широкий і ефективний захист його інтересів. За таких обставин ця практика, звичайно, набуває поширення на ринку з огляду на реальну необхідність налаштування позитивної взаємодії між органами державної влади і місцевого самоврядування та бізнесом, зокрема, у сфері медичної практики, агропромисловості, а також зовнішньоекономічної діяльності. Необхідно зауважити, що юридична складова у GR досить вагома. Зазвичай саме правники розробляють та аналізують обговорювані проєкти нормативно-правових актів, надають оцінку їх можливого впливу на бізнес-процеси, організовують взаємодію з державними структурами шляхом представлення інтересів клієнта під час обговорення та прийняття рішень, які впливають на його діяльність, а також оскаржують рішення, дії чи бездіяльність державних органів, які негативно впливають на бізнес клієнта.
Щодо питання сформованості ринку регуляторної практики можна констатувати, що за роки незалежності в Україні було створено системну нормативно-правову базу та інституційне забезпечення регуляторної політики. Законодавчо закріплений аналіз регуляторного впливу, який є обов’язковою складовою підготовки проєктів урядових рішень, що мають характер регуляторних, та подальший їх розгляд на засіданнях як профільних урядових комітетів, так і Кабінету міністрів Україні. Так, правила регуляторної політики регламентуються нормами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 №1160- IV та низкою підзаконних актів (постанова КМУ «Про затвердження методик проведення аналізу впливу та відстеження результативності регуляторного акта» від 11.03.2004 №308, постанова КМУ та НБУ «Про затвердження методик проведення аналізу впливу та відстеження результативності регуляторного акта Національного банку України» від 14.04.2004 №471 та розпорядження КМУ «Про підготовку та оприлюднення щорічної інформації Кабінету міністрів України про здійснення державної регуляторної політики органами виконавчої влади» від 19.03.2004 №152-р). Разом з тим, участь GR-фахівців у цьому процесі також потребує унормування.
— Як вважаєте, що потрібно змінити, щоб покращити ситуацію на ринку та інвестиційну привабливість України?
— Важливість інвестицій у забезпеченні сталого економічного середовища в Україні неможливо переоцінити. Зокрема, Національною економічною стратегією на період до 2030 р. питання залучення прямих іноземних інвестицій визначене як ключове у зв’язку з постійним недофінансуванням економіки України. Найвизначнішим кроком держави для покращення інвестиційного клімату протягом останніх років можна вважати прийняття Закону «Про державну підтримку інвестиційних проєктів із значними інвестиціями в Україні». Відповідно до нього, державна підтримка надаватиметься проєктам з інвестиціями від 20 млн євро. Для отримання підтримки інвестиційні проєкти, а також інвестори та заявники повинні відповідати визначеним критеріям, зокрема, щодо сфери реалізації проєкту. Окремо цим Законом передбачені гарантії прав інвесторів, які реалізуватимуть інвестиційні проєкти зі значними інвестиціями. Оскільки цей Закон стосується окремої категорії інвесторів, не варто чекати миттєвого покращення інвестиційного клімату в Україні. Це лише один з кроків на шляху до підвищення її інвестиційної привабливості. У питанні необхідних змін доцільно враховувати, що індикатором інвестиційної привабливості є стан економічної свободи в країні, що характеризує інвестиційний клімат за різними аспектами, зокрема, інвестиційною свободою, захистом права власності, свободою від корупції, свободою бізнесу, податковою свободою. Хоча за 2020 р. цей індекс зріс на 1,3 пункти, склавши 56,2 зі 100 можливих, Україна за цим показником має найнижчий результат серед 45 держав Європи та 127 країн світу. Напрями реформ у даному випадку очевидні: Україна потребує ефективного захисту бізнесу від корупції і порушень права власності, забезпечення свободи бізнесу та інвестицій.
— Яких законодавчих змін очікуєте найближчим часом? Які законопроєкти мають шанс? За останні роки в парламенті було зареєстровано 7–8 законопроєктів, які мали б урегулювати питання GR. Чому жоден з них так і не був прийнятий? А Ви підтримуєте ідею законодавчого регулювання цієї діяльності?
— Вважаю, що законодавче унормування діяльності GR необхідне. У більшості країн світу лобіювання є невід’ємною складовою процесу прийняття законодавчих рішень парламентарями та нормативно-правових актів органами виконавчої влади. В Україні ж GR, на жаль, не має нормативно-правової основи, що призводить і до репутаційних втрат, адже внаслідок цього така діяльність подекуди сприймається в суспільстві як кулуарний вплив на владу, що не позбавлений корупційних проявів. Разом з тим, саме позитивна репутація, на моє переконання, є важливим активом тих, хто займається практикою GR. Дійсно, тема унормування діяльності GR в Україні протягом багатьох років обговорювалася і у стінах парламенту, проте далі розмов справа не пішла, жоден законопроєкт не отримав підтримки у парламентарів. Це можна пов’язувати з відсутністю культури комунікації бізнесу з державними інституціями. Крім того, ця тема не є привабливою з точки зору зростання електоральної підтримки, адже не зовсім зрозуміла для суспільства, інститути комунікації якого з державними установами також не відзначалися ефективністю. На сьогоднішній день у Верховній Раді України зареєстровано 4 законопроєкти: основний про державну реєстрацію суб’єктів лобіювання та здійснення лобіювання в Україні за №3059 та альтернативні про лобізм №3059-1, про правове та прозоре регулювання діяльності з лобіювання №3059-2 та про лобістську діяльність №3059-3. Усі вони мають чимало прогалин, у зв’язку з чим потребують доопрацювання для ефективного врядування та подолання проблем корупції в органах державної влади України. Разом з тим, саме нормативне врегулювання цієї діяльності забезпечить її прозорість і зрозумілість для бізнесу, влади та суспільства.
— Чи слід в Україні створити реєстр лобістів, і хто має вести його? У численних законопроєктах згадували і про Мінюст, і про НАЗК.
— Дійсно, думки щодо ведення реєстру та контролю діяльності лобістів у запропонованих законопроектах значно відрізняються. Так, в законопроєкті №3059 передбачається, що Мін’юст буде вести електронний реєстр суб’єктів лобіювання, перевіряти звіти лобістів, які вони будуть подавати щоквартально, і звітувати перед парламентом про реєстрацію та звітність лобістів. Законопроєктом №3059-1 уповноваженим органом влади, який буде здійснювати державне регулювання і нагляд за діяльністю з лобізму, визначили Національне агентство з попередження корупції. Законопроєктом №3059-2 передбачено створення Міністерством юстиції України єдиного реєстру суб’єктів лобіювання, який буде переданий для ведення раді суб’єктів лобіювання України після її створення. Суб’єкт лобіювання зобов’язаний щорічно підтверджувати свій статус у цьому реєстрі. У законопроєкті №3059-3 Мін’юст визначається органом державної реєстрації лобіювання та має вести державний реєстр суб’єктів лобіювання. Цим законопроєктом передбачено, що право на діяльність у якості лобіста, на надання послуг з лобіювання, на діяльність в якості суб’єкта самолобіювання виникає з моменту внесення органом державної реєстрації лобіювання відповідного запису до реєстру. На моє переконання, після законодавчого врегулювання діяльності GR для забезпечення прозорості даних та поінформованості населення необхідне створення відкритого та доступного державного реєстру суб’єктів лобіювання. Цілком логічним є рішення щодо надання повноважень з ведення такого реєстру Міністерству юстиції України.
— З якими клієнтами та справами найчастіше доводиться працювати?
— Як правило, такими клієнтами є ті, хто потребує комплексу послуг, серед яких є й послуги з GR, оскільки вирішення локальної проблеми може потребувати нормативного вирішення або зміни правозастосовної практики. GR-кейси різнорідні та залежать від суті питання та кінцевої мети, яку ставить клієнт.
— Наскільки змінилися потреби та вимоги клієнтів за останній час? У яких галузях клієнти найчастіше потребують підтримки GR-спеціалістів?
— Підтримка GR-спеціалістів час від часу може знадобитися компанії у будь-якій сфері діяльності. На сьогодні можна казати про посилення попиту на GR-послуги у компаній, які займаються фармацевтичною діяльністю, та представників агробізнесу. Традиційно високий попит на ці послуги спостерігається у фінансових установ, виробників підакцизних товарів, суб’єктів будівельної і зовнішньоекономічної діяльності.
Слід відзначити й значну активізацію останнім часом у цій сфері представників окремих професійних спільнот — приватних нотаріусів, державних реєстраторів, приватних виконавців, адвокатів, які також є важливими стейкхолдерами процесу комунікації з державними інститутами. Потреби клієнтів залишаються переважно незмінними: зменшення регуляторного впливу та визначення зрозумілих і справедливих правил ведення бізнесу. Особливі потреби виникають, як правило, у зв’язку з анонсуванням певних ініціатив з боку держави у сфері регулювання бізнес-процесів.
— Які з останніх кейсів були найцікавішими та найскладнішими?
— Одним з цікавих кейсів, на якому хотілося б зупинитися, є відстоювання інтересів суб’єктів клінічних випробувань лікарських засобів у взаємовідносинах з регуляторними органами з питань ефективності процедур експертизи матеріалів клінічних випробувань, впорядкування договірних відносин їх учасників, відповідальності за порушення під час їх проведення та оподаткування доходів. Вирішення цих проблем вимагало взаємодії не лише з регуляторними органами, але й з лідерами думок у цій сфері, професіоналами своєї справи та з галузевими громадськими організаціями у сфері клінічних випробувань, що активно відстоюють інтереси суб’єктів господарювання у цій сфері, зокрема Українською асоціацією клінічних випробувань, Торгово-промисловою палатою України (ТПП), членом якої є ця асоціація, а також вузькоспеціалізованими юридичними радниками у сфері клінічних випробувань, зокрема фахівцями юридичної фірми «О2». Провідну роль у цій сфері відіграє й Європейська бізнес-асоціація (ЄБА). Спільно нами вибудовувалася взаємодія з органами державної влади задля лобіювання інтересів представників сфери клінічних випробувань переважно за такими напрямами, як участь у заходах, організованих уповноваженими державними органами та установами, розробка рекомендацій щодо нормативно-правових актів та проєктів нормативно-правових актів, які регулюють клінічні випробування, публікації у спеціалізованих і юридичних виданнях науково-дослідних і практико-орієнтованих аналітичних матеріалів. Результатом стало налагодження плідної співпраці з ДП «Державний експертний центр МОЗ України» (ДЕЦ), що здійснює експертизу матеріалів клінічних випробувань і клінічний аудит цих випробувань, а також є установою, яка генерує та оцінює проєкти нормативно-правових актів у цій сфері. Робота щодо відстоювання інтересів учасників клінічних випробувань з метою удосконалення нормативно-правового забезпечення їх діяльності потребувала комунікації з профільним міністерством, зокрема, його фармацевтичним директоратом.
Цікавий досвід ми отримали за результатами роботи робочої групі з напрацювання змін до наказу МОЗ України №690. Кінцевий проєкт змін, погоджений МОЗ України з Мін’юстом, з якого були виключені всі напрацювання щодо договірного врегулювання відносин учасників клінічних досліджень, істотно погіршував становище лікарів-дослідників, що фактично звело цінність напрацьованих змін нанівець. У підсумку МОЗ України змушений був відмовитись від подальшого просування цього проєкту змін, оскільки вони внесли б дисбаланс у сферу клінічних випробувань. У процесі співпраці було проведене спільне з ТПП (зокрема, її комітетами з питань охорони здоров’я та фармації та підприємців з податкових питань) засідання з питання оподаткування доходів, отриманих за проведення клінічних випробувань. До обговорення проблемних питань були залучені провідні дослідники і керівники великих дослідницьких центрів, представники підкомітету з клінічних випробувань ЄБА, заступник керівника секретаріату комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики, радник заступника міністра фінансів України, голова комітету з питань оподаткування та комітету з охорони здоров’я і фармації ТПП, представники бізнесу та некомерційних організацій. На засіданні були обговорені питання експортного ПДВ на послуги виконавців клінічних випробувань у договорах з нерезидентами, імпортного ПДВ на допоміжні матеріали для таких випробувань, оподаткування компенсацій пацієнтам за участь у них. Учасники дискусії дійшли висновку, що переважну кількість проблемних питань можна вирішити у межах чинного законодавства шляхом уніфікації процесу укладення договорів при проведенні клінічних випробувань. Були підтримані пропозиції ЄБА про внесення змін до Податкового кодексу і підготовлене відповідне звернення до Верховної Ради України.
Слід констатувати, що наша робота з використанням прозорих комунікацій з органами державної влади була спрямована на реалізацію правотворчих і правозастосовних напрацювань з метою вирішення проблемних питань у галузі клінічних випробувань, забезпечення прав та інтересів дослідницьких центрів і лікарів-дослідників.
— На Вашу думку, що чекає на практику GR в Україні через 5 років?
— Можливо, Україна піде по стопах США та змінить сутність механізму GR — акцент буде зроблено на маркетингу, консультаціях спеціалістів, громадській діяльності та активній комунікації суб’єктів цих відносин. Маємо надію, що держава сприятиме розвитку цього напряму з метою забезпечення цивілізованих стосунків між бізнесом і представниками влади. Діалог — найбільш ефективний метод вирішення проблемних питань і конфліктів, що має свої правила, порушення яких зводить нанівець ефективність процесу спілкування. Діалог бізнесу та влади не є виключенням, а його ефективність, з огляду на принципи діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, залежить, перш за все, від нормативного забезпечення цієї діяльності. Останнє стабілізує правила здійснення діяльності GR, що важливо в умовах періодичних політичних змін у країні.