Про бажані напрями реформування вітчизняного кримінального права та процесу та особливості розслідування кримінальних проваджень у звʼязку з анексією АРК та проведенням АТО на сході України, а також, які тенденції зараз панують у цій сфері практики «Юридичній газеті» розповіла керуючий партнер АО «AVER LEX» Ольга ПРОСЯНЮК
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Зараз усі досить багато і активно говорять про реформи у різних сферах відносин. Оскільки ми говоримо про кримінальну сферу, з Вашого погляду, які коригування (чи-то зміни) потрібні у сфері вітчизняного кримінального права та процесу на сьогодні?
– Звісно, змін хотілося б багато, але швидше більшість із них доведеться побачити лише у далекій перспективі, оскільки на сьогодні доцільніше вирішити нагальні проблеми українського законодавства. Вони зустрічаються на кожному етапі захисту прав та інтересів особи, і більшість пов’язані із самою реалізацією суб’єктами норм права під час кримінального провадження.
Передусім, це подальша гармонізація національного та європейського права, використання ефективного досвіду застосування правових інститутів кримінальної юстиції європейських держав, ствердження захисту прав і свобод, законності та справедливості під час кримінального переслідування. Відповідно, вітчизняне законодавство рухається у цьому напрямі, але враховуючи деякі неорганічні зміни, які впроваджує наш законодавчий орган, складається враження про інакше.
Так, у законодавстві проглядаються тенденції щодо посилення кримінальної відповідальності за порушення, пов’язані з корупцією, у вигляді збільшення розміру покарання. Звичайно, це можна розцінювати як позитивний рух у боротьбі з корупцією. Але спочатку для того, щоб боротися із злочинністю, необхідно вивчити природу виникнення самого діяння та передумови, що підштовхують особу його вчиняти. У цьому разі, держава просто лякає корупціонерів великими строками позбавлення волі і конфіскацією майна, але не усуває передумови і не створює дієвого превентивного механізму.
На сьогодні однією із найобговорюваніших змін є усунення альтернативного запобіжного заходу у вигляді внесення застави в злочинах з корупційною складовою. Мотивується це необхідністю запобігання втечі корупціонерів із країни під час досудового розслідування. Але немаж будь-якого обґунтування, що підозрюваний, який вніс значну суму під заставу, прагнучи очистити своє ім’я та захистити честь, обов’язково буде переховуватися від слідства. Відповідно, до судової статистики за 2014 р. лише 0,26% застав стягнуті на рахунок держави, тобто було порушено умови запобіжного заходу. Тим більше, ці кошти можна потім використати для відшкодування завданої державі корупційним діянням шкоди.
Зрівняння у правах обвинувачення і захисту в кримінальному провадженні тривалий час так і залишається найбажанішою і найочікуванішою реформою. Попередніми змінами законотворці зробили в цьому напрямі перші кроки, але, на жаль, до фінішної позначки так і не наблизилися.
Також однією з яскраво виражених проблем є процедура внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Закон зобов’язує слідчого внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, отримавши заяву або повідомлення, але на практиці, дані вносяться до внутрішніх журналів або взагалі відмовляється у внесенні у зв’язку з кваліфікацією події як цивільно-правових відносин. Залишається лише оскарження бездіяльності у суді. З одного боку, можна зрозуміти слідчих, оскільки частина заявлених випадків не містить ознак кримінального правопорушення, але у випадку, коли необхідно швидко забезпечити захист прав та інтересів особи, це гальмує процес і може призвести до ухилення злочинця від відповідальності. Необхідно визначити на рівні закону чітку, адекватну процедуру перевірки відомостей про кримінальне правопорушення перед їхнім внесенням до ЄРДР.
Загалом найбільше проблем виникають на практиці з реалізацією норм. Так доволі часто слідчі неправильно трактують положення, з якого моменту особа є постраждалою у кримінальному провадженні. Виникають і питання з документальним підтвердженням повноважень захисника та залучення захисника до участі у процесуальних діях, і навіть з підсудністю. Чіткість законодавчих положень і реальна можливість притягнення сторони обвинувачення до відповідальності, зробить їх значно обачнішими під час застосування норм кримінального права та процесу.
– Минуло вже більше року з факту анексії АР Крим та офіційного початку АТО. Про які особливості кримінально-правових відносин у цьому випадку слід говорити?
– Сьогодні ми спостерігаємо певне ігнорування з боку держави щодо врегулювання відносин, які виникли у результаті окупації Російською Федерацією частини територій України (півострів Крим та частина Донецької і Луганської областей) на чітко визначеному законодавчому рівні. Це призвело до того, що в Україні утворилися уже не сфери, а цілі неправові території, де вся злочинність має латентний характер, а влада не в змозі забезпечити належний правовий режим, передбачений чинним законодавством.
Наразі статус тимчасово окупованої території визначається Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII, за яким вони є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Відповідно до закону, будь-які органи на тимчасово окупованій території, посадові особи та їхня діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий такими органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків.
Отже, розуміючи неможливість здійснювати будь-які дії у кримінальних провадженнях на тимчасово окупованих територіях, органи досудового слідства та суди, у звʼязку з невизнанням органів, створених (обраних) не у відповідності до законодавства України, не мають змоги офіційно звертатись до них за виконанням будь-яких дій, зокрема, для проведення екстрадиції, надання інформації тощо. Також неможливим є звернення до органів РФ, оскільки Україна не визнала приєднання окупованих територій до складу східного сусіда.
Викликає занепокоєння прийнятий Державною Думою Росії у другому і третьому читанні закону про запровадження російського кримінального законодавства у Криму і про перегляд кримінальних проваджень.
Отже, виникає одна з найважливіших кримінально-правових проблем – проблема механізму врахування державними органами України фактів притягнення до кримінальної відповідальності особи за один й той самий злочин, вчинений громадянином України або іноземцем, на окупованій території, у випадку, якщо така особа понесла кримінальне покарання, призначене «невизнаним» судом або звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання за законодавством Російської Федерації.
Ще однією проблемою є певна дистанційність з ознаками «заочності» судового розгляду у кримінальних провадженнях, вчинених на тимчасово окупованих територіях.
У зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях у кримінальних провадженнях, змінено територіальну підсудність на районні суди м. Києва, визначені Апеляційним судом м. Києва, та Апеляційний суд м. Києва.
У такому разі суттєво ускладнюється процес збору доказів, зокрема, ініціювання проведення слідчих дій за дозволом суду, збір показів свідків, обвинуваченого та документальних доказів, що перебувають на окупованій території, а також їх належної оцінки під час судового провадження.
Залишається не вирішеною також і суттєва проблема виконання покарання, в результаті якої держава здійснює виключно функцію фіксування кримінальних правопорушень без наявності можливостей покарання особи, що практично позбавляє кримінально-правовий інститут основного важелю впливу.
– Про декриміналізацію і криміналізацію діянь. У експертному середовищі є думки про те, що чинний нині Кримінальний кодекс варто було б дещо відкоригувати щодо встановлення відповідальності за ті чи інші діяння. Яка Ваша думка з цього приводу?
– Актуальні питання застосування криміналізації та декриміналізації пов’язані, як правило, з більш загальними проблемами розвитку будь-якої держави і суспільства, у зв’язку з чим, час від часу постає необхідність заборони у кримінальному законі тих чи інших діянь або навпаки визнання їх злочинними. Життя обов'язково вносить свої корективи. Загальними підставами криміналізації, так само як і декриміналізації, відповідних діянь є переоцінка ступеня їхньої суспільної небезпеки.
В умовах війни Україні довелося зіштовхнутися, крім складної політичної, економічної ситуації, ще й і з надто негативними криміногенними показниками злочинності. Значні темпи зростання злочинності, зокрема проти держави, особи та власності, поставили перед суспільством і державою Україна найважливіше завдання стабілізації криміногенної обстановки і створення умов для позитивної динаміки процесів забезпечення охорони основ національної безпеки, а також життя та здоров’я людини й громадянина.
Ключовим питанням у цьому випадку є запобігання поспішному прийняттю рішення про криміналізацію та декриміналізацію, за якої дотримується лише форма процедури ухвалення кримінального закону, а по суті він не проходить належної наукової та юридичної експертизи, детального розгляду по суті у парламентських комітетах і на сесії парламенту.
– Наскільки виправданими є ідеї з впровадження в Україні ювенальної юстиції та повноцінного інституту присяжних?
– Впровадження системи ювенальної юстиції в Україні було та залишається одним із найдискусійніших питань реформування чинної правової системи України.
Не применшуючи значення та важливості роботи із проблемою дитячої злочинності, рівень якої відповідно до даних Головного управління захисту прав і свобод дітей Генеральної прокуратури України лише за перше півріччя 2014 р. зріс на 57%, необхідно усвідомлювати важливість зваженого та комплексного підходу до зміни тих, що є та впровадження нових інститутів, спрямованих на посилення відповідальності сім’ї та держави за процес виховання та становлення дітей.
Затверджена Указом Президента України Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні передбачає здійснення реформування за чотирма напрямами: вдосконалення превентивної та профілактичної роботи, впровадження особливого порядку проведення досудового розслідування та судового розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів, вчинених неповнолітніми, розвиток відновного правосуддя та підвищення ефективності системи реабілітації правопорушників (їхньої реабілітації та соціалізації).
Якщо питання виправданості впровадження особливого порядку здійснення кримінально-правового переслідування неповнолітніх за вчинення злочинів (кримінальних правопорушень), передбаченого положеннями КПК України, запровадження спеціалізації суддів тощо переважно не викликає заперечень, найбільше дискусій виникає щодо визначення необхідного та достатнього ступеня участі держави та суспільства у процесі виховання дитини як форми попередження дитячої злочинності.
Це, передусім, зумовлено необхідністю дотримання балансу між забороною втручання у сімейне життя, прямо передбаченою Конституцією України (ст. 32), а також свободою батьків самостійно обирати форми та методи виховання дитини (ст. 151 Сімейного кодексу України). Тому необхідно знайти баланс між недопущенням свавільного безпідставного втручання у такий процес третіх осіб та необхідністю здійснення контролю за розвитком дитини в умовах, які мінімізують ризик її залучення до протиправної діяльності.
Щодо впровадження, так би мовити, «повноцінного» інституту суду присяжних, тобто фактично передбачення можливості вирішення питання винуватості та (або) невинуватості особи безпосередньо громадянами без участі професійного судді, то тут мусимо зупинитись на іншому проблемному питанні, а саме – питанні рівня правової освіти та правової культури суспільства, і, відповідно, його здатності до ухвалення справедливого рішення у справі за відсутності спеціальної освіти та знань у галузі права.
Запровадження інституту суду присяжних часто розглядається як один із методів боротьби з корупцією в органах судової влади та забезпечення «громадського контролю» за прийняттям рішень у справах. Такий контроль має мінімізувати ризики здійснення будь-якої сторони впливу на прийняття судового рішення, який виходить за межі процесуальних прав такої сторони.
У цьому випадку (навіть оминаючи питання можливості здійснення аналогічного впливу безпосередньо на осіб з присяжних) не слід забувати про те, що відсутність «корупційної складової» не є свідченням відповідності судового рішення, ухваленого за результатами розгляду справи, вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд).
Зокрема поза увагою залишається питання впливу внутрішнього переконання особи, уповноваженої на прийняття рішення, на зміст такого рішення. Так, відповідно до чинного законодавства України, внутрішнє переконання судді, яким останній керується під час прийняття підсумкового рішення у справі, має ґрунтуватись на повному, всебічному та неупередженому дослідженні обставин справи. До того ж суддя керуєтся знаннями та професійним досвідом для надання об’єктивної оцінки доказам, наданим як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, на предмет їхньої відповідності встановленим вимогам (допустимості) та достатності.
Водночас, навіть враховуючи, що на присяжних покладається завдання вирішення питання (тоді як за професійним суддею залишається вирішення питань права) об’єктивності рішення, прийнятого присяжними, прямо залежить від здатності присяжних зважено оцінити, чи підтверджує (спростовує) досліджуваний доказ певні обставини у справі, визначити «процесуальну вагу» кожного із таких доказів, мінімізувати вплив емоційної складової на формування свого внутрішнього переконання.
Зазначене, відповідно, ставить під сумнів можливість виконання на сьогодні повноцінним судом присяжних завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України, у разі його запровадження в Україні.
– Які тенденції практики кримінального права на сьогодні Ви помічаєте?
– Відсутність чи наявність певних тенденцій виділяється переважно на підставі суб’єктивних оцінок, хоча і можуть, і повинні базуватись на об’єктивних показниках (дані вивчення громадської думки, матеріали судової статистки і тому подібне).
Серед тенденцій, якими характерізується розвиток криміналього права сьогодення, є кілька основних.
Зниження якості закону
Новели, прийняті законодавцями, лише частково спрямовані на усунення недоліків у кримінальному кодексі, які виявились під час його застосування. Ні одна з них не спряована на кардинальне вирішення питань, а навпаки – нові норми завантажені малозрозумілими і для експертів, і для пересічних громадян термінами, зверненнями до актів інших галузей законодавства або взагалі є дуже суперчливими.
Зниження ролі правової доктрини у правозастосуванні та у розвитку законодавства
Це характерно не лише для правової сфери, однак тут має більш наглядний вияв. Теоретичні аргументи ігнорують на практиці, більшість законів приймають без належного наукового супроводу.
Вибіркове застосування
Наявна правоохоронна система не здатна відреагувати на всі вчинювані злочини (кримінальні правопорушення), оскільки є незрозумілість низки положень кримінального кодексу, немає чітких роз’яснення щодо їхнього застосування у разі одночасного фактичного поширення. Тому це часто призводить до того, що кримінальний закон застосовується лише до невеликої частини тих, хто порушує приписи. Зазначена ситуація для нашої держави не нова, просто почала озвучуватись не для її вирішення, а з політичного погляду (міркувань).
Нестабільність
Навіть не фахівець у галузі права під час огляду (перегляду) кримінального кодексу побачить величезну кількість наявних у ньому доповнень та змін. Чинний кримінальний кодекс було прийнято у 2001 р. і за цей час зміни до нього вносились більше сотнями законів, приймались рішення Конституційного Суду України про визнання неконституційними окремих положень. Непоодинокими є випадки, коли спочатку відповідальність послаблювалась, чи навіть скасовувалась, а потім – посилювалась. Обсяг криміналізації змінюється і без формальних змін до тексту кодексу, це переважно стосується складів злочинів (кримінальних правопорушень), внаслідок зміни розрахункових одиниць (наприклад, мінімальної соціальної пільги), з урахуванням яких визначається ознака складу відповідного злочину.