Минув рік після набуття чинності Кодексом України з процедур банкрутства. Кодекс «народив» одну з небагатьох професійних організацій зі статусом «національна» — НААКУ, якій теж уже рік. Ми зустрілися з головою Національної асоціації арбітражних керуючих України Миколою Лукашуком, щоб поговорити про зміни, розвиток, професію, рейтинг Doing Business, про те, як COVID‑19 вплинув на роботу арбітражних керуючих, та чи збільшилася кількість банкрутств у період пандемії.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Минув рік, як Кодекс України з процедур банкрутства (Кодекс) ввели у дію. Судова практика за цей час вже більш-менш сформувалася, і можна проаналізувати перші результати. Які найбільші плюси Кодексу Ви могли б виділити?
— По‑перше, завдяки Кодексу створили Національну асоціацію арбітражних керуючих України (НААКУ). Держава зробила крок від жорсткого контролю за професією арбітражного керуючого у бік її саморегулювання.
По‑друге, кредиторам стали доступні найкращі судові практики Європи. Підсилено відповідальність власників і керівників бізнесу. Навіть держава як власник підприємств на сьогоднішній день вже розуміє, що по боргах слід відповідати.
Як це працювало раніше? Норма про обов'язок звернення до суду з заявою про власне банкрутство існувала, але відповідальності за її невиконання не було. Сьогодні закон встановлює персональну майнову відповідальність за приховування фактичного банкрутства і за доведення до нього. Кодекс стоїть на захисті кредиторів: аналізуються всі угоди, особливо між пов'язаними особами, за цінами, нижчими за ринкові. Якщо порушені правила ведення чесного бізнесу, майно або гроші мають бути повернуті боржнику і реалізовані на користь кредиторів. Якщо не вистачило майна, додатково за умисне банкрутство відповість грошима власник або керівник боржника.
По‑третє, змінилась процедура санації: раніше вона вводилася на максимальний строк 18 місяців, а сьогодні завдяки Кодексу ми маємо можливість відкрити процедуру, яка не лімітована у часі. Тобто, наприклад, якщо банкрутує аграрне підприємство, а з активів у нього є тільки орендовані земельні ділянки, то в минулому, коли санація тривала 18 місяців, фактично розривалися договори оренди паїв, земельні ділянки поверталися фізичним особам. Далі, за ліквідаційною процедурою, продавалася «печатка», закривалися рахунки, і кредитори нічого не отримували. Зараз, якщо у боржника існує оренда земельних ділянок, наприклад, на 5–7 років, ми можемо пропонувати кредиторам та суду відкривати процедуру санації на 5–7 років, забезпечувати сплату всіх поточних платежів і за рахунок роботи в процедурі розраховуватися з кредиторами.
По‑четверте, є позитивні зміни щодо початку процедури, яка в цілому змінює роль банкрутства у поверненні боргів. Раніше, щоби розпочати процедуру банкрутства, ви мали отримати судове рішення, піти до виконавчої служби, подати на виконання наказ, почекати 3 місяці й тільки потім узяти довідку про те, що він не виконаний. Далі — знов до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. За цей час недобросовісні боржники фактично виводили активи, які потім було дуже важко повернути в конкурсну масу. З Кодексом банкрутство стало самостійним інструментом повернення боргів. Не потрібно дотримуватися загальних процедур стягнення, якщо відсутній спір про право (боржник погоджується, що борг наявний).
— А які слабкі місця були виявлені на практиці? Чи можна їх вирішити? Як?
— Процедурно ускладнилося введення санації. У Кодексі не врегульовані питання щодо укладення мирової угоди.
Є моменти, які законодавцю потрібно допрацювати. Наприклад, зараз первинна процедура (розпорядження майном боржника) відкривається присічно на 170 днів, але розгляд великого обсягу кредиторських вимог неможливо завершити у цей строк. Водночас незрозумілі наслідки порушення строків, і таку проблему судовою практикою не вирішити.
— Нещодавно Президент підписав Закон «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства» №686‑ІХ. Що ці зміни означають для арбітражних керуючих і учасників процедур банкрутства?
— Є дві ключові зміни. Перше — можливість для кредиторів рекомендувати кандидатуру арбітражного керуючого при порушенні справи. Тобто автоматизована система визначення кандидатури арбітражного керуючого застосовується виключно тоді, коли кредитор разом із заявою про порушення справи не подав кандидатуру.
Наприклад, коли ви як кредитор порушуєте справу, ви обов'язково маєте авансувати оплату послуг арбітражного керуючого за 3 місяці з розрахунку 3 мінімальні заробітні плати на місяць. Ви платите 9 «мінімалок» і судовий збір. І розуміючи, за що платите, ви відкриваєте, наприклад, дослідження «Юридичної Газети» «Лідери ринку 2020» у розрізі практики банкрутства і обираєте, яка юридична компанія чи арбітражний керуючий буде вести вашу справу. Ви бачите, що людина — фахівець у своїй справі, рекомендуєте її, і суд зобов'язаний цього фахівця призначити. Рекомендую також звертатися в такій ситуації до Національної асоціації арбітражних керуючих України (НААКУ) — у кожному регіоні країни є ради арбітражних керуючих, які порекомендують вам кандидатуру надійного арбітражного керуючого.
Якщо ж ви таку кандидатуру не надали, включається автоматичне визначення, і тільки тоді обирається арбітражний керуючий. Водночас у Національній асоціації банків України вважають, що за рахунок цього нового механізму кредитори, пов'язані з боржником, можуть призначати лояльного до себе арбітражного керуючого. Вони бачать у цьому ризик для інших кредиторів, які не були проактивні у справі. Буцімто призначатимуться арбітражні керуючі, які будуть діяти несумлінно і не в інтересах кредитора, а в інтересах виключно боржника. Така можливість існує, але треба розуміти, що на сьогоднішній день Кодекс дає кредитору дуже широкі повноваження, і не тільки арбітражний керуючий може визнавати недійсними деякі угоди, а й кредитор.
Крім того, ми очікуємо, що в квітні наступного року запрацює кабінет арбітражного керуючого, і кредиторам у справі буде надано доступ для ознайомлення з процесуальними документами, які є у арбітражного керуючого. Така публічність для учасників провадження у справі про банкрутство дозволить уникнути тої недовіри, яка, можливо, сформувалася за минулі роки.
— Ви є членом робочої групи при Міністерстві юстиції України з питань удосконалення законодавства у сфері банкрутства. Яких ще змін найближчим часом варто очікувати у цій сфері? Що потребує негайного врегулювання?
— Якщо ми говоримо про безпекові інтереси держави, то на сьогоднішній день багато підприємств, наприклад, того ж «Укроборонпрому» перебувають у процедурах банкрутства, які тривають понад 3–5 років. Одна зі змін, яких ми очікуємо від законодавства — це повернення норми, коли в процедурі санації підприємство, що входить у структуру «Укроборонпрому» і має державне оборонне замовлення (ДОЗ), отримає можливість призначати керуючим санації керівника підприємства, але контролювати його буде арбітражний керуючий, який буде виконувати повноваження розпорядника майна.
Друге питання теж пов'язане з державним сектором. Це можливе впровадження кількох спрощених процедур ліквідації державних підприємств (ДП), які фактично знаходяться у цих процедурах багато років, але, зважаючи на вимоги законодавства про приватизацію, не можуть ані бути ліквідовані, ані відновити платоспроможність.
Продемонструю це на прикладі. Ви — кредитор державного підприємства. Ви отримали судове рішення про стягнення заборгованості з цього підприємства, на якому розпочалась процедура банкрутства. Ваші юристи заявили кредиторські вимоги на 1 млн грн. Арбітражний керуючий розглянув ці вимоги і включив їх до реєстру вимог. Суд виніс ухвалу про затвердження реєстру вимог кредиторів. Ви бачите, що це підприємство може генерувати дохід, і комітет кредиторів клопоче про відкриття процедури санації або ліквідаційної процедури з метою розпродажу всього майна й погашення вимог кредиторів. А санація і ліквідація неможливі, справа має бути закрита. Сьогодні це питання взагалі не вирішене, тобто ви фактично не можете отримати свої кошти. Нести відповідальність за це повинна держава, і таку проблему судовою практикою не вирішити.
Третє питання — це зміни, які будуть стосуватися Асоціації. Ми плануємо внести зміни в Кодекс та забрати в Мін'юсту повноваження щодо контролю та підвищення кваліфікації.
Члени кваліфікаційної комісії від арбітражних керуючих проаналізували запропоновані варіанти отримання від Мін'юсту цих повноважень і до 15 листопада мають провести консультації зі спільнотою щодо шляхів модернізації системи. Міністерство юстиції поки не готове передавати повноваження контролю, а Асоціація не готова їх у повному і необхідному обсязі приймати. Ми з народними депутатами проводили аналіз вартості утримання в регіонах штату спеціалістів, які б проводили перевірки арбітражних керуючих (планові й позапланові перевірки на дотримання Кодексу) — це приблизно 1 млн грн на місяць. У нас таких коштів зараз немає.
Система контролю за діяльністю арбітражних керуючих — пережиток радянського минулого. За їх діяльністю й так забагато контролю — це судовий контроль, контроль з боку кредиторів, з боку Асоціації щодо дотримання Кодексу етики, контроль правоохоронних органів і громадських організацій, які мають право написати скаргу. Вважаю, що ідеальна норма — коли будуть внесені зміни в Кодекс про те, що в арбітражного керуючого залишаться виключно два види контролю: судовий контроль у справі про банкрутство і контроль щодо дотримання етики. Планові перевірки слід скасувати, а Мін'юсту треба залишити лише контроль за дотриманням законодавства при банкрутстві ДП, адже державний орган має право наглядати за процедурами в державному секторі.
— Ви стверджували, що за 20 років існування професії в суспільній уяві сформувався негативний образ арбітражного керуючого. Чи вдалося за цей рік покращити репутацію арбітражних керуючих? Які дієві інструменти впливу на недоброчесного гравця?
— Однозначно вдалося. Почну з того, що особа арбітражного керуючого перестала бути загадковою. Раніше ніхто не знав його функцій і не розумів його роль у процедурах. Цю ситуацію ми активно змінюємо, просвітницьку функцію щодо ролі банкрутства в економіці і арбітражного керуючого як його провідника виконуємо на «відмінно». Крім того, цю ситуацію виправляє й законодавче поле в цілому. Запроваджена Кодексом прозорість роботи арбітражного керуючого очікує лише на інструмент — інформаційну систему «Банкрутство та неплатоспроможність», яка має запрацювати з квітня 2021 р. Вона дозволить кредиторам бачити і оцінювати кожен крок арбітражного керуючого.
Щодо інструментів впливу на неетичного арбітражного керуючого скажу ось що. Ми маємо діючий порядок контролю за дотриманням норм етики арбітражними керуючими. Яким чином це працює? Ви можете подати скаргу до Асоціації. У відповідь регіональна рада, в якій зареєстровано офіс арбітражного керуючого, проведе перевірку. Рада арбітражних керуючих України затверджує результати такої перевірки й de facto виступає як апеляційна інстанція. Якщо порушення мали місце, Рада відправляє матеріали перевірки на дисциплінарну комісію. Обрана з'їздом дисциплінарна комісія арбітражних керуючих складається з 7 осіб: 4 арбітражні керуючі та 3 працівника Мін'юсту разом з головою комісії. На сьогоднішній день головою є заступник міністра юстиції України пані Валерія Коломієць.
— Півроку тому Ви казали, що ключовим індикатором розвитку НААКУ вважатимете позицію України в рейтингу Doing Business за показником Resolving Insolvency. Як гадаєте, чи зміниться ця позиція України в цьому рейтингу в 2021 р.? Як саме? Які дії/досягнення Асоціації мали вплинути на цей рейтинг?
— НААКУ бере участь у формуванні кожної зі складових індикатора «Вирішення неплатоспроможності» і прямо, і опосередковано. Почнемо зі збору даних. Згідно методології Doing Business, дані збираються за допомогою опитування місцевих спеціалістів і верифікуються шляхом вивчення законів та інших нормативно-правових актів, а також загальнодоступної інформації про процедури. НААКУ в силу своїх статутних функцій, на відміну від попередніх років, може надати експертам групи Світового банку повну і неупереджену інформацію щодо процедур банкрутства. Ми лобіюємо зміну вектора процедур банкрутства з неминучої ліквідації на санацію і реструктуризацію, а кожна введена судом і результативна процедура санації має позитивний вплив на коефіцієнти Doing Business.
— Які сильні сторони НААКУ? Що вдалося зробити? Над чим потрібно працювати? Які проблеми в цій сфері потрібно вирішити найближчим часом? Чим обумовлені конфлікти з регіональним радами? Чи можна говорити про системну кризу? Які наслідки можуть бути? Як врегулювати цю ситуацію?
— Сильна сторона НААКУ — це наші члени. Менш ніж за рік ми консолідували незалежних професіоналів задля єдиної мети — зробити сферу нашої діяльності ефективним інструментом вирішення соціальних і економічних проблем суспільства і держави. Створені 22 регіональні ради. Між ними триває комунікація, і головне, що є об'єднання і консолідація арбітражних керуючих. Усі розуміють, що відбувається в іншому регіоні, а також яка законодавча практика застосовується в тому чи іншому окрузі.
Ще одне досягнення — ми затвердили алгоритм захисту арбітражних керуючих і створили перелік найдосвідченіших з них. Асоціація разом з Мін'юстом плідно працювали — вперше в історії України міністерство радилося з арбітражними керуючими стосовно нового порядку контролю щодо дотримання Кодексу. З появою НААКУ експертна думка кожного арбітражного керуючого може бути почута представниками законодавчої влади. Парламентарі, які переймаються проблемами банкрутства, готові втілювати прогресивні практики та ідеї у виважені і помірковані законопроекти. Вони ж і входять до робочої групи Мін'юсту щодо внесення змін до Кодексу. Кожен такий законопроект пройде також і через своєрідний фільтр — робочу групу при Мін'юсті з питань удосконалення законодавства у сфері банкрутства, основу якої складають також представники НААКУ.
Ми розбудовуємося й налагоджуємо як зовнішню, так і внутрішню комунікацію. І стосовно конфліктів, про які ви згадали — це не конфлікти, а професійні суперечки. В результаті будуть не ті, хто виграв або програв, а вірний, збалансований шлях розвитку.
— Як COVID‑19 вплинув на роботу арбітражних керуючих? Чи збільшилася кількість банкрутств? Що відбувається в сегменті малого та середнього бізнесу? Як покращити ситуацію?
— Роботи у арбітражних керуючих стало більше, а заробітків та справ про банкрутство — менше. Всі очікували, що під час пандемії буде сплеск банкрутств фізичних осіб, але цього не сталося. Корпоративних банкрутств також стало менше. Можливо, всі чекали прийняття Закону №686‑ІХ, коли можна буде подавати господарському суду свою кандидатуру арбітражного керуючого, але тільки час дасть відповідь на це питання. Думаю, всі банківські установи, які фінансували малий і середній бізнес, впевнені у тому, що треба домовлятися, і роблять усе, щоб клієнти не заходили до процедур банкрутства.
Не треба боятися процедури банкрутства, бо це дієвий захисний механізм для бізнесу. Виконавча служба нічого без рішення суду продати не може. Це дає час підприємству домовитися з кредиторами. Малий та середній бізнес не знає про всі переваги банкрутства. Ми планували інформаційні заходи на цю тему, але пандемія завадила.
— На своїй сторінці у Facebook Ви писали про необхідність створення науково-консультативної ради при НААКУ. Хто має входити до цієї НКР і як її діяльність має впливати на арбітражних керуючих в Україні? Які цілі перед собою і НААКУ Ви ставите на найближчий рік?
— НКР має стати опорою для всього інституту банкрутства. Вона дозволить на одному майданчику створити цілісну концепцію українського конкурсного процесу. Наразі ми маємо близько 45 кандидатів до НКР. Є серед них і молоді фахівці, які хочуть модернізувати діючу систему, впровадити нові прогресивні практики, і прибічники «класичного» банкрутства, які мають власне бачення доктрини. Найближчим часом НКР матиме визначений персональний склад і буде працювати.
Ми маємо амбітні цілі — реалізувати весь потенціал професійного саморегулювання в обмеженому правовому полі. За відсутності законодавчого регулювання хочемо перейняти від держави якнайбільше непотрібних їй функцій — доступ до професії арбітражного керуючого, підвищення кваліфікації, стажування. І найголовніше — ми за повний професійний самоконтроль! Держава має бути регулятором конкурсного процесу лише в державному секторі.