Про внесок Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в забезпечення права на справедливий суд та про те, як можна зміцнити судову владу та підвищити її ефективність «Юридичній газеті» розповів адвокат-практик, радник LCF Володимир ДЕРЕВʼЯНЧУК
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Пане Володимире, що для Вас означає забезпечення права на справедливий суд?
– Особисто для мене, забезпечення права на справедливий суд означає всебічний, публічний і швидкий розгляд справи, незалежним та безстороннім судом, і водночас остаточне вирішення спору. Водночас зазначу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принципи, пов’язані з належним здійсненням правосуддя, ключовим для забезпечення справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржнику було надано усі можливості ефективно представляти свою справу в суді та змогу нарівні з протилежною стороною користуватися процесуальними правами. Тобто кожній стороні має бути надано відповідну можливість для захисту своїх прав і законних інтересів в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
– Але ж як кореспондується остаточне вирішення спору із можливістю апеляційного та касаційного оскарження?
– Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило у законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обовʼязкового рішення суду тільки з метою нового слухання і вирішення спору. Повноваження вищестоящих судів переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, недоліків у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень.
– Адвокати-практики часто нарікають на неналежне обґрунтування судових рішень. На Ваш погляд, як цьому може зарадити ВККС?
– Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні змогу оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя.
Нещодавно у законодавстві України було встановлено дисциплінарну відповідальність судді за умисне або внаслідок недбалості не зазначення у судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору (пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов’язок щодо застосування відповідного дисциплінарного стягнення до суддів місцевих та апеляційних судів законом покладено на ВККС.
Проте не слід чекати, що Комісія одразу почне масово застосовувати щодо суддів дисциплінарні стягнення. Адже ВККС не є каральним органом для суддів, а радше виступає в ролі їхнього «вихователя». Покарання – це крайній захід, як йдеться в Євангеліє від святого Івана: «Хто з вас без гріха, – нехай перший кине у неї камінь». Тому, на мій погляд, спочатку Комісії, спільно з Національною школою суддів України, необхідно запровадити спеціальну програму підвищення кваліфікації суддів за напрямом «правила мотивування судового рішення». Ті самі судді, які й після проходження відповідної підготовки продовжуватимуть неналежно обґрунтовувати, неякісно оформлювати та змістовно наповнювати судові рішення, справді заслуговуватимуть на застосування до них відповідного дисциплінарного стягнення у встановленому законом порядку.
Крім того, слід розуміти, що поняття неналежного обґрунтування судового рішення є дуже складним і якогось єдиного критерію відповідного оцінювання немає.
Так, суди зобовʼязані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обовʼязку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити у суд. Отже, питання, чи виконав суд свій обовʼязок щодо наведення обґрунтування може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
– Згідно з Законом «Про забезпечення права на справедливий суд» від ВККСУ сьогодні очікується досягнення значних та конкретних результатів у проведенні первинного кваліфікаційного оцінювання професійного рівня суддів, від результатів якого залежатиме їхня подальша кар’єра. З Вашого погляду, на яких принципах має будуватись відповідна робота?
– Одним із пріоритетних завдань, яке сьогодні покладається на ВККС, є створення прозорої обʼєктивної системи оцінки професійного рівня суддів. До того ж первинне кваліфікаційне оцінювання, за жодних умов, не може переслідувати мету покарати суддю, а навпаки, має стати одним із дієвих засобів його стимулювання до професійного зростання, позитивною мотивацією у роботі, сприяти зміцненню авторитету судді у колективі і суспільстві, позитивно впливати на особистість. Під впливом обʼєктивного оцінювання у судді повинна створюватися адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх успіхів.
Під час проведення первинного кваліфікаційного оцінювання, перед Комісією стоїть завдання формування у суддівського корпусу відчуття стимулювання суддів до професійного зростання, а не переслідування і покарання. Від ВККС сьогодні очікується, що вона знайде такі показники оцінювання, які відображали б усі сторони професійної діяльності судді і забезпечували їх виявлення.
– За Вашими словами, виходить, що Комісія фактично має почати «боротися» за кожного українського суддю?
– Саме так. Сьогодні Україна у складних соціально-економічних умовах, фактично перебуваючи у стані війни, крок за кроком утілює у життя свої євроінтеграційні прагнення. Почато новий виток судової реформи, під час якої влада сподівається підвищити рівень демократії та верховенства права, привести норми національного законодавства у відповідність до міжнародних норм і стандартів, створити додаткові гарантії безпеки, розробити дієві механізми боротьби з корупцією, створити сприятливий інвестиційний клімат, відновити довіру до судової влади.
Проте чи можна зміцнити судову владу, підвищити її ефективність, гарантувати незалежність та неупередженість, подолати корупцію шляхом переслідування і масового звільнення суддів? Напевно, ні. Адже зміцнювати судову владу й боротися з корупцією потрібно через підвищення професійного рівня суддів, рівня їхньої правової культури та правової свідомості. Судді є дзеркалом суспільства, а тому зміна одних осіб на інших в умовах сьогодення – це не шлях змін, а боротьба з вітряками.
Саме тому, ВККС сьогодні не може переслідувати мету покарання під час проведення первинного кваліфікаційного оцінювання і здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів. Бо така безвідповідальна політика призведе лише до того, що замість гарантування права особи на доступ до правосуддя, розгляд справи компетентним, незалежним і неупередженим судом з дотриманням розумних строків, країна втратить судову систему.
– Тобто тоді як український парламент намагається притягти суддів до відповідальності за незадовільний стан здійснення правосуддя в Україні, Ви пропонуєте ВККС захищати їх?
– Ні, не захищати. Швидше тверезо ставитись до дійсності. Під час проведення первинного кваліфікаційного оцінювання і дисциплінарних проваджень щодо суддів, вкрай важливо застосовувати виважені підходи з обов’язковим дотриманням принципу презумпції невинуватості.
Потрібно щоб процес і критерії відповідного оцінювання були зрозумілі не вузькому колу фахівців, а й самим суддям, і суспільству загалом (тобто методика оцінювання володіла властивістю внутрішньої очевидності). Проведення оціночних заходів не повинно дезорганізовувати роботу судових органів, а вбудовуватися у загальну систему кадрової роботи у судах так, щоб реально сприяти її розвитку і вдосконаленню.
Заперечувати існування конфлікту між суспільством і судовою гілкою влади немає сенсу. Поряд із цим, слід розуміти, що безконфліктного суспільства немає і подібного роду ідея є утопічною. Сам конфлікт у демократичній, соціальній, правовій державі, якщо він природний і мирний, свідчить про наявність у суспільстві свободи і демократії, які самі співіснують у безперервному конфлікті.
Французький політолог Ален Турен говорив, що «свобода і демократія здавна ототожнювались з руйнацією соціальних бар’єрів та інтеграцією суспільства і нації». Тому наявність у нашій країні конфліктів не повинна лякати, адже залежно від намірів сторін конфлікт може бути джерелом порядку або хаосу. Як показник розвитку суспільства конфлікт демонструє його «слабкі місця».
На моє переконання, сьогодні ВККС неповинна загострювати конфлікт суспільства і судової гілки влади, роблячи його джерелом хаосу в Україні. Навпаки, Комісія повинна показати суспільству, що система українських судів має невичерпний професійний потенціал працівників, більшість яких віддали багато років чесному служінню обраній справі. ВККС повинна усіма засобами зберегти ту мудрість і неординарність, виваженість і глибоке усвідомлення обов’язку, притаманні переважній більшості суддів, які працюють у судах і чий внесок у розвиток вітчизняного правосуддя став міцною основою сьогодення судової системи України. Лише так Комісія забезпечить подальше просування реформ в Україні, зміцнення спільних з Європейським Союзом цінностей, зокрема, поваги до прав людини, демократизації та верховенства права.
– Ми знаємо, що Ви належите до списку кандидатів на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за квотою З’їзду адвокатів України. У разі Вашого обрання, які головні цілі Ви будите переслідувати на цій посаді?
– На посаді члена Комісії я намагатимусь робити все, що в моїх силах, для того, щоб:
1) забезпечити у межах своїх функцій, обрання чесних, здібних, старанних, незалежних, компетентних та неупереджених суддів, які мають добру підготовку з права, здатні розплутувати складні комплексні ситуації, надавати належну оцінку справі, тобто вміють висловити незалежну думку, та застосовувати закон із повагою до гідності людини;
2) у процесах призначення суддів на посаду (включно з процедурами добору кандидатів, відбіркового і кваліфікаційного іспитів, підготовки і навчання кандидатів на посади суддів), обрання суддів безстроково та їхного призначення і переведення в інші суди, незалежного оцінювання професійного рівня суддів, здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів, не було неналежного або незаконного впливу;
3) не допускати випадків, коли одних суддів незаконно стримують і не допускають їхного просування (переведення до суду вищого рівня), а інших незаслужено підвищують, а також, щоб підвищення судді на посаді, завжди ґрунтувалось на об’єктивній оцінці якостей, переваг та чесності кандидата, що були помічені під час виконання суддею його обов’язків, шляхом об’єктивної оцінки його діяльності, незалежності його рішень, професійної компетенції, досвіду, гуманності та підпорядкованості лише закону;
4) під час дисциплінарного провадження кожному судді гарантувалось справедливе ставлення та можливість висловитися повною мірою;
5) судді мали змогу зберігати та розширювати свої знання, вдосконалювати практичний досвід та особисті якості, необхідні для належного виконання ними своїх обов’язків, використовуючи для цих цілей засоби навчання та інші можливості.