Про перші кроки та глобальні плани щодо змін у системі виконавчого провадження, про бачення в ній приватних і державних виконавців, а також про свою місію в Міністерстві «ЮГ» розповів заступник Міністра юстиції України з питань виконавчої служби Андрій Гайченко
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Андрію, раніше Ви працювали переважно в банківській сфері: «Укрсоцбанк», «УКРГАЗБАНК», «БРОКБІЗНЕСБАНК», «СКАЙ БАНК» і кілька місяців в «Інтегрітес». Тепер Ви заступник Міністра юстиції. Це було обдумане рішення чи раптова пропозиція?
— Можна сказати, що це обдумане рішення. З одного боку, це було моє бажання змінити щось у державі, а з іншого — потреба держави у професіоналах. Дуже хочеться системних змін в Україні на краще, зокрема в державному секторі. Тож для мене це цікавий виклик, з яким я впевнений, що впораюся.
— За час Вашої роботи, які Ви можете виділити плюси й мінуси роботи в Мін'юсті у порівнянні з приватним сектором? Чи відповідає реальний стан справ Вашим очікуванням?
— З плюсів можу зазначити, що професійний рівень багатьох працівників Міністерства набагато вищий, ніж я очікував. До того ж існує субординація та наявна дисципліна. Також є досвід та інституційна пам'ять. Є люди, які працюють дуже довго і не пов'язані з жодною владою, вони готові й надалі так працювати. Мені імпонує така позиція, коли є глобальне сприйняття процесів.
Що стосується мінусів, то це велика забюрократизованість процесів, особливо з добором кадрів, оскільки дуже важко оперативно призначити фахівця на ту чи іншу посаду. Ця система в комплексі недосконала й тривала в часі. Аналогічна ситуація з рухом документів, які потребують мільйони підписів, погоджень тощо. Інколи рішення, яке могло б бути прийняте за день, може ухвалюватися кілька місяців. Іншої стороною цієї медалі є надвідповідальність. Ти відповідаєш за будь-який підписаний документ та прийняте рішення.
Загалом, реальність відповідає моїм очікуванням. Я працював у системних компаніях, тому розумів, на що розраховувати. Збігається з дійсністю навіть моя оцінка «кулуарщини», яка тут існує.
— Які цілі Ви ставите перед собою на цій посаді?
— Уряд поставив амбітну мету — підвищити рівень виконання судових рішень до вищих показників, ніж у країнах Західної Європи. Тож я хочу максимально наблизити Україну до цих показників, оскільки такі дані є «маячком» інвестиційної привабливості Держави.
— Чи змінилася в Україні ситуація з виконанням судових рішень? Чи рівень невиконання досі високий?
— Безперечно, є зміни на краще. Ці зміни розпочалися з приходом нової команди та продовжують набирати обертів. Зокрема, вже майже готові певні нормативні зміни, які стимулюватимуть виконавців працювати ефективніше.
— Чи є глобальне бачення, як можна вирішити проблему невиконання судових рішень? Що вже встигла зробити нова команда, а що ні?
— Насамперед, ми проаналізували причини невиконання судових рішень. Ми стимулюємо державних виконавців виконувати судові рішення за чесну й гідну заробітну плату, в тому числі у вигляді винагороди, яку вони отримують зі стягнутого виконавчого збору. Ми припинили системні зловживання, які дійсно відбувалися на рівні департаменту центрального апарату.
Щодо областей, то наразі там відбувається оновлення кадрів. Після того як цей процес завершиться, в областях ситуація зміниться та краще. Звісно, ми також маємо корупційну складову, з якою потрібно боротися. Окрім того, планується внесення змін до законодавства, які дозволять державним виконавцям більш якісно виконувати рішення, боржникам — ускладнять маневри щодо уникнення виконання рішень, а приватним виконавцям — створять рівні, нормальні умови та не дозволять їм зловживати своїм становищем. У нас є мета — зробити так, щоб виконання судових рішень перестало бути інструментом маніпуляцій.
— Чи є розуміння, яка категорія справ найбільш «популярна» для невиконання?
— Насправді, в кожній категорії справ є виконані та невиконані рішення. Однак невиконання бувають різні. Соціально значущі провадження, що складають найбільший відсоток у кореспонденції, зовсім не відображають економічної складової за цифрами стягнень. Значна частина усіх скарг — це аліменти, але в економічному вираженні вони займають не основне місце.
— Скільки потрібно виконавців, щоб повноцінно та вчасно виконувати всі судові рішення? Наскільки впливає їх кількість на виконання рішень?
— Безперечно, кількість впливає на цей процес. Однак впливає не лише кількість, але й розмежування функцій, повноважень між державними та приватними виконавцями. Також впливає наявність реальних сумнівних практик у діяльності приватних виконавців. Наприклад, сьогодні маємо ситуацію, коли київські приватні виконавці створили неконкурентні умови для своїх колег, які перебувають за межами Києва (округу). Це пов'язано з тим, що користуючись прогалинами в законодавстві, вони використовують схему, яка дозволяє майже щодо кожного рішення суду, винесеного в будь-якому куточку країни та незалежно від місцезнаходження майна, відкривати виконавче провадження у столиці й таким чином його виконувати. Тобто столичні приватні виконавці перебувають у завідомо кращому становищі, ніж виконавці, які працюють в регіонах. Це негативно впливає на конкуренцію.
— Ви зазначили про поділ повноважень між приватними та державними виконавцями. Його потрібно ліквідувати чи перерозподілити?
— Тут можна провести аналогію з нотаріатом кільканадцять років тому, коли тривали жорсткі дискусії стосовно того, що можна віддавати приватним нотаріусам, а що ні. Практика показала, що нічого страшного не відбулося, адже приватний нотаріат добре впорався з новим функціоналом. Зловживання приватних нотаріусів є мінімальним. Мені здається, що державні нотаріуси не витримали конкуренції. Чи багато людей знають, де знаходиться державна нотаріальна контора в районі, в якому вони проживають? Мені б не хотілося, щоб така доля очікувала державну виконавчу службу.
Мій меседж державним виконавцям — конкуруйте. Якщо ви зникнете або майже зникнете, це буде виключно ваша провина, тому що ви не витримали конкуренцію з приватними виконавцями. Що стосується передачі повноважень, вони дійсно поступово будуть передаватися, хоча у приватних виконавців повноважень вже багато. Проте такий крок можливий лише після усунення певних недоліків чинного законодавства, оскільки мова піде про надчутливі категорії справ (діти, виселення, держвласність тощо). Тож я не бачу проблеми в передачі цих повноважень до приватників, але тільки після усунення наявних прогалин у законодавстві.
— В одному зі своїх інтерв'ю Ви говорили про перехід у цифру та автоматичне виконання судових рішень. Чи залишиться тоді потреба в державних/приватних виконавцях?
— Безперечно, залишиться, оскільки ми зможемо автоматизувати лише стягнення коштів з банківських рахунків, а це не все стягнення. Одна ситуація, коли є офіційні доходи та гроші на рахунках, а зовсім інша, коли таких коштів недостатньо і потрібно шукати майно. Автоматично це важко зробити, тож виконавцям трохи спростять роботу, але точно не позбавлять. Адже іноді для стягнення заборгованості потрібно шукати, описувати та продавати рухоме й нерухоме майно, проникати в будинки за рішенням суду, описувати майно в цих будинках тощо. Все це не можна зробити автоматично. Такими справами повинен займатися державний або приватний виконавець.
Окрім того, існують інші категорії справ, а не лише стягнення. Є заборони, поновлення на роботі, арешти тощо. Все це не можна систематизувати, цими питаннями повинні займатися державні або приватні виконавці. Звісно, такі процеси можна максимально оптимізувати, але в будь-якому випадку це будуть певні механічні дії виконавця.
— Чи плануєте Ви залучати в такі проєкти приватних ІТ‑розробників? Чи це буде робити ДП «НАІС»?
— Ціна, якість, надійність — це основні аргументи, які ми будемо використовувати, обираючи підрядника. Насамперед, це буде співпраця з НАІС, однак якщо співвідношення ціна/якість нас не влаштовуватиме, то ми розглянемо можливість співпраці з іншими підрядниками. Проте в такому випадку потрібно враховувати, що по суті ми стаємо клієнтами приватної компанії, яка в майбутньому може зловживати постійним підвищенням ціни на обслуговування розробленого продукту, оновлення, усунення можливих недоліків тощо.
Маю на увазі, що написання софту може бути дуже привабливим за ціною, а потім вартість річного обслуговування виросте до кругленької суми. З державним підприємством такі ризики мінімізовані. До того ж не варто забувати про безпекову складову. Я не хочу, щоб Мін'юст потрапив у ситуацію, коли він стане заручником порядності чи непорядності компанії-розробника. Мова йде про персональні, надчутливі дані. Тут ми не можемо ризикувати. Однак ми хочемо і будемо стимулювати НАІС до конкурентоспроможності на ринку, але з більшим рівнем надійності та безпеки. Я переконаний, що НАІС має такий потенціал.
— Міністерство юстиції України та Дисциплінарна комісія приватних виконавців наділені функцією відомчого контролю за діяльністю приватних виконавців. Хоча виконавці цим незадоволені, але є відповідальність за їхні дії чи бездіяльність. Якщо державний виконавець, наприклад, затягує з виконанням (навмисно не виконує якесь рішення), то які для нього можуть бути наслідки?
— Наразі немає проблеми з тим, що неможливо процесуально притягнути державного виконавця до відповідальності. Проте я хочу звернути увагу на інший бік роботи державного виконавця — перезавантаженість. Приміром, ніхто не забороняє стягувати аліменти через приватних виконавців, але чомусь ніхто не поспішає це робити. Чому так відбувається? Тому що приватні виконавці формально не можуть відмовити у прийнятті до виконання виконавчого документа, але при цьому вони знайдуть будь-яку відмовку, щоб його не приймати, оскільки це нецікаво.
ДВС сьогодні певною мірою стала таким місцем, куди стікаються залишки нецікавих для приватного виконання справ (мала сума, багато труднощів з виконанням тощо). Такими виконаннями державні виконавці об'єктивно перевантажені у великих містах. Щоразу, коли приходить скарга на державного виконавця, її потрібно аналізувати. З одного боку, може здаватися, що державний виконавець не робить абсолютно нічого, а насправді виявляється так, що він міг би працювати ефективніше, але за умови, якщо з тисячі виконавчих проваджень йому залишити десять. Однак ми притягаємо їх до відповідальності, до того ж не завжди справедливо. Тобто якщо існують формальні порушення, є наслідки цього порушення, знову ж таки, формально ми не маємо підстав не притягнути виконавця до відповідальності. Звісно, багато говорять про корумпованість державних виконавців, але повірте, що не всі корумповані й не всюди.
— Як Ви плануєте надалі розвивати свою кар'єру? Якщо доведеться піти з цієї посади, спробуєте залишитися на державній службі чи повернетеся у приватний сектор?
— Насправді, все залежить від пропозицій. Наразі маю відчуття, що я на своєму місці, багато є над чим працювати, вдосконалювати. Я хотів би довести низку ініціатив до логічної реалізації. Однак у перспективі приватний сектор також дуже цікавий, щоб туди повернутися. На державній посаді рівень відповідальності та навантаження зовсім не відповідає рівню винагороди, тож для мене це певне pro bono, соціальний внесок у розбудову держави.
— Чи відчуваєте Ви політичний або інший тиск? Наприклад, Вам кажуть, що в цій справі потрібно зупинити виконання, а цю терміново потрібно виконати?
— Такого тиску не відчуваю. Мене це навіть здивувало, адже коли я йшов на посаду, то допускав, що це цілком можливо. Якщо раптом станеться така ситуація, то я не готовий йти на компроміс із совістю. Це не остання робота в цій країні! Я несу певні ідеї через все своє професійне життя, тому зі мною буде неможливо домовитися щодо незаконних дій на моїй посаді.