Антон КОРИНЕВИЧ — агент України в Міжнародному суді ООН, посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ України. Складнощі міжнародного права він, юрист-міжнародник, викладач, вміє пояснити доступно, зрозуміло, дружелюбно будь-якій аудиторії. Натомість у історичній залі Суду в Гаазі Кориневич максимально зосереджено та жорстко ріже опонентів словами, що для росії міжнародне право існує виключно як інструмент для зловживань. І доводить на прикладах, чому саме так і що світові належить з цим робити. «Юридична Газета» поговорила з Антоном Кориневичем про те, як задовольнити запит українського суспільства на справедливість і покарати росію за агресію.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— З кінця січня до початку лютого цьогоріч ми спостерігали за оголошенням рішень Міжнародного суду Організації Об’єднаних Націй у позовах України проти російської федерації, а саме: рішенням по суті у справі щодо порушення росією Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму (ICSFT) і Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (CERD), а також за рішенням щодо юрисдикції у справі про звинувачення у геноциді. Чи будуть у цьому році ще приводи уважніше слідкувати за роботою Міжнародного суду ООН? Або, можливо, інших судових установ із системи міжнародного правосуддя? Які справи України проти рф нині в судах? У яких саме? На яких вони перебувають стадіях?
— Дійсно, розгляд наших міждержавних справ проти російської федерації продовжується в міжнародних судових установах. У МС ООН по суті слухатиметься справа щодо звинувачень у геноциді. Будемо доводити, що маніпуляції та спекуляції про міфічний «геноцид», який нібито Україна вчиняла з 2014 року на території Донецької та Луганської областей, росіяни використовували з пропагандистською ціллю — щоб виправдати повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року.
Російська сторона готує контрмеморандум у цій справі, незабаром вона його подасть до Суду. Потім письмові відповіді готуватимемо ми. Тобто нині триває стадія письмової роботи обох сторін.
По цій справі ми продовжуємо співпрацювати з міжнародними партнерами. Якщо згадати, то вони на юрисдикційному етапі розгляду справи в Суді активно долучилися до неї, продемонструвавши чітку позицію щодо маніпулятивного і спекулятивного наративу російської федерації.
Довідково: Справа знаходиться в Міжнародному суді Організації Об’єднаних Націй у Гаазі з 26 лютого 2022 року. У позові наша держава наполягає, що фальшиві обвинувачення у «геноциді народу Донбасу» рф використала як casus belli та зловживала Конвенцією ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року.
У міжнародному судочинстві поширеною є практика розділення провадження на дві стадії— юрисдикційну та по суті справи. Свою юрисдикцію у цій справі найвищий судовий орган Організації Об’єднаних Націй оголосив 2 лютого 2024 року.
Те, що на боці України до справи доєднались 32 держави, є безпрецедентним фактом в історії Суду.
Не варто також забувати про Наказ МС ООН щодо тимчасових заходів. 16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН оголосив наказ, що російська федерація повинна негайно припинити воєнні операції, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України, вивести з України свої збройні формування тощо. Наказ залишається чинним, проте росія продовжує його порушувати, не виконуючи приписів.
— На що може вплинути демонстративне нехтування цим наказом з боку рф?
— Це може вплинути на те, що МС ООН може встановити у своєму рішенні по суті справи порушення російською федерацією наказу про тимчасові заходи від 16 березня 2022 року і визначити, як росія повинна понести відповідальність за порушення наказу, зокрема чи повинна вона здійснити відповідні компенсації.
«Справи по морю»
— Справи за позовами України проти російської федерації тривають також у міжнародних трибуналах, створених на основі Конвенції ООН зморського права 1982 року.
Ми маємо дві такі справи — про права прибережної держави у Чорному та Азовському морях, а також про захоплення трьох українських військових кораблів і їхніх екіпажів.
Незабаром ми почуємо про наступний етап у розгляді однієї зцих справ, тому не будемо йти попереду офіційної інформації.
Довідково: Після захоплення в листопаді 2018 року українських кораблів і екіпажів 24 українські військові моряки «Нікополя», «Бердянська», «Яни Капу» дев’ять місяців провели в російській тюрмі. Затримані біля Керченської протоки кораблі росія повернула Україні в листопаді 2019-го. В Арбітражному трибуналі у Гаазі Україна доводить, що імунітет військових кораблів є основоположним принципом міжнародного морського права.
Про назрілі зміни в міжнародному праві, які актуалізувала війна
— Під час нещодавньої Літньої школи з міжнародного гуманітарного права, яку Український Червоний Хрест присвятив 75-й річниці прийняття Женевських конвенцій, ви говорили, що за нинішніх обставин складно уявити прийняття міжнародних договорів подібного масштабу. Тобто таких, що як і Женевські конвенції, ратифікують усі держави світу. Які зміни в міжнародному гуманітарному праві, міжнародному кримінальному праві мала би принести перемога України в російсько-українській війні?
— Сучасну систему міжнародного права слід змінювати. Не всі джерела та інституції можуть адекватно й ефективно бути застосованими при наявних реаліях міжнародних відносин і, зокрема, на тлі агресивної війни росії проти України.
Мені здається, що ми повинні думати й працювати заради внесення точкових змін у міжнародне гуманітарне право, щоб закрити наразі наявні прогалини. Наприклад, ті, що стосуються захисту цивільних затриманих осіб. Або, скажімо, використання певних засобів ведення війни, що застосовуються з мінімальним людським втручанням, тобто апаратів, які не керуються людиною чи керуються мінімальним чином і працюють автономно.
Так МГП розвивалося протягом ХХ століття. Де виникала якась прогалина, міжнародне гуманітарне право закривало її точковими змінами. Наприклад, у 1977 році міжнародна спільнота прийняла Другий додатковий протокол (Протокол II) до Женевських конвенцій 1949 року. Він стосується захисту жертв неміжнародних збройних конфліктів. Протокол ІІ був прийнятий, зокрема, тому, що у договірному міжнародному гуманітарному праві, крім спільної для чотирьох Женевських конвенцій ст. 3, по суті, не було договірних джерел про захист жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру.
Повторюся, актуалізувати міжнародне гуманітарне право можна точково, доповненнями як «права Женеви», так і «права Гааги».
А ось чого, як мені здається, робити не варто, так це ставити під сумнів корпус Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року. Чотири Женевські конвенції є на сьогодні загальним універсальним міжнародним правом, ці міжнародні договори ратифікували всі держави світу. У тій ситуації, яку маємо в міжнародних відносинах нині, навряд чи подібне було би можливим. Саме Женевські конвенції повинні залишатися ключовими міжнародними договорами у контексті захисту жертв збройних конфліктів.
Щодо міжнародного кримінального права, тут, думаю, можемо говорити про необхідність перегляду юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо злочину агресії. Необхідність цього ми побачили у випадку відкритої агресивної війни росії проти України. Вочевидь, можемо думати про те, що Міжнародний кримінальний суд повинен мати можливість здійснювати юрисдикцію щодо злочину агресії на таких самих умовах і засадах, як він здійснює юрисдикцію щодо трьох інших категорій міжнародних злочинів: злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів. Видається, таке питання варте уваги юристів-міжнародників.
Але маємо враховувати, що навіть якщо найближчим часом Міжнародний кримінальний суд зможе отримати можливість здійснювати юрисдикцію щодо злочину агресії на таких самих засадах, як щодо інших міжнародних злочинів, це не закриє наявну прогалину щодо відповідальності за вчинення злочину агресії проти України.
Тому нам потрібно продовжувати працювати над створенням Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України.
— У Спецтрибуналу як майбутнього окремого міжнародного судового органу з юрисдикцією саме щодо злочину агресії проти України вже є проєкт Статуту. Зрозуміло, що це драфт, і він ще обговорюватиметься. Свідомо не запитую, коли можна чекати Угоди про створення трибуналу та за якою моделлю він буде створений. Розкажіть, з якими головними труднощами, може, навіть неочікуваними, доводиться мати справу на шляху до створення Спецтрибуналу. Бо процес йде, але не так швидко, як усім нам хотілося б.
— Я би краще говорив про речі, які об’єднують. Наразі до Коаліції (Core Group) зі створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України увійшли представники 41 держави світу. Ми об’єднані— і це підтверджено як заявами, так і юридичними документами, а також головною ідеєю, що відповідальність за злочин агресії проти України має настати, а Спеціальний трибунал має бути створений.
Водночас є певні питання, спільної відповіді на які ми поки що не маємо. Це і модель створення трибуналу, і визначення злочину агресії, що має використовуватися для цілей Спеціального трибуналу, а також до якої міри майбутній трибунал може працювати in absentia.
Наша робота триває, разом із партнерами ми сподіваємося знайти відповіді на ці запитання. Завдання непросте: фактично ми робимо те, що протягом майже 80 років, а саме після Нюрнберзького і Токійського процесів, ніхто не робив. Тому не завжди народжуються швидкі рішення.
— З початку нинішнього року Україна підписала угоди з понад 20 країнами та ЄС двосторонні угоди про взаємодію, співпрацю, надання підтримки на тлі триваючої російської агресії. Коротко ці угоди називають безпековими. Зобов’язання, які бере на себе та чи інша держава, як їх правильно сприймати— це зобов’язання юридичні або більше політичні? Чи йдеться в них про головне, що нас зараз турбує — про безпекові гарантії?
— По-перше, зазначу, що ці безпекові угоди також є важливими в контексті вашого попереднього запитання. Багато цих двосторонніх безпекових угод фіксують необхідність створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України, а також підтримку сторонами роботи Core Group. Загалом двосторонні безпекові угоди є важливим джерелом, вони по суті є угодами про двосторонні безпекові зобов’язання, тим, що називається bilateral security commitments. Держави беруть на себе двосторонні безпекові зобов’язання строком на 10 років, які виконуватимуть незалежно від того, хто сьогодні або завтра стоїть на чолі тієї чи іншої держави.
— Ми на початку говорили про міжнародні суди, тому запитаю про ще один — Міжнародний кримінальний суд. За 16 попередніх місяців МКС видав шість ордерів на арешт організаторів злочинних наказів у війні проти України. Зокрема, Путіна і Шойгу. Видати ордери на арешт — зовсім не те саме, що притягнути до відповідальності, чи не так? Що здатне повною мірою задовольнити потужний запит на справедливість, який відчуває українське суспільство?
— Звичайно, важливо, щоб ці особи постали перед Міжнародним кримінальним судом іщодо них відбулися судові процеси. Це буде можливо, якщо ці особи будуть передані Суду, адже МКС не може повноцінно слухати справи in absentia. Судові процеси над цими особами є важливим елементом повноцінної (всеохоплюючої) відповідальності за всі порушення міжнародного права з боку росії.
Але зазначу, що сам факт видачі ордерів на арешт МКС щодо цих осіб є великим кроком до відновлення справедливості— ключова міжнародна кримінальна судова установа вважає цих осіб ймовірними міжнародними злочинцями.
Для досягнення повноцінної (всеохоплюючої) відповідальності рф і її громадян потрібно також створити Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України — для того, щоб злочин агресії проти нашої держави не залишився непокараним, а також міжнародний компенсаційний механізм. За його допомогою могли би бути виплачені компенсації за рахунок російських активів тим, хто постраждав від російської агресивної війни.