Як адвокату себе поводити в резонансних справах? До яких дій вдаються правоохоронні органи, бажаючи виграти справу? Як нестача суддів у судах відображається на якості кримінального процесу? Про все це у інтерв'ю для «Юридичної Газети» розповів адвокат у кримінальному праві та процесі Георгій Тігішвілі, керуючий Law Firm TIHISHVILI.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Георгію, розкажіть, як складалася Ваша кар'єра. Коли Ви вирішили відкрити власну компанію?
— Я створив Law Firm TIHISHVILI у 2018 р. Тоді переді мною постав вибір, здійснювати адвокатську практику індивідуально, у вигляді бюро чи у вигляді адвокатського об'єднання. Я зупинив вибір на першій формі, оскільки бюро можна створити і одним адвокатом. Але з часом, звичайно, з'явилася потреба розширитися і залучати для спільної роботи у справах інших адвокатів. На даний час ціную співпрацю з адвокатами Георгієм Мойсеєм, Платоном Щербою та іншими.
— А скільки часу Ви до цього пропрацювали юристом?
— Я закінчив Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого у Харкові в 2013 р., але працював юристом, починаючи з третього курсу. Як і у всіх юристів, спершу це була проста робота «принеси-подай-віднеси». Але завдяки цьому я добре вивчив Харків, тому що було дуже багато пересувань у стилі «юрист-кур'єр-листоноша».
— У Вашій практиці є досить багато публічних справ, які мають розголос у ЗМІ (справи Шайтанова, «бракованих» бронежилетів, про наркотики). Які труднощі виникають у процесі ведення таких справ?
— Насправді труднощів виникає чимало. Перше, що потрібно розуміти, це те, що за кожним твоїм кроком прискіпливо спостерігають не лише ЗМІ, але й правоохоронні органи. Порівняно з тими ж непублічними справами, які не представляють вагомого інтересу для суспільства, і за їх розглядом ніхто так не пильнує, ціна помилки в резонансних справах зростає в рази. Відтак, кожен крок ти маєш робити зважено і тричі подумати перед тим, як щось сказати чи зробити. Зі сторони може скластись відчуття хаосу, проте, як правило, це контрольовано.
— А як це відбувається на практиці? Ви з самого початку берете справу, яка вже має розголос у ЗМІ, чи все відбувається поступово?
— Ні, спочатку ти про це навіть не здогадуєшся. Візьмемо, наприклад, справу щодо «бракованих» бронежилетів. Мені подзвонив колега, сказав, що до нього надійшов такий-то запит про надання правової допомоги, і спитав, чи буду я представляти інтереси цього клієнта. Тобто окрім того, що потрібно представляти військовослужбовців, я нічого не знав, коли на це погоджувався. Лише після того, як я приїхав до клієнта, познайомився з ним і дізнався про обставини справи, я зрозумів, у яку ситуацію потрапив.
— Часто буває, що юристи чи правоохоронні органи хочуть залучити ЗМІ для публічного розголосу в їх інтересах. Як було у Вашому випадку? ЗМІ самостійно звернули увагу на цей кейс, чи їх залучили Ваші опоненти?
— Буває і так, і так. У мене була справа, про яку Ви ще не згадували — по «Хімпрому» (справа щодо діяльності «підрозділу» міжнародного «наркосиндикату», відомого як «Хімпром»). Як було сказано на прес-конференції, це «найбільша банда наркоторговців в історії України». У цій справі було дуже багато учасників провадження, багато підозрюваних, і у кожного з них були свої адвокати і захисники. Також там були близько 80 прокурорів і 15 слідчих, адже ця справа була для них дуже принциповою, тому вся увага наших ЗМІ була прикута до неї. Отриманий тоді досвід допоміг мені вирости як юристу, тому що все, що ми там робили, було «в мінус». Тобто ми не одноразово казали, що тут є такі-то порушення з боку слідчих органів та прокуратури, але на все це суд закривав очі. Плюс саме у цій справі Генеральна прокуратура активно залучала громадські організації, що приходили до Печерського суду міста Києва і казали, що адвокати корумпують Печерський суд, щоб випустити свого клієнта з-під варти. А в мого клієнта на той момент була найбільша сума застави за всю історію України — майже 300 млн грн. Більше, ніж це, я ще не зустрічав.
— А коли стикається така кількість прокурорів і адвокатів, як суддя регламентує цей процес? Чи це перетворюється на балаган?
— Це була така відкрита сутичка, яку важко регламентувати. Судді очікували залізобетонних доказів, а їх не було. Тому на сьогодні все закінчилося цілком сприятливо для нашого клієнта. Але все це тривало близько 10 місяців у досить жорсткому режимі. Всі справи після цього, якими б резонансними вони не були і скільки б уваги з боку ЗМІ, правоохоронних органів до них не було, з точки зору процесу все одно не будуть такими складними, як ця. В принципі, можу сказати, що саме з цієї справи почалася моя активна практика в кримінальному процесі.
— А Вам взагалі подобаються резонансні справи?
— Спочатку такий резонанс, звичайно, подобається, а потім ти, мабуть, до цього звикаєш і вже не звертаєш уваги. Але я пам'ятаю першу свою резонансну справу щодо бронежилетів, коли було багато і журналістів, і сторонніх людей, які взагалі невідомо що там робили. Це було цікаво.
— Як Ви справляєтеся з тиском громадськості у публічних справах та як реагуєте на публікації, коментарі ЗМІ по справах?
— Зараз вже реагую більш спокійно, але в будь-якому випадку намагаюся не вестися на провокації, тому що їх буває дуже багато.
— Як саме провокують?
— Яскравим прикладом були провокації з боку СБУ у справі Шайтанова. Було опубліковано пост про те, що «генерал-зрадник» залишився під вартою. А кожен розуміє, що це грубе порушення презумпції невинуватості, оскільки людину не можна називати зрадником/злочинцем, поки не винесений вирок у справі. Всі це розуміють, включаючи прес-службу СБУ. Більше того, у них є внутрішнє відомче правило, що будь-яка заява у ЗМІ без погодження з головою СБУ взагалі не публікується. Відповідно, було зрозуміло, що на цю публікацію дав добро сам голова СБУ. Ми намагалися в законному полі оскаржувати цю заяву в ту ж прокуратуру, що здійснює процесуальний нагляд і начебто має слідкувати за тим, щоб органи досудового розслідування не порушували права учасників провадження, але вони просто відписувалися, що це не їх компетенція.
— Тобто боротися з цим немає сенсу?
— Ні, чому? Боротися з цим можна. Можна подати позов і з вірогідністю 99% отримати рішення на свою користь, тому що це очевидне порушення. Але виникає питання: а що це дасть у самому процесі моєму підзахисному? Тобто інструменти для такої боротьби є, але сама боротьба сенсу не має.
— А як впливає суспільна думка на процес?
— Суспільна думка формується за рахунок інформації, яку люди споживають. Навіть якщо я отримаю рішення на користь клієнта про те, що інформація, яка була про нього опублікована, не відповідає дійсності, зроблю якусь публікацію і буду поширювати цю інформацію, істотно це суспільну думку не змінить.
— А люди взагалі сильно ведуться на пости на кшталт «генерала-зрадника»?
— Спочатку дуже сильно, а зараз ситуація починає потроху змінюватися, оскільки справа розвалюється.
— Адвокат та «токсичний» клієнт. Як зараз у громадськості та професійному колі справи з неототожненням адвоката з його клієнтом?
— Думаю, хто б що не казав, а якщо ти обрав цю професію, доводиться певною мірою змиритися з тим, що тебе можуть ототожнювати з твоїм клієнтом, і в будь-якому випадку ти будеш нести соціальне навантаження, пов'язане з твоєю справою, в якій фігурує «токсичний клієнт». У мене така стратегія: якщо я не хочу лізти в цей процес, я цим і не займаюся. Але в мене ніколи не було такого поняття, як «токсичний» і «нетоксичний» клієнт. Тобто є певна категорія справ, якими я не хотів би займатися. Ними я і не займаюся. А наскільки «токсичний/нетоксичний» мій клієнт, я не думаю. Моєю функцією є надання правової допомоги. Чим краще я буду цю роботу виконувати, тим краще буде.
— А за які категорії справ Ви б не хотіли братися?
— Багато адвокатів, і я в тому числі, не хочуть займатися насильницькими злочинами, які пов'язані з посяганням на життя та здоров'я людей, але в кожному випадку приймаю рішення по ситуації.
— Тобто захистом особи, яку обвинувачують у вчиненні вбивства, Ви займатися не будете?
— Тут ще потрібно зрозуміти, чи є ці обвинувачення обґрунтованими. Кожний випадок індивідуальний, і тут все більше залежить від того, чи знайду я з цим клієнтом спільну мову і чи зможу з ним працювати. Тому що є клієнти, які приходять до тебе, як до лікаря, довіряють тобі і виконують твої інструкції, а є ті, що приходять з досить чітким уявленням, як я повинен працювати, і починають тобі ці ідеї нав'язувати. Тому слід дивитися, у першу чергу, на людину, яка до тебе прийшла, і розуміти, чи зможеш ти з нею працювати.
Довіра у нашій справі дуже важлива, адже на початкових стадіях ти ніколи не можеш сказати клієнту, що все буде так-то і так-то. Якщо ти серйозно ставишся до своєї роботи, ти ніколи не будеш давати гарантії, що в цьому випадку буде обвинувальний вирок, а в цьому ні. Так, є певні алгоритми дій, але сама стратегія формується на пізніх етапах слідства, коли відкриваються матеріали, і ти розумієш весь обсяг доказів, які є у сторони обвинувачення. Лише після цього ти можеш розробити якусь стратегію і дати клієнтові якісь прогнози. Але, знову ж таки, для того, щоб дійти до цього етапу, потрібна довіра клієнта. Якщо у нього є певні думки щодо того, як я маю вести справу, а я йому буду казати, що цього робити не варто, частіше за все він піде шукати іншого адвоката і скаже мені, що ми один одному не підходимо.
— Як, на Вашу думку, змінилася за останній рік практика кримінального процесу? Які є проблеми?
— На сьогоднішній день є дві проблеми: нестача суддів і зниження якості проведення слідства. У нас відбулося чимало реформ, кадрових змін, багато людей пішли, багато з'явилося нових, і на фоні всіх цих процесів якість проведення слідства, як на мене, знизилася. Наприклад, у справі Шайтанова я очікував бездоганної роботи СБУ, тому що це досить серйозна справа і серйозне обвинувачення щодо людини, у якої більше 30 років воєнної служби, і 24 з них — в СБУ. А коли відкрили матеріали справи, я був розчарований, побачивши купу недоліків та якісь відверті фальсифікації.
Наприклад, коли почало працювати ДБР, слідство і прокуратура були передані йому, бо згідно з ст. 216 КПК, розслідування кримінальних проваджень стосовно діючих спів робітників правоохоронних органів здійснює ДБР. Відтак, СБУ не мала законних повноважень розслідувати цю справу. Знаючи це, я дивувався, чому судді видавали її співробітникам дозволи на прослуховування і проведення інших не гласних слідчих дій. А коли відкрилися матеріали справи, я зрозумів, чому — тому що слідчий СБУ під час відкриття справи вказав, що Шайтанов уже не діючий співробітник правоохоронних органів, а колишній, хоча на той момент він був діючий. Тобто слідчий відверто підробив своє клопотання.
Суддя у таких випадках має розуміти, хто і по відношенню до кого може подавати такі клопотання, а де це має робити інший слідчий орган. Тобто у цьому випадку очевидно, що пан Шайтанов — спів робітник СБУ, відповідно, розслідувати його справу має ДБР.
— Ви кажете про нестачу суддів через переатестацію. Як можна вирішити цю проблему, враховуючи нинішні реалії і ускладнення процедури переатестації через Covid-19?
— З моєї точки зору, потрібно сильно оптимізувати процедуру відбору суддів, оскільки на сьогоднішній день є суди, де взагалі немає суддів або є 1–2 людини. Треба набрати необхідну кількість людей, спростивши процедуру відбору. Звичайно, спростивши набір, ми можемо набрати тих, хто в майбутньому не буде відповідати вимогам закону. Але це буде природний відбір кадрів. Будуть якісь помилки і рішення, які потім будуть скасовані, але такі рішення і зараз є. Але зараз ці рішення скасовуються через те, що один суддя розглядає 500 справ на рік. Коли в тебе така кількість справ, які потрібно розглянути, в тебе у будь-якому випадку будуть помилки, і їх також потрібно буде виправляти. І 500 справ — це мова йде не про київські суди. В Печерському районному суді навантаження очевидно більше. В ОАСК у 2016 р. після проведення судової реформи залишилося 9 суддів з 47, і відповідно, навантаження на кожного суддю складає 1500-2000 справ на рік. Тож очевидно, що цей фактор безпосередньо впливає на якість роботи судів в цілому.
— Які законодавчі зміни в 2020 р. Вам запам'яталися найбільше? Які зміни нам ще потрібні?
— Найбільше минулого року проявила себе непослідовна політика держави у формуванні антикорупційних органів. Коли КСУ визнав неконституційним призначення Артема Ситника директором НАБУ, він прописав, що це рішення не розповсюджується на всі правовідносини, що виникли після його призначення. А він на своїй посаді багато що встиг зробити — призначити інших осіб, затвердити штатний розклад тощо. При цьому КСУ в мотивувальній частині пояснив, що рішення прописане таким чином, щоб не позбавити всіх зацікавлених осіб можливості оскаржити це в загальному порядку. Мені зовсім незрозуміло, чому з'являються такі рішення.
Також у цьому контексті прикладом непослідовності є процедура скасування ст. 366-1 ККУ щодо електронного декларування. У нас є загальні правила, що прописані в Конституції, і якщо ми хочемо щось кардинально змінити в нашому суспільстві, треба внести зміни в ці загальні правила і лише після цього конкретизувати їх у спеціальних законах і нормативно-правових актах. Якщо ж загальні правила не були змінені, а відбулися лише точкові зміни на місцях, на що ми розраховували? Предметом дослідження КСУ є те, чи відповідає спеціальний закон загальним правилам. Логічно, що якщо спеціальні правила суперечать загальним, їх потрібно скасувати.
Я розумію, що у нас є чимало проблем у державі, але хотілося б, щоб нормативні документи прописували люди, які розуміють як конституційні засади, так і логіку кримінального процесу.
— Судовий процес будується на принципі змагальності сторін. Чи вдається зберегти рівність між адвокатом та прокурором?
— У кримінальному процесі ні. Як казав мені ще мій вчитель на стажуванні, «ти як адвокат працюєш проти прокуратури, слідства, суду, проти всієї системи кримінальної юстиції. Тому що на одній стороні є ти зі своїми правами, а на іншій — кримінальна юстиція, основна мета якої — притягти особу до кримінальної відповідальності». Тобто обвинувальний нахил як був, так і залишається, і в чистому вигляді змагальності сторін у кримінальному процесі на практиці не існує. Так, її задекларували, але такого відчуття в мене немає.
— Що найскладніше у роботі адвоката?
— Зберігати мовчання. Як би смішно це не було, але якою б не була справа, не потрібно коригувати роботу слідчого. Як він звик робити свою роботу зі всіма помилками, хай так і робить. Не потрібно в це втручатися. Але буває складно, коли ти бачиш якісь недоліки, помилки слідства, про це мовчати.
А у роботі з клієнтом найскладнішим стає зберігати дистанцію. Наприклад, коли людина знаходиться в ізоляторі тимчасового утримання ВЗДС СБУ і окрім тебе ні з ким не спілкується, ти проходиш з нею крізь усі її переживання. І до обрання запобіжного заходу, коли клієнт тебе питає, чи є шанс, що його випустять під домашній арешт чи під заставу, а ти розумієш, що шансів, по суті, немає, тому що ніхто з таким обвинуваченням його нікуди не випустить, сказати своєму клієнтові про це — найскладніше.
— Відомо, що робота адвоката забирає чимало часу і сил. Чи окреслюєте Ви і яким чином межі роботи, щоб уникнути внутрішнього вигоряння? Чи закінчується робота на роботі (умовно о 18:00)?
— Ні, після робочого дня робота не закінчується. Насправді я заздрю людям, які закінчують роботу о 18:00 і можуть потім займатися своїми справами. Адвокатура в кримінальному процесі — це не бізнес, а діяльність в режимі 24/7. Ви вступили в процес і з цього моменту постійно спілкуєтеся зі своїм клієнтом, зі слідчими, з якими в результаті можете сумарно спілкуватися більше, ніж зі своїми родичами та друзями, особливо коли йде ознайомлення з матеріалами справи. Наприклад, у справі по бронежилетах, згідно тверджень слідства, 85 томів, у кожному з яких по 250-300 сторінок, плюс декілька сотень годин прослуховування, які накопичилися за декілька років. Тому ознайомлення з матеріалами цієї справи буде йти десь півроку рік. І кожен з цих доказів суд має дослідити, тому поки що навіть слідство не вірить, що ця справа колись завершиться.
— А на відпочинку чи у відпустці Ви також думаєте про справи?
— Так, тому що неможливо не думати. Навіть відпочиваючи, десь 80% часу я думаю про свої справи, що можна зробити, а що ні.
— Ваші очікування на 2021 р. Ви оптиміст чи песиміст?
— Я наче й оптиміст, але жодних позитивних прогнозів на 2021 р. у мене немає. 2020 був тяжким, але думаю, що 2021 буде ще тяжчим. Дуже багато державних інститутів зруйновано, судова гілка влади, на мою думку, втрачає незалежність, і через це очікувати на якісь поліпшення на державному рівні не варто.
— А ще можна залатати те, що зруйновано?
— Звичайно, можна. Проте саме питання проведення реформ дуже спірне. Є взагалі 2 шляхи розвитку — революційний і еволюційний. Реформи — це революційний шлях, коли все потрібно під корінь зрубати і зробити по-новому. Так, це може бути нашим шляхом, але щоб побудувати щось нове, слід розробити хороший фундамент — зрозумілі загальні правила. Маючи їх, можна буде змінювати щось точково — наприклад, порядок відбору суддів, порядок притягнення до кримінальної відповідальності. Але все це спочатку має бути сформульоване на рівні принципів. Коли сформульованих принципів немає, і хтось вирішує реформувати повністю якусь галузь — з цього нічого, як правило, не виходить.
*Адвокатське бюро «ТІГІШВІЛІ» (Law Firm Tihishvili) веде активну практику в захисті клієнтів в рамках кримінального права та процесу, судовій практиці. Наприкінці цього року бюро активізувало свою публічну роботу під брендом Law Firm TIHISHVILI.
Адвокатське бюро очолює адвокат Георгій Тігішвілі, у співпраці над проєктами з Георгієм Мойсеєм.