Про практичний досвід AVER LEX в особливо складних кримінальних справах, надання правової допомоги військовослужбовцям, військовополоненим та їхнім родинам, особливості санкційних проваджень, публічність в антикорупційних кейсах розповіли керуюча партнерка Ольга ПРОСЯНЮК та старший партнер Віталій СЕРДЮК.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Яким був 2022 рік для AVER LEX? На якому рівні вдалося зберегти потенціал компанії?
Ольга Просянюк: Цей рік став одночасно найскладнішим та найвідвертішим. У перші місяці повномасштабного вторгнення було важливо менеджерити питання безпеки, евакуації, допомоги, щоденної рутини на рівні сім’ї, команди, спільноти. Тоді свою професійну потужність ми спрямували на консультування та допомогу військовим, внутрішньо переміщеним особам і на реалізацію об’ємного запиту реєстрації і супроводження благодійної/волонтерської діяльності. Після звільнення Києва, завдячуючи Збройним Силам України та всім небайдужим, я відчула, що маємо бути разом зі співробітниками вдома, і написала в наш загальний чат, що буду в офісі у певну дату. З травня команда майже у повному складі продовжила працювати з офісу. Це було правильним рішенням, яке допомогло нам пережити багато викликів. Тоді ж активізувалися правоохоронні та судові органи, у ВАКСі та інших судах почали знову розглядати справи, ініційовані ще до війни, і ми були готові продовжувати боротьбу за інтереси наших клієнтів. Звичайно, весь цей час ми комунікували з наявними клієнтами, а з початку літа стали з’являтися нові комплексні проєкти. Ми трансформували нашу команду відповідно до запитів сьогодення та інституціоналізували практику захисту військовослужбовців. Діяльність команди практики сфокусована на двох основних напрямах — правова допомога військовослужбовцям зі службових питань і юридична підтримка полонених і членів їх сімей. Робота щодо таких звернень є надзвичайно складною, оскільки включає багато емоційних аспектів і посилює й так сильне відчуття відповідальності.
— Чому прийняли рішення про виділення в окрему практику?
Віталій Сердюк: Ми розуміли, що багаторічний досвід участі у кримінальних провадженнях є особливо корисним для надання правової допомоги військовослужбовцям. Тому почали співпрацю з волонтерським рухом «Адвокати ЗСУ» та Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими фактично з моменту їх створення. Наші військові цілодобово і без вихідних обороняють територію України, фактично в такому самому режимі працюють представники всіх залучених до допомоги військовослужбовцям, організацій, зокрема й адвокати. Систематизувавши накопичений досвід, розуміючи обсяг роботи і довготривалість потреб, було прийнято рішення сформувати окрему практику, оскільки ця діяльність вже давно набула тих ознак, які притаманні іншим нашим практикам у межах адвокатського об’єднання. За рік роботи у цій сфері нами було відпрацьовано понад 3500 годин, надано сотні правових консультацій. Найчастішими запитами є консультування щодо проходження військової служби, отримання матеріального забезпечення, захисту у кримінальних провадженнях тощо. Наразі команда практики продовжує надавати юридичну Pro bono допомогу більше 80-и родинам зниклих безвісти та полонених наших воїнів.
— Розкажіть, будь ласка, як взагалі змінилася практика кримінального права за останній рік? Які нові тенденції ви можете відзначити?
Ольга Просянюк: Практика кримінального права залишається однією з найактивніших. Зараз вагому її частину займає збір доказів вчинення воєнних злочинів російськими військовими, керівництвом країни-агресора та всіх залучених осіб. До цього процесу, який здійснюють представники правоохоронних органів за допомогою адвокатської спільноти, залучені багато міжнародних інституцій та іноземних громадських організацій. Паралельно адвокати активно захищають інтереси військовослужбовців, військовополонених і членів їх сімей. Також суттєво активізувалася санкційна політика держави. Якщо раніше акцент був на блокуванні активів підсанкційних осіб, то зараз ключова діяльність спрямована на стягнення заблокованих активів у дохід держави. Через розпочату процедуру вступу України до ЄС посилилась діяльність групи антикорупційних органів, які, крім іншого, включають у розслідування факти можливих зв’язків з країною-агресором. Ці справи потребують активної публічної участі адвокатів у судових засіданнях. Окремо привертає увагу той факт, що бутики повертаються до свого попереднього формату роботи через складність і особливість кримінальних справ. Відповідно ми бачимо, що обраний нами 10 років тому шлях є найбільш правильним.
— Як воєнний стан вплинув на судовий розгляд антикорупційних справ?
Ольга Просянюк: З початку введення воєнного стану розглядалися найпріоритетніші питання, наприклад, зміна запобіжного заходу зі зверненням коштів (застави) на допомогу Збройним Силам України. У межах захисту інтересів клієнтів та підтримки військових нами було направлено декілька таких клопотань, які були задоволені ВАКС, на загальну суму більше 10 млн грн, що було внесено на спеціальні рахунки НБУ для цілей оборони України. Навесні 2022 року судді Вищого антикорупційного суду одними з перших відновили повноцінний розгляд кримінальних проваджень. Про це я можу з впевненістю говорити, оскільки тоді перші судові засідання, у яких брали участь адвокати нашої команди, були саме у ВАКС. Цьому сприяли і внесені до КПК України зміни, пов’язані із введенням воєнного стану. Наприклад, можливість дистанційно брати участь сторонам кримінального провадження у судовому розгляді справ шляхом відеоконференції з власних технічних пристроїв, завдяки чому розгляд може продовжуватися з дотриманням розумних строків. Також варто згадати про особливості розгляду справ, у яких підозрюваний/обвинувачений перебувають на службі в лавах Збройних Сил України або інших підрозділах оборони. Ця обставина, безумовно, враховується суддями під час судового розгляду. Наприклад, чинним КПК України передбачено, що одна із підстав для зупинення судового провадження — «призов обвинуваченого на військову службу під час мобілізації, на особливий період — до звільнення з військової служби».
— Як оцінюєте ефективність роботи антикорупційних органів? Як їх діяльність вплинула на інтенсивність антикорупційної практики?
Віталій Сердюк: Роботу антикорупційних органів складно оцінювати, тому що вона включає не лише дотримання процесуального законодавства, а і високий запит від суспільства та іноземних партнерів держави. Тому ми часто бачимо випадки публічної діяльності, зокрема і в соціальних мережах, які мають тимчасовий ефект і підтримку від громадськості, але в подальшому не виправдовують себе вже при розгляді матеріалів судом. Проте з власного досвіду та команди можу сказати, що в діяльності антикорупційних органів спостерігається нижчий коефіцієнт допущених процесуальних порушень щодо фігурантів проваджень та сторони захисту. Не останню роль у цьому відігріє й очікування суддями ВАКС високих стандартів підготовки від обох сторін та якості зібраних матеріалів, що вимагає систематичного аналізу судової практики та законодавчих новацій, а також детального формування і відточення акцентів своєї правової позиції. Щодо інтенсивності антикорупційної практики та швидкості проходження такими справами певних вагомих стадій (закінчення досудового розслідування, притягнення до відповідальності тощо), то однозначно така активність збільшилась і продовжує рости.
— Щодо проблем публічної комунікації в антикорупційних справах. Як адвокат може висвітлювати судові кейси, щоб балансувати між публічністю та захистом приватної інформації? Чи потрібна в таких справах публічність?
Ольга Просянюк: Публічність є невіддільною складовою антикорупційних кейсів, що пояснюється особливою гучністю переважної кількості таких справ, а також потребами суспільства в отриманні достовірної, повної і ґрунтовної інформації щодо їх руху. У зв’язку з тим, що державні органи антикорупційної ланки ведуть активну публічну діяльність, висвітлюючи у ЗМІ переважну більшість своїх результатів, прийнятих рішень тощо, сторона захисту ретельно відслідковує такі публікації для оперативного реагування у випадку поширення недостовірної або такої, що свідчить про порушення презумпції невинуватості особи, інформації. Одночасно із цим, на стадії досудового розслідування в антикорупційних кейсах, здебільшого ми далеко не завжди виходимо в публічну площину, оскільки це може зашкодити не лише захисту приватної інформації, але і слідству та реалізації стратегії захисту загалом. Публічність у такому випадку може мати місце лише у разі погодження із клієнтом, а також, наприклад, при наявності істотних порушень прав і свобод особи, що потребує висвітлення та реагування з боку не лише суспільства, але і компетентних органів. Висвітлення судових кейсів у антикорупційних справах, як правило, здійснюється з метою доведення до відома тим, хто цікавиться конкретним процесом, загальної позиції захисту, а також, що особливо важливо, для поширення у правничих колах сформованої актуальної судової практики, правових висновків судів із тих чи інших питань, які виникають у кейсах. Так забезпечується поступове формування єдиної судової практики для дотримання принципу правової визначеності, зокрема в антикорупційних кейсах.
— Санкційні провадження — це категорія справ з 2014 року. Які зміни відбулися з початком повномасштабного вторгнення? Чи напрацьована національна судова практика по цих справах? Наскільки вона послідовна?
Віталій Сердюк: З 2014 року Україна застосувала санкції близько до 8500 фізичних і 4400 юридичних осіб та є лідером серед інших країн світу з накладення санкцій. Наступним із накладення санкцій є Європейський Союз, який застосував санкції близько до 1500 фізичних і 600 юридичних осіб. З початком повномасштабного вторгнення в Україну з боку держави санкції почали застосовуватися значно активніше, зокрема щодо фізичних іюридичних осіб, пов’язаних із країною-агресором, і з 24.02.2022 року Україна застосувала санкції до близько 5400 фізичних і 3100 юридичних осіб. Крім цього, з початком повномасштабного вторгнення було внесено деякі зміни до Закону України «Про санкції». Серед суттєвих — заборона поширення медіа на території України та стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, якими вона може прямо чи опосередковано розпоряджатися. З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що по суті розглянуто лише 22 справи, і тільки в одній із них позов було задоволено та скасовано санкції, накладені на одну юридичну особу. Щодо інших справ, то наразі стратегія органів, які можуть бути ініціаторами накладення санкцій, дещо змінилася, і ми спостерігаємо спроби перешкоджання скаржникам, на яких вплинули санкції, та їх представникам отримати доступ до матеріалів справи.
Одним із методів перешкоджання є намагання «засекретити» весь обсяг матеріалів, тобто подається клопотання про залучення третіх осіб, у яких нібито міститься інформація про підстави накладення санкцій, зазвичай це або Національна поліція України, або Служба безпеки України, які долучають до матеріалів справи докази з грифом «секретно». Як правило, на момент прийняття рішення про накладення санкцій ці докази представлені не були. Для ознайомлення з такими документами представнику скаржника необхідно отримати допуск і доступ до матеріалів, які містять державну таємницю, що може зайняти пів року і більше. Водночас у більшості випадків у наданні такого доступу та допуску відмовляють. Показово, що однією з причин такої відмови є те, що орган, який надав такі докази, заборонив ознайомлюватися позивачу та його представникам з такими матеріалами.
Наразі також прослідковується нова тенденція, за якої суди задовольняють клопотання третіх осіб про здійснення всього судового розгляду в закритому судовому засіданні з повним фіксуванням технічними засобами. Це призводить до того, що позивачі та їх представники, які не отримали допуску та доступу до державної таємниці в межах таких санкційних справ, фактично позбавляються можливості брати участь у засіданнях. Крім того, у Верховному Суді відсутня навіть сама можливість проводити закриті судові засідання з повним їх фіксуванням технічними засобами через відсутність таких засобів, які мають пройти відповідну сертифікацію в СБУ та дають можливість здійснювати фіксацію судових засідань з дотриманням вимог режиму секретності. Такий стан справ підтверджується листами режимно-секретного органу суду. За цих умов судовий розгляд санкційних справ фактично унеможливлюється навіть за наявності належно оформленого позивачу та його представнику допуску та доступу до державної таємниці. До того ж, ймовірно, що фінальному судовому рішенню у таких справах також буде присвоєно відповідний гриф секретності, внаслідок чого воно не буде опубліковане в Єдиному реєстрі судових рішень, копію рішення по справі не отримає ні позивач, ні його представник. Це може заблокувати оскарження такого рішення до Європейського суду з прав людини.
Що стосується процедури стягнення в дохід держави активів, то крім осіб, які становлять загрозу для національної безпеки, під цей механізм підпадають і громадяни України, які є співвласниками або керівниками проблемних активів. Тому, враховуючи викладене вище, важливою є участь адвокатів у таких процесах, які здійснюють представництво інтересів українських громадян відповідно до національного та міжнародного законодавства, а також мають доступ до інформації, якій надано статус державної таємниці.
— Наскільки часто ви зустрічалися з проблемою ототожнення адвоката з клієнтами в антикорупційних справах і загалом у кримінальних? Як адвокати можуть себе захистити?
Ольга Просянюк: Наш досвід показує, що поки цей ризик дуже вкорінений. Треба відверто зізнатися, що, попри пряму законодавчу заборону ототожнювати адвоката з клієнтом і відсутність відповідальності адвоката за позицію у справі, в нинішніх умовах ця заборона не працює. Рік тому на питання про дієві інструменти захисту від ототожнення я відповідала б про активну публічну позицію і звернення в усі можливі інстанції, консолідацію колег тощо. Зараз єдиною рекомендацією можу назвати якісне та професійне виконання своєї роботи відповідно до чинного законодавства та пошук нового інструменту захисту від ототожнення та застосування вибіркових позицій. Впевнена, що в цьому нам може допомогти нинішня інтенсивна залученість міжнародних інституцій та організацій.