Керівник юридичного відділу, офіцер з дотримання корпоративних стандартів «Хенкель в Україні» Ольга Лук’янова щиро, відверто та душевно розповіла «ЮГ» про свій кар’єрний шлях, мотивацію для розвитку, ставлення до невдач та «магію» публічності в житті інхауза. Успішна в своїй кар’єрі жінка сповідує принцип: «Сім’я завжди на першому місці» та закликає спраглих до професійних перемог жінок не забувати тримати баланс.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Ольго, розкажіть, як складалась Ваша кар’єра до сьогоднішнього дня?
- Кар’єра складалась досить рівно (посміхається - ред.). Спочатку я не зовсім розуміла, що мене чекає попереду, але знала, що працюватиму юрисконсультом. Залишилось зрозуміти, в якому напрямку. Після отримання Україною незалежності та з початком приходу іноземних інвестицій зацікавила можливість роботи в іноземній компанії: мені завжди подобались іноземні мови, різні культури, подорожі. Завжди було цікаво поїхати десь далеко, побачити життя інших людей. А що вже говорити про роботу в іноземній компанії зі світовим іменем! До певного моменту був метод проб та помилок з роботою в різних компаніях (навіть у кількох державних). Ще мала кількамісячний досвід роботи в Мін’юсті. Але навіть мій керівник в Міністерстві юстиції сказав, що я комерційний юрист, тому стало зрозуміло, що треба йти «в інхаузи».
З того часу, з 1994 р., коли я потрапила у Volkswagen, кар’єра почала розвиватись за визначеним та зрозумілим сценарієм - у міжнародних компаніях. Якихось драматичних подій у мене не було - як юрисконсульт може упасти? Ставши керівником юридичного департаменту одного разу, я стабільно займала цю позицію, ніколи не маючи нижчої посади.
- Ви працювали у Volkswagen, а потім?
- Так, Volkswagen, Audi. Потім перейшла у компанію Тамбрандс, яку купила Procter & Gamble. Згодом працювала в JTI - (Japan tobacco international Ukraine), а перед нею ще мала невеликий досвід роботи в ЮФ «Грищенко та Партнери». Зараз вже 13-й рік, як я працюю в «Хенкель».
- Як Ви вважаєте, Ваша сьогоднішня позиція - це вершина кар’єри? Який подальший шлях?
- Не думаю, що це вершина кар’єри. Я можу отримати роботу в європейських масштабах. Маю досить великий досвід та знання в європейському правозастосуванні. Плюс ще є різні сфери, де юрист може працювати в будь-якій країні світу, керуючи глобальними процесами. Тому я не думаю, що це остання моя посада в межах цієї компанії або якоїсь іншої. Комплаєнс також досить міжнародний по своїй сутності. Ти ніколи не вгадаєш, де будеш завтра, тому все може бути.
- Всі люблять говорити про позитивні аспекти на шляху до досягнення успіху. Розкажіть, будь ласка, про свої епік-фейли. Адже вони теж впливають на те, хто ми є зараз. Розкажіть про свої кар’єрні помилки, щодо яких Ви раді, що вони були.
- Не можу сказати, що в мене були якісь такі епік-фейли, що призводили до трагедій або катастроф. То були швидше відхилення від курсу, які я на той момент розцінювала як катастрофи, та які привели мене на той шлях, на якому я знаходжусь зараз. Procter & Gamble, наприклад, завів нас у Москву. Ми категорично супротивились та не хотіли там працювати, згодом повернулись до України, але змушені були залишити компанію. А компанія ж така - думаєш, що там твоя кар’єра буде вічною.
На той момент я думала, що світ закінчився, і я більше ніколи не зможу знайти нормальну роботу. Нічого подібного! Це був один із кар’єрних стрибків, який дав можливість отримати щось більш цікаве, більш продвинуте. Наведу приклад. Я ходила на співбесіду в Siemens, на останню стадію літала в Мюнхен. Поставили мені запитання, яке не могли вирішити в Україні з місцевими юристами. А питання таке специфічне, його треба було добре обдумати. Я в їх присутності намагалась знайти на нього відповідь. Моє питання було в тому, чи дали вони мені це завдання для того, щоб зрозуміти, чи спроможна я його вирішили, чи вони просто хотіли отримати на нього відповідь? Зрозуміло, що ми не домовились. Це був фейл. Я так засмутилась та не могла зрозуміти, що зробила не так.
Через тиждень мені зателефонували з Henkel і сказали, що я лечу на співбесіду до Відня. У нас була запланована подорож до США. Ми з чоловіком полетіли, потім повернулись, я злітала до Відня на співбесіду, де успішно пройшла інтерв’ю, і тепер 13 років тут працюю. Фейл це чи ні? Ти ніколи не дізнаєшся. Тепер я згадую прогулянку Мюнхеном з великим задоволенням (посміхається - ред.).
Кілька разів у моєму житті були моменти, коли здавалось, що мій світ зруйнований, а через деякий час приходить відповідь, чому тоді сталось саме так, а не інакше. Ти стоїш на роздоріжжі й обираєш, в який бік піти. І з часом усвідомлюєш: якби не вчинив тоді так, то нічого б з того, що є зараз, не було б.
- Ви, напевне, одна із найбільш публічних юристок-інхаузів нашої країни. Скажіть, навіщо корпоративним юристам публічність та навіщо це Вам?
- У якийсь момент ти розумієш, що досягаєш стану, коли хочеться ще чогось. І в межах компанії, в якій ти працюєш, не завжди можливо реалізувати себе саме так, як ти цього хочеш. Враховуючи, що «Хенкель» має матричну систему управління, у тебе є певна свобода дій, що дозволяє розвиватись у межах твоїх правил.
Одна з переваг - ти можеш вийти «назовні» й від імені компанії коментувати своє поле професійної діяльності. Вийшло так, що один раз чи двічі запросили виступити на конференції. Але оскільки я не можу просто собі «виступити», то дуже ретельно готуюсь до участі в заходах. Вважаю, що не можна марнувати час слухачів, і якщо вже виступаєш - говори по справі та щоб було цікаво. На жаль, зараз у 80% випадків виходить навпаки. Тому я намагаюся бути цікавою та корисною. Один-два-три рази покликали, і так вийшло, що слава пішла «хвостом» (посміхається - ред.).
Інший чинник публічності полягає в тому, що твою позицію, яку доносиш на виступах, чують державні органи й багато професійних та громадських організацій. І якщо ти говориш не «бла-бла», це сприймається та викликає певну долю поваги. Таким чином з’являється повага в цілому до компанії як члена громадянського суспільства, в якої є правова та комплаєнс-позиція. І це допомагає компанії існувати в тому суспільстві, де вона знаходиться.
Третій аспект публічності - вона допомагає будувати діалог із зовнішніми консультантами, з державними органами. Коли ти дещо публічна людина та маєш авторитет, до тебе більше прислухаються. Це приводить до поглиблення взаєморозуміння, зменшується ймовірність ризику, виникнення бізнес-проблем тощо.
Ще один важливий аспект - твій розвиток та самореалізація. Якщо людям цікаво, ти продовжуєш розвиватись, навчатись, ростеш «горизонтально», підтягуєш скіли. Мене вже запрошують виступати на різні конференції за кордон, читати лекції. Це дуже цікаво та приносить хороші плоди.
- На Вашу думку, жінці сьогодні легко себе реалізувати в юридичній професії, чи треба докладати певних зусиль у напрямку «Я не гірша, ніж чоловік»?
- Ніколи з цим не стикалася. Може, в держструктурах таке й буває, а в інхауз-секторічомусь завжди було більше жінок. Я ніколи ні з ким не боролася. Звісно, з чоловіками в бізнесі складніше з’ясовувати стосунки. Тим не менш, маючи певні скіли, ти можеш керувати якимись проєктами, процесами, людьми. І не має значення, чоловік ти чи жінка. Вважаю, що в Україні це питання, можливо, більше стосується відносин «секретар-керівник». Але якщо ти виходиш на позицію керівника або бізнес-консультанта, це вже трохи інші відносини. У нашій сфері ніколи не виникало подібної проблеми.
- Яку роль у досягненні успіху відіграє чинник удачі (бути в певному місці у певний час або щось в цьому дусі)? Чи зустрічались Ви з такими ситуаціями?
- Зустрічалася мільйон разів. Розкажу про один з них. У 1996 р., коли я ще працювала на Voklswagen, зрозуміла, що як начальник юридичного відділу себе там вичерпала. Хотілось розвиватись далі, йти вперед. Моя подруга, яка у свій час працювала у Voklswagen секретарем, сказала, що бачила в газеті вакансію з телефоном іноземної компанії, яка шукає юриста на ЗП $400, і запропонувала зателефонувати. Я могла загубити той телефон (96-й рік, коли мобільними ще не користувались) або щось інше. Та я зателефонувала. Чоловік, який взяв слухавку, сказав, що зайшов до кабінету 5 хвилин тому. Це був власник кадрового агентства, яке шукало кандидата на позицію інхауза в компанію «Тамбрандс», що через рік була куплена Procter & Gamble. Перше - я там зустріла свого чоловіка, друге - звідти ми виросли та зробили свою кар’єру, Procter заклала гарний фундамент. Потім ми з цим агентством здружились. Адже вони за рік до того також випадково знайшли мого чоловіка та запропонували йому посаду в «Тамбрандс». І він випадково погодився, не зовсім розуміючи, навіщо це йому потрібно. Уявіть собі: «Тамбрандс» знаходиться в Борисполі, я живу на Оболоні. На роботу було їхати півтори години…
Коли я бачу якусь можливість, завжди намагаюсь нею скористатися. Так само було з Henkel. Вони залишили оголошення на robota.ua - потрібен начальник юридичного відділу з досвідом роботи в іноземній компанії, що живе на Оболоні. Хто придумав таке, я не знаю, адже завод знаходиться у Вишгороді. Я до них приїжджаю, але на роботу мене не беруть. По якійсь причині хтось вирішив, що я overqualified. Тоді мені сказали, що взяли на цю позицію іншу людину.
Через 4 місяці вони знову ставлять оголошення щодо роботи. Я телефонувала HR-директору запитати з приводу причини відмови мені. Вона зраділа моєму дзвінку, сказавши, що шукає мене вже протягом місяця. Запропонувала ще раз провести зі мною співбесіду, адже надійшло нове замовлення для «Хенкель Україна», а людина, яку взяли на ту позицію, через місяць пішла. На момент першої співбесіди вони оцінювали мене не з точки зору іноземної корпорації, а з позиції локального виробництва, а коли справа вийшла на глобальний рівень, розмова була іншою. Як тільки я зайшла до них у кабінет, мене практично відразу відправили на співбесіду до Відня.
Тому можливості завжди треба використовувати. Треба «трусити» всесвіт, і тоді всесвіт почне турбуватись про вас (посміхається - ред.).
Ще один випадок був нещодавно: на співбесіду покликали колегу, а він каже: «Так, добре». Посидів, поговорив та пішов. А потім зателефонував і сказав, що не вийде до нас на роботу. Я знайшла його телефон, зателефонувала й особисто поговорила. Зараз ходить на роботу. Такий спеціаліст - не натішишся.
- Поєднувати особисте життя та успішну кар’єру можливо, але складно? Як Ви з цим справляєтесь? Чи ображається Ваша сім’я, якщо Ви, приміром, пізно повернулись додому через робочі справи?
- Я завжди говорила, говорю й буду говорити: сім’я на першому місці. Немає нічого важливішого у цьому житті, ніж сім’я. Роботу завжди можна відкласти й вирішити пізніше. І якщо начальник не дурень (а у мене він далеко не дурень, так само має повагу до сім’ї та до цінностей), має бути розуміння, що work-life balance — перш за все, настрій співробітника та його комфорт впливають на його можливість уважно прочитати документ, уважно дати якесь рішення та допомогти бізнесу. Я виганяю своїх людей у відпустку.
Ні за що не проміняю свого чоловіка та дітей на якісь папірці. Тому що сьогодні робота є, а завтра немає. «Забуваючи» про сім’ю, ти можеш пропустити найважливіші моменти життя. Тому кажу ще раз: work-life balance - перш за все. Здоров’я, щастя співробітників, комфорт - усе впливає на творчість. Адже наша професія високотворча, рішення мають приходити вільно. Ти відповідальний за те, що радиш бізнесу. В іншому випадку ти просто вигориш і нікому не будеш потрібен. Не будеш ні на що здатний, станеш токсичний, злий. А так ти можеш насолодитись тим, що є корисним. І за це, між іншим, тобі ще можуть заплатити (посміхається - ред.).
- Яку пораду на майбутнє дали б собі 20-річній?
- Хто не помиляється, той не живе. Якби я в 20 років була така розумна, як зараз, було б сумно жити. Ти б не зробив того, що зробив тоді, а це багато в чому визначає можливість бути щасливим. У 20–30 років слід робити помилки, які треба робити. Для того, щоб потім бути більш спокійним та адекватним. Але мені пощастило уникнути багатьох спокус у поганому сенсі, які пробують люди. Я завжди в цьому плані думала наперед.
- З чого потрібно почати новачку, який, приміром, хоче піти по Ваших стопах?
- Тримати баланс. Не гнатись за кар’єрою, а тримати баланс. Робота - це не головне в житті. Треба реалізувати себе з усіх сторін, тоді життя буде повнокровним та змістовним. А якщо ти будеш лише в одному місці реалізований, то друге місце буде страждати. Треба не боятись пробувати, не боятись щось змінювати, не боятись витягти себе з некомфортної ситуації та поставити в нові умови. Я змусила себе вчити німецьку мову кілька років тому, продовжую проходити іноземні курси, тренінги, «піднімаю» нові проєкти. Для прокачування себе, нових знань і умінь. Світ не стоїть на місці. Якщо хочеш чогось нового - треба пробувати.
Читайте також: «Ukrainian Women in Law 2020».
- Ваша книга-путівник у житті?
- У різні часи мені подобались різні книги. Про психологію подобались. У свій час «зайшла» книга «Люди, які грають в ігри, та ігри, в які грають люди». Зараз імпонують книги Саймона Сінека, автора теорії «золотого круга». Наприклад, «Нескінченне мислення». В основі теорії «золотого круга» лежить дослідження «продвинутих компаній», він чітко пояснює поведінкові мотиви успішних бізнесів. Відштовхуючись від його досліджень, можна гарно вибудувати свій бізнес.