Нещодавно уся країна дізналася, що «Нафтогаз» переміг «Газпром». Стокгольмський арбітраж виніс окреме рішення за першим позовом «Нафтогазу» проти «Газпрому», яким, зокрема, скасував вимогу take or pay. Про нюанси цієї справи, ситуацію на ринку газу в Україні та інтерес іноземних партнерів до вітчизняної ГТС «ЮГ» розповів директор з юридичних питань НАК «Нафтогаз України» Ярослав Теклюк.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Які були «комерційні» умови по Стокгольмському арбітражу? Скільки Україна сплатила за розгляд цієї справи?
- Ми не можемо коментувати комерційну інформацію, але всі наші договори оприлюднені по закону про публичні закупивлі, ці дані можна знайти. Ці цифри не є чимось надзвичайним для міжнародних арбітражів, тим більше, для арбітражів такого маcштабу.
– На Ваше переконання, ця справа вирішуються більше в політичній площині чи юридичній? Це ж не звичайний договір купівлі-продажу…
– З юридичної точки зору це звичайний договір купівлі-продажу. Але він, звичайно, відрізняється від договорів, що укладаються у цій галузі в європейських країнах європейськими трейдерами. На моє глибоке переконання, політики зазвичай більше заважають, ніж допомагають. Якщо ми говоримо про звичайні комерційні умови, все набагато простіше. Укладанню таких договорів, як правило, передує велика кількість перемовин за участю різних експертів і юристів які беруть участь і в визначенні обсягів поставок і в розробленні формули визначення ціни, чітко прописуються всі умови договору, включаючи умови перегляду ціни і обсягів поставок. Політики не можуть і не мають укладати такі договори, оскільки вони самі не є експертами, в багатьох випадках експертів не чують – ними може керувати прагнення підняти свій політичний рейтинг чи створити певний політичний імідж, і наслідки підписання таких документів вони не завжди розуміють.
– Умови, виписані у цьому договорі, якщо говорити про економічні наслідки, кабальні, невигідні для України. Хіба це не свідчить про політичні мотиви його укладення?
– На відміну від політиків, я волів би уникати гучних гасел на кшталт того, кабальний договір чи не кабальний. Але вже той факт, що трибунал прийняв рішення визнати недійсним положення договору take or pay (бери або плати), про щось свідчить. Скажімо так: умови договору були дійсно не вигідними для України. Це однозначно.
– Які реальні шанси забрати штрафи з майна в Україні, а особливо-- за кордоном? Чи плануєте задіяти у цьому процесі приватних виконавців?
– Мені здається, з правової точки зору не зовсім правильно говорити про можливу участь в цьому процесі приватних чи державних виконавців. Точніше, про це ще зарано говорити. А загалом можливість виконати рішення суду за кордоном є.
Тут слід нагадати, що вимоги «Газпрому» складалися, по-перше, з претензій по оплаті за поставлений газ, який «Нафтогаз» не оплачує через те, що у нас був спір по ціні. Точніше, ми оплатили його по ціні яку вважали справедливою, але остаточного розрахунку не було. По-друге, це умови take or pay, і третє – відсотки.
Як я зазначав, вимоги в рамках положення take or pay визнані не дійсними і вимога, відповідно, не задоволена. Що стосується вимог по оплаті поставленого газу, то визначити, хто кому і скільки буде платити, можна буде лише після ухвалення трибуналом кінцевого рішення, яке буде винесено після консультацій з експертами і переговорів сторін.
Рішення міжнародного арбітражу у країнах, які є сторонами Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йоркської конвенції), може бути виконане і ця процедура, зазвичай, не є складною. Сама Конвенція містить обмежену кількість підстав, за яких те чи інше рішення може бути не допущено до виконання. Власне, після отримання кінцевого рішення необхідно визначити активи на які може бути звернене стгнення, а далі рішення буде виконуватися у тій країні, де такі активи знаходяться.
– Чи планується подальший розгляд обставин укладення контракту? Є для цього підстави?
– У нас вже винесено окреме рішення по всіх юридичних і фактичних питаннях, тож розгляду обставин укладення договору більше не буде. Ці обставини досліджувались у ході всього арбітражного процесу, зокрема в ході усних слухань, які тривали два тижні.
– «Газпром» не намагався вирішити суперечку поза арбітражем?
– Мені про це невідомо.
– Цей судовий процес називали єдиним фактором для перенесення строків початку анбандлінгу. Коли, на Ваш погляд, він таки почнеться?
– Якщо мова йде про відокремлення діяльності з транспортування газу від діяльності з його виробництва чи видобування і постачання, то цей процес наразі триває. Хоча у ньому багато учасників, інтереси яких не завжди співпадають. Наша позиція, яка співпадає із планом анбандлінгу, затвердженим урядом та погодженим з міжнародними партнерами, полягає в тому, що виводити цю діяльність з-під контролю «Нафтогазу» неправильно до завершення розгляду спору з Газпромом. . З-під умовного контролю, адже «Нафтогаз» наразі є акціонером «Укртрансгазу», і його контроль обмежений повноваженнями акціонера. Зокрема, він не має можливості втручатись в операційну діяльність.
Як я вже сказав, початок залежить, зокрема, не стільки від завершення арбітражного процесу в якому вже винесене окреме рішення а від завершення нашої справи по транзитному договору. Ця справа зараз також знаходиться на фінальному етапі – у кінці минулого року пройшли усні слухання, і тепер трибунал готує рішення. Воно мало бути винесене до кінця червня, однак у ході телефонної конференції з нашим радником трибунал повідомив, що він планує звернутися до секретаріату Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольму з проханням про перенесення граничної дати винесення кінцевого рішення. На який час, сказати важко, але думаю, це буде декілька місяців.
Крім того, для цього процесу, згідно плану, має бути виконано ще ряд дій з боку уряду.
– Чи існує інтерес до українських підземних сховищ і ГТС загалом з боку європейців/американців? Які є гарантії, крім передбачених у законі про ринок газу, щоб це не були підставні контори «Газпрому»?
– Ми розуміємо, що інтерес «Газпрому» полягає у тому, щоб обійти Україну як країну-транзитера російського газу. А що стосується іноземних партнерів, то все значною мірою залежатиме від того, наскільки ефективно працюватиме в Україні профільне законодавство. Зараз воно досить суперечливе, тому й працює неефективно. Через це виникають досить складні ситуації. На сьогодні триває чимало судових справ з «Укртрансгазом» щодо послуг балансування, які він надає згідно положень, що закладені у Кодексі газотранспортної системи і Кодексі газорозподільних систем. Тобто виконання норм цих документів постійно створюють конфліктних ситуацій. Зрозуміло, що такими умовами складно зацікавити значних іноземних, наприклад, європейських гравців, адже вони звикли працювати на прозорому ринку з чіткими, зрозумілими правилами, які виконуються. .
Та головне – законодавство має бути збалансоване. Не може ринок працювати так, що всі проблемні питання звалюються на «Нафтогаз» як державну компанію, а деякі інші учасники знаходяться у якомусь привілейованому становищі. Це перший момент. А другий полягає у тому, що ми готові, власне, запропонувати, щоб таке становище виправити.
Думаю, згодом у нас усе ж буде нормально функціонуючий ринок газу, і тоді ГТС і підземні сховища дійсно стануть цікавими для потенційних іноземних партнерів. У ЗМІ вже писали, що нещодавно «Нафтогаз» і Укртрансгаз підписав із Snam S.p.A. (Італія) та Eustream a.s. (Словаччина) меморандум про можливу співпрацю у використанні ГТС України. Це свідчить про те, що інтерес до нашої ГТС існує вже зараз, потенціал у цьому є, а чи вдасться його реалізувати, значною мірою залежить від України.
– Чи відчували Ви якийсь тиск чи, навпаки, підтримку на міжнародному рівні при підготовці та під час участі у засіданнях арбітражу? Якщо остаточне рішення буде ухвалено на користь України, чи можна буде вважати його прецедентом у світовій практиці?
– Я б уникав таких гучних слів, як прецедент. Хоча це дійсно важливе рішення, яке, на мою думку, в майбутньому впливатиме на правила гри на ринку газу в Європі. А що стосується підтримки чи протидії, то я не можу сказати, що була якась значна активність з того чи іншого боку. Хоча багато експертів та інституцій в ЄС не вірили, що арбітраж може прийняти рішення на нашу користь. Одні вважали, що він не може і не буде переглядати ціну контракту, інші стверджували, що ми маємо платити «Газпрому» за take or pay. Та незважаючи на це, на сьогодні ми маємо факт у вигляді відповідного рішення трибуналу.
– Якщо перейти у соціальну площину, як зробити газ більш доступним для населення за ціною? Тобто як має працювати система, щоб обійти різних непотрібних посередників на шляху від видобутку до кінцевого споживача?
– На моє переконання, справедливою ціною на газ є та ціна, яка визначається альтернативами, які є на ринку. Не можу погодитися з більшістю українських політиків, які вважають, що українські газовидобувні компанії мають знаходитись у гіршому економічному становищі, ніж закордонні. Чому так має бути?
Ми завжди були прихильниками того, що ціна на газ має визначатися імпортним паритетом, оскільки Україна не може забезпечити своїх потреб власним газом і його закуповує за кордоном. Наразі газу власного видобутку не вистачає ні для промислового сектору, ні для населення. Його видобуток довгий час не розвивався, та й не міг розвиватися. Та ціна, за якою зобов’язували газовидобувні компанії (що належать державі або ті що опосередковано контролюються державою) продавати газ, не дозволяла робити інвестиції в розвиток видобутку, а без цього ні про яке збільшення видобутку не може бути й мови.
Але ж видобуток власного газу і реалізація його за ринковою ціною – це і робочі місця, і експорт, і податки, тобто наповнення державного бюджету, з якого можна надавати адресні субсидії тим, хто цього потребує. Отже, коли ми кажемо про собівартість видобутку, треба враховувати й інвестиції, які потрібні на розвиток галузі.
– Чи правильно я розумію, що природних запасів газу вистачає, проблема лише у видобуванні?
– Запасів вистачає для того, щоб розширювати видобуток. Якщо інвестувати у цей напрямок, Україна цілком могла б забезпечувати себе власним газом.
– Чи буде власний газ дешевшим ніж той, який ми зараз закуповуємо?
– А чому він має бути дешевшим? Його можна вигідно експортувати і отримувати з цього багато бонусів. Хороший приклад – Норвегія, яка продає газ і за рахунок цього наповнює бюджет і закриває багато соціальних проблем. Вона досить сильно розвинулася з того часу, як запаси газу були знайдені. Україна може йти таким самим шляхом, але про це треба не лише говорити – треба діяти. Якщо не вдається миттєво зробити значні кроки, то хоча б рухатися у цьому напрямку.