Про судову реформу, роль Конституційного суду та чому гібридна війна дозволяє провести конституційну реформу, «Юридичній газеті» розповів суддя КСУ Станіслав ШЕВЧУК
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Пане Станіславе, як відомо, в Україні триває судова реформа, яка торкнулася і Конституційного Суду. На Вашу думку, чи потрібно щось взагалі змінювати у роботі або статусі КСУ?
- Безперечно, реформування КСУ – це один із важливіший моментів, оскільки в основі Конституції закладені конституційні права, які повинні отримати свій захист. В Україні, через певні традиції та практики, що склалися, конституційні права практично виключені з судового процесу. Захист відбувається відповідно до закону, хоча конституційні права можуть порушуватися і законом, й іншим правовим актом, навіть актом застосування. Це серйозні питання, відповідь на які маємо отримати через надання відповідних повноважень КСУ.
Але головні зміни, що мають відбутися, полягають у розумінні суті роботи Конституційного Суду, про яку в нашій країні існує хибне уявлення. Переважна більшість громадян, в тому числі і юристів, сприймають роль КСУ виключно як органу, що займається лише офіційним тлумаченням, яке, на моє переконання, є рудиментом радянської епохи. Офіційне тлумачення за часів СРСР було політичним тлумаченням, яке здійснювали Президії Верховних Рад СРСР та УРСР між відповідними з’їздами. З прийняттям Конституції України у 1996 р. ці повноваження переписали на Конституційний Суд України, не розуміючи того, що офіційне тлумачення – це те, чим по суті займаються суди загальної юрисдикції, зокрема, наразі, касаційної інстанції та Верховний Суд України. Адже це питання права: коли відбувається застосування норм, для початку їх потрібно розтлумачити. Тлумачення невід’ємне від правозастосування. КСУ, виходячи із наявних повноважень, не може перетворюватись у п’яту судову інстанцію, тобто переглядати справи за ВСУ. Хоча вже неодноразово виникали ситуації, за яких Верховний Суд ставив крапку у справі, в тому числі щодо надання офіційного тлумачення. Однак вищі спеціалізовані суди все одно відхиляються від таких позицій. Що ж робити в такому випадку: виправляти помилку чи ні? Головна ідея правосуддя полягає у тому, щоб з безлічі формальностей висікти справедливість, тобто прийняти справедливе рішення. КСУ не може розширювати свою компетенцію до безмежності, тому, як варіант, ми намагаємося завжди бути з Верховним Судом у постійному дружньому діалозі або якось запобігти ситуаціям, коли тлумачення порушує конституційні права та свободи. І якщо щось відбувається, тоді, звичайно, КСУ має реагувати.
- Нещодавно один із членів ВРЮ, адвокат, в інтерв’ю заявив про необхідність ліквідації КСУ з передачею функцій до Верховного Суду України. Наскільки доцільною, на Вашу думку, є така позиція?
- Зараз є багато ідей з цього приводу. Але головне – це те, що на відміну від політиків з їх пустими та пафосними, безвідповідальними заявами, юрист – поважна людина, має аргументувати свою позицію, щоб було зрозуміло, яка в цьому логіка, бо питання не є таким простим, як здається на перший погляд. Звідки виникає ідея судового конституційного контролю? Вона випливає з того, що Конституція, перш за все, є юридичним, а не політичним документом, який має найвищу юридичну силу. А якщо так, то він має бути застосований, і його верховенство має бути гарантовано через правозастосовний процес. Тобто суд обов’язково повинен захищати Конституцію. Тому з певного часу у світі все частіше приходило усвідомлення того, що Конституція – це не політичний документ, це акт установчої влади, те, на що спрямована воля народу, документ що встановлює конституційний лад і державу. З цієї позиції установча влада, вона є первинною абсолютно, відрізняється від влади встановленої, яка по суті є державною владою і поділяється на виконавчу, законодавчу та судову. Тому завдання конституційних судів полягає у забезпеченні верховенства конституції у правовій системі та збереження первинної волі народу, а не волі електорату, наприклад, щодо виборів до парламенту. Отже, в ідеалі конституційні суди – це голос установчої влади народу. Але оскільки в нас Основний закон прийнятий парламентом, який створено законом, то ми маємо певне відхилення від того, як має бути в ідеалі. Конституційний суд повинен гарантувати верховенство народу над державою і висловлювати волю народу, яка втілена в Конституції. А Конституція втілює в собі не лише волю народу, але й неписані принципи природного права, які не можуть бути змінені ніколи, доки існує демократична влада та найголовніші з яких – це свобода й верховенство права. Крім того, конституційні суди захищають людей, їх конституційні, фундаментальні права, нівелюючи ефект тиранії більшості, коли парламент може прийняти закони, які порушують конституційні права.
- Змінами пропонується підвищити віковий ценз для призначення на посаду судді загальних судів. Основний мотив – більший життєвий досвід. Разом з тим, на посаду судді КСУ віковий ценз залишається незмінним – 40 років. Чи не вбачаєте Ви в цьому певну дискримінацію?
- Звичайно, ні. Щодо суддів загальних судів, дійсно, певною мірою це правильне рішення. Стосовно суддів КСУ, можливо, зазначений ценз необхідно знизити для того, щоб освіченні юристи, які, наприклад, мають західну освіту, розуміють суть і роль Конституційного Суду з європейських перспектив, могли стати суддями цього суду та розвивати його відповідно до призначення. Ми повинні змінити парадигму сприйняття конституційного права, яке в нас у більшості сприймають як державне право. Конституція сприймається як мапа влади, в якій закріплені ті чи інші повноваження державних органів. Але ж скриті принципи, закріплені в основному законі, ідеї природного права не розкриваються. Тому, щоб змінити ситуацію, на мою думку, необхідно допустити до цього процесу більш молоде покоління з іншою ментальністю, сприйняттям, але, звичайно, з певним життєвим досвідом.
- Змінами до Конституції пропонується змінити процесуальний імунітет суддів на так званий функціональний. На Ваше переконання, це раціональне рішення?
- Детально своє бачення я виклав в окремій думці стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України та суддів вимогам ст. 157 і 158 Конституції України. Але якщо коротко, то зазначу, дійсно, чинна редакція КУ щодо суддівських імунітетів передбачає лише процесуальний імунітет у випадку затримання чи арешту судді. Судді не користуються жодним матеріальним імунітетом і можуть бути притягнуті до будь-якої відповідальності. Звичайно, така ситуація має негативний вплив на реалізацію громадянами права на суд, гарантованого ст. 55 Конституції України. Але зміни, пропоновані законопроектом, не усувають причин такої ситуації. Зазнає змін лише процедурний аспект процесуального імунітету: замість парламенту згоду на тримання під вартою надаватиме Вища рада юстиції, а також уводиться виняток щодо «flagrante delicto», тобто коли суддя «спійманий на гарячому». Треба розуміти, що недоторканність суддів передбачає лише спеціальні умови притягнення їх до кримінальної відповідальності. Тому формулювання першого речення у тексті змін до ст. 129 КУ, а саме: «притягнення судді до юридичної відповідальності здійснюється на загальних підставах» є не зовсім коректним з юридичного погляду, оскільки не можна стверджувати про загальні підстави, за наявності спеціальних умов притягнення суддів до кримінальної відповідальності. Також хочу звернути увагу на не зовсім вдалу конструкцію другого речення у тексті пропонованих змін до зазначеної статті Основного Закону: «судді не можуть бути притягнуті до юридичної відповідальності ... , крім випадків ухвалення завідомо неправосудного рішення». На мою думку, по-перше, текст Конституції України не може містити назви конкретних статей Кримінального кодексу України, оскільки в такому випадку законом можна було б суттєво зменшити зміст статей Конституції, не дотримуючись конституційної процедури внесення до неї змін. По-друге, згідно з основними способами тлумачення правових актів, винятки повинні формулюватися та тлумачитися вузько, оскільки у протилежному разі вони не є винятками. Автори законопроекту формулюють виняток, що нагадує ст. 375 «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» Кримінального кодексу України. Відтак виникає питання, чи можуть судді бути притягнуті до відповідальності за інші злочини, вчинені у зв'язку зі здійсненням правосуддя, наприклад, передбачені ст. 376-1 «Незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду», ст. 382 «Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини» або іншими статтями, що визначають злочини у сфері правосуддя, які може прийняти законодавець? Забезпечення права на суд, згідно зі ст. 55 КУ, вимагає запровадження виваженої та збалансованої системи суддівських імунітетів, як матеріальних (звільнення від будь-якої відповідальності за винесені судові рішення), так і процесуальних (надання Вищою радою юстиції згоди на тримання під вартою). Такі імунітети можуть мати винятки щодо вчинення кримінального діяння чи дисциплінарного проступку під час винесення рішення та щодо «flagrante delicto». На жаль, Законопроект не ґрунтується на таких міркуваннях і передбачає зміну лише процедурного аспекту процесуального імунітету, тобто заміну Верховної Ради України на Вищу раду юстиції, і не може вважатися таким, що забезпечить незалежність суду.
- Противники конституційної реформи, як один з аргументів «проти», зазначають, що Основний закон не можна змінювати під час війни й у період надзвичайного та воєнного станів. Разом з тим, жодна з цих умов формально не впроваджена. Отже, чи матиме зворотні юридичні наслідки внесення змін до Конституції?
- Власне, моя позиція з цього приводу також міститься в окремій думці. Але зазначу, що відповідно до ч. 2 ст. 157 Основного Закону Конституція країни не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану. Конституційний Суд України констатував, що на момент надання ним Висновку рішення про введення в Україні воєнного або надзвичайного стану за процедурою, визначеною Конституцією України, не прийнято, тому правових підстав, які унеможливлюють внесення змін до Конституції України, немає. У зв'язку з цим Законопроект визнано таким, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 157 Основного Закону України. Аналіз зазначеної норми дає підстави стверджувати, що вона стосується не тільки питань офіційного введення воєнного стану, але й умов цього стану. Я можу допустити, що умови воєнного стану виникатимуть після його офіційного запровадження, але під час ведення прихованих або гібридних війн ці умови можуть існувати фактично без запровадження воєнного стану.
Метою прийняття цієї норми є збереження стабільності конституційного ладу та недопущення ухвалення поспішних, необґрунтованих і свавільних рішень, зумовлених різними обставинами, які мають місце під час воєнного або надзвичайного стану. Ті ж зміни, які пропонується внести відповідно до Конституційної реформи, не змінюють конституційний лад, перерозподіл повноважень державних органів, не торкаються питань територіальної цілісності або системи конституційних прав тощо. Крім того, існує публічне обговорення, тому не вважаю неприпустимим внесення змін до Конституції.
- Суспільство, в тому числі юридичне, не може знайти спільної мови щодо процедур оновлення суддівського корпусу. Одних не влаштовує механізм, прописаний в законі та пов’язаний з кваліфоцінюванням суддів, що має невдовзі розпочатися. Інших, – ідея звільнення всіх чи великої частини суддів, задля того, щоб вони знову пройшли, умовно кажучи, процедуру добору за новими правилами. На Ваше переконання, який варіант для українських реалій більш сприятливий?
- Дійсно, це складне питання. І ми повинні розуміти, що коли говоримо про звільнення суддів у неконституційний спосіб, у нас є міжнародні зобов'язання, які ми не можемо порушувати. У будь-якому випадку, до питання щодо звільнення суддів слід підходити дуже виважено, а не рубати з плеча. Звільнення має відбуватися із дотриманням принципу індивідуальної відповідальності та відповідно до визначених законом процедур. З цього приводу існує висновок Венеціанської комісії, де чітко зазначено, чому не можна йти шляхом безпідставного звільнення суддів. Не слід також забувати, що наслідком такого звільнення може стати не одне квазі пілотне рішення ЄСПЛ, тобто рішення в якому буде зазначено не лише, що Україна порушила певні норми, а й вимога поновити суддів на посаді, як це було з суддею ВСУ Олександром Волковим.
- Чи не здається Вам, що судова реформа, хоча і має безперечно позитивні моменти, але в цілому зовсім не направлена на підвищення якості правосуддя, незалежності судів, а, скоріш за все, на перерозподіл впливу на судову владу?
- Якщо підходити до цього питання з історичного погляду, то таке явище було скрізь. Протягом століть політичні гілки влади (королі, парламенти) на різних етапах розвитку країн ставили собі за мету підпорядкувати суддів, офіційно насаджувалось спрощене розуміння права, воно здебільшого трактувалось як воля суверена, як команда тим же суддям, що мала виконуватися, тощо. Будь-яке відхилення від цього заборонялося. Суддя, якщо процитувати Шарля Монтеск’є, – це лише вуста, що промовляють слова закону. Україна не є виключенням, певною мірою у нас спостерігаються подібні процеси, хоча наразі ХХІ століття.