На розгляді Верховної Ради знаходиться декілька законопроєктів, які стосуються розбудови єдиної системи військової юстиції. В Україні вона, на думку авторів концепції, повинна складатися з, по-перше, військової поліції, що буде виконувати правоохоронну функцію у воєнній сфері, зокрема здійснювати досудове розслідування у кримінальних провадженнях щодо військовослужбовців та інших осіб, які мають відношення до Сил оборони. Наступною ланкою в системі військової юстиції мала би бути військова прокуратура, яка забезпечуватиме процесуальне керівництво досудовим розслідуванням слідчих військової поліції, а також буде виконувати інші функції та завдання органів прокуратури у воєнній сфері. Далі — військові суди з функцією правосуддя, а також спеціалізований інститут надання безоплатної правничої допомоги військовослужбовцям.
Чому питання створення системи військової юстиції набуло особливої актуальності саме зараз — в умовах триваючої відсічі широкомасштабної агресії росії проти України? Що перешкоджає прийняттю законодавчих актів про військову юстицію?
Про це «Юридична Газета» поговорила з доктором юридичних наук, генерал-майором юстиції запасу Павлом БОГУЦЬКИМ. Він має більше 30 років стажу служби у військовій прокуратурі на різних посадах, зокрема на керівних посадах військового прокурора Західного та Південного регіонів України. П. Богуцький — автор і співавтор 11 монографій, серед яких «Військове право України: джерела, структура та розвиток» (2008 р.), «Концептуальні засади права національної безпеки України» (2020 р.), понад 100 наукових статей та інших публікацій з питань теорії права, військового права, правового забезпечення оборони, військової юстиції.
— Павле Петровичу, доводилося чути думку, що чим вища чисельність збройних сил, тим більша кількість правопорушень серед військовослужбовців. Це так?
— Така закономірність логічна та дійсно проявляється. За статистикою на кінець 2023 року, в Силах оборони України зареєстровано понад 35 000 випадків військових кримінальних правопорушень. Більше половини з них — це ухилення від військової служби.
Окрім військових кримінальних правопорушень, інша значна частина тих, що вчинили військовослужбовці — це загальнокримінальні правопорушення.
Фахівці давно дослідили певну закономірність, що збільшення чисельності сил оборони, жорсткі умови виконання військового обов’язку об’єктивно призводять до збільшення кількості правопорушень, зокрема кримінальних. Після Другої світової війни у США вивчали проблему функціонування системи військової юстиції та дійшли висновку, що в умовах мобілізації понад 12 млн чоловічого населення Сполучених Штатів Америки центр криміногенної уваги перемістився саме до Збройних сил.
У США військова юстиція вважається основою військового права, а її мета полягає в тому, щоб забезпечувати справедливість, допомагати підтримувати належний порядок і дисципліну в Збройних силах, сприяти ефективності й результативності військових установ. І відповідно зміцнювати національну безпеку Сполучених Штатів Америки.
Від часу прийняття в 1950 році Єдиний кодекс військової юстиції США не зазнав суттєвих змін, при цьому у 2021-му були осучаснені окремі процесуальні положення, наприклад, про посилення відповідальності військовослужбовців за сексуальні кримінальні правопорушення в умовах військової служби. Все це демонструє високий рівень уваги держави до будь-яких негативних проявів кримінально-правового характеру в армійському середовищі, оскільки такі явища безпосередньо стосуються стану національної безпеки США.
— У своїй статті «Воєнна політика і система військової юстиції: синергія воєнної безпеки» у журналі «Наука і оборона», в інших наукових публікаціях ви пишете, що досудове розслідування у кримінальних провадженнях щодо військовослужбовців та інших осіб, які мають відношення до Сил оборони, в Україні мала би здійснювати військова поліція. Чи урегульовано законодавчо її утворення?
— Військова поліція має стати окремим правоохоронним органом зі спеціальним статусом, що діє у воєнній сфері, безпосередньо розв’язуючи завдання забезпечення військового правопорядку.
З урахуванням особливостей української національної правової системи важливо забезпечити незалежність військової поліції від активного впливу військового відомства, командування з питань, що стосуються безпосередньо правоохоронної діяльності, здійснення досудового розслідування, оперативно-розшукової діяльності.
Водночас необхідно забезпечити вплив міністра оборони України, а з питань реалізації завдань в умовах правового режиму воєнного стану — Головнокомандувача Збройних сил України щодо участі військової поліції у реалізації воєнної політики держави.
Розв’язання зазначених питань вбачається у законодавчому визначенні статусу військової поліції України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого координується Кабінетом Міністрів України через міністра оборони України. Закон має встановити взаємовідносини міністра оборони України, Головнокомандувача Збройних сил України з військовою поліцією, що буде гарантією незалежності правоохоронної діяльності військової поліції. Важливо законодавчо закріпити повноваження військової поліції щодо захисту інтересів держави у сфері оборони, а також повноваження щодо охорони прав та законних інтересів військовослужбовців і членів їхніх сімей.
Окрім цього, військова поліція мала би взяти на себе виявлення, розслідування на початковому етапі воєнних злочинів, тобто проводити за процесуального керівництва військової прокуратури першочергові слідчі дії злочинної діяльності держави-агресора.
У лютому 2022 року група народних депутатів ініціювала розгляд законопроєкту «Про Військову поліцію». Він має низку суттєвих недоліків, які не враховують усіх завдань військової поліції, особливо під час дії правового режиму воєнного стану, зумовленого заходами щодо відсічі збройної агресії, та не відображає усіх ознак правового статусу військової поліції. Такі недоліки проєкту Закону перешкоджають його прийняттю та впровадженню як законодавчого акта.
— Які ще законопроєкти стосуються військової юстиції? Яка їхня доля?
— Спочатку поясню, що військова юстиція (military justice — англ.) — це окрема правова система у межах національної правової системи. Вона стосується військовослужбовців та інших осіб, які виконують обов’язки військової служби, в окремих випадках — цивільних осіб. Система військової юстиції діє з метою здійснення правосуддя, забезпечення військового правопорядку, дисципліни та зміцнення бойової (операційної) спроможності збройних сил у спосіб та відповідно до процедур, які можуть відрізнятися від загальних, що діють у національній правовій системі.
Таке розуміння системи військової юстиції запропоновано Женевським центром з питань урядування в секторі безпеки (DCAF). Звертаючись до напрямів оборонної політики, загальновизнані та авторитетні фахівці виокремлюють оборонне законодавство та систему військової юстиції.
Відповідно до Закону України «Про національну безпеку України» до складу Сил оборони належать правоохоронні органи та органи спеціального призначення з правоохоронними функціями. Проте визначення таких органів, конкретизація їхнього правового статусу у складі Сил оборони в чинному законодавстві України відсутні, хоча передбаченим законом і зрозумілим є їхнє призначення — забезпечення оборони держави.
Коли кажемо про систему військової юстиції, то маємо на увазі певний корпус законодавчих актів, необхідних для здійснення правосуддя інститутів, насамкінець — процедури, та компетентну професійну правову культуру, що є результатом відповідної фахової підготовки. Ось чому система військової юстиції має нормативну, інституційну та організаційну складові, що взаємозалежні, взаємодіють та не існують відокремлено.
Як ми говорили раніше, у Верховній Раді України знаходяться на розгляді декілька законопроєктів, які стосуються військової юстиції: «Про Державне бюро військової юстиції», «Про Військову поліцію». Також відомо, що парламент прийняв у 2021 році закон, яким передбачалося внесення змін до ЗУ «Про прокуратуру» щодо відновлення військових прокуратур, проте він був повернутий до парламенту Президентом держави з пропозиціями про його відхилення.
— Чому так сталося?
— Мені це бачиться прикладом нерозуміння призначення та статусу військової прокуратури, місця і ролі системи військової юстиції у воєнній політиці держави. Фактично повторюємо помилки, що раніше були у правовому регулюванні інституційної діяльності військової прокуратури.
Прикро, що нерозуміння особливостей, правової природи спеціалізації військових прокуратур продемонстрував Офіс Президента, де було підготовлено багато у чому некоректні та сумнівні зауваження до прийнятого Верховною Радою України законодавчого акта про відновлення військової прокуратури у системі прокуратури.
— Наскільки важливим є військовий статус органів прокуратури, що діють у сфері оборони?
— Стандарти, яким мають відповідати організаційно-правові засади побудови спеціалізованої військової прокуратури, інших складових військової юстиції, засновуються на положеннях щодо статусу військовослужбовців, а також прокурорів військових прокуратур. Такий статус визначається виконанням військовою прокуратурою функцій і завдань прокуратури у сфері оборони та в інтересах оборони держави, зокрема в умовах збройного конфлікту. Для цього необхідною є відповідна військова підготовка, знання умов та особливостей проходження військової служби, що зумовлює формування компетентної професійної правової культури.
З метою унеможливлення будь-якого впливу на прокурорів під час виконання ними обов’язків проходження військової служби у спеціалізованій військовій прокуратурі має регулюватися окремим положенням, що зі свого боку синхронізується з відповідними положеннями законодавства України про військовий обов’язок і військову службу.
— Павле Петровичу, як ви ставитеся до ідеї створення Державного бюро військової юстиції? Незадовго до повномасштабного вторгнення рф в Україну до українського парламенту були внесені відповідні законопроєкти №6569 та №6570 про створення ДБВЮ та закріплення його функціоналу через внесення відповідних змін до Кримінального процесуального кодексу.
— Дійсно, передбачалося утворення потужного правоохоронного органу з по суті необмеженими повноваженнями у воєнній сфері.
На мою думку, такий правоохоронний орган містить усі ознаки органу нагляду за сектором безпеки і оборони держави, що не відповідає ані потребам забезпечення воєнної безпеки, ані стандартам, що діють у державах-членах НАТО.
— А як щодо правосуддя? Захисту прав і свобод військовослужбовців? Чи закладені ці моменти в Концепцію створення та організації діяльності в Україні системи військової юстиції?
— Без військових судів система військової юстиції функціонувати не може. В Україні такі суди мають здійснювати правосуддя щодо військовослужбовців та інших осіб, які виконують обов’язки військової служби. До підсудності військових судів також мають належати справи за позовами військовослужбовців і членів їхніх сімей до органів військового управління, а також щодо питань соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей.
Вбачається, що військові суди мають складати певну систему — місцеві суди, апеляційний суд та спеціалізована палата у складі Верховного Суду.
Статус військових суддів передбачає проходження військової служби, що пояснюється необхідністю отримання відповідної військової підготовки та формування компетентної професійної правової культури.
Відтак у складі Вищої ради правосуддя має бути сформована Військова палата, до повноважень якої будуть належати питання проходження військової служби суддями військових судів, комплектування військових судів тощо. Звичайно, що у такому разі проходження військової служби у військових судах має регулюватися окремим положенням.
Щодо згаданої Концепції створення та організації діяльності в Україні системи військової юстиції, її підготовка та надання відповідних практичних рекомендацій — це колективна праця. Вона стала предметом наукових розробок Секції права національної безпеки і військового права Національної академії правових наук, створеної за ініціативи Державної наукової установи «Інститут інформації, безпеки і права НАПрН України». Фахівці ДНУ «Інститут інформації, безпеки і права НАПрН України» за підтримки вчених Національного університету оборони України, Військового юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, інших наукових і навчальних закладів активно працюють над дослідженням проблемних аспектів системи військової юстиції.
— Чи не варто було би захист прав і свобод військовослужбовців підкріпити відповідною адвокатською діяльністю, наприклад, утворити військову адвокатуру?
— Чинне законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність не містить правових підстав для утворення військових адвокатур. Адвокатське самоврядування, статус адвоката як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність щодо захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту, не передбачають інших форм здійснення такої діяльності.
Проте спеціалізація у наданні правничих послуг військовослужбовцям можлива, що потребує внесення змін до законодавства про безоплатну правничу допомогу, проведення відбору до центрів надання безоплатної правничої допомоги з урахуванням спеціалізації, наявності певного досвіду проходження військової служби, знання військового права тощо.
— Чи знаходить підтримку Концепція створення системи військової юстиції України?
— Так. І не лише серед науковців, які досліджують цю проблему. Не лише серед правників, які мають досвід проходження військової служби, зокрема у військовій прокуратурі, у військових судах у минулі роки.
Створення системи військової юстиції через утворення військової поліції, спеціалізованої військової прокуратури, військових судів, надання безоплатної правничої допомоги військовослужбовцям підтримують представники командування Збройних сил України на усіх рівнях. Питання порушувалося для розгляду та вирішення на засіданні Ставки Верховного Головнокомандувача Збройних сил України.
Однак рішення на сьогодні не прийнято. Окрім того, за інформацією відповідальних за діяльність правоохоронних органів, органів правосуддя в Офісі Президента держави, там Концепція створення військової юстиції не підтримується.
Чому? Це питання знаходиться поза правовим дискурсом.
В органах виконавчої влади на рівні Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України відсутнє розуміння необхідності утворення системи військової юстиції. Така позиція влади, як це не дивно, нагадує ту, що призвела до повної ліквідації військової юстиції в Україні станом на 2013 рік.
Але в той період історії української державності потужно діяли сили, які реалізували замисел гібридної війни проти України. Закономірно виникає питання: а чи не залишилися такі сили з минулого? Або ж, можливо, з’явилися нові, що діють у сучасних умовах, ще більш небезпечних для нашої державності через збройну агресію рф?
Військова юстиція, складові системи військової юстиції є питаннями національної безпеки України у сфері оборони або ж воєнної безпеки. Таке розуміння підтверджується практикою державотворення, розбудови власного сектору безпеки і оборони, позицією міжнародного співтовариства, партнерів України на шляху до євроатлантичної інтеграції.
Воєнна політика засновується на необхідності чіткого, послідовного виконання вимог законодавства про оборону держави, стратегічних документів планування у сфері оборони, на високому рівні військового правопорядку, дисципліни, що можливо забезпечити за умови якісної діяльності системи військової юстиції. Відсутність одного з елементів воєнної політики — системи військової юстиції — є свідченням суттєвих недоліків воєнної або ж оборонної політики держави.