Не давайте і не пропонуйте, не звертайтесь і не впливайте, дійте за законом і процедурою, і принаймні у своїх очах корупції ви не бачитимете. В цьому переконані партнери Attorneys at Law «Leshchenko, Doroshenko & partners». Військова агресія росії проти України стала підставою для великих змін у сфері кримінальної юстиції держави та збільшила попит на юридичному ринку в антикорупційних спорах. Олександр ЛЕЩЕНКО, адвокат, керуючий партнер адвокатського бюро, та іменні партнери, адвокати Костянтин ДОРОШЕНКО й Олександр ТЕЛЕШЕЦЬКИЙ поділилися з нами власними професійними досягненнями, розповіли, як убезпечити бізнес від ризиків колабораціонізму та які дієві запобіжники корупційних проявів бачать серед суддівського корпусу.
— Розкажіть, будь ласка, про основні професійні досягнення АО «Лещенко, Дорошенко та партнери» за цей рік.
Олександр Лещенко: Вважаємо найбільшим професійним досягненням не тільки збереження складу команди, але і її постійне розширення, збільшення кількості нових справ та клієнтів. Серед професійних здобутків у судових спорах — перемога у справах про визнання протиправними і скасування указів Президента України про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та скасування указів Президента, якими було скасовані укази про призначеннями суддями Конституційного Суду України.
— Які проблемні питання досудового розслідування виникають під час воєнного стану? Чи є механізми для їх усунення?
Олександр Телешецький: Досудове розслідування кримінальних правопорушень в умовах воєнного стану має свої особливості з урахуванням специфіки правового регулювання окремих видів кримінально-процесуальних взаємовідносин учасників кримінального провадження. Вони зумовлені особливим режимом функціонування держави і суспільства в умовах війни. Такі проблемні питання виникають у зв’язку із систематичною загрозою ракетних ударів по усій території України, анексією ворогом її частини, активними бойовими діями у південно-східних регіонах країни, загибеллю значної кількості людей, зокрема цивільного населення, пошкодженням об’єктів критичної інфраструктури, значними міграційними процесами. Як наслідок, реалізація правоохоронними органами функції досудового розслідування, особливо у зоні постійних бойових дій, суттєво ускладнена.
Також виникають проблемні питання і там, де активні бойові дії не ведуться, однак є постійні повітряні тривоги, що зумовлює необхідність переривання/відкладення проведення слідчих та інших процесуальних дій, судових засідань для слідування в укриття. Такі тривоги подекуди тривають по декілька годин. У зв’язку із виїздом у інші регіони країни і за кордон значної кількості осіб, які є учасниками кримінального провадження, і неможливості проведення із ними необхідних слідчих дій органам досудового розслідування доводиться продовжувати строки слідства у кримінальних провадженнях, що також негативно впливаєна ефективність кримінального провадження загалом.
Щодо механізмів усунення проблемних питань досудового розслідування під час воєнного стану, то вони частково передбачені нормами кримінального процесуального законодавства, зокрема ст. 615 КПК України, та стосуються особливостей: початку кримінального провадження, залучення понятих до участі у слідчих діях, виконання слідчими суддями функції судового контролю за дотриманням прав і свобод учасників кримінального провадження, надання на ознайомлення матеріалів кримінального провадження і розгляду скарг на процесуальні рішення, дії і бездіяльність слідчого і прокурора, затримання особи за підозрою у вчиненні злочину та застосування до неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Водночас правоохоронна система, судий адвокатура за тривалий період перебування в умовах воєнного стану суттєво адаптувалися до реалій сьогодення, напрацювали власні алгоритми процесуальної діяльності, які дають змогу забезпечувати функціонування сфери кримінальної юстиції в Україні у таких складних обставинах і умовах життєдіяльності.
— Чи часто вам доводиться звертатися до ЄСПЛ у кримінальних справах? Якщо так, то на цьому наполягаєте ви чи навпаки клієнти ? Які це справи та чи довго чекати на рішення?
Костянтин Дорошенко: Якщо говорити загалом, то кількість скарг, поданих нами до ЄСПЛ, у цьому році зросла якщо не втричі, то удвічі точно. Бажання звертатися до ЄСПЛ виникає у випадках, коли на національному рівні відбувається відверте порушення, нехтування конвенційним правом, і жодна судова ланка не виправляє таке порушення, а навпаки поглиблює його. У таких випадках бажання звернутися зі скаргоюв ЄСПЛ є обопільним як у клієнта, так і в нас. Однак переважно ініціатива звернення до ЄСПЛ походить від клієнтів, оскільки порушується саме їх право, і саме вони відчувають на собі порушення цього права, на відміну від адвоката, який лише бачить це зі сторони. Трапляються випадки, коли клієнту потрібно роз’яснити можливість звернення до ЄСПЛ з огляду на те, що людина, ймовірно, не знає про таку можливість або не розуміє, що вона має на це право. Також непоодинокими є випадки, коли ми відмовляємо у представленні осіб в ЄСПЛ, якщо клієнт хоче завдяки рішенню ЄСПЛ розв’язати свою правову проблему в Україні, а це хибне сприйняття як самого Суду, так і Конвенції.
Найбільший попит на звернення до ЄСПЛ є в осіб, які безпідставно або занадто тривало, безальтернативно тримаються під вартою чи для яких суди визначають захмарні розміри застав. У цьому році збільшилася кількість порушень прав власності у кримінальних провадженнях — необґрунтовані арешти, конфіскація майна, санаційні справи тощо, тому й виник попит на звернення в ЄСПЛ щодо цієї категорії порушення конвенційного права на мирне володіння своїм майном.
Час розгляду справу ЄСПЛ становить орієнтовно п’ять-вісім років, є справи, які отримують пріоритет у розгляді відповідно до Конвенції, тому їх розгляд може бути скорочений орієнтовно до трьох років.
— Через війну багато підприємств опинилися в окупації та ризикують сприйматися як пособники ворога. Ті ж, які не в окупації, ризикують також не тільки репутаційно, а й у світлі кримінальної відповідальності за колабораціонізм. Як убезпечити бізнес від ризиків колабораціонізму? Чи ви вже напрацювали дорожні карти з цього питання?
Олександр Телешецький: Дійсно, з початком повномасштабного вторгнення рфв Україну Закон про кримінальну відповідальність було доповнено низкою статей, що криміналізували діяльність, яка раніше була правомірною. Зокрема, Кримінальний кодекс України у березні 2022 року доповнено ст. 111-1, якою встановлено кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність, що полягає, наприклад, у «провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою агресором». На тимчасово окупованих росією територіях залишилася велика кількість підприємств, діяльність яких за українськими законами виявилася заблокованою. Продовження діяльності в таких умовах, безперечно,є протиправною і буде утворювати склад кримінального правопорушення. Для повернення в національне правове поле власникам таких підприємств необхідно провести їх перереєстрацію на підконтрольній українській владі території. Але у такому випадку вони втрачають всі активи, які фізично знаходяться в окупації, оскільки їх однозначно привласнять росіяни або їх посіпаки. Отже, перед власниками такого бізнесу фактично постало надскладне питання: втратити його або стати колаборантом.
Водночас згідно вказаної ст. 111-1 КК України будь-які зв’язки українських підприємств з російськими суб’єктами господарювання, зокрема юридичними особами приватного права, укладення з ними контрактів чи виконання господарсько-правових зобов’язань, у тому числі тих, які виникли до 24 лютого 2022 року, є протиправними і передбачають суворе покарання. При цьому не має значення, чи існує такий зв’язок прямо,чи опосередковано, через суб’єктів господарювання інших країн. З урахуванням значного взаємозв’язку економік України і рф, який існував до початку війни в 2014 році, та й подекуди після цього, аж до лютого 2022-го, негайно припинити такі взаємовідносини було дуже складно, нерідко супроводжуючись значними матеріальними збитками і втратами для українського бізнесу. Також у квітні 2022 року до Кримінального кодексу України включено ст. 111-2 «Пособництво державі-агресору», якою передбачено сувору відповідальність за вчинення особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки, котрий полягає, зокрема, у «добровільному зборі, підготовці та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникамдержави-агресора».
При цьому чинне законодавство не містить визначення поняття «представник держави-агресора», що поряд з низкою інших суперечностей і неузгодженостей норм права призводить до порушення принципу правової визначеності та утворює для окремих непорядних співробітників Служби безпеки України сприятливе підґрунтя для зловживань, перевищення службових повноважень і корупції. Нажаль, такі випадки стають непоодинокими і дедалі частіше зустрічаються на практиці, що потребує негайної уваги з боку влади, оскільки таке необґрунтоване, корисливо мотивоване «полювання на відьом» відвертає нашу країну від курсу, спрямованого на побудову соціальної правової держави, і загрожує суттєвими негативними наслідками на міжнародній арені. Отже, щоб убезпечити бізнес від ризиків колабораціонізму, необхідно виключити провадження господарської діяльності на окупованих територіях у взаємозв’язку з органами влади, місцевого самоврядування рф чи їх квазідержавних утворень, а також припинити будь-які прямі чи непрямі ділові зв’язки з російськими суб’єктами господарювання, переорієнтовуючи свій бізнес на інші світові ринки.
— Які тенденції спостерігаються зараз в антикорупційній практиці? Як вони впливають на поведінку клієнтів?
Костянтин Дорошенко: Це безумовне зростання практики і конкуренції всередині практики. Безперечний факт, що боротьба №1 сьогодні — це з країною-терористом рф, але наступна боротьба — це всередині країни з корупцією. Напевно, тільки у цьому році безпрецедентно збільшилася кількість кримінальних проваджень, оголошених повідомлень про підозру і направлених справ до суду; кількість санаційних справ та справ про конфіскацію активів тощо. Відповідно і збільшився попит на юридичному ринку щодо адвокатів з цих категорій справ, щоправда, слід зазначити, що ринок доволі оперативно відреагував і запропонував клієнтам немаленький пул адвокатів для здійснення захисту чи представництва інтересів у справах, пов’язаних з корупцією. Як результат, утворилася конкуренція, яка лише сприяє формуванню практики. З огляду на такий розвиток практики і позиція клієнтів стала більш вимогливою, але загалом ця тенденція вимогливості клієнта вже кілька років лише стрімко зростає, але це й зрозуміло — ставки збільшуються.
— Чи впливають гучні прізвища на хід розслідування справи? Якщо так, то як можна протидіяти медійному впливу на обвинувачених? Чи заважає це захисту?
Олександр Телешецький: Справді, персоналії фігурантів кримінальних проваджень істотно впливають на перебіг розслідування, що здебільшого негативно відображається на його якості й ефективності. Коли підозрюваними чи обвинуваченими у кримінальних провадженнях стають відомі політики, бізнесмени, топменеджери, громадські діячі, судді або високопоставлені держслужбовці, це природно, на тлі задекларованої владою тотальної боротьби з корупцією в країні, викликає значний суспільний інтерес, яким вдало маніпулюють, наприклад, окремі громадські організації. Головною метою таких процесів є формування потрібної громадської думки для подальшого здійснення протиправного тиску як на правоохоронні органи, так і суд з метою виконання певних політичних, ідеологічних, корисливо-корупційних завдань.
В реаліях нашого сьогодення протидіяти такому медійному впливу дуже складно, оскільки він застосовується системно, злагоджено і супроводжується використанням значних матеріальних ресурсів. Це значно заважає здійсненню захисту клієнта, а тому потребує окремої уваги, особливого ставлення та активної протидії шляхом доведення до суспільства і влади власної правової позиції, обґрунтування її правдивості та процесуальної спроможності.
— Які ви бачите дієві запобіжники корупційних проявів серед суддівського корпусу?
Олександр Лещенко: На превеликий жаль, будь який із дієвих запобіжних заходів протикорупційних проявів у суддівському корпусі наразі відсутній. Зазвичай такими засобами були і подання дисциплінарних скарг до Вищої ради правосуддя, і подання заяв про відвід у тих випадках, коли судді допускали порушення норм процесуального права. Натомість фактично паралізована дисциплінарна робота Вищої ради правосуддя і накопичений обсяг поданих фізичними та юридичними особами скарг на суддів свідчить про свідоме бажання держави пропускати дисциплінарні проступки суддівського корпусу. Зі свого боку подання заяв про відвід судді на сучасному етапі розглядається як певна формальність та затягування адвокатами процесуальних строків розгляду справи. А тому як подання скарг до ВРП, так і заяв про відвід у межах розгляду конкретної справи наразі не є якимось стримуючим засобом від свавілля, яке останніми місяцями доволі часто зустрічається. Інші неправові способи у своїй практиці не використовуємо.
Костянтин Дорошенко: В пошуках правильної відповіді на це запитання знаходяться усі небайдужі до проявів корупції: від пересічного громадянина до спеціально утворених для цього органів, і на сьогодні вона не віднайдена. Незалежність судової гілки влади — це головне, на що не слід зазіхати в боротьбі з корупцією. Суд має бути незалежним. Потрібно бути стриманим і не знецінювати авторитет суду. Корупція — це явище, і побороти його неможливо, тому всі конкурси, оцінювання тощо здатні лише його регулювати в будь-якій сфері суспільних відносин. Кожен із нас є учасником тих чи інших суспільних відносин, тому найперший дієвий запобіжник — це кожен із нас. Не давайте і не пропонуйте, не звертайтесь і не впливайте, дійте за законом і процедурою, і принаймні у своїх очах корупції ви не бачитимете.
— Угоду зі слідством в антикорупційних спорах суспільство часто сприймає як відкуп та можливість уникнення покарання у резонансних справах про топкорупцію. Проясніть, коли можна укладати такі угоди в кримінальному провадженні? Яка практика застосування цих угод?
Костянтин Дорошенко: Угоди в кримінальному провадженні —це особливий порядок кримінального провадження. Один із видів угод — це угода між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості, в результаті якої особа, визнаючи беззаперечно вину, відшкодовуючи спричинену шкоду та надаючи певну інформацію прокурору щодо інших співучасників або іншого злочину, має можливість узгодити своє покарання, а впевних випадках — отримати умовне покарання. Сьогодні набули певної популярності угоди у корупційних справах, відповідно і з’явився суспільний інтерес до них, оскільки за такими угодами підозрювані чи обвинувачені у справах про топкорупцію, визнаючи вину, надаючи викривну інформацію прокурору, сплачують певну суму відшкодування або перераховують кошти на ЗСУ та отримують умовне покарання.
Суспільство це може сприймати критично з огляду на попередньо розігнану в інфопросторі негативну інформацію щодо такої особи, і як наслідок, відбувається суспільне несприйняття того, що така особа, «сплативши відкуп», залишається на свободі, оскільки очікування до цього в суспільства було інакше. Тому з певним завзяттям, з яким спочатку розганялася інформація про злочин, після укладення і затвердження угоди з особою слід роз’яснити її корисність, доцільність і вигідність для суспільства.
Загалом практика укладення угод є позитивним елементом кримінального провадження, якщо це дійсно добровільне волевиявлення як для сторони обвинувачення і відповідно підозрюваного чи обвинуваченого, так і для держави. Унаслідок цього прокурор отримує результат своєї професійної діяльності у вигляді розкритого злочину і притягнутої до кримінальної відповідальності особи у короткі строки і без довготривалої процедури судового розгляду, а також інформацію про інших осіб, які, ймовірно, вчинили злочин, особа отримує покарання, яке вважає найменш обтяжливим для себе, а держава — відшкодування шкоди або конфіскацію предмета неправомірної вигоди у свій дохід, а в сьогоднішніх реаліях — і додаткову допомогу в значному розмірі для Збройних сил України.
— Яким був 2023 рік для практики кримінального права?
Олександр Телешецький: Беззаперечно, 2023 рік став періодом складних випробувань і викликів для усього українського народу. Не стала винятком і сфера надання юридичних послуг. Упродовж 21 місяця наші держава і суспільство героїчно протистоять російському загарбнику з метою захисту своєї незалежності і суверенітету, збереження нашої національної самобутності й ідентичності. Це вимагає від нас ще більшої згуртованості, організованості та самовдосконалення. Військова агресія росії проти України стала підставою для великих змін у сфері кримінальної юстиції держави. Але ми навчилися жити і працювати в цих умовах, кожен на своєму місці робити внесок для досягнення нашої перемоги!
На тлі воєнних подій команда засновників АО «Лещенко, Дорошенко і партнери» доклала значних зусиль не лише для збереження професійного працездатного колективу, але й забезпечила його динамічний розвиток та ефективність. Об’єднання поповнилося новими кваліфікованими й відповідальними спеціалістами, які демонструють здатність на високому професійному рівні представляти і захищати інтереси наших клієнтів. Водночас зросла питома вага успішних кейсів і виграних справ. Високий ступінь самоорганізації, значний досвід роботи і прагнення отримати для клієнта максимально позитивний результат, очевидно, здатні матеріалізуватися. Вдячні клієнти — це наш найбільший здобуток. Згуртований, високопрофесійний і компетентний колектив нашого адвокатського об’єднання готовий до виконання надскладних завдань та ситуацій. Спільно до перемоги!
— Які важливі судові рішення для адвоката в кримінальному процесі ви можете назвати за останні півтора року?
Олександр Телешецький: За останні півтора року були сформовані важливі правові висновки, що мали значний вплив на долю багатьох кримінальних проваджень. Одним із таких рішень, беззаперечно, є постанова об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року у справі №753/12578/19, згідно якої належним суб’єктом продовження строків досудового розслідування в об’єднаному кримінальному провадженні, де відомості про перше кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань до введення в дію положень Закону України №2147-VIII, яким реалізовано так звані правки Лозового, а щодо наступних — після визначеної цим Законом дати (16 березня 2018 року), є слідчий суддя. Вказане судове рішення вирішило невизначеність, яка тривалий час існувала в колі правників, та створило передумови для закриття низки кримінальних проваджень, зокрема резонансних.
Також варто згадати постанову об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2023 року у справі №932/8842/20. Чинний Закон про кримінальну відповідальність сформовано з двох взаємопов’язаних частин: Загальної та Особливої. Кожен розділ Особливої частини КК України відображає родовий об’єкт групи злочинів. З огляду на це доволі поширеною була думка, що заборона, визначена п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, стосувалася лише кримінальних правопорушень, передбачених розд. ІІ Особливої частини КК України, який має назву «Кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я особи». Однак з урахуванням цієї позиції суди почали приймати дедалі більше рішень про відмову в задоволенні клопотань про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у тих випадках, коли додатковим об’єктом посягання було життя та здоров’я особи.
— Які цілі перед собою та командою ви ставите на найближчий час?
Олександр Лещенко: Звичайно, це збільшення чисельності об’єднання, згуртування навколо команди професіоналів у тих галузях, які неохоплені практикою АО, що, безумовно, приведе до генерації нових і нестандартних ідей під час захисту та представництва інтересів клієнтів у складних справах. Покращення якості судочинства є не тільки нашою метою, але і змістом адвокатської діяльності, адже покращення роботи системи правосуддя, збільшення її авторитету та незалежності від інших гілок влади автоматично покращує інвестиційний клімат та підвищує інвестиційну привабливість країни, що неодмінно сприятиме її подальшому процвітанню. І навпаки — керування і втручання в діяльність суддівської гілки влади навіть в умовах військової агресії не створює для України жодного позитивного іміджу.