28 березня 2023, 14:05

Без міжнародного гуманітарного права війна перетворюється на необмежене насильство

Максим Доценко
Максим Доценко Генеральний директор Національного комітету Товариства Червоного Хреста України
Тимур Короткий
Тимур Короткий радник з міжнародного гуманітарного права президента Товариства Червоного Хреста України
Ірина Назарчук
Ірина Назарчук журналіст, спеціально для «Юридичної Газети»

Як після повномасштабного вторгнення рф в Україну змінилося ставлення до міжнародного гуманітарного права (МГП) в експертному середовищі та у суспільстві? Чому так багато порушень МГП і чи можливо це виправити? На кого покладено обов’язок поширювати знання з МГП і як до цього дотичне Товариство Червоного Хреста України? Чи може ця гуманітарна організація працювати на тимчасово окупованих територіях? На ці та інші запитання відповіли генеральний директор Національного комітету Товариства Червоного Хреста України Максим Доценко та радник президента Товариства Червоного Хреста України з міжнародного гуманітарного права Тимур Короткий.

Максим Доценко

— Понад два роки тому вийшла ваша спільна стаття «На варті гуманності. Женевські конвенції 1949 року». В ній ви наголошували на значенні міжнародного гуманітарного права для обмеження насильства під час війни. Чи змінилося ваше ставлення до МГП після повномасштабного вторгнення рф в Україну?

М.Д.: Попри велику кількість порушень мої переконання в необхідності міжнародного гуманітарного права лише зміцнилися. Порушення норм не означає їхньої недоречності. Це свідчить про складність забезпечення дотримання правових обмежень під час війни, а також про низьку ефективність механізмів запобігання серйозним порушенням МГП, відповідальності за воєнні злочини тощо.

Чи використовуються такі механізми ефективно? Чи проявляється воля держав до їхнього застосування? Запитання, швидше, до міжнародної спільноти. Водночас ми бачимо, як під впливом масштабних серйозних порушень міжнародного гуманітарного права зросло засудження воєнних злочинів, чия протиправність встановлена самим МГП. Ми відчуваємо, як зросла підтримка України. Тому першочергово необхідно зміцнювати механізми дотримання МГП. Але, на мою думку, міжнародне гуманітарне право працює попри кількість і тяжкість воєнних злочинів. Бо їхня відсутність у конкретній ситуації – це і є дотриманням МГП. Міжнародне гуманітарне право врятувало тисячі життів завдяки добре спланованій евакуації цивільних, можливості доставки гуманітарної допомоги тощо. А проте увагу завжди прикуто до негативного – до порушень. Це зрозуміло. Тому повторюсь: міжнародне гуманітарне право працює тоді, коли ми не чуємо про воєнні злочини.

Т.К.: Збройний конфлікт змінює ставлення до міжнародного гуманітарного права, адже відбувається переосмислення, перенесення від абстрактних категорій до життєво необхідного, що захищає кожного. Саме порушення міжнародного гуманітарного права зменшують віру в нього, в його ефективність. За своїм змістом міжнародне гуманітарне право має багато спільного з вимогами моралі. Його приписи – не вбивати жінок, дітей, не піддавати тортурам – є беззаперечними та зрозумілими як імперативні норми у будь-якому цивілізованому суспільстві. Вони містяться у релігійних та моральних джерелах, які формувалися протягом історії людства. Величезний вплив на виникнення міжнародного гуманітарного права мають християнство та ідеї гуманізму. Порушення загальновизнаних норм відкидають порушника, його ідеологію, його культуру за межі цивілізації. Проте виключно моральні правила, загальні уявлення про гуманність тощо, на яких засновано міжнародне гуманітарне право, самі по собі, без юридично обов’язкових механізмів дотримання не можуть забезпечити захист жертв війни. Тому МГП – це передусім право. Норми міжнародного гуманітарного права породжують юридичні зобов’язання сторін конфлікту, воно діє через заборони. Без нього війна перетворюється на прірву необмеженого насильства.

Обов’язок поширювати знання з МГП покладено на державу. Національні товариства Червоного Хреста або Червоного Півмісяця допомагають у цьому. На прикладі Товариства Червоного Хреста України поясніть, в чому полягає така співпраця з державою?

М.Д.: Дійсно, в цьому розрізі міжнародне гуманітарне право містить унікальні норми та принципи. Серед них – юридичний обов’язок держави поширювати знання з МГП. Тому що без знань у сфері міжнародного гуманітарного права неможливо забезпечити його дотримання, насамперед комбатантами. Зобов’язання держав є прямим та безпосереднім. Форми реалізації можуть бути різними. Серед них: якомога ширше розповсюдження міжнародного гуманітарного права, зокрема текстів Женевських конвенцій та Додаткових протоколів до них; включення міжнародного гуманітарного права до навчальних програм військової освіти та воєнної підготовки; включення міжнародного гуманітарного права до програм цивільної освіти; заохочення вивчення МГП цивільним населенням; наявність тексту Женевських конвенцій та Додаткових протоколів до них і спеціальне ознайомлення з їх положеннями військової та цивільної влади.

Т.К.: Нагадаю, що Женевські конвенції про захист жертв війни від 12.08.1949 є об’єднувальною назвою чотирьох Женевських конвенцій, кожна з яких забезпечує захист окремих категорій жертв війни (поранених та хворих комбатантів, військовополонених, цивільного населення), та Додаткових протоколів 1977 року до них. Вони містять статті із зобов’язанням держав щодо поширення знань про міжнародне гуманітарне право.

Це, наприклад:

  • стаття 47 Женевської конвенції від 12.08.1949 про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (ЖК І);
  • стаття 48 Женевської конвенції від 12.08.1949 про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі (ЖК ІІ);
  • стаття 127 Женевської конвенції від 12.08.1949 про поводження з військовополоненими (ЖК ІІІ);
  • стаття 144 Женевської конвенції від 12.08.1949 про захист цивільного населення під час війни (ЖК ІV);
  • стаття 83 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (ДП І);
  • стаття 19 Додаткового протоколу II до Женевських конвенцій 1949 року, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (ДП ІІ)).

Серед цільових груп, для яких знання з міжнародного гуманітарного права є обов’язковими, – військовослужбовці; юристи, насамперед військові; правоохоронці; судді; персонал, який забезпечує утримання військовополонених. Також це медичний та духовний персонал, який підпадає під особливий захист міжнародного гуманітарного права; журналісти, освітяни, від яких залежить поширення знань з МГП; викладачі військових та юридичних закладів вищої освіти.

Важливим є знання принципів міжнародного гуманітарного права співробітниками та волонтерами гуманітарних організацій, зокрема Товариства Червоного Хреста України.

Понад 150 років минуло з моменту ухвалення першої в історії людства Женевської конвенції про поліпшення долі поранених на полі бою. Чи змінилось відтоді міжнародне гуманітарне право? Як саме? Чому ми бачимо стільки порушень МГП?

Т.К.: Звернімось до арифметики. Перша Женевська конвенція 1864 року містила лише 11 параграфів. У чотирьох Женевських конвенціях від 12.08.1949 з Додатковими протоколами до них від 08.06.1977 – понад п’ятсот статей, що накладають обмеження на сторони збройного конфлікту. Тобто кількість заборон збільшилася більш ніж у п’ятдесят разів. Звісно, й кількість порушень зросла. Збільшився також перелік воєнних злочинів – достатньо порівняти Статут Міжнародного військового трибуналу для суду та покарання головних воєнних злочинців країн осі з Римським статутом Міжнародного кримінального суду.

М.Д.: Безумовно, «право війни» – сучасне міжнародне гуманітарне право – посприяло зменшенню насильства під час воєн, гуманному поводженню з пораненими та хворими зі складу збройних сил, військовополоненими, цивільним населенням. Але воно не завадило масовим і тяжким воєнним злочинам під час Першої та Другої світових воєн, інших міжнародних та неміжнародних збройних конфліктів. Причини недотримання МГП не змінюються протягом століть. Це політика воюючої держави щодо нехтування міжнародним, зокрема міжнародним гуманітарним правом, дегуманізація супротивника, відсутність дисципліни та непрофесіоналізм збройних сил, традиції ведення війни з порушеннями МГП, відсутність навчання міжнародному гуманітарному праву.

Чи не здається вам, що інколи стосовно міжнародного гуманітарного права населення має занадто високі очікування? Чи не виглядає так, що від нього чекають простих швидких рішень?

М.Д.: Значна кількість порушень МГП призвела до двох процесів. По-перше, зріс запит на знання з міжнародного гуманітарного права як у професійних колах, так і серед цивільного населення в цілому. Це відчувають будь-які інституції, дотичні до поширення знань з міжнародного гуманітарного права. Відчули й ми, коли спільно з Радіо DJ FM Товариство Червоного Хреста України запустили соціально-пізнавальний спецпроєкт «Хто ти насправді, Червоний Хрест?». З-поміж іншого наші фахівці роз’яснювали, хто й коли може використовувати емблему Червоного Хреста (і це не аптеки!), чи поширюються норми МГП на кіберпростір і операції в ньому. Випуски прослухали та подивилися понад 250 тис. людей. Цей показник також є підтвердженням зацікавленості в міжнародному гуманітарному праві. У надважкому 2022 році наші експерти у співпраці з іншими фахівцями з МГП брали участь у поширенні знань з міжнародного гуманітарного права для різних цільових груп. Спільно з партнерами проводили тренінги для народних депутатів, держслужбовців, суддів, адвокатів, прокурорів, освітян, журналістів. Якраз радник президента ТЧХУ з МГП Тимур Короткий забезпечував методичний та змістовий супровід цих тренінгів. Наші експерти дотичні до розробки спільно з УГСПЛ програми «Міжнародне гуманітарне право у професійній діяльності публічних службовців» Національного агентства України з питань державної служби (НАДС). Власне, Товариство Червоного Хреста України організувало та провело тренінги з МГП для волонтерів ТЧХУ, викладачів юридичних навчальних закладів, журналістів. Нині завдяки підтримці Данського Червоного Хреста започаткований чотирирічний проєкт із поширення знань про міжнародне гуманітарне право, він передбачає значне збільшення форм та обсягу діяльності з цього напряму.

Т.К.: Згоден, що суспільний запит на МГП та обсяг роботи значно змінилися. Якщо порівнювати активність у цьому напрямі в 2022 році з попередніми роками, то кількісні показники зросли в десятки разів. Річні показники співмірні з кількістю учасників тренінгів у цілому за останні 8 років. Йдеться загалом про декілька тисяч осіб, враховуючи онлайн-тренінги. Також здійснювалася експертна, консультативна, академічна діяльність.

Тимур Короткий Змінився не тільки масштаб запиту на МГП. Змінився зміст тренінгів та їхня емоційна складова. Наслідком безлічі страшних прикладів порушення міжнародного гуманітарного права, які ми спостерігаємо з лютого 2022 року, стали сумніви в дієвості, ефективності МГП. Одразу постають питання про відповідальність за порушення, в них – і необґрунтовані очікування, й скептицизм. Тобто є величезний запит на невідворотність покарання за воєнні злочини, на розуміння механізмів відповідальності за порушення МГП.

Пояснювати міжнародне гуманітарне право в умовах його зухвалих порушень на території власної держави дуже важко. Як для тренера, так і для аудиторії. Але це потрібно робити. Це – питання створення умов дотримання МГП, збереження свідчень порушення міжнародного гуманітарного права, забезпечення запиту на боротьбу з безкарністю за воєнні злочини.

Важливо також те, що розуміння МГП, його загальних принципів, насамперед принципу розрізнення, може перетворюватися на безпекову поведінку.

Якби можна було би повернутися в 1949 рік, коли ухвалювалися Женевські конвенції. Або у 1977 рік, коли приймалися Додаткові протоколи до ЖК, – що змінили би, переписали, додали до них?

Т.К.: В принципі, Женевські конвенції від 12.08.1949 та Додаткові протоколи до них від 08.06.1977 регулюють основні питання захисту жертв війни у період збройних конфліктів. Лакун не так багато, вони спровоковані або небажанням держав ухвалювати відповідні заборони, або розвитком засобів та методів ведення війни та новітніх технологій, зокрема штучного інтелекту та операцій у кіберпросторі.

Але у будь-якому разі міжнародне гуманітарне право містить загальні обмеження на рівні принципів (принципу розрізнення, принципу пропорційності, принципу вжиття запобіжних заходів), а також заборони окремих засобів та методів ведення війни, вимоги гуманного поводження, які працюють, незважаючи на відсутність конкретного припису. Адже, якщо йдеться про нормативний зміст, його взагалі достатньо для обмеження насильства у період війни. 

Проблема полягає у забезпеченні дотримання цих норм, коли передбачені міжнародним гуманітарним правом механізми не діють або неефективні. Пошук триває, адже саме створення міжнародних військових трибуналів після Другої світової війни стало прикладом розвитку таких механізмів. Дещо з передбаченого міжнародним гуманітарним правом не застосовується або застосування залежить від згоди сторін конфлікту, а у випадку підключення інституту держав-покровителів – від третіх держав.

М.Д.: Щодо інститутів МГП, які, швидше за все, будуть удосконалюватися або розвиватися під впливом міжнародного збройного конфлікту, спричиненого агресією рф проти України. Це:

  • питання більш докладного регулювання гуманітарної допомоги та забезпечення гуманітарного доступу;
  • положення щодо обміну військовополоненими – зараз це питання взагалі не врегульовано міжнародним гуманітарним правом;
  • захист атомних електростанцій та розширення переліку об’єктів, які містять небезпечні сили, щодо яких діє заборона нападу;
  • захист навколишнього середовища під час збройного конфлікту.

Але основна увага – на вдосконаленні механізмів дотримання міжнародного гуманітарного права та забезпеченні невідворотності покарання за його порушення.

Якими є значення та роль Основоположних принципів Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, як-от: гуманність, неупередженість, нейтральність, незалежність, добровільність, єдність, універсальність, у діяльності Національних товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця?

М.Д.: Справді, діяльність Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця ґрунтується на Основоположних принципах. Їх повинен дотримуватися кожен компонент Руху.

Особливого значення ці Основоположні принципи набувають під час збройного конфлікту. Коли співробітники та волонтери працюють із загрозою для життя в зоні зіткнення, на окупованих територіях, тоді переосмислюєш роль та значення кожного з них, і насамперед принципів неупередженості та нейтральності. Вони прописані не тільки в документах Руху, вони містяться в Законі «Про Товариство Червоного Хреста України» та Статуті Товариства, якими ми керуємось у нашій діяльності.

Розкажіть про співпрацю з Національними товариствами інших держав. Чи коректним буде виділити тих, хто допомагає найсуттєвіше громадянам України всередині держави, і тим, хто виїхав?

М.Д.: Всі ми представляємо частину єдиного Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, зберігаючи при цьому повну юридичну незалежність один від одного. Рух включає три окремі компоненти: Міжнародний Комітет Червоного Хреста, Національні товариства практично в кожній державі (на сьогодні їх 192), Міжнародну Федерацію Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Зараз в Україні працюють делегація Міжнародного Комітету Червоного Хреста, представництво Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, офіси окремих іноземних Національних товариств.

Від товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця допомога до нас надходить зі всього світу. Організації Червоного Хреста Данії, Норвегії, Великої Британії, Америки, Чехії, Німеччини, Польщі, Червоного Півмісяця – Туреччини, Маген Давід Адом – ми вдячні за підтримку всім.

Громадянам України, яким надали тимчасовий захист інші держави, практично всюди допомагають Національні товариства – в Польщі, Румунії, Молдові, Чехії, Німеччині, Австрії, Естонії, Латвії, Литві, Данії, Ізраїлі, Швеції, Норвегії та інших державах. Це є проявом сили системи Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Рух об’єднує зусилля для спільної діяльності задля допомоги жертвам війни і надзвичайних ситуацій.

Чи має ТЧХУ доступ на тимчасово окуповані території задля гуманітарної допомоги населенню? Як це регламентовано міжнародним гуманітарним правом?

М.Д.: Міжнародне гуманітарне право прямо вказує на обов’язок держави-окупанта дозволити продовжити діяльність Національних товариств на окупованих територіях, забороняє зміну персоналу та структури. Про це йдеться в статті 63 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949.

Допоки це було можливим і не суперечило Основоположним принципам Руху та законодавству України, персонал та волонтери Товариства Червоного Хреста України надавали допомогу жертвам війни на тимчасово окупованих територіях України. Подібна діяльність проводилася Херсонською обласною організацією ТЧХУ в період тимчасової окупації.

В інших випадках через небезпеку діяльність було унеможливлено, персонал евакуйовано.

Т.К.: У статтях Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткових протоколів до них згадується роль Національних товариств у наданні гуманітарної допомоги людям і громадам, які постраждали від міжнародного збройного конфлікту. Національні товариства Червоного Хреста та Червоного Півмісяця як допоміжні органи державної влади в гуманітарній сфері, в тому числі під час збройного конфлікту, повинні діяти відповідно до Основоположних принципів Руху. Про ці принципи Максим Доценко докладно розповів вище.

Яка цільова група нині найбільш зацікавлена у поглибленні знань з МГП?

Т.К.: З огляду на кількість заявок на онлайн- та офлайн-тренінги запит збільшився у десятки разів порівняно з 2021 роком. І це попри досить високу активність щодо поширення знань з міжнародного гуманітарного права, що триває з 2014 року. Я можу порівнювати практично з початку нульових років, коли вперше був залучений до сфери міжнародного гуманітарного права. Попит величезний, але, на жаль, деякі організації в своїй діяльності з поширення знань із міжнародного гуманітарного права не завжди пропонують якісний зміст. Це прикро, так спотворюється сенс міжнародного гуманітарного права. Звісно, найбільш важливою цільовою групою для поширення знань є військові, бо приписи міжнародного гуманітарного права адресовані насамперед їм. Саме від військовослужбовців залежить дотримання МГП. Норми Женевських конвенцій та Додаткових протоколів до них прямо вказують на обов’язок держави навчати міжнародному гуманітарному праву особовий склад Збройних сил. На всіх ланках – без винятку.

М.Д.: Навчання військовослужбовців міжнародному гуманітарному праву є справою складною, делікатною. Тому ми відповідно до свого мандату концентруємось на цивільному населенні та некомбатантах.

Складно виокремити цільові групи, найбільш зацікавлені в отриманні знань з міжнародного гуманітарного права. Дуже великий попит серед освітян – як учителів шкіл, так і викладачів юридичних навчальних закладів. У цьому напрямі ми спільно з УГСПЛ розробили та впровадили проєкт «Вивчаючи міжнародне гуманітарне право», який включає навчально-методичний посібник та онлайн-курс.

У практикуючих юристів – суддів, адвокатів, прокурорів, слідчих – є запит на зміст міжнародного гуманітарного права насамперед крізь призму відповідальності за воєнні злочини, оскільки саме серйозні порушення міжнародного гуманітарного права є воєнними злочинами. Значний запит мають журналісти, але він стосується здебільшого надання коментарів та інтерв’ю щодо питань, пов’язаних з порушенням міжнародного гуманітарного права та відповідальністю за його порушення.

Як еволюціонувало МГП за час російсько-українського міжнародного збройного конфлікту?

Т.К.: Міжнародне гуманітарне право активно розвивалося саме під впливом воєн та масових серйозних його порушень, при застосуванні нових методів та засобів ведення війни, внаслідок інших змін у міжнародних відносинах та міжнародному праві. Так воно сформувалося в 1864 році, розвивалося у ХХ столітті передусім під впливом Першої та Другої світових воєн, регіональних збройних конфліктів другої половини ХХ століття. Особливе значення у розвитку МГП має міжнародне право в галузі прав людини. Взаємний вплив, взаємодія між ними є безсумнівними. Якраз пропозиція наших депутатів щодо запровадження посади уповноваженого з дотримання міжнародного гуманітарного права або звернення до Європейського суду з прав людини щодо порушення прав людини внаслідок дій агресора, – є використанням цих механізмів. Але варто розуміти кілька важливих речей.

По-перше, норми міжнародного гуманітарного права є компромісом між державами. Не двома, а абсолютною більшістю.

По-друге, за своєю сутністю цей компроміс містить баланс між військовою необхідністю та гуманністю. Досягнути його між практично двома сотнями сучасних держав дуже складно. Тому основні зміни у Женевських конвенціях відбувалися тільки у 1929 році, 1949 та 1977 роках.

Звісно, право Гааги, яке забороняє окремі методи та засоби ведення війни, є більш динамічним. Це окремі конвенції (якщо брати другу половину ХХ століття) стосовно заборони біологічної, хімічної зброї, окремих видів звичайної зброї, протипіхотних мін, касетних боєприпасів. Тому якщо йдеться про нормативні зміни – вони ще попереду. Але зараз на порядку денному є забезпечення дотримання існуючого міжнародного гуманітарного права. Інший вимір взаємозв’язку між міжнародним гуманітарним правом і міжнародними відносинами. Як перше впливає на друге? Буча, Ірпінь, Маріуполь, «Азовсталь», Оленівка, Запорізька АЕС, ракетні удари по цивільній інфраструктурі, депортація дітей засуджуються міжнародною спільнотою, збільшується підтримка України, посилюється санкційний режим, а також розробляються механізми притягнення до відповідальності за воєнні злочини та злочини проти людяності на всіх рівнях із вимогою про невідворотне покарання.

Які кроки здійснює або планує здійснити Червоний Хрест України для забезпечення захисту емблеми Червоного Хреста? Які випадки неправомірного використання емблеми найбільш поширені?

М.Д.: Найбільш грубі порушення ми бачили на прикладі віроломства при навмисних нападах на захищені об’єкти, позначені Червоним Хрестом, включно з персоналом та об’єктами, які належать до компонентів Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Такі дії кваліфікуються як воєнні злочини. Це питання кримінальних проваджень та розслідування правоохоронними органами України. Але, на жаль, нині відбуваються масові порушення використання Червоного Хреста об’єктами та особами, які на це не мають права.

До лютого 2022 року це були переважно аптеки. Зараз на чимало транспортних засобів наносять маркування Червоного Хреста, хоча не володіють правом на це.

Нагадаю, що використання Червоного Хреста та інших відмітних емблем і знаків детерміновано Женевськими конвенціями від 12.08.1949 та Додатковими протоколами до них від 08.06.1977, а також Законом України «Про символіку Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала в Україні», Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2022 «Про затвердження Порядку маркування в особливий період будівель та споруд, транспортних засобів, які підпадають під дію норм міжнародного гуманітарного права, відповідними розпізнавальними знаками (емблемами)».

Товариство Червоного Хреста України проводить роз’яснювальну роботу, взаємодіє з державними установами та правоохоронними органами щодо припинення порушень використання відмітних емблем.

І наприкінці запитання, що є одним із найбільш поширених: чому міжнародне гуманітарне право не забороняє війни?

Т.К.: Безпосередньо війну міжнародне гуманітарне право не забороняє. Але воно є частиною сучасного міжнародного права, яке імперативно, безумовно забороняє застосування сили (або погрози силою) проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-­якої держави чи будь-яким іншим чином, несумісним з цілями ООН. Це один із основних принципів міжнародного права. Його порушення тягне міжнародно-правову відповідальність держави. Також саме міжнародне право встановлює заборону агресії та кваліфікує агресію як міжнародний злочин. Але це не міжнародне гуманітарне право.

М.Д.: МГП застосовується в умовах, коли війна, або за визначенням міжнародного гуманітарного права «збройний конфлікт», вже триває – незалежно від причин, сторін, порушення інших норм міжнародного права.

Метою міжнародного гуманітарного права є обмежити насильство, захистити жертв війни. Умови застосування МГП контраверсійні: війна та право. Тому його порушення жахливі, а механізми дотримання складні й не завжди ефективні.

Але воно створено саме на випадок війни. Альтернативи МГП немає.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати