Партнер LCF Law Group Олена ВОЛЯНСЬКА вважає Кодекс України з процедур банкрутства достатньо збалансованим, але деякі механізми профільного закону потребують удосконалення. В інтерв’ю «ЮГ» вона розповіла про переваги та недоліки роботи нового документа на практиці, навела найбільш показові судові рішення щодо захисту прав заставних кредиторів, поділилась враженнями від 3-річного партнерства в компанії та планами розвитку Ради арбітражних керуючих України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Олено, розкажіть, як розпочиналась та складалась Ваша кар’єра? Що привело в юриспруденцію та спонукало обрати практику банкрутства і реструктуризації?
— З першого ж уроку правознавства у школі я не мала найменших сумнівів, ким хочу стати. До цього моїми улюбленими предметами були математика та хімія, а згодом історія. Логіка, причина та наслідок, задачі з багатьма невідомими завжди захоплювали мене. Юриспруденція стала для мене новою математикою, і дякуючи натхненній та творчій викладачці історії та правознавства, я не могла зробити інший вибір. Хоч і роздумувала над журналістикою — ця професія була для мене теж дуже близька. Роки навчання укріпили мої наміри. Я мала щастя слухати лекції видатних правників під час отримання вищої освіти в Юридичній академії ім. Я. Мудрого. Працювати почала секретарем судового засідання у місцевому суді в 1997 р. Вже після першого засідання у справі (слухалась справа про поділ майна подружжя) я абсолютно щиро намагалась поділитися з суддею моєю думкою про те, як слід вирішити справу, і відразу отримала декілька важливих життєвих уроків (посміхається — ред.). У наступні роки я працювала і юристом на підприємстві, і у судовому департаменті державної інноваційної компанії, стягувала з безнадійних позичальників кредити, які держава видавала на інновації, у банках та фінансових структурах, брала участь у створенні першого в Україні бюро кредитних історій. З 2007 р. я замислилась, як краще використати різноманітний правничий досвід, і вибір зупинився на роботі у юридичній компанії. Я вважала, що це дозволить найкращим чином вдосконалюватись та розширювати спеціалізацію, виявляти ініціативу та самостійно приймати рішення.
— У березні буде 3 роки Вашого партнерства в LCF. Чи виправдались очікування щодо нової ролі? Все йшло за планом, чи були неочікувані моменти? Які найважливіші підсумки?
— До команди LCF я приєдналась у 2010 р. На той момент компанія спеціалізувалась переважно у судовій практиці. За всі роки роботи я не пам’ятаю жодного простого хрестоматійного кейсу, який не потребував би інтелектуальних зусиль та брейн-штормів за участі всієї команди. Цікаві, нестандартні, часто безнадійні справи сформували підхід до роботи, а також дозволили безпомилково визначати «своїх» серед адвокатів, які приходили працювати у фірму. Така собі квінтесенція змістів Cogito ergo sum та Dum spiro spero — поки мислю, сподіваюсь (посміхається — ред.) Криза 2008 р. та співпраця з банками, що потерпали від недобросовісних позичальників з 2011 р., дали чітке розуміння затребуваності практики банкрутства та реструктуризації. На щастя для практики і на жаль для країни, останні 10 років ми живемо у стані перманентних криз.
Специфіка українських банкрутств у тому, що тут діють як загальні економічні чинники (необхідність перерозподілу активів підприємств до більш ефективного власника), так і певна національна ментальність (борги повертають лише боягузи). Дослідження НБУ, опубліковане у липні 2019 р., щодо факторів, які вплинули на збільшення частки непрацюючих кредитів з 2014 р., показало, що більше 2/3 проблемних боргів не пов’язані з, власне, кризовими явищами. Причина неплатежів полягає, скоріш, у розумінні боржниками можливості не повертати борги без негативних наслідків. Перший мій досвід — це захист інтересів кредиторів у, вочевидь, технічних, запланованих банкрутствах. Коли ми з банком-клієнтом після виснажливих кредитних спорів та стягнення на іпотеку опинялись у новій реальності банкрутства: мораторій, недосяжність іпотечного майна, відсутність впливу на боржника. Згодом, після втрати багатьма українськими підприємствами активів на окупованих територіях у 2014–2015 рр., з’явився досвід роботи з боржниками. Остаточно рішення сформувати окрему практику ми з партнерами прийняли у 2017 р. На той час вже активно тривала судова реформа, і ці процеси охопили також і галузь банкрутства.
На сьогодні, на мою думку, банкрутство — це напрям практики, який охоплює та концентрує всі можливі напрями судової практики, корпоративну, податкову, а часто і кримінальну. Все це дозволяє отримувати найбільш широкий досвід. Саме у цій сфері я реалізуюсь у повній мірі. З компанією я вже більше 10 років, з позиції старшого юриста до позиції радника, а згодом і партнера з 2019 р. Партнерство цілком виправдало мої сподівання та очікування. А якщо говорити про несподіванки, відмітила б декілька речей. По-перше, це організація практики не лише з точки зору ефективності роботи над проєктами, а й фінансової ефективності. Це вимагало засвоїти абсолютно нові навички, подивитись на роботу цілком під новим кутом зору, покращити вміння планувати та прогнозувати на тривалий період, приймати на себе відповідальність. Я надзвичайно багато навчилась у моїх партнерів Анни Огренчук та Артема Стоянова, і цей процес пройшов дуже природно і швидко. Ще один момент — зміна суб’єктивного ставлення до роботи, коли 24/7 не викликає роздратування, бо це ж твоя власна справа.
Важливою є й комунікація. Внутрішня комунікація у команді має бути побудована так, щоб кожний розумів свою роль та обов’язки, свою потрібність і разом з тим і відповідальність. Потрібне збалансоване поєднання делегування та контролю, хороше відчуття настрою та атмосфери у команді юристів. Не менш важлива зовнішня комунікація з клієнтами. Чітке розуміння потреб бізнесу клієнта та завдань у конкретному проєкті має поєднуватися з розумінням клієнта як людини зі своїми особливостями та інтересами. Партнер мусить бути максимально багатозадачний: розвиток практики та участь у розвитку правничої спільноти, розвиток команди з урахуванням схильностей та якостей кожного, розвиток власного бренду, активна участь у житті компанії та підтримка її цінностей власним прикладом. Це непросто, але гадаю, що ми непогано справляємось та рухаємось у правильному напрямку.
— Кодекс України з процедур банкрутства працює понад 2 роки. Як оцінюєте його ефективність? З якими підводними каменями довелось стикнутись?
— Нагадаю, ще до вступу в силу Кодексу України з процедур банкрутства найбільш поширеною у спільноті була думка про те, що незважаючи на прогресивну роль нового порядку регулювання, Кодекс не є досконалим, містить значну кількість колізій та технічних неузгодженостей, тож потребує доопрацювання. Практика правозастосування у наступні 2 роки показала, що проблемних питань вистачає. Виникають складнощі з застосуванням нових механізмів, запропонованих Кодексом, та різне тлумачення його норм судами. Наприклад, питання автоматичного припинення мораторію щодо заставного майна, порядок відкриття провадження за наявності множинності заяв ініціюючих кредиторів. Потребують вирішення проблеми, які залишились поза регулюванням. Наприклад, досі немає прозорих і зрозумілих механізмів оплати роботи арбітражного керуючого протягом всієї процедури банкрутства, а не лише у перші 3 місяці роботи; незрозуміло, що робити з підприємствами, які зовсім не мають майна тощо. І все ж вважаю, що прогрес, без сумніву, є.
Простота відкриття провадження про банкрутство: зараз не потрібно отримувати судове рішення та очікувати 3 місяці. Цей механізм працює, боржнику тепер складно зловживати заявами про наявність спору про право з кредитором: Верховний Суд напрацював чіткі критерії визначення наявності спору про право і розмежував дійсне існування спору і зловживання (постанова ВС від 04.02.2022 р. №910/4918/21). Встановлено обов’язок директора у разі загрози неплатоспроможності звернутись до суду з заявою про банкрутство. Невиконання цього обов’язку матиме наслідком стягнення з директора солідарно з боржником суми зобов’язань перед кредиторами. Власники та пов’язані особи боржника субсидіарно відповідають перед кредиторами у разі вчинення дій з доведення до банкрутства. Широко застосовується концепція фраудаторності щодо правочинів боржника, тобто можливість визнання недійсними правочинів, які вчинені боржником на шкоду кредиторам для уникнення повернення боргів. Зменшилась кількість оскаржень щодо аукціонів боржника після впровадження електронних торгів майном у системі «Прозорро.Продажі». Не можу не відзначити важливу роль палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (КГС ВС). Завдяки роботі суддів цієї палати по майже всім складним питанням, які можливо було вирішити шляхом правозастосування, були надані правові позиції, які застосовуються нижчими судами. На жаль, частина проблем може бути вирішена лише шляхом внесення змін до Кодексу.
— У чому специфіка захисту прав банків у процедурах банкрутства?
— Банки у переважній частині банкрутств є забезпеченими кредиторами, щодо них діє спеціальне регулювання. За Кодексом право вирішального голосу в органах управління кредиторів належить конкурсним кредиторам, забезпечені кредитори мають лише дорадчий голос. Відтак, саме конкурсні кредитори можуть визначати хід процедури банкрутства, впливати на обрання арбітражного керуючого. Забезпечені кредитори приймають обов’язкові рішення щодо належного їм заставного майна. Разом з тим, якщо вартість заставного майна не повністю забезпечує суму кредиторських вимог банку, на суму різниці він може бути визнаним конкурсним кредитором і, відповідно, отримати додаткові важелі контролю над провадженням. Поза залежністю від конкурсного чи забезпеченого статусу, банки-кредитори мають повний спектр прав щодо оскарження процесуальних рішень у банкрутстві, а також право оскаржувати вимоги інших кредиторів.
Використання цих прав необхідне для того, щоб не допустити визнання фіктивних вимог технічних кредиторів боржника у справі. Це дає можливість зменшити загальний обсяг кредиторських вимог та збільшити шанси на задоволення власних вимог, не допустити пов’язаних осіб до контролю процедури. Часто банки не використовують ці права, а також права на оскарження фраудаторних правочинів боржника через наявність привілейованого забезпеченого статусу. Але ж банкрутство не оригінальне, тут, які у більшості судових стратегій, напад та активні дії є найкращим захистом для найбільш ефективного забезпечення своїх прав.
— Як працюють новели щодо захисту прав заставних кредиторів? Як розвивалась судова практика у цій сфері в останній рік? Які рішення найбільш показові?
— Кодекс є прокредиторським порівняно з попередньою редакцією профільного закону, нові правила дозволяють більш ефективно захищати забезпеченого кредитора у процедурі банкрутства. Новелою Кодексу було запровадження автоматичного припинення мораторію щодо заставного майна у разі спливу 170 днів процедури, якщо суд не перейшов на стадію санації або ліквідації. Після цього забезпечений кредитор має право звернути стягнення на заставне майно. На практиці ця норма не запрацювала, як очікувалось. Судова практика пішла шляхом запровадження судового контролю за стягненням на майно боржника, і після тривалих розбіжностей у позиціях різних судів палата з розгляду справ про банкрутство КГС ВС 22.09.2021 р. у справі №911/2043/20 висловила правову позицію, що розпорядження таким заставним майном можливе лише на підставі ухвали суду. На суму, що не забезпечена вартістю заставного майна, забезпечений кредитор може бути визнаний конкурсним кредитором.
У практиці виникали спори щодо того, яка саме вартість застави має бути врахована для обчислення такої різниці: балансова, ринкова чи заставна? З цього питання ВС визнав доцільним застосовувати саме заставну вартість забезпечення. Наприклад, така позиція застосована ВС у справі №910/15194/20 від 27.10.2021 р. Окремим випадком є банкрутство боржника, що є майновим поручителем. У такому випадку всі вимоги банку-кредитора будуть визнані як забезпечені. Саме така позиція викладена у постанові ВС від 04.02.2021 р. у справі №904/1360/19. Кодексом було запроваджено новий порядок погодження умов продажу заставного майна, який мусив би змінити досить формальний порядок, що застосовувався раніше. Так, згода кредитора має містити кілька критеріїв: склад лоту, початкову ціну та крок аукціону, а також умову про витрати, пов’язані зі збереженням майна. Разом з тим, Кодексом передбачено право суду надати згоду для продажу майна арбітражному керуючому у разі відмови кредитора її надати або за відсутності відповіді кредитора.
Важливою позитивною новелою є право забезпеченого кредитора залишити собі забезпечене майно у разі, якщо воно не було продане на повторному аукціоні. Раніше таке право було передбачене у виконавчому провадженні під час продажу заставного майна, і ця можливість тепер є у процедурах банкрутства. Також хотіла б відзначити важливі позиції палати з розгляду справ про банкрутство КГС ВС щодо застосування норм ст. 42 Кодексу для визнання недійсними фраудаторних правочинів боржника. Так, постановою від 28.10.2021 р. у справі №911/1012/13 уточнено правові висновки ВС від 02.06.2021 р. у справі №904/7905/16 та визначено, що головним темпоральним критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу або ст. 20 попереднього закону є саме дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Важливою є постанова від 24.11.2021 р. у справі №905/2030/19(905/2445/19), згідно з якою будь-який правочин, вчинений боржником у період настання боргу перед кредитором, через що боржник став неплатоспроможним, має ставитися під сумнів та набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений на шкоду кредиторам.
— Чого не вистачає нашому законодавству для максимального наближення до забезпечення балансу інтересів усіх учасників процедури банкрутства?
— На мою думку, ми маємо досить збалансоване законодавство про банкрутство, і кардинально змінювати діючу систему не варто. По-перше, слід довести до кінця розпочату роботу та удосконалити закон з точки зору юридичної техніки, усунути колізії, неточності та норми, що допускають подвійне тлумачення, деталізувати частину положень з урахуванням напрацьованих позицій Верховного Суду. Забезпечити правову визначеність через прогнозованість та стабільність судової практики. Не менш важливою є зміна підходів до статусу арбітражного керуючого та забезпечення його реальної незалежності. Якщо керуючий стане професійним кризовим менеджером, що не залежить від впливу жодної зі сторін процесу, він буде зацікавлений у виконанні своєї роботи максимально ефективно, швидко та неупереджено. А основою тут має бути фінансова незалежність.
— Минулого року Ви увійшли до складу Ради арбітражних керуючих України. Які питання розвитку спільноти вже вирішуєте?
— У листопаді 2021 р. було обрано новий склад Ради арбітражних керуючих України, і я мала честь бути обраною до неї. Маю переконання (і це думка членів усієї Ради), що жодні зміни до законодавства про банкрутство не мають прийматись без урахування експертної думки Національної асоціації арбітражних керуючих України (НААКУ), тому ми активно включились у цей процес. Створена робоча група з членів Ради, триває діалог з Незалежною асоціацією банків України для погодження найбільш конфліктних питань, в першу чергу щодо реформування та вдосконалення системи оплати праці керуючих. Активно працюємо у робочій групі при Комітеті з питань економічного розвитку Верховної Ради України для подальшого втілення необхідних змін до Кодексу. Важливим напрямом роботи СРО є також освіта та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих, тому зараз триває активний процес передачі повноважень з підвищення кваліфікації від Мін’юсту до СРО. Працюємо над розвитком саморегулювання в регіонах, одним з першочергових напрямів є створення Рад арбітражних керуючих регіонів для найкращого залучення фахівців з усієї України до спільної роботи по всіх напрямах саморегулювання та врахування їх позиції. Амбітним планом є діджиталізація процедур опитування та голосування з важливих питань діяльності спільноти. Це має значно спростити та здешевити проведення з’їздів для прийняття рішень з важливих питань.
— Яка була найскладніша справа в практиці 2021 р.?
— У непростому 2021 р. жодна з наших справ не була простою. Але складні справи — водночас і найулюбленіші.