Своїм баченням шляху, яким нині рухається українська адвокатура під знаменням реформ, змін та перетворень, з «Юридичною газетою» поділився керуючий партнер ЮК «Василь Кісіль і Партнери», адвокат Андрій Стельмащук.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Пане Андрію, питання реформування української адвокатури наразі є одним із найважливіших на порядку денному в контексті судової реформи. На Вашу думку, з чого необхідно розпочати цей процес, точніше, продовжити. Які кроки на шляху до побудови адвокатури європейського зразка є пріоритетними?
- Дійсно, повноцінна судова реформа без реформи адвокатури є неможливою. Адже адвокати – це саме та ланка суспільства, яка має безпосередній стосунок до багатьох негативних явищ, які відбуваються у судовій сфері. Для того, щоб відповісти, як продовжувати реформування адвокатури, варто спершу зрозуміти, в якому стані вона перебуває зараз. Що ми мали до 2012 р.? У нас була адвокатура, яка формально та юридично належала й підпорядковувалась державі. Вищий орган адвокатури діяв при Уряді (фактично підпорядковувався). А з 2012 р. у нас на рівні закону закріплено адвокатське самоврядування. Це базовий принцип, на якому українська адвокатура повинна відроджуватися та ставати незалежною.
Ключова проблема в тому, що адвокатське самоврядування, на мій погляд, повноцінно не реалізовується. Люди, які в часи, коли адвокатура була контрольована державою, займали там ключові посади, переважно, й нині залишаються у своїх кріслах. Фактичного оновлення облич, як я можу стверджувати, не відбулося. Як член Вищої ревізійної комісії адвокатури, я бував у різних куточках України з перевіркою органів адвокатського самоврядування. Так от, доки в нас не буде реального самоврядування, доки за висловлювання щодо проблем в адвокатурі будуть позбавляти адвокатського свідоцтва, адвокатура залишатиметься у тому стані, який є зараз.
З чого я розпочав би реформу адвокатури? Із забезпечення реального адвокатського самоврядування. Я вважаю, що для того, щоб це зробити, необхідно діяти радикально. Можна довго дискутувати з приводу запропонованих нововведень та важливих, але, на мій погляд, швидше «косметичних» змін до Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Але ключовий фактор, який треба забезпечити оновленим законом, – дати можливість тим людям, які до цього часу не були в органах адвокатського управління (ні до змін 2012 р., ні після), прийти до влади й очолити самоврядування. Фактично, це можна зробити таким чином: людей, які до цього часу займали хоча б якісь посади в органах адвокатури, слід обмежити на певний час від участі в адвокатському самоврядуванні. Тобто встановити мораторій, протягом якого ці люди не зможуть балотуватись та бути обраними. Насправді, це не дуже демократично. Проте я не бачу дієвого інструменту, яким людей, які за роки в адвокатурі отримали вирішальний вплив на неї, можна змусити створювати адвокатуру нового зразка, а не формувати її «під себе».
Можна було б піти не революційним, а еволюційним шляхом, але потрібно враховувати, як виглядає адвокатура України. Це приблизно 40 тис. адвокатів на папері. З-поміж них переважають адвокати, які практикують індивідуально. Чимало з таких адвокатів стали нашими колегами після того, як з різних причин не змогли реалізувати себе в правоохоронних або судових органах. Серед таких адвокатів, як мені відомо, є чимало «мертвих душ», які активно не практикують, проте можуть бути мобілізовані верхівкою адвокатури, якщо не для участі у «самоврядуванні», то для формування органів самоврядування. Адвокати, які у своїй практиці дотримуються міжнародних стандартів та могли б розбудовувати адвокатуру відповідно до кращих світових зразків, на жаль, мало представлені в органах адвокатського самоврядування. Вони не дуже активно долучаються до управління, оскільки поки що, на мою думку, не розуміють, яким потужним може бути адвокатське самоврядування і як воно може впливати на них. Таких людей нинішня адвокатура виштовхує з органів самоврядування. В цих умовах «свіжій крові» просто немає звідки взятися, а якщо чекати на зміни та не діяти радикально, то можна втратити шанс як на оздоровлення адвокатури, так і на проведення реформ у правовій сфері.
- Ви думаєте, якщо «прибрати» старі кадри, то нові, молоді та прогресивні, матимуть бажання прийти на їхнє місце?
- Є багато людей, які реально хочуть прийти на їхнє місце. Те, що останній З’їзд адвокатів України тривав понад півроку (9 місяців), свідчить, що система самоврядування відчуває жорстку конкуренцію та усвідомлює хиткість свого становища. Я реаліст і розумію, що навіть якщо ми обмежимо усіх, хто до цього брав участь в органах адвокатського самоврядування (у тому числі мене та мого партнера Олега Макарова), від участі в оновлених органах самоврядування, це не означатиме, що колеги, які займуть їхнє місце, впораються із завданням розбудови адвокатури відповідно до кращих світових зразків. Але, принаймні, ми отримаємо реальний шанс на зміни. Звичайно, «новачки» можуть наламати купу дров. Але з того моменту має розпочатися еволюційний процес, коли вони обиратимуть кращих з-поміж колег, а інших – відсіюватимуть. Наше основне завдання – дати початок здоровій конкуренції.
- Як Ви оцінюєте проект змін до Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що був напрацьований робочою групою при Раді з питань судової реформи?
- Скажу відверто, я не бачу там якоїсь революції. Звичайно, необхідно виявляти та усувати недоліки, але й чинна редакція закону про адвокатуру є достатньо прогресивною, на мій погляд.
До того ж ми намагаємося змінити адвокатуру, прийнявши новий закон чи встановивши нові інститути або правила гри. Але, насправді, всі ми, як адвокати, добре розуміємося на правилах і вміємо знаходити виключення з цих правил. Так от, чим більше деталізовані певні процеси та процедури в адвокатурі, тим більше можна віднайти шляхів їх оминути. Тому, на мою думку, законодавство про адвокатуру, передусім, повинно ґрунтуватися на принципах. Воно має дуже виразно прописати засади та принципи, за якими ми діємо.
Звичайно, окремі інститути повинні бути чітко врегульовані (наприклад, набуття статусу адвоката, відповідальність адвоката, адвокатський запит тощо), але для решти речей потрібно визначити основні принципи та залишати простір для самоврядування у таких питаннях.
Наші європейські колеги не раз звертали на це увагу: «Ви йдете шляхом детального регулювання. Звичайно, це ваш вибір. Але в Європі, навпаки, від цього відходять. Вони намагаються просто визначити принципи, а далі від принципу нікуди не дінешся». Наприклад, є принцип «Не вбий», і все, що ти хочеш зробити та що суперечитиме цьому базовому принципу, буде неправильним. Ми ж намагаємося розписати десять варіантів «Не вбий», а от одинадцятий вже не підпадатиме під нього, тому за ним формально можна діяти. Так от, це небезпека того, що ми занадто детально регулюємо ті положення та процеси, які існують в Законі «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Я вважаю, що цього робити не потрібно, а слід зосередитися на принципах. Принципи будуть діяти однаково, коли діятиме реальне адвокатське самоврядування.
Знову ж таки, реальну реформу в адвокатурі ми зможемо зробити тоді, коли змінимо обличчя. Як у державі в цілому, так і в адвокатурі зокрема ми маємо проблеми не через те, що у нас поганий закон. Немає меж досконалості, закон завжди можна змінити. Реальні реформи розпочинаються тоді, коли приходять люди, що мають інше бачення та мотивацію до гучних змін.
Я розпочинав би реформу в адвокатурі з іншого. Потрібно очиститися від тих негативних елементів, які зараз існують в адвокатурі, так само, як і в судах. Тобто необхідно провести переатестацію всіх адвокатів, розпочати все з чистого аркушу. От є у нас 40 тис. адвокатів – треба викинути «мертві душі» (тих, хто отримав адвокатське свідоцтво, як подарунок, після відставки з посади судді або звільнення з органів прокуратури), й залишити людей, які постійно практикують право. Такі спроби очиститися вже були, але вони не мали успіху. Закон 2012 р. передбачав, що всі адвокати повинні підтвердити свій статус – подати заяву до органу адвокатського самоврядування про внесення до реєстру та сплатити внесок.
Під час перевірки в одному з регіонів ми з’ясували, що там, умовно, було 800 заяв про внесення до реєстру. Відкриваємо реєстр і дивимося – 2 тис. адвокатів. Звідки взялося ще 1200 осіб – ми не знаємо. Тобто хтось, маючи доступ до реєстру, вніс туди людей, які не подавали заяв про намір практикувати в цьому регіоні. Не відомо, чи сплачували вони внески, але вони з’явилися в реєстрі. І з цими людьми місцевим органам адвокатського самоврядування потрібно працювати. Хороша ідея на практиці була спаплюжена. І можу сказати, що таку ситуацію ми виявляли майже в кожному регіоні.
Це повністю нівелює ідею зробити облік наявних адвокатів та простежити, хто є обличчям української адвокатури та хто в принципі в ній працює. Реформу адвокатури треба починати з людей. Необхідно чітко встановити, хто ці люди, а потім я пропонував би переатестувати їх усіх. Має бути атестація на профпридатність, потрібно провести тест (не обов’язково з усіх галузей права), який виявить розуміння людиною того, як працює правова система. І повірте мені, багато хто з нас буде здивованим, якщо виявиться, що лише 10 тис. з цих 40 тис. дійсно успішно його складуть.
- 20 травня НААУ організувала позачергове засідання Ради адвокатів України для обговорення ситуації, що склалась довкола розробки змін до Закону про адвокатуру. «Законопроект після декількох раундів експертних обговорень, які проводяться ВГО «Асоціація правників України» спільно з робочою групою Ради з питань судової реформи, ризикує перетворитися на інструмент руйнування незалежного інституту адвокатури та стабільної ефективної системи адвокатського самоврядування», – повідомляють у прес-службі Національної асоціації. Як Ви вважаєте, чим спричинене таке враження керівництва Асоціації про розроблений законопроект?
- Якщо ми не будемо називати речі своїми іменами, то ми ніколи не вийдемо з тієї ситуації, в якій перебуваємо зараз. Люди, які нині знаходяться біля керма адвокатури, на їхню думку, були усунені від розробки змін та пропозицій. Це їхнє розуміння ситуації й спровокувало таку заяву. Іншого пояснення я не бачу. Думаю, їх запрошували. У мене немає сумнівів, що деякі навіть приходили. Але інші, розуміючи, що не вони будуть керувати цим процесом, свідомо його ігнорували. Це все ігри в кращих традиціях візантійщини, підкилимщини, інтриг, пліток та зіштовхування лобами… Не стверджую, але можу уявити, що це до снаги людям, які сьогодні перебувають в органах адвокатури та мають значний вплив на те, яким чином розвивається наша спільнота.
- Одним з гострих питань діяльності адвокатури є можливе запровадження так званої адвокатської монополії на представництво інтересів громадян в судах. Ваша думка з цього приводу?
Раніше я підтримував цю ідею, але мав на той момент іншу мотивацію. Вона полягала в тому, що таким чином забезпечуватиметься контроль якості. Дивлячись на те, яким чином маніпулюють адвокатським свідоцтвом та статусом адвоката, давати такий інструмент людям, які зараз знаходяться біля керма адвокатури, небезпечно. Хоча, в цілому, ідея досить непогана, але вона вирвана з контексту. Тобто англосаксонську модель (де є єдина правнича професія, і якщо ти прийнятий до професії (admitted to bar), то можеш практикувати та, зокрема, маєш виключне право на представництво в суді) ми намагаємося приміряти на наші реалії. Виходить деяка невідповідність, тому що в Україні відсутня єдина професія (про створення єдиної професії поки мова не йде) і ходити в суд та представляти інтереси клієнта може не лише адвокат, а й будь-хто, навіть не юрист. Добре це чи погано – можна довго дискутувати. Але на наразі це не заборонено.
В суді ніхто не перевіряє, юрист ти чи ні. Ти маєш довіреність та представляєш інтереси свого довірителя. Питання це комплексне і проблема тут у тому, що, як я казав, у нас немає єдиної професії та регулятора, який би стежив за дотриманням етичних та професійних стандартів, за допуском до професії та за тим, щоб люди, які дискредитують професію, були з неї виключені. У нас цього немає! У нас юристи – самі по собі, адвокати – самі по собі. І зараз ми хочемо сказати: «Відтепер лише ми (адвокати) будемо ходити в суди, а ви (юристи) не будете». Це неправильно! Треба підійти до цього питання глобально. Сказати, що у нас є єдина юридична професія, і щоб практикувати право ти маєш бути прийнятий до професії. Тоді ми можемо говорити про монополію адвокатів. А так, коли у нас немає єдиної професії та відсутній регулятор, і мова про це поки навіть не йде, така зміна може призвести до плачевних наслідків.
- Як Ви вважаєте, чи готове адвокатське товариство до запровадження страхування професійної відповідальності адвоката?
- Так має бути. Кожен рік ми (ВКП) страхуємо свою професійну відповідальність. Ми співпрацюємо з міжнародними компаніями й у багатьох з них є відповідна вимога. Я думаю, що адвокатське товариство наразі не готове за це голосувати гривнею, адже це додаткові витрати. Але з позиції професії, страхування має бути. І знову ж таки, це дуже комплексне питання. Тобто треба в цілому, не тільки адвокатуру, але й всю правничу професію реформувати та запровадити обов’язкове страхування професійної відповідальності.
- Коли, на Вашу думку, варто очікувати прийняття нової редакції Закону про адвокатуру?
- Ми були свідками того, що до прийняття закону про адвокатуру 2012 р. було чимало законопроектів, які перероблялися, змінювалися, доповнювалися протягом багатьох років. Як я розумію, робота над законопроектом триває. Зміни, запропоновані цим законопроектом, для мене не будуть принциповими, якщо вони не вирішуватимуть завдання оновлення адвокатського самоврядування. Єдине, чого я хотів би уникнути, це запровадження так званої монополії адвокатів на представництво в судах. Це суттєво вдарить по ринку юридичних послуг. За сьогоднішніх умов це дискредитує ідею адвокатури та може спричинити кризу у професії.
У реформуванні адвокатури, як і в судовій реформі чи будь-якій іншій реформі, зміни треба робити обдумано, але швидко й радикально. Лише тоді можна говорити про реформу, лише тоді вона матиме результат. Звісно, латати дірки та доповнювати окремі положення також потрібно. Але це вже не реформи, а «косметичний ремонт». І коли він буде зроблений – також важливо, проте це вже питання гігієни. Хтось може потерпіти у такому стані ще рік, хтось може жити з цим ще 10 років, а комусь цей «косметичний ремонт» взагалі не потрібний.