Інтерв’ю з Василем ФЕДИТНИКОМ, партнером Legal Strategy, про ризики та виклики для практики кримінального права, роботу адвокатів, які практикують в антикорупційній сфері, найболісніші питання правозастосування та розвиток інституту адвокатського розслідування.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Які ризики та виклики для практики кримінального права є сьогодні на ринку?
— Повномасштабне вторгнення рф до України впливає на всі сфери життя й адвокатуру також. З’явилися і нові умови праці, і додаткові чинники, які перешкоджають роботі адвоката, і нові категорії справ, які прямо чи опосередковано відносяться до воєнних злочинів. Тож необхідні певні знання та досвід, яких українські правники раніше не мали, а останні два роки оволодівають ними під час розслідування чи супроводу кримінальних кейсів. Якщо порівнювати ситуацію на юридичному ринку з минулим і позаминулим роками, то відчутною є тенденція зростання активності правоохоронних органів. Це підтверджується не тільки кількістю зареєстрованих кримінальних проваджень загалом, але і кількістю слідчих розшукових дій, які ініціює слідство.
Наприклад, минулого року обшуки ініціювалися у півтора раза частіше (8482 засідання, у яких взяли участь прокурори), ніж у 2022-му (5797 засідань). Однак можна стверджувати, що не у всіх випадках слідство належно відноситься до підготовки клопотань про проведення обшуків. Загалом сьогодні є тенденція до зловживання стороною обвинувачення своїми процесуальними правами, наданими їй у зв’язку з воєнним станом.
Так, доволі розповсюджена практика правоохоронних органів щодо застосування такого правового інструменту, як зупинення строків досудового розслідування на підставі п. 3 ч. 1 ст. 615 КПК України уразі відсутності об’єктивної можливості подальшого проведення, закінчення досудового розслідування та звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, що судді зазвичай задовольняють.
— Як ви оцінюєте здійснення правосуддя у кримінальному судочинстві? Який його стан, основні виклики та перспективи?
— Щодо здійснення правосуддя укримінальному судочинстві, то необхідно почати насамперед з тривіального — питання комплектування вакантних посад суддів різних інстанцій. Всі чули про скандал, який вибухнув і наслідком якого була тривала відсутність голови Конституційного Суду України, але мало кому відомо, яка кількість суддівських місць наразі залишається вакантною на місцях — це близько 3000 посад!
Окрім цього, гострим питанням є суддівський досвід. Необхідно зазначити, що останнім часом суддівський корпус значно помолодшав. Це призводить до того, що не всі судді мають досвід і вміння швидко, повно та неупереджено розглядати справи у встановлені законодавцем розумні строки. Більшість із них не в змозі впоратися з навантаженням, яке наразі припадає на одного суддю, особливо в умовах воєнного стану.
В останні роки спостерігається тенденція зменшення рівня судового контролю на стадії досудового розслідування. Судді часто не готові брати на себе відповідальність, покладену на них кримінальним процесуальним законом, та бути фільтром необґрунтованих чи незаконних дій слідства. Найімовірніше, це вплив воєнних дій і підвищеної уваги суспільства до різноманітних резонансних справ. Але враховуючи затягування строків досудового розслідування, що негативно впливає як на осіб, що притягуються до кримінальної відповідальності, так і на загальні показники законності в Україні, слідчим суддям варто було б рішуче діяти на стадії досудового розслідування та приймати певні вольові рішення, слідуючи вимогам закону.
Вихід із цієї ситуації — покращення роботи тих установ, які безпосередньо готують помічників суддів і суддів.
— Які найболісніші питання правозастосування у цих справах?
— Найболісніші питання правозастосування кримінального права — достатня кількість підготовлених для цієї роботи фахівців. Юристів вдосталь, але недостатньо таких, які фахово зможуть розслідувати будь-який злочин, передбачений кримінальним правом. Це питання до тих установ, які навчають відповідні кадри.
Що стосується правозастосування, то є питання до тих норм діючого законодавства, які потребують додаткового тлумачення суду чи правників. У суспільстві довгі роки панує думка «два юристи — три тлумачення». І вона не безпідставна. Адже часто Верховний Суд розглядає питання тлумачення тієї чи іншої норми права. І це говорить про недосконалість багатьох норм. Досконалою норма вважається тоді, коли відпадає необхідність в її тлумаченні, а у юристів є одне її розуміння.
Проте, на жаль, у сучасних реаліях будь-яка недосконалість чинного КПК частіше трактується на користь сторони обвинувачення, ане сторони захисту. Зрозумілим є бажання представників правоохоронної системи демонструвати максимально ефективні показники своєї роботи, але суд має лишатися незалежною інстанцією, а не схилятися на бік обвинувачення.
Наприклад, є випадки певних замовних кримінальних проваджень, відвертого нехтування презумпцією невинуватості, економічного тиску, вимагання тощо. А тому саме на суд як незалежну гілку влади покладено функцію контролю, перевірки та фільтру стану кримінального провадження на етапі досудового розслідування.
— Які складнощі є для адвокатів, які практикують в антикорупційній сфері?
— По-перше, ототожнення клієнта й адвоката — про цю проблему неодноразово зазначають колеги адвокати, оскільки це безпосередньо впливає і на самого адвоката, його роботу, статус у суспільстві, та і на довіру суспільства до інституції адвокатури як такої. Також продовжує спостерігатися порушення презумпції невинуватості з боку слідства.
Має місце значний суспільний тиск на сторони справи, коли, на думку суспільства, клієнт винен вже на етапі затримання, вручення підозри або навіть лише застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт, хоча обставини кримінального провадження можуть стосуватися його як третьої сторони.
— Громадянське суспільство ще до судового розгляду ставить знак рівності між підозрою та виною. Що з цим робити?
— Потрібно переглянути роботу медійних представників правоохоронних органів і почати притягувати до відповідальності за порушення принципу презумпції невинуватості. Публікувати дані кримінальних проваджень на етапі досудового провадження, та й взагалі до винесення вироку по справі, незаконно. Всі ці новини подаються так, що однозначно формулюють у суспільства думку про винуватість тієї чи іншої особи. Але ж дані, які спростовують таку думку, наводяться стороною захисту та встановлюються в подальшому судом і не є публічно доступними. Що, як наслідок, ще й підриває довіру суспільства до суддівської системи, оскільки вона виправдовує, на їхню думку, злочинців.
Що вже казати про самих працівників правоохоронних органів, які на етапі досудового розслідування самі періодично порушують презумпцію невинуватості. Наприклад, в ухвалі від 31 жовтня 2023 року у справі №991/392/23 (провадження №1-кп/991/6/23) Вищий антикорупційний суд погодився із доводами обвинуваченого, наведеними в його заяві, щодо того, що офіційні, публічні, стверджувального характеру коментарі й висловлювання детектива Національного антикорупційного бюро України мають вкрай негативний результат як для захисту обвинуваченого, так і для авторитету судової влади з огляду на те, що детективом фактично визнано вину такої особи у вчиненні злочину, попри відсутність вироку суду з цього питання (під час інтерв’ю на офіційному каналі НАБУ в Telеgram у межах реалізації проєкту «Секрети НАБУ»).
— Тиск на бізнес з боку правоохоронних і податкових органів. Це вже системна проблема? На що скаржаться підприємці та чи чують їх? Що потрібно зробити, щоб змінити ситуацію на краще?
— Дійсно, обставини, в яких наразі знаходиться Україна, а це насамперед значний дефіцит бюджету на 2024 рік, спонукають державні органи до не завжди законних і виправданих заходів. До таких необхідно віднести невиправданий тиск на бізнес. Він проявляється у вимогах «проплати» податків на кілька місяців наперед, сплати штрафів за неіснуючі порушення, проведенні перевірок без достатніх на це підстав тощо. Для отримання ефективніших результатів роботи податківці залучають до неї також представників інших правоохоронних органів. Весь цей механізм працює не на збереження бізнесу, а задля тиску на нього. В таких умовах результат завжди один — скорочення малого бізнесу або відхід його в «тінь», робота без сплати податків.
Щоб змінити ситуацію на краще, необхідно у відносинах «бізнес — правоохоронні органи» виключити можливість фізичного спілкування між представниками цих суб’єктів. Відносини між бізнесом і правоохоронними органами мають бути в площині комп’ютерних програм із фіксацією, хто куди входив і з ким спілкувався. Особистих зустрічей не має бути. Де особисте спілкування — завжди буде небезпека корупції.
Друга важлива річ — це чітке трактування норм, щоби у тієї самої податкової або правоохоронців не було можливості по-своєму тлумачити вимоги закону. Загалом тиск на бізнес — це не просто системна проблема, а проблема, визнана на державному рівні, адже 23 січня 2024 року РНБО прийнято рішення про необхідність вжиття заходів забезпечення економічної безпеки. Указом було введено фактичний мораторій терміном на три місяці на проведення процесуальних дій, які можуть заблокувати роботу підприємства, а також закріплено обов’язок для Офісу Генерального прокурора провести аудит наявних у них кримінальних проваджень щодо бізнесу.
Як зазначалося вище, активність правоохоронних органів постійно зростає. Як реакція на стан справ у кримінальних провадженнях проти бізнесу 24 квітня 2024 року були оновлені стандарти діяльності прокурорів у сфері захисту інвестицій під час досудового розслідування, що покликані посилити контроль за слідством укримінальних провадженнях проти бізнесу та запобігти незаконним діям з боку правоохоронців. Але що в цих стандартах? Фактично просто перелічені норми КПК, які процесуальні керівники повинні й так знати досконало! Тож ми знову повертаємося до питання вільного трактування норм: якесь відбувається в тому сенсі, що закладав у них законодавець, а якесь — у тому, що зручніше органам досудового розслідування.
— За вашими спостереженнями, що зараз відбувається на юридичному ринку? Чи є причини для оптимізму? Які наслідки у підсумку матиме війна для ринку?
— Наразі Україна переживає дуже складні часи. Як показує історія, після кожної війни на юридичному ринку проходять значні зміни. Вони пов’язані насамперед із попитом на тих чи інших фахівців у відповідній правничій сфері. Вже зараз можна стверджувати, що в найближчі часи зросте попит на фахівців цивільного права. Це пов’язано з перерозподілом майнових прав, поновленням прав на те чи інше майно, а також із сімейними питаннями.
Водночас зросте попит і на фахівців з кримінального права. Це зумовлено кількістю злочинів, які щоразу зростають на стадії відбудови країни, що була учасником воєнних дій.
Однак вже зараз можна зазначити, що стало важче вести правничу діяльність у сфері White-Collar Crime через згадані вище проблеми із порушенням презумпції невинуватості та ототожненням адвоката з клієнтом. Війна наклала певний відбиток, що будь-яка підозра сприймається суспільством як доведена вина. А подальший суспільний тиск на правоохоронців і суд дуже впливає на їхню неупередженість.
— Куди повинна рухатися адвокатура? Як ви бачите розвиток інституції?
— Більша частина адвокатської спільноти відмовляється помічати, що в умовах воєнних дій сфера їхньої діяльності значно розширилася та, як наслідок, збільшилося і коло їхніх потенційних клієнтів. Багато адвокатів продовжують працювати по-старому з радянських часів, підлаштовуючись під ситуацію замість спроб її змінювати. Необхідно зрозуміти, що від того, якою завтра буде адвокатура, залежатиме доля клієнтів, а це насамперед благополуччя та безпека наших військових, українського бізнесу та і самих бізнесменів, які сьогодні щодня працюють задля перемоги України у війні.
Для цього конче необхідне спілкування між адвокатами, військовими та представниками бізнесу. Закон «Про адвокатуру» був прийнятий у мирний час. Тоді він здебільшого відповідав вимогам суспільства. Наразі нам усім терміново необхідні зміни до цього Закону. Вони повинні стосуватися передусім прав адвокатів, які потребують значного розширення та вдосконалення. Необхідно відійти від стереотипу, що адвокат і його клієнт— це єдине ціле. На практиці, щоб законно захистити права клієнта, необхідно вдосконалити інструменти захисту, якими наділений адвокат. Іншими словами — надати зброю, якою він зможе упередити різноманітні зловживання збоку сторони нападу— обвинувачення.
Про це можна розповідати годинами. А якщо коротко, то адвокат і слідчий повинні мати рівні права на збирання доказів винуватості або невинуватості особи. Наразі є значний дисбаланс у цьому питанні. Він стосується проведення слідчих розшукових дій, негласних слідчих розшукових дій, процесуальних дій тощо. А тому сьогодні вкрай важливо на законодавчому рівні закріпити інструменти адвоката для формування альтернативної фактологічної картини вчиненого діяння.
Що це означає? Представлення на судових стадіях чи досудовому розслідуванні альтернативного, тобто іншого, аніж описано у відповідних документах органом досудового розслідування, розвитку подій, що підтверджується зібраними адвокатом у передбаченому законом порядку фактами. Лише такий спосіб захисту дає змогу діяти ефективно в захисті прав та інтересів клієнта, оскільки допомагає сформувати події та поглянути на докази сторони обвинувачення під іншим кутом зору, а також здобути нові докази, про які органу досудового розслідування було невідомо. А тому з огляду на те, що чинний кримінальний процесуальний закон, закріпивши принцип змагальності, все ж таки зумовив розвиток інституту адвокатського розслідування, необхідно довести до логічного завершення його регламентацію у відповідних нормативно-правових актах.
Отже, в напрямі розширення прав адвоката сьогодні й повинна діяти адвокатура України. Це той вектор роботи, який сторицею відплатить клієнтам і забезпечить справедливі, обґрунтовані та неупереджені вироки судів.