Саме собою існування між обвинуваченим і потерпілим певних цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені в певному правочині, не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності всіх необхідних елементів складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "Умови сплати єдиного внеску на державне соцстрахування адвокатом: позиція КАС ВС"
Такий висновок зробив Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду під час розгляду касаційної скарги сторони захисту, повідомляє пресслужба ВС.
У цій справі особа обвинувачувалася в тому, що, не маючи наміру організовувати виступ музичного гурту, повідомила іншим особам про здійснення такої організації та продала квитки на концерт, а отриманими грошима заволоділа, розпорядившись ними на власний розсуд. Місцевий суд визнав винуватим і засудив обвинуваченого за частинами 1 та 2 ст. 190 КК України. Апеляційний суд погодився з місцевим судом у частині доведеності вини та правильності кваліфікації дій обвинуваченого.
У касаційній скарзі сторона захисту стверджувала, що кваліфікація дій підзахисного за частинами 1 та 2 ст. 190 КК України є передчасною, оскільки він не мав умислу на вчинення шахрайських дій, а між ним і потерпілими виникли цивільно-правові відносини.
ККС ВС вказав на відмежування шахрайства від цивільно-правових деліктів. Так, отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов’язання – не виконувати. Розмежування кримінально караного злочину від цивільно-правової угоди необхідно здійснювати не за тим, як оформлені укладені між сторонами договори, а за тим, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, беручи на себе зобов’язання, не має реальних можливостей і бажання їх виконувати, то йдеться про шахрайство. Цивільно-правові відносини, за допомогою яких суб’єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинні бути перешкодою для оцінки скоєного як злочину, передбаченого ст. 190 КК України.
Як видно з фактичних обставин справи, місцевий суд установив, що особа, не маючи на меті організовувати виступу музичної групи, запропонувала потерпілим придбати квитки на концерт групи. Вони ж, будучи помилково впевнені в правильності та добросовісності дій особи, передали їй грошові кошти за оплату квитків. Таким чином, особа шляхом обману заволоділа чужим майном, яким потім розпорядилася на власний розсуд.
Постанова ККС ВС від 19 березня 2024 року у справі № 295/17062/15-к (провадження № 51-1618км19) за посиланням.