25 червня 2024 року Велика Палата Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) оголосила своє рішення у міждержавній справі «Україна проти Росії (щодо Криму)». Це рішення стало знаковою подією для міжнародного права та має далекосяжні наслідки для України. Вперше міжнародна судова інстанція визнала росію відповідальною за систематичні порушення прав та свобод людини на тимчасово окупованій території Криму та міста Севастополь.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Справа стосувалася двох заяв, поданих Україною до ЄСПЛ:
- Заява № 20958/14 стосувалася численних порушень прав людини, які, на думку України, мали місце в Криму після його незаконної анексії росією у 2014 році.
- Заява № 38334/18 стосувалася ув'язнення та інших порушень прав людини кримських татар та інших етнічних меншин, які виступали проти російської окупації.
Формуванню правової позиції української сторони суттєво заважала неможливість збору доказів у Криму, пов’язаних із відмовою у доступі офіційних осіб та незалежних спостерігачів до Криму з боку росії. Однак, навіть за таких обставин, Україні вдалось відстояти порушені права.
Зокрема, в заявах до ЄСПЛ наводиться 43 випадки викрадення українських громадян та кримських татар російськими воєнізованими групами. Крім цього, зазначається про чисельні факти незаконного переміщення засуджених. За даними Української Гельсінської спілки з прав людини, до грудня 2017 року понад 4700 українських ув’язнених було переведено з окупованого Криму до російських в’язниць.
Також наводяться чисельні факти незаконного затримання, тортур та нелюдського поводження з українськими військовослужбовцями, проукраїнськими та татарськими активістами та журналістами. Це сотні прізвищ, які отримали можливість використати дане рішення ЄСПЛ для відновлення порушених свобод, оскільки більшість індивідуальних скарг досі не було розглянуто, а прийняте ЄСПЛ сприятиме пришвидшенню їх розгляду.
Що вирішив ЄСПЛ
Згідно зі статтею 33 Конвенції, Суд визначає дві основні категорії міждержавних заяв: одна з категорій охоплює випадки, коли держава-заявник скаржиться на порушення іншою договірною стороною основні права людини однієї або кількох чітко визначених або ідентифікованих осіб (індивідуальна), інша категорія стосується справ, що порушують загальні питання, порушені з метою захисту громадського порядку в Європі (міждержавна). У світлі позиції української сторони, ЄСПЛ вирішив, що вимоги в заявах однозначно підпадають під другу категорію міждержавних справ.
1. Порушення статті 2 Конвенції
Суд встановив, що протягом періоду з 2014 по 2018 роки на території Криму було задокументовано 43 випадки насильницького зникнення. Водночас суд визнав той факт, що жертви були переважно проукраїнськими активістами, журналістами та кримськими татарами, які сприймалися (як їхня спільна риса) як противники подій, що відбувалися в Криму на той час. Суд врахував, що викрадення відбувалися за певною схемою та використовувалися як засіб для залякування та переслідування таких осіб у межах реалізації глобальної стратегії держави-відповідача щодо придушення наявної опозиції в Криму російській «окупації».
У результаті розгляду даного питання за заявою української сторони ЄСПЛ зазначив, що з боку росії мали місце системні випадки незаконного викрадення громадян на території тимчасово окупованого Криму. Отже, ЄСПЛ прийшов до висновку про порушення росією статті 2 Конвенції шляхом адміністративної практики насильницьких зникнень та відсутності ефективного розслідування.
2. Порушення статей 3 і 5 Конвенції
Розв'язуючи дане питання, Суд встановив, що свідчення свідків і потерпілих (журналістів, проукраїнських активістів, українських військовослужбовців) щодо ймовірного викрадення, затримання та жорстокого поводження видаються правдивими та заслуговують на довіру.
Відповідно до тексту Рішення ЄСПЛ, Суд переконаний, що має достатньо доказів, які дозволять зробити висновок про порушення росією статей 5 та 3 Конвенції, які є достатньо численними, щоб становити систему жорстокого поводження та незаконного затримання з боку російської влади на території тимчасово окупованого Криму. Розглянувши аргументи обох сторін, Суд зробив висновок, що існувала адміністративна практика щодо поводження, якому піддалися українські військові, етнічні українці та татари, журналісти, яке спричинило їх психічні та фізичні страждання.
3. Порушення статті 6 Конвенції
ЄСПЛ встановив наявність фактів порушення росією ст. 6 Конвенції. Суд обґрунтовує такі висновки нормами міжнародного гуманітарного права, які чітко передбачають, що право, яке діяло до окупації, має продовжувати застосовуватися на території, над якою інша держава здійснює "контроль".
Суд зазначив, що в цій справі суди в Криму повинні були продовжувати застосовувати цивільне право та кримінальне право України та не замінювати його російським законодавством, якщо це не «необхідно». Водночас ЄСПЛ встановив, що «судді застосовували положення кримінального законодавства росії до широкого спектра мирних зібрань, виступів і заходів, а в деяких випадках заднім числом до подій, які передували тимчасовій окупації Криму або мали місце за межами півострова» на материковій Україні», що має ознаки порушення ст. 6 Конвенції.
4. Порушення статті 8 Конвенції
Розв'язуючи це питання в контексті насильницького нав’язування російського громадянства, ЄСПЛ посилався на звіт УВКПЛ за 2017 рік, де вказано, що такі дії російської сторони «можна прирівняти до примусу особи присягнути на вірність силі, яку вони можуть вважати ворожою, що заборонено Четвертою Женевською конвенцією» (A 102). Суд визнав порушення ст. 8 Конвенції та вказав, що ці порушення були такого масштабу та інтенсивності, що не дозволяли відповідним постійним мешканцям Криму фактично користуватися можливістю вийти з російського громадянства.
Також Суд вбачає порушення ст. 8 Конвенцій у незаконному переміщенні ув’язнених на територію росії з посиланням на звіти міжнародних організацій і зазначає про те, що практика переміщення кримських ув’язнених у віддалені регіони росії суперечить відповідним положенням МГП (див. пункт 118 УВКПЛ 2017 року). Дійсно, відповідні положення МГП не лише забороняють передачу осіб, які перебувають під захистом, на територію окупаційної держави, незалежно від причини, а й класифікують таку передачу, як «серйозне порушення» Четвертої Женевської конвенції (A 49).
5. Порушення статті 9 Конвенції
Як закріплено у статті 9, свобода думки, совісті та релігії є однією з основ «демократичного суспільства» за значенням Конвенції. Ця свобода, у своєму релігійному вимірі, є одним із найважливіших елементів, які складають ідентичність віруючих та їх уявлення про життя, але вона також є цінним надбанням для атеїстів, агностиків, скептиків і тих, хто не зацікавлений.
ЄСПЛ встановив відповідальність росії за незаконну адміністративну практику переслідування та залякування релігійних лідерів, які не сповідують російську православну віру (зокрема, українських православних священників і імамів), свавільні рейди на місця культу та конфіскацію релігійного майна, що є порушенням статті 9 Конвенції.
6. Порушення статті 10 Конвенції
Розв'язуючи дане питання в контексті фактів тиску на ЗМІ, ЄСПЛ посилається на звіт Human Rights Watch за 2014 рік, відповідно до якого у березні 2014 року були закриті всі українські телеканали та єдина україномовна газета (Krymska) була заборонено до розповсюдження. Крім цього, татаромовним ЗМІ було відмовлено в перереєстрації або ліцензії відповідно до законодавства росії. Закриттю ЗМІ часто передували офіційні «попередження» (від співробітників ФСБ і прокуратури Криму) на підставі визнання його поглядів, статей чи програм «екстремістськими» (наприклад, за використання термінів «анексія») та «тимчасова окупація»). З цією метою влада використала нечітко сформульоване та надто широке законодавство росії щодо боротьби з екстремізмом, щоб тиснути на кримськотатарські ЗМІ, щоб вони припинили критику «окупації» Криму росією.
ЄСПЛ визнав порушення ст. 10 Конвенції та вказав на те, що російське законодавство не може розглядатися як «закон» у значенні Конвенції та що будь-які окремі дії, що становлять оскаржену практику, повинні розглядатися з посиланням на вимоги згідно з українським, а не російським законодавством.
Також порушення ст. 10 Конвенції ЄСПЛ визнав у розрізі фактів переслідування та засудження «українських політичних в’язнів» за реалізацію ними свободи вираження поглядів.
Вирішуючи це питання, Суд зазначив про наявність доказів про арешти та притягнення до відповідальності політичних опонентів, які звинувачуються в екстремізмі чи тероризмі, українців, які брали участь у протестах на Євромайдані, кримських активістів, кримських татар, пов’язаних із Меджлісом, практикуючих мусульман, звинувачених у належності заборонених ісламських груп, а також журналістів або окремих осіб, які публікують повідомлення з критикою влади росії, або висловлюють незгоду в соціальних мережах.
7. Порушення статті 11 Конвенції
Обґрунтовуючи наявність порушень ст. 11 Конвенції, ЄСПЛ вказав на те, що учасників публічних заходів, які виражали лояльність до України та її культури чи культури кримських татар, судили та карали за порушення громадського порядку як адміністративне правопорушення.
Відповідно до тексту Рішення, Суд вважає встановленим, що існувала адміністративна практика заборони публічних зібрань та проявів підтримки України або татарської громади, а також залякування та свавільне затримання організаторів демонстрацій, що в будь-якому випадку не було доведено як необхідне в демократичному суспільстві. Отже, мало місце порушення статті 11 Конвенції.
8. Порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції
ЄСПЛ визнав, що адміністративна практика експропріації росією активів без компенсації власності цивільних осіб і приватних підприємств порушувала статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. Суд вказав, що подібним чином заволодіння майном без сплати суми, обґрунтовано пов’язаної з його вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, яке не може бути виправданим відповідно до статті 1 Першого протоколу (див. Святі монастирі проти Греції, 9 грудня 1994 р., §§ 70 і 71, серія A №. 301-A; Papachelas v. Греція [GC], немає. 31423/96, § 48, ECHR 1999-II; і Бистрович, згадане вище, § 34).
9. Порушення статті 2 Першого протоколу до Конвенції
Вирішуючи питання расової дискримінації в сфері освіти, ЄСПЛ встановив значне зменшення кількості навчальних закладів, що навчаються українською мовою, та кількості студентів, які здобувають таку освіту. Так, у звіті УВКПЛ за 2014 рік зазначено, що з квітня по жовтень 2014 року «кількість середніх шкіл, де викладають українську мову, скоротилася з 96 до 12». У результаті «українська освіта в Криму майже зникла» (див. пункт 17 Звіту УВКПЛ за 2017 рік).
З огляду на вищевикладене, Суд визнав, що протягом періоду існувала адміністративна практика, що становило заперечення росією суті права на освіту та порушення статті 2 Першого протоколу.
10. Порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції
Суд визнав, що обмеження, запроваджені російською владою щодо перетину адміністративної лінії між Кримом і материковою Україною, не були «відповідними до закону». Цей висновок робить непотрібним визначати, чи переслідували обмеження права на свободу пересування законну мету та були необхідними в демократичному суспільстві. ЄСПЛ визнав, що мало місце порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції у зв’язку з адміністративною практикою обмеження свободи пересування між Кримом і материковою Україною внаслідок насправді перетворення росією лінії адміністративного кордону на державний.
Варто навести цікаві висновки судової практики, на які ЄСПЛ посилався, обґрунтовуючи своє рішення (Ураніо Токсо та інші проти Греції): "виникнення напруженості є одним із неминучих наслідків плюралізму, тобто вільного обговорення всіх політичних ідей. Відповідно, роль влади в таких обставинах полягає не в тому, щоб усунути причину напруги шляхом усунення плюралізму, а в тому, щоб забезпечити терпимість конкуруючих політичних груп одна до одної (див. mutatis mutandis 74989/01, § 40, ECHR 2005-X." У цьому контексті Суд вважає, що російська влада остаточно прагнула придушити той політичний плюралізм, який є частиною «ефективної політичної демократії», керованої «верховенством права».
Виконання рішення ЄСПЛ буде складним завданням
Забезпечення виконання рішення ЄСПЧ стане серйозним викликом для України. Це непростий шлях, оскільки росія неодноразово ігнорувала рішення міжнародних судів, а ЄСПЛ не має повноважень примушувати держави до виконання своїх рішень. Тому Україні вкотре знадобиться допомога міжнародної спільноти, щоб домогтися виконання рішення ЄСПЛ.
Існує декілька механізмів виконання подібних рішень ЄСПЛ, зокрема за допомогою Комітету міністрів Ради Європи, який може накласти на росію санкції, якщо вона не виконає рішення суду. Також Україна може звернутися до Міжнародного суду ООН та застосувати арбітражні механізми, однак це досить тривалі процедури.
В будь-якому випадку дане рішення вже само по собі несе за собою невідворотні позитивні наслідки для України та осіб, які постраждали від російської окупації Криму, є остаточним, преюдиційним та закладає фундамент для подальшого відновлення порушення прав як окремих громадян, так і питання повернення тимчасово окупованих територій загалом.
Наслідки рішення для України
Рішення ЄСПЛ є значною перемогою для України, оскільки фактично підтверджує незаконність анексії Криму та документує сотні фактів порушень прав людини з боку окупаційної влади, які будуть використані в подальших судових процесах на користь України та постраждалих від незаконної окупації осіб. Зокрема, індивідуальні скарги таких осіб будуть розглянуті в світлі вже встановлених даним рішенням фактів. Також дане рішення надає їм право вимагати матеріальну компенсацію.
З політичного погляду Рішення може бути використано як юридичний аргумент для повернення Криму з тимчасової окупації, оскільки суттєво зміцнює правову позицію України. Україна може використовувати зроблені ЄСПЛ висновки для посилення дипломатичного впливу на росію, впровадження нових санкцій, а також для мобілізації міжнародної підтримки у своїх зусиллях із повернення контролю над півостровом.