Чим відрізняється ADR від класичного методу вирішення спору в суді? Коли доречніше використовувати фасилітацію, медіацію, оцінку справи тощо? Про що Сінгапурська конвенція та як вона вплине розвиток медіації в Україні? Про все це на останній лекції 13-го семестру Правничої школи EBA-Asters розповіла Юна Потьомкіна, старший юрист Asters, медіатор.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Що таке ADR?
За словами пані Потьомкіної, у світі по-різному трактують цю абревіатуру – alternative dispute resolution, єдиний адекватний метод розв’язання спорів (окрім судів) та ін. «Єдине, що світ придумав окрім суду – це перемовини, медіація, фасилітація… Все це входить в ADR», – зазначила вона.
Починаючи з 80-х років ХХ століття понад 4 тис. компаній в США долучилися до спільної заяви про застосування альтернативних способів вирішення спорів (ADR pledge). Наразі багато компаній, в тому числі юридичних, приєднуються до цієї заяви. Однак потрібно розуміти, що ця заява має декларативний характер. Підписуючи заяву, компанія декларує, що ADR методи, разом з судовим розглядом або окремо, здатні знизити витрати і привести до рішень, яких сторони не досягнуть в суді. Таким чином, презюмується, що всі спори та конфлікти, що з’являються в компанії як ззовні, так і між колегами, будуть в першу чергу вирішуватися за допомогою комунікацій та переговорів, медіації. У 2019 році Asters також приєдналася до цієї заяви.
Які існують способи вирішення спорів (окрім суду)? Від найпростішого до найскладнішого:
- Переговори. Є дві сторони, які представляють самі себе. Вони вирішують свою справу за допомогою комунікацій. Немає жодних правил, окрім тих, які сторони встановили в переговорному процесі.
- Фасилітація. Зазвичай цей інструмент є частиною інших інструментів і використовується для того, щоб третя сторона (фасилітатор) структуровано допомогла сторонам вести переговори. Тут за правила, регламент та інше відповідає фасилітатор.
- Медіація. Це вже більше структурований процес, в якому виділяються чіткі стадії. Якщо медіатор як третя особа слідує цим чітким стадіям, то у 96% випадків справа буде вирішена у процесі медіації. Медіація працює в багатьох сферах: бізнесі, сімейній сфері, соціальній. І в фасилітації, і в медіації третя сторона не пропонує учасникам варіант вирішення ситуації, але допомагає сторонам самим його виробити.
- Оцінка справи. У світі цей інструмент використовується у випадках, коли сторони, які мають конфлікт, приходять до третьої сторони, яка для них є дуже авторитетною. Так звана "мудра сова", яка з огляду на свій досвід, зможе прийняти правильне рішення. Цей інструмент дуже розвинений в США, коли суддя у відставці чи колишній політик може допомогти оцінити справу.
- Бізнес-омбудсмен. В Україні цей інструмент з’явився у 2014 р. Сторони можуть звернутися зі скаргою на утиски з боку держорганів, бізнес-омбудсмен досліджує питання і виносить рекомендаційне рішення, яке як і в попередньому інструменті, не є формально обов'язковим, але підкріплено авторитетом інституції, яка його видала.
- Арбітраж. На думку лектора, арбітраж вже не входить до ADR, тому що є арбітр, є сторони, рішення є обов’язковим, а предмет спору не може виходити за межі позовних вимог.
- Суд.
Юна Потьомкіна зробила висновок, що чим далі ми рухаємося від переговорів до судового розгляду, тим більше стають витрати сторін на розгляд справи, і тим меншим стає їхній контроль за процесом і результатом.. «Наразі також стає популярним тренд використання гібридних процедур, коли використовується не одна процедура, а відбувається колаборація процедур (наприклад, медіація плюс арбітраж тощо)», – наголосила експерт.
Що суттєво вплинуло на розвиток медіації у 2019 році?
Конвенція ООН про міжнародні угоди про врегулювання спорів за результатами медіації (Сінгапурська конвенція) – це дуже велика подія для медіації у світі. Аналогічно зароджувався арбітраж після підписання Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йоркська конвенція). Сторони приєднувалися до цієї Конвенції, що дало початок для розвитку арбітражу у світі. Так само зараз була підписана Сінгапурська конвенція, до якої Україна приєдналася однією з перших.
«Коли лише з’явився проєкт Конвенції, у нас почалися перемовини з Міністерством юстиції про те, що Україні потрібно готуватися до її підписання. Звичайно, спершу було чимало запитань. Чи варто її підписувати? Чи зможе вона працювати в нашій країні? Що потрібно для того, щоб вона змогла працювати в нашій країні? Після перемовин Міністерством юстиції було прийнято рішення створити робочу групу, до якої були включені всі найважливіші стейкхолдери: Національна асоціація медіаторів України, АПУ, Міністерство юстиції, суддівський корпус», – наголосила пані Потьомкіна.
Про що йдеться в цій Конвенції?
Вона допомагає вирішити той єдиний недолік, який має медіація. Часто сторони не вірять у медіацію, тому що в результаті рішення, яке вони отримують, є добровільним. Ви добровільно його виконуєте або не виконуєте, немає жодного примусу та обтяжливих наслідків у разі невиконання цих домовленостей.
Натомість Сінгапурська конвенція покликана уможливити та полегшити виконання рішення, отриманого в результаті медіації в міжнародних комерційних спорах, зробити обов’язковим до виконання, провести його через скорочену процедуру через суд та прирівняти його до виконавчого напису або виконавчого документа.
«Конвенція розповсюджуватиметься на ті країни, які є підписантами. Це зможе допомогти вирішувати бізнес-конфлікти в міжнародних комерційних спорах різних країн, які у результаті медіації матимуть інструментарій визнання угоди та її виконання відповідно до спрощеної процедури в іноземній юрисдикції. Конвенція – це потужний крок для зміни культури вирішення конфліктів у нашій країні, а також це сигнал для інвесторів, що вони можуть не боятися інвестувати свої кошти в Україні», – зазначила доповідач.
Законопроєкт про медіацію на фінішній прямій
Сьогодні триває розробка нового законопроєкту про медіацію (після низки невдалих спроб). Основна ідея нового проєкту полягає в тому, щоб зробити регулювання максимально рамковим, лише закріпивши поняття медіації та основні засади цієї процедури на законодавчому рівні. Це потрібно для того, щоб Конвенція була ратифікована і могла виконуватися в нашій країні, щоб було чітке визначення, що таке медіація і хто має право бути медіатором. Наприклад, чи підпадуть під це визначення медіатори, які отримали сертифікацію за кордоном. «Закон потрібен, але не потрібно одразу ж прописувати жорсткі правила. Ми віримо в те, що ринок потім самостійно їх сформує», – переконана Юна Потьомкіна.
Що стосується питання реєстрів медіаторів, тут вирішили, що їх ведення та оприлюднення буде здійснюватися об'єднаннями медіаторів та організаціями, які забезпечують проведення медіації. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть вести власні реєстри медіаторів, яких вони залучають або послугами яких користуються. Щодо інших питань, які ще залишаються відкритими, важливо, що законодавці чують професійну спільноту медіаторів, що дає надію на вдале завершення обговорення та прийняття цього разу закону про медіацію.