Після проваленого Верховною Радою законопроекту про медіацію №3665 в цьому скликанні ВРУ вже ніхто не чекав на обговорення цієї теми. Аж раптом 5 липня 2019 р. з’явився новий законопроект №10425, ініційований народним депутатом Юрієм Мірошниченком, що містить чимало дискусійних положень.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Які положення закладає цей проект і що з ним не так, обговорили 18 червня 2019 р. на національній конференції «Законодавче регулювання медіації в Україні».
Відсутність успіху попередньої спроби прийняття закону про медіацію Ігор Алексєєв, голова підкомітету Комітету з питань правової політики та правосуддя, аргументував тим, що не було певної узгодженості між основними стейкхолдерами - різними групами медіаторів, а також між законодавчою і виконавчою гілкою влади.
«Якщо б цей (попередній - прим. ред.) проект потрапив у сесійну залу раніше, коли Парламент не був розбалансований політичними «розборками», я думаю, що шансів на його ухвалення було б набагато більше. Тому до початку роботи нового Парламенту ми фахово попрацюємо над новим проектом і, маючи шанс повністю його узгодити, зможемо вийти з консолідованою позицією в найбільше вікно можливостей, яке виникає після початку роботи Парламенту», - зазначив пан Алексєєв.
Із самим проектом закону №10425 можна ознайомитися за посиланням.
Загалом в експертів не виникає дискусій щодо необхідності прийняття закону, що б врегулював медіацію в Україні. Водночас відрізняється бачення, яким цей закон має бути.
Дискусійні положення:
- «обов’язковість» медіації - ст. 5 законопроекту «Участь у медіації як спосіб досудового врегулювання спору є обов’язковою у передбачених законом випадках»;
- віковий ценз і вимоги щодо вищої освіти медіаторів - ст. 10 «Медіатором може бути фізична особа, яка досягла 30 років, має вищу освіту та пройшла спеціальну підготовку у Всеукраїнській школі медіаторів або в інших акредитованих Радою медіаторів України закладах в Україні чи за її межами»;
- питання самоврядування медіаторів, включаючи щорічні внески і кваліфікаційні іспити - Розділ V тощо.
Аргументи «За»
За словами автора законопроекту Юрія Мірошниченка, в світі існують дві моделі медіації: обов’язкова і не обов’язкова. Так, законопроект передбачає обов’язкову досудову медіацію по всім категоріям справ, окрім кримінальних. Разом з цим встановлення фактично обов’язкового етапу медіації до звернення в суд передбачає створення інституту медіації як адвокатури - самоврядної, професійної організації, яка здійснюватиме добір, підготовку, дисциплінарні провадження, підвищення кваліфікації тощо.
«Чому моя група дійшла висновку, що потрібно запроваджувати обов’язкову медіацію? Тому що немає потреби ухвалювати новий закон, якщо медіація не обов’язкова. Існує закон про підприємницьку діяльність, консультативні послуги, укладання мирової угоди передбачено в процесуальних кодексах, тому якщо медіація не стає обов’язковим етапом у вирішенні спорів, то, на наше переконання, сенсу в законі немає», - наголосив він.
Водночас заступник Голови Ради суддів України Вадим Бутенко погодився з тим, що має бути встановлений віковий ценз. «Це має бути досконалий нормативно-правовий акт, в якому визначатимуться всі процедури й існуватимуть вимоги до медіатора. Я наполягаю на тому, що це має бути людина з вищою освітою, й обов’язково має бути встановлений віковий ценз. Особа медіатора має велику роль. Чи може людина в 20-22 роки, тільки завершивши навчання, проводити процес медіації? Я думаю, що ні», - наголосив він.
Аргументи «Проти»
Вимоги щодо обов’язковості занепокоїли Олену Сотник, народного депутата України, співавтора попереднього законопроекту №3665. На її думку, медіацію доцільно використовувати лише щодо окремих категорій справ. «Мені здається, що це один із ключових принципів, який не може бути зарегульованим у законодавстві, адже медіація - це все ж альтернативний спосіб вирішення спорів. Люди мають хотіти приймати участь у цьому процесі, і це дуже важливо», - зазначила вона.
У свою чергу Олексій Резніков, партнер Asters, зазначив, що наявна певна схожість із законом про адвокатуру, і якщо останній добре врегульовує діяльність адвокатів (хоча і є спроби зробити краще), то обговорюваний законопроект про медіацію не врегульовує діяльність медіаторів. Також він не підтримав ідею централізованого самоврядування, введення медіації як обов’язкового етапу і наявність вікового цензу.«Мені здається, що якраз професія медіації не є сьогодні такою, що потребує заходження в єдиний кабінет з єдиним прапором, створення рад тощо, оскільки медіатори - це і лікарі, і психологи, й юристи, і вчителі, і хто завгодно. До речі, навіть 20-річна особа може бути медіатором - якщо це буде конфлікт між такими ж 20-річними особами. Тут питання не у життєвому досвіді, а в розумінні інструментів - як допомогти сторонам владнати існуючий конфлікт», - сказав він.
Водночас пан Резніков запропонував введення квазіобов’язкового розгляду конфліктів через медіацію. «Чому квазі? По-перше, не всі справи не є медіабельними. По-друге, сторони мають можливість відмовитися від цього, але саме суди і судді повинні сприяти розвитку медіації. У них має бути обов’язок запропонувати сторонам врегулювати спір перед тим, як йти до судді. У свою чергу вже сторони можуть з цим погодитися або ні», - наголосив пан Резніков.
Заступник директора Українського центру медіації по проектам регіонального розвитку Ольга Тютюн також звернула увагу на те, що медіацію робити обов’язковою не можна. На її думку, медіація має бути добровільною тому, що не всі спори є «медіабельними». «Твердженння про те, що медіація - це панацея, і вона всіх врятує, не є правдою. Це помилкові очікування, які ніколи не справдяться. Вони навіть лякають, тому що, якщо ви запровадите це, то ми в результаті отримаємо, що медіабельних спорів буде дуже мало, мирових угод - так само, і це буде негативна статистика. А пізніше всі скажуть: «Дивіться, це не працює, але ми намагалися», - запевнила вона.
За словами пані Тютюн, люди мають прагнути домовлятися, і це є критерієм медіабельності. Якщо вони цього не хочуть, то це буде лише витрачанням коштів, у т.ч. державних. «Іноді суд-– це єдиний ефективний спосіб, де людина може захистити свої права», - наголосила пані Тютюн.
Водночас Світлана Стадник, Голова Правління ГО «Асоціація Сімейних Медіаторів України», звертаючи увагу на те, що автори законопроекту посилаються на міжнародний досвід, зазначила, що немає жодної країни, де медіація є обов’язковою в усіх сферах.
«Федерального закону в США немає. Є штат Північна Кароліна, де суддя обов’язково на свій розсуд радить медіацію. Проте немає загальних вимог до медіаторів. Вони можуть бути які завгодно, а додаткові вимоги існують лише до тих, хто співпрацює із судом. Обов’язковості як такої немає. Існує обов’язкова інформаційна сесія про можливість врегулювати свій спір у процесі медіації, а не обов’язкова медіація. Ви кажете про регуляторний орган. Він - тільки для тих, хто працює з державним замовником, з судом, а не для всіх», - зазначила вона.
Загалом медіатори заявили про свою готовність співпрацювати і допомагати в розробці і вдосконаленні законопроектів, але не Проекту Закону №10425.