Суд першої інстанції, з рішенням якого в цій частині погодився апеляційний суд, задовольнив позов батька, визначив місце проживання сина з ним, оскільки дитина мешкає з батьком, мати з нею практично не спілкується, участі у вихованні дитини не бере та не цікавиться її розвитком.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "Верховний Суд засумнівався у висновках судів попередніх інстанцій про законність визнання знака "Корвалол Corvalolum" добре відомим".
Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував судові рішення попередніх судів у відповідній частині та відмовив у задоволенні позову з таких підстав.
Як зазначається, у 2013 році рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, було визначено місце проживання дитини з матір’ю, відібрано дитину від батька та стягнуто з нього аліменти на утримання сина.
На виконання цього рішення виданий виконавчий лист, відкрито виконавче провадження, яке згодом закрили у зв’язку з категоричною відмовою дитини зустрітися зі стягувачем.
Так, у ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 18 ЦПК України визначено обов’язковість судового рішення, яке набрало законної сили.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначається, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначали, що з моменту ухвалення рішення районного суду від 2013 року змінилися обставини, які впливають на вирішення спору: протягом усього часу після постановлення рішення дитина проживає з батьком, мати з нею практично не спілкується, участі у вихованні не бере.
Із вказаними висновками колегія суддів КЦС ВС не погодилася.
У 2016 році суд скасував постанову про закінчення виконавчого провадження у справі від 2013 року про визначення місця проживання дитини з матір’ю, зобов’язав державну виконавчу службу відкрити виконавче провадження з примусового виконання відповідного судового рішення.
Відповідачка зазначила, що рішення суду від 2013 року не виконане, оскільки батько протиправно утримує дитину в себе, злісно не виконує рішення суду.
Отже, вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини за наявності незакінченого виконавчого провадження у справі про відібрання дитини та визначення місця її проживання, суди попередніх інстанцій не врахували стану виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Так, вказуючи про зміну обставин, які впливають на вирішення спору, суди не врахували, що вона відбулася не внаслідок правомірної поведінки батька дитини, а в силу тривалого й умисного невиконання ним рішення суду, яке набрало законної сили. Це судове рішення перебуває в процесі примусового виконання, воно не втратило законної сили і не скасоване, тому не може піддаватися сумніву.
Згаданим рішенням суду встановлено, що батько в березні 2013 року вивіз сина з місця його проживання з матір’ю без її відома та згоди. За заявою матері про викрадення дитини колишнім чоловіком було відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 356 КК України.
У 2012 році чоловік був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 186 КУпАП – самоуправство, оскільки без жодного попередження забрав сина та відвіз до свого місця проживання.
Отже, висновок судів про зміну обставин, які мають значення для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини, не ґрунтується на доказах, які б свідчили, що відбулася така зміна обставин, що з’явилися підстави для звернення іншого з батьків із новим позовом про нове визначення місця проживання дитини.
Підставами для звернення з новим позовом про визначення (зміну) місця проживання дитини не можуть бути обставини, які виникли внаслідок неправомірної поведінки позивача, що полягає у невиконанні рішення суду, при цьому звернення з новим позовом не може бути підставою для уникнення від виконання іншого остаточного рішення суду.
Постанова Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 725/3024/17 (провадження № 61-37923св18) за посиланням.
Нагадаємо, ВС призначив наступне засідання щодо звільнення позивача з посади директора ДБР на 12 червня.