Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На практиці сторона обвинувачення після отримання дозволу на СДР змінює повідомлення про підозру та/або повідомляє про нову підозру і не звертається знов за дозволом на СДР, вважаючи, що діє попередній дозвіл. На мою думку, це суперечить чинному законодавству України.
1. Згідно з ч. 1 ст. 2971 КПК України спеціальне досудове розслідування здійснюється щодо підозрюваного. Тобто особа спочатку має бути повідомлена про підозру, а потім вже сторона обвинувачення має право звертатися за дозволом на СДР.
2. Згідно з ч. 2 ст. 2971 КПК України СДР на підставі ухвали слідчого судді здійснюється у КП щодо виключного переліку злочинів, крім випадків, зокрема «з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошені у міжнародний розшук, та розслідуються в одному кримінальному провадженні із злочинами, зазначеними у цій частині, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду».
Тобто щодо кожного повідомлення про підозру слідчий суддя має погодитись, що виділення матеріалів може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду, оскільки він йде на безпрецедентне обмеження прав особи, дозволяє досудове розслідування без участі особи.
3. Згідно з ст. 2972 КПК України клопотання про СДР має містити правову кваліфікацію кримінального правопорушення, виклад обставин тощо. Згідно з ст. 2973 КПК України слідчий суддя перевіряє додержання вимог ст. 2972 КПК України і має право заслухати свідка чи дослідити матеріали.
4. Згідно з ст. 2974 КПК України під час вирішення питання про здійснення спеціального досудового розслідування слідчий суддя зобов’язаний врахувати наявність достатніх доказів для підозри особи, щодо якої подано клопотання у вчиненні кримінального правопорушення, та перевірити, наприклад, що особа оголошена у міжнародний розшук.
За наслідками розгляду клопотання слідчий суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає мотиви задоволення або відмови у задоволенні клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування.
Тобто КПК України передбачає можливість слідчого судді навіть у єдиному КП надати дозвіл на СДР щодо одного епізоду та відмовити щодо іншого, оскільки видалення матеріалів щодо нього не може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду, чи підозра за вказаним епізодом не є обґрунтованою, на погляд слідчого судді. Також на час повідомлення про змінену та/або нову підозру особа може фактично знайтись та перебувати у міжнародному розшуку тільки з мотивів зловживання процесуальними правами детективом.
КПК зазначає, що повторне звернення з клопотанням про здійснення спеціального досудового розслідування до слідчого судді в одному кримінальному провадженні не допускається. Але, по-перше, у цьому випадку це не теж саме КП. У разі нової підозри фактично це КП, у якому об’єднано два КП, та КПК України ще зазначає певні випадки, коли повторне звернення можливе.
Фактично, після зміни раніше повідомленої підозри, стара підозра втрачає силу. Неможливо, наприклад, скасувати старе повідомлення про підозру, оскільки його вже немає. Обґрунтованість зміненої підозри перевірятиметься знов і відповідно дозвіл на СДР має отримуватися ще раз, оскільки він надавався на стару підозру. При повідомленні про нову підозру вказаний висновок, на мою думку, є взагалі очевидним.
Між іншим, саме такій підхід застосовує КПК України щодо питань екстрадиції. Так, у ч. 1 ст. 576 КПК України зазначено, що видана в Україну особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності або щодо неї може бути виконано вирок суду лише за ті злочини, за які здійснена видача (екстрадиція).
Тому первісно отриманий дозвіл на СДР не є індульгенцією. Його потрібно отримувати кожен раз відповідно до того як сторона обвинувачення змінює та/або повідомляє про нову підозру. Порушення цього принципу тягне відповідні наслідки.