Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення регулювання угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією» набув чинності 1 листопада 2024 року. Прийняття цього Закону було однією з вимог міжнародних партнерів, без його прийняття Україна ризикувала втратити 4 млрд євро траншу від ЄС. Варто зазначити, що прийнятий Закон має значно кращий рейтинг прийняття суспільством, на відміну від законопроєкту №11340, який вважали таким, що дозволяє корупціонерам «відкупитися» за свій злочин.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Прийнятим Законом введено низку змін, якими передбачається запровадження більш м’якого покарання щодо корупціонерів, які визнали свою вину та надали викривальні покази на інших.
На кого поширюється дія нових правил укладання угод?
Угода про визнання винуватості між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо корупційних кримінальних правопорушень і кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні будь-якого корупційного кримінального правопорушення чи кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією (п. 2 ч. 4 ст. 469 КПК України). Окрім цього, угода про визнання винуватості може укладатися у провадженнях щодо корупційних кримінальних проступків, нетяжких або тяжких корупційних злочинів, а також кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією (п. 2–1 ч. 4 ст. 469 КПК України). При цьому додатковими умовами укладання угоди про визнання винуватості є такі: відсутність ознак вчинення корупційних кримінальних правопорушень у співучасті; укладається з підозрюваним, обвинуваченим, який надав викривальні покази та підтвердив їх іншими доказами; відшкодовано завданий збиток або заподіяну шкоду. Важливо зауважити, що особи, яких було викрито іншим співучасником корупційної схеми, не зможуть скористатися інструментом угоди про визнання винуватості й отримають покарання за вчинене діяння на загальних підставах.
Водночас введена заборона на укладення угоди з організатором злочину, окрім випадку, коли така особа погоджується викрити іншого організатора. Це правило закріплено у ч. 4 ст. 469 КПК України, яку доповнили нормою такого змісту: «Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим, який є організатором злочину, не може бути укладена у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, за винятком випадку укладання угоди на підставі п. 2 цієї частини та за умови викриття ним іншого організатора корупційного кримінального правопорушення або кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією».
Аналіз запроваджених змін дозволяє стверджувати, що угоду з організатором корупційного кримінального правопорушення можна укладати за наявності таких умов:
–– викриття іншого організатора корупційного кримінального правопорушення або кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією;
–– якщо інформація щодо вчинення такого кримінального правопорушення буде підтверджена доказами;
–– за умови повного або часткового відшкодування підозрюваним чи обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо такі збитки чи шкода були завдані).
Які нововведення передбачені щодо покарання осіб, які уклали угоду про визнання винуватості?
Запровадженими змінами передбачена можливість призначати узгоджене сторонами додаткове покарання у вигляді суттєво збільшених штрафів навіть у разі, коли покарання у вигляді штрафу не передбачено в санкції статті Особливої частини КК України (ч. 3 ст. 53 КК України). Таке додаткове покарання може призначатися у випадку, якщо обвинувачений або підозрюваний не має коштів, щоб сплатити відшкодування шкоди по угоді, але має майно, наголосила голова Комітету ВР з питань антикорупційної політики.
Так, змінами до законодавства передбачено, що при визначенні покарання суд зможе призначити додатково такий розмір штрафу: за нетяжкий злочин — від 20 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до 120 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; у разі вчинення тяжкого злочину — від 120 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до 6 млн неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; у разі вчинення особливо тяжкого злочину — від 270 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до 12 млн неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 3 ст. 53 КК України). На нашу думку, така велика різниця у можливості визначення розміру штрафу має ризики зловживання правом вибору розміру штрафу, попри те, що він узгоджується сторонами угоди та призначається судом.
Окрім цього, у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, сторонами угоди про визнання винуватості може бути узгоджено та призначено судом основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, але не нижче від найнижчої межі, встановленої КК України. У разі призначення такого покарання особа не може бути звільнена від відбування покарання з випробуванням (ст. 69–2 КК України).
Що нового у процедурі укладання угоди?
Підвищено гарантії законності укладання угоди, адже передбачено, що угоду в корупційних кримінальних правопорушеннях мають погоджувати прокурори вищого рівня. Зокрема, у п. 6 ч. 2 ст. 470 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину, досудове розслідування якого здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України або яке було направлено до суду прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, угода про визнання винуватості має бути погоджена із заступником Генерального прокурора — керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (особою, яка виконує його обов’язки).
Окрім цього, надана можливість внесення змін до укладеної угоди до моменту видалення суду до нарадчої кімнати. Передбачається, що до моменту видалення суду до нарадчої кімнати сторони угоди мають право ініціювати зміни до укладеної угоди та у разі досягнення згоди укласти нову угоду. Це надає змогу захисту своєчасно запропонувати нові умови за результатами розгляду справи в суді, коли є ймовірність, що суддя відмовиться затвердити угоду.
Наведені вище нові правила укладання угоди у провадженні щодо корупційних кримінальних правопорушень є позитивним кроком на шляху в боротьбі з корупцією. Ці нововведення знайшли підтримку і в антикорупційних органах. Зокрема, НАБУ та САП зазначають, що вказаними нововведеннями вдосконалюється інститут угод про визнання винуватості в корупційних справах, що підвищить ефективність розслідувань і прискорить судовий розгляд корупційних топсправ.
Проте прийнятий Закон містить низку недоліків. Адже швидке здобуття бажаного для сторони обвинувачення результату (угоди) та відсутність реального покарання щодо особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, з одного боку, призводить до збільшення кількості вироків на підставі затверджених угод, але з іншого — породжує безліч негативних наслідків для правової системи України. Зокрема, укладання угоди про визнання винуватості в провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень може призвести до істотного погіршення якості досудового розслідування і зниження стандартів доказування. Захоплення угодами призводить до послаблення уваги до аналізу та перевірки зібраних доказів, подекуди — до неприкритого ігнорування закону, приховування важливих доказів, фактів, обставин, які мають значення для кримінального провадження і вказують на невинуватість особи. Адже некомпетентний або несумлінний детектив при бажанні суттєво спростити розслідування зможе задовольнитися інформацією щодо іншого корупційного кримінального правопорушення, не приділивши належної уваги вимозі повноти встановлення обставин кримінального провадження, визначеній як завдання кримінального провадження у ст. 2 КПК України.
Окрім цього, негативним наслідком є ймовірна можливість спонукати підозрюваного/обвинуваченого до визнання своєї вини всупереч реальним фактам (там, де він не є винуватим), просто внаслідок загрози відбуття покарання. Загроза отримати реальний строк покарання та одночасна альтернатива відкупитися від покарання завдяки укладенню угоди з прокурором підштовхне невинуватих осіб через страх програшу в суді обмовляти себе й інших осіб, визнаючи провину за те, чого вони не вчиняли.
Також збільшується ризик того, що угоди можуть стати інструментом уникнення покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Підозрювані, обвинувачені, маючи фінансові та інші важелі впливу на ситуацію, можуть отримувати невиправдано м’яке покарання без належної перевірки їхньої ролі у вчиненні кримінальних правопорушень, що буде підривати конституційні засади правосуддя.
Окрім цього, укладання угоди є правом прокурора, а не обов’язком. І це може стати проблемою. Так, призначення додаткового покарання у вигляді штрафу та його розмір (зміни до ст. 53 КК України), можливість призначення таким особам більш м’якого покарання (нова ст. 69–2 КК України), можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням (навіть затяжкий корупційний злочин — зміни до ст. 75 КК України) залежать від добросовісності прокурора, що водночас дає можливість для зловживань вже з його боку, оскільки не обов’язковість, а можливість призначення таких додаткових покарань і навіть повністю звільнення від покарання покладені на розсуд прокурора. Це підтверджується й тим, що розмір штрафу, передбачений ст. 53 КК України, наразі буде залежати не тільки від тяжкості вчиненого злочину, але і призначатися з урахуванням майнового стану винуватого в скоєнні кримінального правопорушення, тобто у разі, якщо співробітники антикорупційних органів не зможуть (чи не захочуть) знайти власність (кошти, майно) корупціонера, що зазвичай оформлена на його близьких і не дуже родичів, довірених осіб, то і штраф буде неспіврозмірно малий порівняно з нанесеними державі збитками. Крім того, доповнивши ст. 75 КК нормою, що передбачає звільнення від покарання у разі укладання угоди про визнання винуватості, законодавець фактично прибрав усі обмеження щодо застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, що були до того щодо осіб, які вчинили корупційні кримінальні правопорушення та кримінальні правопорушення, пов’язані з корупцією.
Нерозв’язаними в новому Законі є і такі питання: не визначено обов’язкове застосування спеціальної конфіскації при укладенні угод про визнання винуватості за корупційне кримінальне правопорушення за наявності підстав для цього; суд не має повноважень витребовувати матеріали досудового розслідування або ж зобов’язати прокурора разом з обвинувальним актом та угодою направляти до суду такі матеріали.
Водночас, попри критичні моменти, новий Закон має принести позитивні результати при розслідуванні корупційних кримінальних правопорушень, як ми це можемо вбачати при практичному застосуванні аналогічних норм у правових системах США та Європи. Так, у зв’язку з ростом злочинності ще у 1920-х роках 88% справ у Нью-Йорку та 85% справ у Чикаго вирішувалося шляхом укладання угод, що привело до того, що у 1968–1970 роках Верховний суд США легалізував укладення угоди шляхом прийняття рішень у конкретних провадженнях, визнавши їхню конституційність. На сьогодні близько 95% кримінальних проваджень у США вирішується укладанням угоди з правосуддям.
Інститут укладання угод у кримінальному судочинстві України, беззаперечно, вдосконалюється і несе такі позитивні зміни в розслідуванні кримінальних правопорушень, як збереження ресурсів (часу, грошей) правоохоронних органів і судової системи, розгляд судових справ за скороченою процедурою, але й водночас має ризики: визнання вини невинуватою особою, зупинення повноцінного розслідування у разі визнання вини і суб’єктивність формулювання запропонованих умов угоди, пов’язаних зі звільненням від покарання, що негативно впливає на невідворотність покарання та соціальну справедливість.
Отже, у провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень і кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, законодавець запровадив низку нововведень, що дадуть змогу розглянути альтернативні шляхи закінчення кримінального провадження з максимальною вигодою для сторони захисту, хоча й одночасним викриттям більш гучних корупційних правопорушень і відшкодуванням нанесеної шкоди вже у більш привабливих для держави розмірах, ніж було до цього часу. Захисник має ретельно підходити до умов укладання угоди, враховуючи права та законні інтереси підзахисного, не допускаючи при цьому визнання вини невинуватою особою і водночас дотримуючись нових процесуальних правил. Безумовно, економія ресурсів та часу буде однаково справедлива і для захисту підозрюваного/обвинуваченого у разі більш глибокого вивчення та застосування угод в адвокатській діяльності.
Ми не знаємо, чи зупинять корупцію в Україні нові правила укладання угоди про визнання винуватості, але, безсумнівно, вітчизняне законодавство має відповідати європейським стандартам.