Повномасштабна війна створила чимало нових викликів для бізнесу. Серед них — перебування керівників компаній за кордоном. Окрім суто управлінського контексту, тут існують і податкові питання, одне із яких: «Як не платити податки з зарплати директора двічі»? Ще один важливий нюанс, про який часто забувають — dual tax residence, або ж подвійне податкове резидентство компанії.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Якщо директор української компанії постійно проживає за кордоном, може вважатися, що підприємство «має місце ефективного управління» в цій країні. Як наслідок, компанія стане платником податків цієї держави. І хоча ці правила діють не в усіх країнах, все ж є сенс розібратися.
Хто є податковим резидентом, залежить від визначення «резидента» у законодавстві кожної держави. Оскільки країни мають право оподатковувати всесвітній прибуток своїх резидентів, то кожна з них зацікавлена в якомога ширшому визначенні цього поняття.
Деякі держави застосовують суто формальні критерії – як-от місце реєстрації компанії. Але після запровадження плану дій BEPS таких стає все менше. Деякі держави також оцінюють місце ефективного управління. Якщо менеджмент компанії, що зареєстрована у країні А, проживає і працює у країні Б, це може розцінюватись як підстава визнати податковим резидентом країни Б не тільки персонально директора, а й юридичну особу.
Через такі різні підходи дві держави можуть одночасно вважати платника податків своїм резидентом. Якщо таке стається, потрібно керуватися положеннями Конвенції про уникнення подвійного оподаткування, що діє між цими двома країнами. А вони у своїй більшості невтішні для директора ТОВ-емігранта.
Декілька прикладів
Польща. Компанія може бути визнана як податковий резидент Польщі, якщо її юридична адреса або місце управління розміщені на території країни. Місце управління в Польщі встановлюється тоді, коли «поточні справи цього платника податків організовано і безперервно ведуться на території Польщі».
Німеччина. Юридична особа може бути визнана податковим резидентом Німеччини, якщо її місце реєстрації або основне місце управління розташоване в країні.
Велика Британія. Компанії, зареєстровані за кордоном, можуть вважатися резидентами Великої Британії, якщо місце центрального управління та контролю розташоване у країні.
Іспанія. Податковими резидентами Іспанії є не тільки компанії, безпосередньо зареєстровані в Іспанії, а й ті, комерційна діяльність яких здійснюється та контролюється з Іспанії (простіше кажучи, якщо головний офіс розташований у країні).
В усіх чотирьох випадках двосторонні Конвенції про уникнення подвійного оподаткування між Україною передбачають: якщо юридична особа є резидентом обох Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де розміщений її керівний орган.
Ці країни не є вичерпним переліком: схожі правила діють також у Португалії, Угорщині, ОАЕ, на Мальті та в низці інших держав.
Привид взаємної згоди
Як бачимо, податкові органи країни, у якій проживає директор української компанії, мають всі підстави стягувати податки з такої юридичної особи. Та чи означає це, що українська податкова не матиме претензій? На жаль, ні.
Якщо компанія вважатиме, що дії податкових органів України порушуватимуть положення конвенції, то можна подати запит про взаємне узгодження між податковими органами обох держав. Такий інструмент передбачений як більшістю конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, учасницею яких є Україна, так і Модельною конвенцією ОЕСР.
Далі компетентні органи обох держав «намагатимуться визначити за взаємною згодою» договірну державу, у якій така особа вважатиметься резидентом для цілей конвенції, беручи до уваги місце фактичного управління, місце реєстрації та будь-які інші відповідні фактори». Звучить доволі справедливо і логічно.
Однак це положення не покладає на «компетентні органи» обов’язку досягти згоди в цьому, а вимагає лише «намагатися досягти згоди». Немає жодних дедлайнів чи процедури розгляду такої справи компетентними органами, як і переліку документів, які можуть вимагатися. Відтак, є величезні сумніви в ефективності такої процедури. Найімовірніше, що податкові органи кожної з держав і надалі сприйматимуть компанію своїм податковим резидентом.
Водночас допоки «компетентні органи» не дійдуть такої згоди, компанія не матиме права на будь-які пільги, передбачені Конвенцією. Не будуть доступними жодні методи уникнення подвійного оподаткування, як-от звільнення від повторної сплати податків або ж зменшення податкового зобов’язання на суму вже сплачених податків.
Чому правила такі жорсткі та що робити
Вважається, що випадки подвійного податкового резидентства компаній є дуже рідкісними. Здебільшого такі справи стосувалися великих транскордонних корпорацій з хед-офісами в інших країнах. Є всі підстави сумніватись у реальній економічній присутності компанії, коли вона об’єктивно управляється з іноземної держави. Такі компанії-бульбашки реєструють для мінімізації податків, і розвинені країни починають успішно з цим боротися.
Водночас важко виправдати таку ж концепцію щодо директорів-емігрантів невеликих ТОВ. Як бачимо, виникає ще одна юридична колізія на додачу до інших проблем, які породила повномасштабна війна.
Який вихід з ситуації можна запропонувати? Зайняти активну позицію і не чекати на претензії від іноземних податкових органів.
Якщо комусь здається, що можна почуватися безпечно з огляду на особливий правовий статус українців за кордоном зараз — то маємо погані новини. Жодних спеціальних правил чи винятків для керівників компаній, які зареєстровані у країні, де триває війна, наразі немає. Поки не бачимо тенденцій до перегляду чинних податкових правил. Тому є сенс одразу проаналізувати приналежність української юридичної особи до податкових резидентів конкретної країни за її локальним законодавством.
Наступний крок: якщо є ознаки того, що місцеві податківці можуть визнати компанію своїм резидентом — варто вживати заходів. Це може бути як зміна директора компанії, так і відвідування директором України з певною частотою або ж проведення зборів правління фізично в Україні. Або ж, звісно, повернення директора в Україну.
Важливо, що у цій статті йдеться тільки про ризик подвійного податкового резидентства, який виникає через проживання директора за кордоном. Зовсім іншим питанням є встановлення постійного представництва на тій підставі, що в певній країні проживають і працюють наймані особи іноземної компанії. Але це вже зовсім інша історія.