Зважаючи на рівень завантаженості судів можна сміливо зробити висновок про те, що йти на компроміси та миритись ми вміємо не дуже. Тому і процес досудового врегулювання спору у більшості випадків сприймається як формальність, яка заважає скоріше дістатись до суду. І коли судовий процес вже запущено, все ж таки, є ще один шанс не вляпатись у тривалу, виснажливу війну та ще і скористатись допомогою кваліфікованого юриста.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Можливість вирішення спору за участю судді підказала нам Канада. Спочатку, в рамках українсько-канадського проекту «Освіта суддів заради економічного зростання» пілотні суди застосовували дану процедуру в дещо зміненому вигляді:
визначався перелік суддів, які можуть брати участь у даній процедурі, вибір судді проводився або автоматизованою системою або головою суду з числа суддів, обраних учасниками процесу. Сторони представляли всі свої докази, свідків, експертів, підписували договір про не розголошення, а укладення мирової угоди оформлювалось протокольно.
Наразі, дана процедура «офіційно» закріплена у процесуальному законодавстві. Вона існує майже три роки, проте процент її застосування мізерно малий.
Учасники та судді обходять її стороною, мабуть, через незнання про її існування чи відсутність розуміння як її застосувати на практиці. Проте, в більшості випадків через велику кількість обмежень, що заважають не тільки застосувати цю процедуру, але і зробити її ефективною. Нижче, найбільш явні прояви цих обмежень.
Обмеження №1: Джекпот
На практиці не вже й легко скористатись процедурою врегулювання спору за участю судді.
Для цього потрібно аби одночасно існувало дві обставини та була відсутня одна:
A. Розгляд справи по суті ще не повинен розпочатись. Тобто потрібно знаходитись на певній стадій судового процесу.
B. Потрібна згода обох сторін. Найчастіше, саме через незгоду позивача, даний спосіб не застосовується, адже останній не вірить у чисті помисли опонента та сприймає цю ініціативу більше як спробу затягнути процес (хоча і не на довго), а не примиритися.
C. Відсутня третя особа, що заявляє самостійні вимоги, а в господарському та адміністративному процесі окрім цього, дана процедура не може бути застосована у певній категорії справ.
Зрозуміло, що набагато простіше вирішити чи є необхідність у врегулюванні спору у такий спосіб на стадії підготовчого провадження. Часто сторони навіть не чули про таку можливість, а якщо і чули, то не мають чіткого бачення порядку її проведення. Отже, суддя може самостійно запропонувати врегулювати спір з його допомогою, роз’яснити плюси та мінуси, строки та результат, який можна отримати.
Якщо ж ви знаходитись на спрощеному провадженні, для отримання згоди іншої сторони та визначення порядку проведення, необхідно, все ж таки, перейти у загальне позовне провадження.
На жаль, це може бути використано в якості зловживання, як одна із підстав для переходу від спрощеного провадження, якщо розгляд в загальному є більш вигідним.
Обмеження №2: «Встигнути за 60 секунд»
Припустимо ви обійшли всі заходи безпеки, які створив законодавець (мабуть для того, щоб дана процедура не була взята на озброєння тими, хто полюбляє процесуальні діверсії). Втім, після її призначення, вона не стає більш привабливою.
Сторони мають лише місяць на те, аби провести перемовини на спільній нараді, скористатись можливістю почути думку судді на закритих нарадах, потім досягти згоди з опонентом та ще і оформити це процесуально.
Оскільки ви не маєте другого шансу, адже повторно врегулювати спір за участю судді неможливо, значний процент справ із використанням даного способу не завершується примиренням сторін через брак часу, справа передається на розгляд новому складу суду і все починається спочатку.
Дивно, чому, враховуючи перенавантаження судової системи, встановлено такий непристойно маленький термін. Знову страх перед намаганням сторін затягнути процес ? Тоді, навіщо передавати в руки суду можливість припинити процес врегулювання спору, якщо одна із сторін його затягує. Подвійна перестраховка?
Обмеження №3. Відсутність віри
Довіра населення до ефективності судової системи м’яко кажучи не на високому рівні. Хоча і звернень до суду менше не становиться. Парадокс.
Процес врегулювання спору за участю судді передбачає проведення спільних нарад, без будь-якого фіксування, за межами залу судового засідання. Це дивне відчуття, коли суддя знімає мантію та перетворюється на твого колегу, з яким ти можеш обговорити справу, та що саме найдивніше, почути його думку до отримання рішення.
Але. За ініціативою судді може бути проведена закрита нарада з однією із сторін. Ось тут і відіграє роль рівень довіри. Як зрозуміти, це тільки бажання судді провести переговори наодинці аби допомогти вирішити спір або проявом заангажованості та упередженості.
Обмеження №4. Суддя не дорівнює психолог.
Є велика різниця між тим щоб провести судове засідання з чітко прописаним сценарієм та керувати перемовинами між сторонами та ще й так щоб вони досягли миру.
Навіть якщо сторони погодились на врегулювання спору, ще не значить, що вони погодились поступитись своєю позицією та піти на компроміс.
Сторони можуть і самостійно провести переговори, однак якщо вони вже у суді, існує потреба у третій особі, яка використовуючи свій авторитет, юридичні знання та психологічні навички допоможе знайти шлях вирішення спору, який буде задовольняти обидві сторони. Ця роль відведена судді, однак при наявності перших двох критеріїв, відсутність третього не призведе до бажаного результату.
Нажаль цьому не вчать у юридичних вузах та курсах підвищення кваліфікації.
Але є і приємні моменти. Хоча під час врегулювання спору судді забороняється надавати сторонам юридичні поради та рекомендації, надавати оцінку доказів у справі, все ж таки, з огляду на закритий характер нарад, ви може почути його професійну думку щодо предмету доказування у справі, він може запропонувати нові шляхи вирішення спору, навести судову практику по даній категорії справ. Це може виявитись дуже корисним, для формування позиції по справі, навіть, якщо справу буде передано новому складу суду. Це ніби «погляд зі сторони».
Загалом, дана процедура може значно заощадити час, кошти, а також є більш емоційно комфортною ніж судовий процес. Однак, за існуючих обмежень, не тільки мало хто користується даної можливістю, але й лише одиниці завершують його примиренням.
Звісно, щоб бути ефективною, ця процедура потребує законодавчого вдосконалення, але, поки цього не сталось, необхідно частіше звертатись до неї, аби шляхом проб та помилок виробити способи її застосування, які максимально нівелюють обмеження. І тоді, через N років, врегулювання спору за допомогою судді буде нашою буденністю. Як в Канаді :)